Вдоль по Пушкинской - с друзьями III

Дзвінкоголоса "Хуртовина"     Поряд, всього за півтора десятки кроків сутінковим коридором, світ іншої музики -- володіння дзвінківської "Хуртовини". Вже й не знаю, чи варто докладно з'ясовувати, звідки взялося оте диво-дивнеє, отой колектив самобутній, що десять років посеред російськомовного оточення так впевнено, творчо і природно плекав пісню українську. Робилося це так без примусу, так захоплююче цікаво, що навіть ті, хто про "западенців" з притиском згадував, "Хуртовинські" виступи сприймали з насолодою. Бо то було справжнє. А створювалося воно в тому ж "червоному" будинку на Пушкінській. Вечорами з гуртожитків, з різних куточків міста поспішали до гостинної пісенної світлиці хлопці і дівчата. І непомітно спливали години нелегкої праці. От де давав Роман Дзвінка зрозуміти, чого варте справжнє чисте звучання. А як артистично керував він цїєю спільнотою, використовуючи особистість і вдачу кожного на користь всім. Тому однаково затишно почувалися у гурті заслужені ветерани і новачки-першокурсники. І жила собі "Хуртовина", напучуючи з вдячністю у велике життя випускників педінституту і приймаючи у свої теплі обійми новобранців, щоб перетворити їх на соловейків, горлиць й орлів-красенів.     Не шкодував сил і творчої наснаги Дзвінка. Пісні збирав і обробляв, прислухаючись до гурту. Музик справжні народних викохував. Потім зводив все докупи і дарував людям, гідно сприймаючи шану, але не заспокоювався -- працював, працював, ніби пісню співав. А хлопці і дівчата -- йому в тон. Все це з таким захопленням робилося, що кортіло поряд бути, слухати і підспівувати.     Але запропонували Дзвінці кращі умови. Попрощався Роман звітним (за 10-річну працю) концертом та й подався до рідного Рівного. І трапилося так, як ото бджолярі кажуть: коли матка відлітає з вулика, рій залишається гудіти. Нібито хуртовинці -- ось вони всі, а місто втратило чудовий колектив -- гордість свою і славу. Бо тільки завдяки отому вертлявому та гречному, інтелігентному і меткому, неповторному Ромці Дзвінці посеред Бердянська на Пушкінській народжувалося диво народної української пісні.     О ні, Вкраїна не загине,
    Коли народний океан
    Співає, наче той орган.
    Є сила в ній -- душа єдина.