Це прецедент для всієї України. «Стаханов перший населений пункт України, де виборці вирішили відкликати обраних депутатів міської ради. Відкликають депутатів, які представляють Партію регіонів», - заявив депутат від БЮТ Мар'їн.

«На даний момент вже зібрано більше тисячі підписів. Відбулося засідання у місцевому виборчкомі. Вже прийнято рішення призначити перевибори на березень 2012 року», - повідомив він.

Також Мар'їн додав, що приводом для відкликання послужило невиконання обіцянок з боку «регіоналів». «Згідно з чинним законодавством, а саме Закону України про статус депутатів місцевих рад, в ньому існує норма, згідно з якою депутат може бути відкликаний зборами виборців на підставі того, що депутат не виконує передвиборні обіцянки».

Нагадаємо, влітку 2011 року у Вищий адміністративний суд України надійшов позов проти президента Віктора Януковича у зв'язку з бездіяльністю глави держави при виконанні своїх передвиборних обіцянок, у тому числі обіцянок про податкові канікули для бізнесу і зниження ПДВ.

Однак Вищий адмінсуд відмовився визнати протиправною бездіяльність Януковича. У постанові суду сказано, що передвиборна програма кандидата на пост президента України - це засіб агітації, яка не є законодавчим актом. ВАСУ пояснив, що може визнати дії чи бездіяльність суб'єкта тільки якщо ним допущено порушення положень Конституції або законів України.

Володимир Панченко    Йдеться про постать абсолютно унікальну, здатну об’єд­нувати й примирювати навіть украй нетерпимих. Отже, Євген Харлампійович Чикаленко (1861–1929) – меценат і «культурний хазяїн», видавець, менеджер українського руху, літописець... У Чехії діячів такого масштабу називали будителями.

ЗРАЗКОВЕ ГОСПОДАРСТВО     1883 рік. Євгенові Чикаленку виповнилося 22. Його, вільного слухача природничого факультету Харківського університету, арештували за зв’язки з місцевими народовольцями та єлисаветградськими драгоманівцями і з завершенням слідства відправили під гласний нагляд поліції до села Перешори Ананьївського повіту. Перешори – батьківщина Чикаленка. Ще за часів Єкатєріни ІІ землі між Бугом і Дністром дісталися запоро­зьким козакам, серед яких був і його предок. Батько Євгена успішно поєднував господарювання в селі зі службою в Ананьївському повітовому суді. Проте в1883-му його вже не було серед живих, тож порядкував у Перешорах дядько молодого Чикаленка Петро Іванович. Віднині ж уся відповідальність за господарство лягла на плечі вчорашнього вільного слухача.

І він не спасував! Швидко збагнувши, що справи слід вести по-новому, Євген Чикаленко взявся за читання наукових праць, студіював популярні «Письма из деревни» Енгельгардта, експериментував на перешорських полях.І невдовзі мав блискучі результати. Завдяки використанню чорного пару його поля давали хороший урожай навіть у посушливі, голодні роки. Уявіть собі: у Росії голод (1892 рік); Лєв Толстой десь там створює комітети допомоги голодуючим, а в Перешорах засухи ніби й не було. До Чикаленка почали їздити поважні люди, вчені. Вони очам своїм не вірили, мовляв, як це так: сусідні землі потерпають від засухи, а тут із чорнозему можна коників ліпити! Євген Харлампійович сміявся: ось що таке агрономія...

Йому було цікаво робити неможливе. І він запалювався, долав, здавалося б, неподоланні перешкоди, стаючи нат­­хненним гравцем. Донька Чикаленка Ганна недарма писала в спогадах, що в батькові жила велика сила завзяття: несприятливі обставини лише помножували його наполегливість. «Років сім ми всі жили під знаком чорного пару, – згадувала вона. – Це була його ідея, якою він жив, запалюючи й інших».

Свій досвід Чикаленко вирішив викласти в спеціальній брошурі «Розмова про сільське хазяйство» (Одеса, 1897). У формі розмови із селянином у ній оповідається про ефективні методи агрономії.Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п’ять років добивавсяїї видання, причому дозвіл підписував сам міністр внутрішніх справ Росії. «Крамольною» була заборонена царським указом українська мова...«За ті свої книжечки я одержав від сільськогосподарських товариств дві великі срібні й одну золоту медалі, – писав у «Спогадах» Євген Чикаленко. – Стараннями земств вони розійшлися в кількості півмільйона примірників».

Узагалі досвід Чикаленка-агронома такий унікальний, що він мав би зацікавити відповідні навчальні заклади України. Тим паче що Євген Харлампійович був не тільки «поетом» чорного пару. В інших його книжечках ідеться про садівництво, виноградарство, тваринництво. Продовжуючи традицію свого діда, він займався цінними породами степових коней, овець. Перешори – то було зразкове господарство, що мало офіційне визнання. Нині ж там сумно: життя стрімко покидає це село на північному заході Одещини. Навіть церкву, збудовану свого часу коштом господаря, мало не дотла зруйнували вельможні ідіоти радянських 1980-х. Вибухівка її не взяла, військові тягачі також, проте покалічили храм назавжди...

В ЕПІЦЕНТРІ УКРАЇНСТВА  Вимушена перешорська «п’яти­річка» Чикаленка (1885–1890) заклала основи майбутнього його меценатства. Перебуваючи під наглядом поліції, він не мав змоги якось виявляти громадську активність – доводилося впливати на селян лишень власним прикладом (зокрема, і мовної поведінки своєї родини, всі члени якої розмовляли українською).І все ж навіть за вкрай несприятливих обставин Євген Харлампійович прагнув зробити бодай щось, що було в його силах. Намагався переконати Іллю Рєпіна, щоб той – подібно до поляка Яна Матейка – узявся за сюжети з української історії. Виділив «грант» Данилові Мордовцю для роботи над історичними творами рідною мовою. Коли померла восьмирічна донька, він вирішив, що найкраще «вшанувати її пам’ять чимось корисним для громадянства», і заснував премію «За найкраще написану історію України в одному томі, призначену для середнього читача приблизно з освітою народнього учителя». А згодом виділив 25 тис. крб на будівництво у Львові Академічного дому – гуртожитку для студентів із Наддніпрянщини... «Любити Україну треба не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені», – ці афористичні слова стали його внутрішнім імперативом.                               

У 1894-му родина Чикаленків оселилася в Одесі (хоча сам господар щороку весняні-осінні місяці проводив у Перешорах, куди влітку приїздила й дружина з дітьми). Поле його громадської роботи стрімко розширювалося. Зрештою, рано чи пізно мало статися те, про що сам він написав у «Спогадах»: «Проживаючи значну частину року в Одесі, виключно серед членів «громади», людей ідейних, і буваючи часто у громадських справах у Києві, я все більше втягався в український визвольний рух і нарешті захопився ним усією душею. У мене вже упав інтерес до свого господарства і я все менше і менше уділяв йому часу і уваги і вже дивився на нього тільки як на джерело, з якого я черпав ресурси на прожиток та на громадські потреби».  

У Євгена Чикаленка з’яви­ла­­ся велика мета, і відтепер їй цілковито підпорядкувалися його енергія, інтелектуальні, організаційні та фінансові можливо­сті. Його все більше тягло туди, де можна було сповна реалізувати свої плани, тож 1899 року він придбав маєток у селі Кононівка на тодішній Полтавщині, а сам перебрався до Києва.

Хто тільки не бував у Кононівці! Микола Лисенко, Сергій Єфремов, Михайло Старицький, Володимир Винниченко… Для них маєток Чикаленка став місцем зустрічей однодумців, до­вірливих розмов, відпочинку, творчості. Саме тут кілька разів гостював Михайло Коцюбинський, який 1908 року присвятив «кононівським полям» свій маленький прозовий шедевр «Intermezzo». Тут ставилися домашні спектаклі, що збирали велику глядацьку аудиторію. А Чикаленко продовжував свої, сказати б, соціально-педагогічні експерименти, привчаючи селян господарювати, по суті, намагаючись формувати з них той «середній клас», на який він покладатиме надії і в часи української революції.

Величезного значення Євген Чикаленко надавав слову, тож не дивно, що саме він узявся за організацію першої на Наддніпрянській Україні щоденної української газети. «Рада» виходила аж дев’ять років – до початку Першої світової війни. Всупереч усьому: «страшній столипінській реакції», «чорним сотням», неприхованій агресії влади щодо «інородців», інерції «публіки»… Можемо тільки уявити, скільки наполегливості й дипломатичного хисту треба було мати, щоб зібрати необхідні кошти на часопис, а до того ще й «збалансувати» амбіції, інте­реси, політичні розбіжності «свідомих українців», які так легко втягувалися у чвари. Євгенові Харлампійовичу з його педагогічним тактом не раз доводилося виступати в ролі арбітра...

І то вже було щось значно більше за меценатство. Чи не найточніше про добровільну місію Чикаленка сказав Євген Маланюк: «Історія має і свій матеріальний бік, свою матерію, свою матеріальну тканину. І ту матеріальну тканину ткали Симиренки, Милорадовичівни, Леонтовичі, а в першу чергу і як головний керівник того ткацтва – той головний ткач – на протязі довгих-довгих десятиліть. Ткач, що був ніби ціле життя за лаштунками, в тіні, безіменно, без претензії на місце в історії – це був Євген Чикаленко».

Згодом у «Спогадах» Чикаленко із безліччю яскравих психологічних подробиць змалює груповий портрет діячів українського руху на межі ХІХ–ХХ століть. Микола Лисенко, Михайло Старицький, Володимир Антонович, Василь Симиренко, Оле­­на Пчілка, Борис Грінченко, Володимир Науменко, Кость Михальчук, Сергій Єфремов, Володимир Винниченко – у цьому великому й строкатому колі самому Євгенові Харлампійовичу дісталася роль «магніту», об’єд­нувальної сили.

Але чому в такому разі в бурхливому 1917-му він виявив­­ся немов осторонь подій? У березні – жовтні 1917-го Чикален­­ко господарював у Перешорах: у політиці він почувався зайвим. Тон тоді задавали соціалісти, себто українські більшовики, які зробили ставку на соціальних люмпенів. Євген же покладався на можливості середнього землевласника, заможного селянина.

Утім, до політики гетьмана Скоропадського він також ставився неоднозначно. Але й повстання проти нього, очолене Винниченком і Петлюрою, вважав фатальною помилкою. За Гетьманату Євгенові Харлампійовичу пропонували очолити уряд, стати міністром з аграрних питань, проте той відмовився. Скоропадський повертав землю великим поміщикам (то­ді як соціалісти взагалі виступали за скасування приватної власності), отже, можливостей для того, щоб реалізувати свою аграрну програму, не було. Ще одна причина відмови від влади – відсутність українських сил в уряді гетьмана. А крім того, Чикаленко вважав себе непублічною людиною, кепсь­ким оратором тощо. Вочевидь, відводив собі роль громадського діяча, а не політика.

Його вважали «українським монархістом», проте сам він рішуче не погоджувався з такою характеристикою. І все ж консервативна ідея у версії В’яче­слава Липинського йому не була чужою. «Польові дослідження» над українським національним характером (як у «селянській», так і в «інтелігентській» його іпостасі) змушували Чикаленка спочатку напівжартома, а потім уже й серйозніше висловлювати думку про те, що було б, може, на краще, «щоб нас завоювали німці»! Адже ж, казав він, чехам «німецький слід» у їхній історії пішов на користь... Ця екстравагантна «візія» не полишить Євгена Харлампійовича й пізніше, і матиме він, прихильник української монархії (бодай навіть із Василем Вишиваним, нащадком Габсбурґів, на чолі), багатьох опонентів. Хоча навряд чи йшло­­ся про якийсь реальний політичний проект: Чикаленкове «германофільство», мабуть, варто сприймати передусім у контексті національної самокритики. Недарма ж він часом іронізував, вказуючи на не найкращі риси української вдачі: «подла нація». Хто-хто, а Євген Харлампійович мав право на таку іронію, оскільки робив для цієї «подлої нації» все і навіть більше, аби вона «воскресла».

ЦІНА ПИСАНИХ СЛІВ    Після чергової більшовицької окупації Києва (1919 рік) Євген Чикаленко подався в еміграцію. У Подебрадській сільгосп­академії він сумлінно виконував обов’язки голови термінологічної комісії. А повертаючись додому, робив нотатки у своєму «літописі Самовидця» – щоденнику. Разом зі «Спогадами», що охоплюють 1861–1907 роки, його діаріуш є надзвичайно цінним документом епохи, без якого тепер не обійдеться жоден історик України. А ще ж залишився величезний корпус листів Євгена Харлампійовича, адресованих Петрові Стебницькому, Михайлові Грушевському, Володимирові Винниченку, Сергієві Єфремову, Андрію Ніковському, Михайлові Коцюбинському. Слава Богу, зусиллями дослідників та видавців вони побачили світ.

Цілеспрямований і самовідданий діяч, Чикаленко був свідомий того, що його місія – не тільки творити у формах самого життя, а й бути літописцем великих подій. Він мав залишити нащадкам закріплену в слові правду про радощі й муки на­ціонального відродження, і то було останнє, що політичний вигнанець Євген Харлампійович Чикаленко міг зробити для України. 

Тиждень

Пресс-секретарь экс-Президента Виктора Ющенко Ирина Ванникова прокомментировала отмену Виктором Януковичем указа об установлении Дня Свободы. По ее мнению, на самом деле, в указе Януковича речь идет не об объединении дней Соборности и Свободы, а именно об отмене празднования Дня Свободы.

"Власть прикрывается тем, что объединяет два праздника в один день, но это сомнительное оправдание, потому что День Соборности и День Свободы - два исторически разных праздника. Если День Соборности отмечают, базируясь на исторических событиях, то День Свободы - это больше праздник духа, который нельзя уничтожить, отменив указ", - заявляет Ванникова.

По ее мнению, отменой официального Дня Свободы власть спровоцировала массовый выход народа на Майдан Независимости 22 ноября 2011г. 

Также Ванникова считает символичным совпадение по времени отмены Дня Свободы и решения об этапировании Юлии Тимошенко в колонию. По ее мнению, таким образом власть демонстрирует свою слабость и страх перед символами.

Костянтин Матвієнко

Підписав і розкритикував, розкритикував і підпиcав

Коли Державний бюджет такий препоганий, то навіщо ж президентові своїм підписом брати відповідальність за нього?   Що заважало адміністрації президента взяти участь у роботі над ПРОЕКТОМ бюджету?
Що заважало фракції Партії регіонів на стадії проходження проекту бюджету у парламенті вимагати тих змін, про які грізно тепер говорить пані Акімова.
Коли уряд не здатен підготувати бюджет, який би задовольнив гаранта, то чому він терпить такий уряд?
Чому не накладено вето та не повернуто цей Закон до парламенту із чіткими зауваженями президента?
Чи можна підписувати закони, водночас оголошуючи їх поганими?
Чи слід такі закони виконувати? І то стосується не лише бюджету.

   Перед Новим, 2012 роком, найбільше хочеться побажати назавжди розпрощатися зі старими негараздами. Надто вже складний та тривожний був цей рік, що закінчується. Влада і так не часто радувала нас позитивними новинами. Та ще й в останні дні прийняла кілька знакових рішень. Особливо вразило повернення совкових традицій у вигляді відміни відзначення 22 листопада...*по заявкам трудящіхся*  та знову ж таки об'єднання Дня Українського Флоту з днем ВМС РФ. *Євроінтеграція в ділі*, а бо *порожняк не гонять*. Що ж у світлі вищевказаного доведеться привітати спільноту на і.юа дещо інакше, ніж задумувалось. Хотілось відпочити від політики, але ж хіба від *наших* відпочинеш...
   Згадаймо смішне та дошкульне про це непорозуміння http://www.youtube.com/watch?v=aoH6Z10zZKM&feature=related
 http://www.youtube.com/watch?v=R7urbP6kIqQ&feature=fvwrel   Чи могло бути інакше ? Якщо вже *послідовно* - то http://www.youtube.com/watch?v=P029Z3WSDDo   І про справжність давно вже написали пісню в *духовно близькому* середовищі  http://www.youtube.com/watch?v=zIfDA1SHsGE&feature=related   Це вже потроху доходить і до земляків
http://www.youtube.com/watch?v=DtvS4ypVKww  В радянські часи всі знали - якщо на центральних телеканалах іде http://www.youtube.com/watch?v=mbuPEi-frOw&feature=related   то значить сталося щось подібне  http://www.youtube.com/watch?v=3PucbUDsKh0&feature=related  Як же треба було дістати навіть колишніх палких прихильниць - землячок, аби вони цього бажали...
   Ми пережили цей рік - переживемо і ЇХ. Як би не старалися табачники, колєсніченки, бондаренки, болдирєви і Ко загнати нас назад в *братні*обійми, наші відсунуті з олігархічних телеканалів зайдами митці - підпільники творять -  http://video.i.ua/user/3871267/58862/337428/   Це найкраща відповідь (хай і асиметрична) *азіоінтеграторам*.
Тому в новорічну ніч вмикаємо ТВІ і дивимось http://www.youtube.com/watch?v=-ZOT-I2vyWw&feature=youtu.be
   З Новим роком !  Хай для кожного українця він буде успішним в усіх сферах життя !

Телеканал ТВі вирішив відмовитися від трансляції новорічного привітання президента України Віктора Януковича. Про це на своїй сторінці у Facebook написав генеральний директор ТВі Микола Княжицький.

 «Коли інші будуть чекати 31 січня на привітання президента і іноземну попсу,ви перемкнете на ТВІ. У нас о 00.00- своє неповторне привітання,а потім-повна версія кращого українського рок-концерту року!» - написав Микола Княжицький.

 Зокрема, на ТВі о 22:30 розпочнеться програма «Кабаре "Веселий песецъ". Підсумки року», а опівночі глядачі телеканалу зможуть подивитися концерт Братів Гадюкіних «Я вернувся домів».

Обіцяне "альтернативне вітання" з Новим Роком від українських митців та друзів Мистецького Об'єднання "Остання Барикада". Через те що нормальна людина при здороовому глузді слухати офіційне цьогорічне новорічне привітання не буде, то ми підготували альтернативу. Отже, до Вас звертаються: літератори: Василь Шкляр, брати Капранови, Артем Полежака, Світлана Поваляєва, Олександр Демченко, Олександр Ірванець, актори: Богдан Бенюк, Євген Нищук, казкар Лірник Сашко, музиканти: Фагот (гурт "Танок на Майдані Конго"), Сашко Положинський(гурт "Тартак"), Фома (гурт"Мандри"), Анжеліка Рудницька, Леся Рой (гурт "Телері"), Роман Чайка(гурт "Мертвий півень") та Олесь Доній(голова МО "Остання Барикада") і Ксенія Коробчук(виконавчий директор "Останньої Барикади").
Можете дивитися вже. А можете дочекатися 23 год.53 хв. 31 грудня і увімкнути на своєму компі:)З Новим Роком! МО "Остання Барикада" та наші друзі вітають Вас! :)

P.S. Дякую всім,хто долучився до виготовлення "альтернативного новорічного привітання": Лірника Сашка - за ініціативу,Ксенію Коробчук-за "мілітарізацію", Вячеслава Пономарьова-за те,що знімав,носив,спілкувався,тобто
"відпахав" по-повній :), Володю Пилипенка("Пільмана") за те що монтувавв екстремально стислі терміни і нічні години:), всіх друзів-за те,що погодилися на черговий спільний проект:). Зйомки були веселі!:).Ну, а самому Мистецькому Об'єднанню "Остання Барикада"-за організацію процесу.
P.P.S.Дякую також і тим друзям "Останньої Барикади", які дали згоду на участь у цьому проекті, але ми за браком часу та обсягу(зрештою, ролик же не гумовий:)) не встигли їх записати.Все-рівно, вже за одну лише згоду,дякуємо:) : Юркові Журавлю(гурт "От вінта"), Івану Леньо(гурт "Гайдамаки"), Юрію Андруховичу, Сергію Топору(гурт "ТопОркестра ")  та інш. Ще будуть спільні проекти!:)
Тож з Новим Роком,країно! :)
P.P.P.S.А ось і сам вітальний ролик:) :
http://youtu.be/-ZOT-I2vyWw

 

Віталій Портніков

Подводя итоги уходящего - крайне неудачного для страны в целом и для ее властей года - президент Виктор Янукович заявил, что Украина находится в заложниках у одного человека. Только фамилию этого человека он назвал
неправильно. Мы - не заложники Тимошенко. Мы - заложники Януковича.

Тимошенко давно уже не у власти, даже не на оппозиционной скамье в парламенте. Она - в тюрьме, куда ее запроторили, чтобы у нас не было даже гипотетической перспективы стать ее заложниками и перестать находиться
под прицелом Виктора Федоровича. А вот Янукович - властвует и царствует.

Именно благодаря тому, что он искренне не понимает европейской системы ценностей, не может увидеть, как принимаются решения в Брюсселе и не допускает возможности, что из-за какой-то там демократии кто-то может
отказаться от выгодного экономического соглашения, мы и не парафировали соглашения с Европейским Союзом - и подпишем его уже по окончании срока президентских полномочий Януковича.Именно потому, что Янукович не способен грамотно оценить ситуацию на российском направлении, не понимает, что те, кого он благодаря процессу
над Тимошенко объявил шантажистами, не горят желанием о чем-то с ним договариваться и спасать его власть, мы и не договорились по газу с Россией.

Именно потому, что он воспринимает государство в качестве территории, отданной на разграбление победоносной армии "регионалов", ситуация в стране ухудшается - и будет ухудшаться с каждым днем.

Именно потому, что кадры во власти подбираются не исходя из их профессиональных качеств, а исходя из личной преданности и прописки, начинает деградировать система управления. Именно потому, что в регионы направляются наместники и "смотрящие", цель которых - выколотить как можно больше денег из местного бизнеса, провисают
региональные бюджеты и исчезает средний класс. В заложниках у Януковича оказались все мы, от "олигархов" до самых обездоленных. Не будет прибылей у Ахметова, не будет социальных льгот и возможности достойно прожить у пенсионеров, не будет возможности честно писать у журналистов и не будет возможности профессионально и
ответственно работать у чиновников или милиционеров.

Одни должны -лгать, другие - "крышевать", третьи - выживать, четвертые - отдавать. А все вместе - молчать, терпеть и ждать, как повелел нам президент Украины. Молчать, терпеть и ждать, с ужасом наблюдая, как погружается на
дно государственный корабль, капитан которого озабочен только одним - как бы удержать в руках ключи от дверей своей умопомрачительной резиденции и от тюремной камеры, в которой содержится его оппонентка.

Больше его, похоже, в этой жизни ничего не интересует.

Опозиційна риторика...владних політиків наростає. ПРозріння чи внутрішньовидова боротьба... Державний бюджет 2012 року повинен передбачати окрему статтю на розвиток української мови. Про це заявила радник президента – керівник Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань Адміністрації президента Ганна Герман, повідомляє прес-служба глава держави.

52% опитаних Центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова вважають необхідним вийти на вулицю із протестом у разі погіршення умов життя.

Респондентам поставили запитання, що, на їхню думку, краще - терпіти матеріальні труднощі заради збереження в
країні порядку або у випадку значного погіршення умов життя вийти на вулицю із протестом.

При цьому 23,3% респондентів уважають, що краще терпіти матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку. 24,8% не змогли відповісти.

Респондентам також поставили запитання, чи готові вони особисто взяти участь в акціях протесту для захисту своїх прав і інтересів. 44,6% респондентів готові брати участь у санкціонованих мітингах і демонстраціях, 27% готові брати участь у несанкціонованих мітингах і демонстраціях.

20,2% - готові брати участь у страйках, 14% - у бойкотах, 8,6% - готові брати участь у блокуванні руху на дорогах і залізницях. 5,8% - готові брати участь у вуличних безпорядках.

Опитування проводилося з 9 по 16 грудня, у його рамках соціологи опитали 2 008 респондентів віком від 18 років, що
проживають у всіх областях України. Статистична погрішність вибірки не перевищує 2,3%.