Розбите серце

 У людини є певний досвід, який вона отримує, зробивши не одну помилку, спіткнувшись і впавши не один раз на узбіччя не-своєї долі, відчувши біль від підлості, зрад... Однак поруч з неприємними уроками долі обов’язково з’являються її позитивні налаштунки, які примушують нас врешті-решт усі помилки усвідомити і – виправити, впавши – піднятися, відчувши терпкий присмак несправедливості – шукати справжнього.Але ж чому наші серця ми дозволяємо розбивати? Чому їх розбивають? Відповіді кожен дасть згідно зі своєю совістю. Однак виокремити спільне правило можна. Дозволяємо серця розбивати через свою легковажність і сприйняття бажаного за дійсне. Розбивають їх – тому що саме це серце не мало і не матиме ніколи особливого значення для іншої людини.

Варто навести приклад.Він і вона (нехай для нашого суспільства це банальне протилежне за статтю поєднання двох залишиться «стало банальним») почали зустрічатися. Він мав минуле, у якому залишилася дівчина з його дитиною, вона мала гірку історію перших вбитих надій. Він з самого початку сказав, що у його житті є двоє сердець, які забути буде неможливо їй. Вона розповіла, як їй зробили боляче, як вона і досі не може цей біль забути. Він їй не повірив і не зрозумів, вона його – зрозуміла і повірила його ніби-то болю. Потім у них були періоди прощання «назавжди», за ними – спроби «ще раз» (здавалося, ця безкінечна вісімка стане символом на все життя). 

 Однак – вона продовжувала жити у тумані сильного кохання до нього, він – був поза ним. Він казав, що кохає, а виявилося – ні; вона казала, що кохає, а виявилося – справді. Він просто весь час стосунків з нею шукав собі ідеальну іншу, і думав, що знайшов....Для неї ніколи не було важливим, що хтось може стати для нього гарнішою, милішою за неї – вона завжди хотіла знати лише правду. Вона би все зрозуміла, тому що дійсно прагнула, щоби, якщо не вона, то хтось зробив його щасливим. Він навіть не був з нею по-людськи щирим навіть тоді, коли вона вже останні місяці від внутрішнього неспокою через невизначеність напряму їхніх стосунків пропонувала розійтися і залишитися друзями. Він вирішив зробити «сюрприз» у той період її життя, коли вона морально знаходилася на вимірі стабільного нуля.Три літніх тижні: час його вагань прийняти її пропозицію розійтися, її - вже потрібних, а не справжніх за покликом серця фраз і прихованого болю від того, що своє кохання вона змушена буде забути. Для нього дуже просто було врешті прийняти її пропозицію, бо ці ж три тижні він вже був з іншою. Він продовжував грати подвійну роль: згодом – навіть питався у неї, чи все це правильно, що у них все закінчилося....Обірвалося все тоді, коли вона прочитала його переписку з іншою... Шок... Біль... Пальці в кулак – відчай... 

 Вона дочекалася завтра майже без сну, зібрала свій біль з уламками серця і викинула геть: якщо серце розбите, то їй воно взагалі не потрібне. Одягнула свій найкращий костюм, взула найліпше взуття і почепила усмішку: все – для інших, а у собі – порожнеча. Здавалося їй, що стане черствою, що не зможе жити далі – змогла...Що ж він заплатив за її розбите серце? Нічого. А яка ціна для неї? Початок пошуку справжнього. Що чекає на нього? Інші серця. А на неї – одне справжнє. 

 Мораль наступна. 

Коли ми перебуваємо у стані найглибшої больової паралізованості душі, то думаємо, що все найгірше щойно трапилося з нами. Стає страшно жити далі і довіряти іншим. Боїмося вийти назустріч новому, зрозуміти, що всі випробування цієї ситуації ми подолали, що зараз – процес реабілітації після прооперованого періоду нашого життя, в якому ми перебували у стані не-своєї укоріненості.Ми ще з самого початку, коли дали можливість іншому наше серце розбити, пішли у зворотній бік від своєї справжньої долі. Ми помилилися, а Хтось нас визволив з безодні суцільного особистісного занепаду і вже не підштовхнув, а кинув нас на ту стежку, яка є нашою, а не чужою.Зараз вона одужує, а тому відчуває усі порізи від скальпелю долі, яка лезом відділила усе погане від її сутності.Ти, мала, будь мужньою, тримайся! Твоє серце коштує занадто дорого, і навіть він, хто тебе не оцінив, це знає. Думала, що викинула своє серце? Та хіба ти могла це зробити, коли ще й досі відчуваєш присмак крові від ран у своїй глибині? Ні, твоє серце ще має зустріти своє інше чоловіче серце, тому – сприймай процес зцілення свого серця як народження нового життя.Не намагайся більше, чуєш, серце когось не-твого наповнити світлом твого серця: ти знову надірвеш своє. Краще почекай, і прийде той час, коли «двоє стануть одне» по-справжньому! Ти лише зараз почала жити: у тобі забилося нове-сильне серце з очікуванням справжнього, яке обов’язково себе виправдає!