Революція ще буде!

У передчутті революції

На
підприємницькому Майдані впадало у вічі написане простим маркером
гасло: «Революція ще буде!». Ці слова були певною квінтесенцією тих
подій. Протестувальники в основній своїй масі чудово усвідомлювали, що
їхня акція — це лише початок великого народного збурення, рушій
майбутніх суспільних процесів, початок кінця внутрішньо-окупаційного
владного режиму.

І справді, акція, що почалася з однієї вимоги — ветування Податкового
кодексу, доволі швидко переросла в політичну, на якій головними стали
заклики «Геть антинародний уряд Азарова!», «Геть продажну Верховну
зРаду!», «Так — чесним і прозорим виборам!», «Вони — не дають нам жити,
ми — не дамо їм панувати!». Слово «революція» також все частіше можна
було почути серед тисячних мас людей. При цьому не можна було не
зауважити, що радикальні антивладні настрої насамперед ідуть від
українців Сходу і Півдня України. Янукович справді об'єднав нашу
Батьківщину, яку він та його холуї стільки років роз'єднували і
розколювали.

До того ж відбулася ще одна знаменна подія: підприємці всієї України
звернулися до українських націоналістів з пропозицією, від якої не можна
було відмовитися: ВО «Тризуб» ім. С.Бандери мав забезпечувати безпеку
Акції. І з цим завданням, незважаючи на постійні провокації
інфільтрованої в середовище підприємницького активу владної агентури,
«тризубівці» впоралися з честю. Ще й розповсюдили серед людей десятки
тисяч націоналістичних листівок, провели сотні розмов з активістами
різних підприємницьких структур та областей. Під час агітаційної роботи
стало цілком зрозумілим те, що міф про різну ментальність «східняків» і
«западенців» цілком зруйновано. Націоналістичні ідеї без проблем
сприймалися мешканцями Донбасу і Криму, Харківщини і Січеславщини,
центральних і західних областей нашої спільної Вітчизни.

І навіть підступна нічна ліквідація «Міста волі» не змогла приборкати
той український дух спротиву, який відродився в листопаді 2010 року.
Майдан-2 став першим серйозним ляпасом владі чужинців і манкуртів.

Другою знаменною передреволюційною подією стала національно-захисна
акція ліквідації погруддя кату українського народу Сталіну в Запоріжжі.
Мобільна група «Тризуба» 28 грудня 2010 року успішно відпиляла голову
бовдуру, який незаконно був встановлений на подвір'ї антидержавного
злочинного угрупування «обком КПУ».

Після декількох місяців владного наступу на все українське, після
брутального антиукраїнського реваншу ця подія стала ковтком свіжого
повітря для сотень тисяч українців та всіх людей доброї волі, які
усвідомили, що реставрації сталінізму в Україні не відбудеться. Народжує
ще наша Земля лицарів ідеї та чину, які, незважаючи на небезпеку,
готові захищати її від посягань ворога.

Ця акція, звичайно ж, не могла оминути увагу антиукраїнських сил, що
узурпували владу в Україні. Скориставшись тим, що націоналісти відкрито
взяли на себе відповідальність за проведену антисталінську дію, була
інспірована серія провокацій та розпочато широкомасштабні політичні
репресії проти українських патріотів. Насамперед під прес
внутрішньо-окупаційного режиму потрапили ВО «Тризуб» ім. С.Бандери та ВО
«Свобода». Адже для можновладців стало цілком зрозуміло, що наростаюча
національна хвиля вже навесні може змести узурпаторів з київських
пагорбів, а націоналісти відіграють у цих подіях провідну роль. Саме
тому поліцейська система запрацювала на повну потужність: затримання та
арешти, виклики та допити, викрадення та катування — це той арсенал,
який використовують нащадки сталінського НКВС проти українських
патріотів. Адже всі прекрасно розуміють, що «добро» на застосування
незаконних репресій та катувань дали на самій «горі». «Бандьор к
ногтю!» — мабуть, так висловився «Хазяїн», найкращий друг і товариш
олігархів, злодіїв та кремлівських карликів. І понеслося…

«20-річного Пилипа Тарана, сина виконуючого обов'язки Голови
Центрального Проводу ВО «Тризуб» ім. С.Бандери Андрія Стемпіцького,
катують. Про це стало відомо зі слів адвоката Тарана.

За словами адвоката, хлопця тяжко били, непритомного закидали в камеру,
застосовували електрошок. Зараз у нього струс мозку, він періодично
втрачає свідомість, і велика гуля на спині в біля хребта, він ледве
ходить та при спілкуванні губить нитку розмови.

Мордують його, лише за те, що він — син голови «Тризубу». Думають, що
володіє якоюсь інформацією.

Також стало відомо, що була прокурорська перевірка, до Пилипа прийшов
прокурор, запропонував підписати папірці, що ніхто його не бив і він не
має скарг на умови утримання. Хлопець відповів, що не підпише. Тоді до
нього в камеру зайшли троє і знову побили до втрати свідомості, але він
нічого не підписав».

Ще. «Едуарда Андрющенка теж катували. За словами матері Едуарда
Андрющенка, який сидить у Запорізькому СІЗО, за те, що провів для
«руйнаторів Сталіна» екскурсію містом — показав, де той Сталін стоїть.

Виявляється, коли він ще сидів не в СІЗО, а у Запорізькому УВС, його теж
били — четверо ментів повалили на підлогу і били ногами. Син не казав
про це матері раніше, щоб вона не плакала. Він також повідомив матері,
що сильно били по голові Олексія Зануду — вся голова була у набряках.

З Едуардом у СІЗО зустрічався представник уповноваженої з прав людини.
Подзвонив після того матері і радісним тоном сказав, щоб вона не
хвилювалася, з Едом все гаразд і почуває він себе добре. «Я знаю, що він
застудився, кашляє, і в нього хронічний гайморит», — відповіла мама. А
той їй: «Ну так, є і кашель, і нежить, але йому вже краще, він вже майже
одужав».

Ніна Андрющенко спитала представника омбудсмана, чи той зафіксував факт,
що Едіка били. Той відповів, що так, зафіксував, тепер він відправить
це у прокуратуру, щоб там перевірили, чи це правда. Копію цього
документу надати матері він відмовився».

І ось таке. Із заяви Анатолія Онуфрійчука: «22 січня 2011 р. мене було
доставлено до обласного Управління Служби Безпеки України в Запорізькій
області, де на першому поверсі мене допитували двоє представників СБУ,
які мені не представились, одягнені в цивільний одяг.

На мою вимогу викликати для участі в допиті мого адвоката Прудовського
В.Д. вони відповіли відмовою і почали наполягати, щоб я давав свідчення
про організацію «Тризуб» ім. С.Бандери. Після моєї відмови давати
свідчення без адвоката вони почали мені погрожувати, що звинуватять мене
в підриві малої архітектурної форми — пам'ятника Сталіну, що відбулося в
ніч з 31.12.10 на 1.01.11., що посадять зі мною в камеру «отморозків»
або ще гірше — людей з нетрадиційною орієнтацією, т.з. «пєтухов».

Після того, як я в черговий раз відмовився давати свідчення проти себе
без адвоката, ці люди закрили кабінет на ключ і почали застосовувати
щодо мене фізичну силу. Зайшовши мені за спину, один з них почав
заламувати мої руки, які були застібнуті за спиною в наручники,
намагаючись підняти їх якомога вище, а інший бив по ногах, намагаючись
поставити мене на шпагат. Це все продовжувалося біля години. Весь цей
час комір куртки давив мені на горло, від чого мене почало нудити, і я
ледве не втратив свідомість, почалась нестерпна біль у коліні, яке
минулого року було прооперовано, рук я взагалі не чув, бо вони були
перетиснуті наручниками і до них не доходила кров. Один з цих людей
задавав питання і сам на них відповідав. Якщо я не погоджувався з тим,
що вони казали, мене починали бити в живіт. Коли я вже не міг
витримувати катування і погодився підписати їхні документи, мене
посадили на стілець і дали аркуш паперу з ручкою, на якому я написав те,
що вони мені надиктували. Після допиту мене змусили підписати документ,
що я не маю претензій до співробітників СБУ, погрожуючи новими
тортурами».

Це факти, які свідчать не просто про мордування патріотів, а про
злочинну сутність «правоохоронної» системи, яка захищає не права
громадян, а претензії на владу злочинців, що тимчасово опинилися на
державних посадах.

Так, справді, як заарештовані хлопці 16 лютого на камери й пояснювали, в
СІЗО їх вже не катували, але з письмових заяв видно, що знущання і
вибивання показів відбувалися в Запорізькому обласному управлінні СБУ і
МВС. І одним із завдань катів було вибити такі свідчення, які дозволили б
інкримінувати «Тризубу» незаконні воєнізовані формування, або ще щось.
(До речі, у дев'яностих правоохоронна система вже пробувала провести
аналогічну спецоперацію. Тоді це не вдалося. Але тоді хоча б були якісь
правила, а тепер їх апріорі не існує. Повна «демократія»!) До того ж, ми
зараз не знаємо, що вплинуло на такі слова молодих патріотів — чи не
«дуже переконливі пропозиції», від яких не можна було відмовитися?

І після цього «правоохоронці» будуть закликати виконувати закони
держави?! Ваші закони — це правила поведінки для рабів та інструкції для
наглядачів!

А якщо добре подумати, то така ситуація є закономірною: коли владу
захоплюють злочинці і нею користуються для власного збагачення, тоді
порядні, законослухняні громадяни і патріоти, які хочуть звільнити свій
народ, сідають у в'язниці. Так було завжди в історії людства, так є
сьогодні в Україні. Чи так буде надалі, залежить тільки від нас — тих,
хто живе на цій землі.

І при цьому треба усвідомлювати, що вирішити будь-яке питання сучасності
для українців можна одним способом — здобувши державність для
української нації. Інші рецепти — від лукавого. Поки в Україні панують
чужинці і манкурти, доти говорити про права і свободи як всього народу,
так і окремих його представників марно. Тільки Національна держава буде
гарантом всебічного розвитку, свободи, справедливості та добробуту як
титульної нації, так і представників національних меншин в Україні.

А шлях до національної державності також один — Національна революція
всього українського народу під єдиним національно-визвольним проводом. І
шанси здійснити якісні революційні зміни кожного дня зростають.
Подякуємо за це Януковичу і його поплічникам…

Обездуховлення суспільства, переслідування українських Церков,
безапеляційна підтримка владою імперської РПЦ та її антиукраїнського
проекту «Русскій мір» сприяють духовному єднанню українців незалежно від
конфесійної приналежності та ідеологічної зорієнтованості.

Національна несправедливість, русифікація, суттєвий дисбаланс
національностей у структурах влади на державному рівні (неукраїнці стали
головним кадровим резервом антиукраїнської влади), переслідування
патріотів, вбивство України в Україні відбувається щодня. Але цей
болючий процес піднімає цунамі незадоволення та протесту серед
національно-пробуджених верств українського суспільства.

Щоденне порушення прав і свобод громадян, цензура в ЗМІ, «пресування»
незалежних телеканалів, тотальний контроль олігархів над пресою,
міліцейське свавілля не залишають байдужими мільйони українців, бо це
торкається майже кожного. Свобода громадян стала для влади мішенню, в
яку вона посилає свої розривні кулі, намагаючись повністю позбавити нас
гідності та вільного майбутнього. Але й тут, вже зараз ці дії викликають
спротив та антидію. Всі розуміють: ми втратимо все, якщо не зупинимо
зло, яке хоче перетворити вільних людей на рабів.

Соціальне гноблення, галопуюче підвищення цін на продукти, товари і
послуги, зростання тарифів і платежів, масове зубожіння та втрата
купівельної спроможності, податковий терор проти малого та середнього
бізнесу, розробка і майбутнє одностайне прийняття кнопкодавами із Верховної
зРади антинародних Пенсійного та Житлового кодексів практично
позбавляють весь український народ надії на добробут та щасливе
майбутнє. Кримінально-олігархічний промосковський режим цікавить одне:
як перетворити українців на робоче стадо, яке має забезпечувати всі
забаганки новітніх мільярдерів та мільйонерів. Далеко не всі хочуть бути
бидлом!

Всі згадані чинники творять в Україні революційну ситуацію. Цікавим є
поєднання духовної, національної, соціальної та інших складових, що
мають перерости у загальнонаціональний спротив. Також значущим явищем є
соборність революційного процесу. Правлячим режимом однаково не
задоволені мешканці Сходу і Заходу, Півдня і Півночі України.

Підсумувавши всі ці фактори, можна з впевненістю сказати, що майбутні
революційні події мають всі шанси вилитися у справжню Національну
революцію, яка не тільки ліквідує паразитуючу владну систему та
структури, але й якісно змінить життя всіх громадян України, забезпечить
всебічний розвиток, свободу, справедливість і добробут сучасному та
майбутнім поколінням української нації.

А на питання: «хто прийде до влади?» найкраще можна відповісти прикладом
ще однієї колишньої радянської «республіки» — Грузії. Адже і там був
страшний кадровий голод. Але грузинський народ поставив на свою молодь і
виграв. Молоді хлопці та дівчата по 25–35 років, ставши міністрами,
губернаторами, мерами вивели свою країну на якісно інший, кращий рівень
розвитку.

Саме так треба зробити й в Україні. Революція — справа молодих! Ті
революційні кадри, які розгорнуть боротьбу за право українців бути
господарями своєї долі на своїй землі, займуть і в національній державі
провідні становища. Бо до влади мають приходити не ті, у кого товстіше
рило, а «мудрі, мужні та шляхетні». Бо мудрого — не здуриш, мужнього —
не залякаєш, шляхетного — не купиш! У цьому перспектива Національної
революції, українського народу, України…

Весна скоро… Гуртуймося, українці! Революція буде!

17 лютого 2011 р.Б.

Дмитро Ярош
Джерело: Бандерівець