Про один проект

  • 10.01.11, 13:38

Якби в мене були зайві (ги!!!) гроші, спробував би реалізувати один проект. Взяв би якесь занедбане село на Черкащині чи Полтавщині (на жаль, в Україні такого добра вистачає) і зробив би щось на зразок Пирогового під Києвом –  одну хатину початку ХХ ст, іншу - 20- х років, ще одну довоєнну, потім 60-х років і, нарешті сучасну.  Потім би запросив артистів і почав би возити туристів. При чому, приїхать можна на 5 або 10 днів, з собою заборонено брати мобілки, приймачі, тощо.

Приїхав ти, наприклад, на 5 днів. В перший день ти живеш в Україні 1900-1920 рр., тобто одягаєш відповідний одяг, живеш у відповідній хатині, просинаєшся о 5 ранку і в поле з серпом  (ледь не написав і молотом) чи волами і щоб прикажчик батогом і по-справжньому, і дітись ні’куди – ні подзвонити, ні друзів викликати, ні втекти. А потім - революція листівки, денікінці, більшовики, УНР, Махно, пожежі, тачанки і в кінці армія Муравйова, п’яні місцеві комнезамівці з такими ж комісарами десь з Пітеру...

Наступного дня інший будинок (1920-1940)– колективізація від тих же п’яних товаришів у вигляді відбирання худоби і зерна, голод 33-го з хронікою і щоб нікуди було відвернутись, перші сільські клуби, радіо, тваринний страх 37-го і передчуття війни... 

 3-го дня хатина 1940 р., радіо з Левітаном про оголошення війни, повне нерозуміння чого тепер чекати (зрозуміло, що більшовики це погано, а німці???). Мобілізація з однією рушницю на трьох і бій через 12 годин після мобілізації на окраїні рідного села, полон і повернення додому з полону на наступний день. Повернення червоних, штрафрота, контузія (ну це вже не по-справжньому – так легенько мячем по голові), демобілізація...

4-го дня пахать зранку до ночі на відбудові народного господарства, перші телевізори, перші автомобілі, олімпіада...

5-го – звістки з Афгану, джинси, перебудова, незалежність... І щоб кожного дня з реквізитами, справжніми акторами, справжньою атомосферою і страху, і радості, і смутку, і надії, і любові, і ненависті... І щоб контракт на 5 чи 10 днів і відмовитись потім не можна. Може тоді тій частині України, які іноді називають себе «несвыдомымы», стала б ближче історія своєї країни і вони б побачили її (історію) справжньою, а не такою, як їм показують режисери російських дешевих пропагандистських серіалів...

Про досвід першого блогу і причини національного розбрату...

  • 09.01.11, 21:34

Я давно хотів мати свій блог, але все не виходило... І ось прийшла пора... Написав те, що цікавить, на нейтральну філософську тему... В той же день отримав дві відповіді – одна позитивна, за яку вдячний, іншу негативну. Здавалося б, нормальний для дебюту результат. Можна було б заспокоїтись, якби негативний відгук  прийшов по суті – ну не співпадають погляди, приведи аргументи, посперечаємось, якщо є спільний фундамент, а ні - розійдемось...

Але проблема в тому, що моя стаття була написана українською мовою, а в товаріща зі мною погляди не співпали, а він з Сімферополя, от в коментарі зявились «упивцы» та Бандера. Тобто, якби я, людина з Дніпропетровщини, написав ту ж статтю але російською, коментар був би нейтральний або критичний, але по суті. Але я написав українською і автоматично з’явились «бабаї», які до основної думки статті жодного відношення не мають. Проблема в тому, що людина, зустрівши інший погляд на життя, не намагаючись критично осягнути причини розбіжностей, будучи продуктом нашої реальності відразу встановила мені діагноз – «праклятий бандеровєц».  Тобто, його абсолютно не зацікавило на яких книжках я виховувався, яку музику слухаю, з ким дружу і т. д., а, виходячи зі стереотипів сучасної України, він відразу знайшов причину розбіжностей у вигляді мови...

Не біда, якби це був поодинокий випадок, але саме тут проглядається закономірність сучасної України.Зустрівши людей хоч трохи інших ніж ми самі, ми відразу сприймаємо їх вороже (до речі, ознака нецивілізованості), а якщо (о радість!!!) він з твоєї країни але

іншої мови, релігії поглядів – все – рвати на шматки, з червоними очима і піною біля рота. Це стосується як однієї, так і іншої частин України. І поки одні з дурості, а інші за гроші поглиблюють прірву між цими частинами, годинник історичної закономірності веде зворотній відлік для нації, яка не може знайти себе... До речі, тим, хто радіє, що цієї нації не буде, – воронка затягує всіх навколо...

Про мистецтво, як спосіб визначення людини

  • 09.01.11, 08:43

Мистецтво виникло, з тієї причини, що люди не могли передати власні переживання за допомогою простого побутового спілкування – мови, жестів... Зявилась потреба якось виразити внутрішній світ, передати переживання іншим. В той же час виникла потреба в сприйнятті мистецтва, тобто отримати сигнал у вигляді мистецтва (зображення – картина, звук – музика, тошо) від іншого і відчути, що це співпадає з твоїм внутрішнім світом, виражає твої почуття і т.д.

В силу природних факторів чи стану розвитку суспільства кількість митців набагато менша кількості «споживачів» мистецтва. В той же час спілкування митця і «споживача» акт інтимний, майже любовний. Тому мистець мріє знайти ідеального «споживача»на свої твори, тобто того, хто максимально точно зрозумів його почуття, переживання і, навпаки, «споживач» шукає свого митця – того, хто максимально виразить через мистецтво його почуття та переживання. Самі того не помічаючи, люди постійно перебувають в такому пошуку. Пошук певним індивідуумом музики на приймачі, телепрограми в телевізорі, чи статті в газеті говорить про те на що налаштована його «духовна антена», що він шукає для вираження своїх почуттів.

Тому так сильно розчаровують «споживачі» шансону, тупих серіалів і шоу, статтей про життя «зірок». Такі люди можуть бути непоганими в принципі – працівниками, товаришами, але вони не можуть бути хорошими «собутильниками», з якими можна поговорити по душам про все на світі, не кажучи про те, що вони не можуть бути глибокою особистістю...

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая