Як жаль, шо ти мене не любиш, не отдаєшся кожен день...
Я через це переживаю й ріфмую всяку хрєнотєнь...
Почну бухати, геть зіп'юся і навернуся під транвай,
Бо без твого кохання жити я не умію зазвичай.
Коли ж частини мого тіла* складуть в труну, шоб закопать,
Ти, осознавши боль утрати, до мене прибіжиш оп'ять,
Та я тебе вже не зустріну, не улибнусь тобі ніяк,
Бо пошматований транваєм лежу в труні, і я мертвяк...
*Це потому шо мене транвай переїде