Якби в мене були зайві (ги!!!) гроші, спробував би реалізувати один проект. Взяв би якесь занедбане село на Черкащині чи Полтавщині (на жаль, в Україні такого добра вистачає) і зробив би щось на зразок Пирогового під Києвом –  одну хатину початку ХХ ст, іншу - 20- х років, ще одну довоєнну, потім 60-х років і, нарешті сучасну.  Потім би запросив артистів і почав би возити туристів. При чому, приїхать можна на 5 або 10 днів, з собою заборонено брати мобілки, приймачі, тощо.

Приїхав ти, наприклад, на 5 днів. В перший день ти живеш в Україні 1900-1920 рр., тобто одягаєш відповідний одяг, живеш у відповідній хатині, просинаєшся о 5 ранку і в поле з серпом  (ледь не написав і молотом) чи волами і щоб прикажчик батогом і по-справжньому, і дітись ні’куди – ні подзвонити, ні друзів викликати, ні втекти. А потім - революція листівки, денікінці, більшовики, УНР, Махно, пожежі, тачанки і в кінці армія Муравйова, п’яні місцеві комнезамівці з такими ж комісарами десь з Пітеру...

 3-го дня хатина 1940 р., радіо з Левітаном про оголошення війни, повне нерозуміння чого тепер чекати (зрозуміло, що більшовики це погано, а німці???). Мобілізація з однією рушницю на трьох і бій через 12 годин після мобілізації на окраїні рідного села, полон і повернення додому з полону на наступний день. Повернення червоних, штрафрота, контузія (ну це вже не по-справжньому – так легенько м’ячем по голові), демобілізація...

4-го дня пахать зранку до ночі на відбудові народного господарства, перші телевізори, перші автомобілі, олімпіада...

Я давно хотів мати свій блог, але все не виходило... І ось прийшла пора... Написав те, що цікавить, на нейтральну філософську тему... В той же день отримав дві відповіді – одна позитивна, за яку вдячний, іншу негативну. Здавалося б, нормальний для дебюту результат. Можна було б заспокоїтись, якби негативний відгук  прийшов по суті – ну не співпадають погляди, приведи аргументи, посперечаємось, якщо є спільний фундамент, а ні - розійдемось...

Не біда, якби це був поодинокий випадок, але саме тут проглядається закономірність сучасної України.Зустрівши людей хоч трохи інших ніж ми самі, ми відразу сприймаємо їх вороже (до речі, ознака нецивілізованості), а якщо (о радість!!!) він з твоєї країни але

Мистецтво виникло, з тієї причини, що люди не могли передати власні переживання за допомогою простого побутового спілкування – мови, жестів... З’явилась потреба якось виразити внутрішній світ, передати переживання іншим. В той же час виникла потреба в сприйнятті мистецтва, тобто отримати сигнал у вигляді мистецтва (зображення – картина, звук – музика, тошо) від іншого і відчути, що це співпадає з твоїм внутрішнім світом, виражає твої почуття і т.д.

В силу природних факторів чи стану розвитку суспільства кількість митців набагато менша кількості «споживачів» мистецтва. В той же час спілкування митця і «споживача» акт інтимний, майже любовний. Тому мистець мріє знайти ідеального «споживача»на свої твори, тобто того, хто максимально точно зрозумів його почуття, переживання і, навпаки, «споживач» шукає свого митця – того, хто максимально виразить через мистецтво його почуття та переживання. Самі того не помічаючи, люди постійно перебувають в такому пошуку. Пошук певним індивідуумом музики на приймачі, телепрограми в телевізорі, чи статті в газеті говорить про те на що налаштована його «духовна антена», що він шукає для вираження своїх почуттів.

Тому так сильно розчаровують «споживачі» шансону, тупих серіалів і шоу, статтей про життя «зірок». Такі люди можуть бути непоганими в принципі – працівниками, товаришами, але вони не можуть бути хорошими «собутильниками», з якими можна поговорити по душам про все на світі, не кажучи про те, що вони не можуть бути глибокою особистістю...