***

Тогда, осенью и зимой тридцать седьмого года, по всей Москве открылось множество странных магазинов. Странных потому, что даже вывески на них "Распродажа случайных вещей" были написаны на полотне, наспех Они были заполнены старой мебелью, потертыми коврами, подержанной или даже новой одеждой, разрозненными сервизами, предметами антиквариата, картинами...
Это были остатки того, что было забрано, просто награблено энкаведэшниками. Некоторые из них получали готовые квартиры со всем, что в них было: мебелью, книгами, бельем, одеждой. А другие, на каких-то базах, куда свозили все это добро, выбирали себе по вкусу. И, конечно, по чинам. Которые повыше, снимали сливки — картины, дорогие ковры, антиквариат, книги в красивых переплетах... А уж то, что никто не хотел себе забирать, свозилось в эти магазины.
Осенью 37 года я проходил по Сретенке мимо одного такого магазина, и что-то меня толкнуло зайти туда. И войдя, сразу же, в глубине магазина увидел наш диван... Длинный, неуклюжий диван, обитый потертой тисненой кожей... Он стоял в столовой, множество раз я спал на нем, когда еще был на Спиридоновке гостем и оставался ночевать... А рядом с диваном в магазине стояла мебель из кабинета Ивана Михайловича: огромный письменный стол, высокие неудобные стулья...
И хотя я тогда еще ничего не знал, но понял — это и есть конец. В бумажках о смерти и о реабилитации Ивана Михайловича указываются разные и все лживые даты его смерти, но теперь-то я знаю, что в этих магазинах продавались вещи уже убитых. Их убивали в тот же самый день или даже час, когда им прочитывали: "...с конфискацией всего имущества". И после этого начиналась дележка этого имущества.
Они ведь были не только убийцами, но и мародерами. И — как всякие убийцы, грабители и мародеры — они все свои дела обделывали в глубокой тайне, скрывая убийство за "без права переписки", грабеж за "распродажей случайных вещей".
Прошло почти полвека, но наследники грабителей, а может, и еще сами грабители и убийцы живут среди награбленных картин и ковров, едят с награбленной посуды...
==================================================================
Сталина я на фронте считал Богом, верил, что все, что говорили о «врагах народа» и о «вредителях» - это чистая правда, готов был во имя вождя любого убить. Во второй половине пятидесятых годов, когда я работал в прокуратуре, началась волна реабилитаций по делам репрессированных в 1937-1940 годах. Людей в прокуратуре для пересмотра дел не хватало, и нас «бросили на подмогу» группе, официально занимавшейся этим вопросом. Каждый день, утром, секретарша разносила нам, по столам прокурорских работников, стопки папок с делами расстрелянных, на решение о реабилитации. Я читал эти дела и волос вставал дыбом. Дела тонкие, всего 7-9 подшитых бумажек, донос, постановление об аресте, протоколы двух -трех допросов, а в конце бумага с постановлением ОСО, суда или трибунала о расстреле, и еще одна, обязательная - о приведении в исполнение. И все .., и нет человека... Дела, почти все, за малым исключением, - насквозь липовые, но больше всего поражало обилие доносов, с дикими обвинениями, например, такими -«читал газету «Правда» и при этом ехидно улыбался». Дальше - «раскрутка» по 54-й статье УК УССР, и «высшая мера социальной защиты». И когда я понял, за что, а главное - сколько! безвинных людей погубили по воле и во имя «вождя народов», то я прозрел, мне стало страшно - я не мог до конца понять, почему наше поколение было настолько слепым и одурманеным, ведь мы умирали в бою не только за Родину, но и за этого деспота и тирана тоже.

Михаил Байтман

***

«Сильна армія - це право на існування нації,» - любив повторювати генерал Марко Безручко.
Він народився 31 жовтня 1886 р. у селі Великий Токмак. Майбутній генерал-хорунжий армії УНР Марко Данилович Безручко фахову освіту здобував у Чугуївському військовому училищі та в академії Генерального штабу. 30-літнім Марко Безручко пішов на німецький фронт першої світової, був начальником штабу дивізії. Коли повіяли вітри північних тортур 1918 року, підполковник Безручко повернувся на батьківщину і був призначений начальником оперативного відділу Генерального штабу армії УНР. 
Його називали українською оазою серед соціалістів Вінниченка; серед російськомовних монархістів Скоропадського. Згодом Марко Данилович став вірним помічником Василя Тютюнника, тому й попросився на передову. Так наддніпрянець потрапив на посаду начальника штабу корпусу Січових стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець. Доволі холодно та стримано зустріли галичани Безручка, але скоро крига скресла: січовики оцінили якості новачка і заговорили: «Скромний, поважний вояк із крові й кості, добрий психолог, знаменитий тактик, ввічливий, турботливий». Словом, наш земляк швидко «острільчився», бо виявився не підфарбованим, а справжнім козаком, навіть одержав поважне прізвисько «старий».
Тандем Коновалець-Безручко зробив корпус найміцнішим в армії, на їхній бік перейшли великі більшовицькі з’єднання, серед яких 14 Миргородський радянський полк, Тульська радянська бригада 8-ї стрілецької дивізії. Полковник Безручко, ніколи сам не розлучаючись із рушницею, водив січовиків і на поляків, і на денікінців, брав участь у обороні Києва.
У червні - серпні 1920 року Марко Данилович - командир 6-ї Січової стрілецької дивізії - воював з будьонівцями. 29 – 31 серпня січовики вели бої під Замостям: 1-а кінна змушена була відступити. Так Безручко не пропустив більшовиків на Варшаву, врятував Польщу та фактично всю Європу під «добровільного входження» до складу «союзу радянських республік». 
Після оборони Замостя Марко Безручко став генералом, його призначено командувачем Середньою групою військ Армії УНР у складі 5-ї та 6-ї дивізій, яка, провівши в жовтні контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород-Бар-Літин. У цей час поляки пішли з Москвою на переговори про перемир’я. Як і сьогодні, українським військам самим довелося відвойовувати свою землю. А потім перехід через Збруч, інтернування Української армії.
Разом із дружиною Клавдією Олексіївною Безручки оселилися в Щипіорно в «генеральському» бараку в таборі інтернованих вояків УНР. Марко Данилович керував табором, а його дружина заробляла на життя живописом. 1924 року поляки почали ліквідацію таборів вояків УНР.
Безручко прийняв запрошення митрополита Андрея Шептицького працювати у карпатській Осмолоді, де вже працював перший начальник штабу Корпусу Січових Стрільців полковник Андрій Мельник. У Польщі генералу було (добровільно-примусово) запропоновано працювати у Картографічному інституті Війська Польського у Варшаві, та не дозволили від’їзд до Львова.
За часів еміграції генерал-хорунжий Марко Безручко був військовим міністром УНР, членом Вищої Військової Ради УНР, головою Українського військово-історичного товариства у Варшаві. Написав генерал книгу спогадів «Українські січові стрільці на службі Батьківщині», допомагав видавати часопис «За державність». 
Марко Безручко - член-засновник ОУН, у лавах цієї організації він боровся з фашизмом. Помер після важкої хвороби 10 лютого 1944 року.
Під час святкування 20-річчя відродження Речі Посполитої польська влада нагородила Марка Безручка вищим орденом «Vіrtutі Міlіtarі», але: «Я воював за Україну, а не за Польщу,» - заявив бойовий генерал і відмовився від нагороди.

Тягні папапа!

Тягнибок істерить, що "Свободу" "зливають" на вимогу Вашингтона і Москви! Насправді це я і сотні тисяч таких як я за власною волею і без чиїхось вимог "зливаємо" "Свободу". Тягнибок і його кишенькова партія не виправдала кредиту нашої довіри, який ми їм надали у 2012 році через відсутність вибору чогось більш путнього, що мало б шанси пройти до Парламенту. Натомість Олег, замість роботи на Україну, спустив на нас, політичних, своїх скажених псів Мірошніченка і Фаріон, а на бізнес у Західній Україні рекетира Пупса. Тому, Олеже, ти пожинаєш закономірний результат і впливу закордонних столиць тут немає. Ти викопав собі яму сам, руками Пупса та язиками Мірошниченка і Фаріон. Іди з Богом!

ПЕрли від сволотівця :)

НАРОД НЕ ПАМ'ЯТАЄ ДОБРИХ СПРАВ

Перемога у Революції гідності, радикальна зміна настроїв у суспільстві, перемога над зовнішнім агресором - це все у підсумку є наслідком націоналістичної ідеології та політичної активности фракції Свободи з трохи більше 30-ти депутатів у Верховній Раді, що вже канула в лету.

Народ забув, що у час, коли влада Янучари здавалася непохитною, зміни у державі та суспільстві почалися зі скандування у парламенті "У-кра-їн-сько-ю!".
І хоча Свобода і сьогодні пройшла до парламенту, все ж результат є гіршим, ніж міг бути.

Не пам'ятає народ добра!

Діти і онуки тих, хто не голосував нині за Свободу, вивчатимуть історію цієї партії за шкільними підручниками.
Але на виборах 2014 року невдячна сіра, тупа маса навіть не надала Свободі шансу повторити результат, не кажучи - поліпшити його.

Єдино правильний висновок з цього можемо зробити лише такий:
НАРОД НЕ СЛІД НІКОЛИ БРАТИ ДО УВАГИ - ні його бажання, ні потреби, ні думки!
Недолуга темна маса не годна сформулювати своїх прагнень і бажань!

Стів Джобс, засновник фірми Єппл, айфонами якої користуються сотні мільйонів людей у світі, говорив, що покупця й споживача ніколи не слід питати про його потреби і смаки, треба ці потреби формувати.
Лише отримавши готові мобільні телефони, смартфони і планшети, людство усвідомило свої нові потреби в них.

Тому й політик або партія геть не мусять сушити собі голову якими ж "завлєкухами" ще слід переконати недоумкуватого і дурного виборця, щоб він хоча би пішов до виборчої скриньки, не кажучи вже - правильно проголосував.

Самодостатній політик або самодостатня політична партія ніколи не повинні зважати на комуністичну маячню про благо народу, поліпшення добробуту, збільшення зарплат чи пенсій тощо.

Добробут широких мас збільшується "автоматично" за умови зміцнення держави на міжнародній арені, перетворення її у світову потугу.
А це завдання під силу лише націоналістично мислячому депутатові, політикові, владі.

Якщо пасажири маршрутки голосуваням обиратимуть яку педалю тиснутиме водій, то автівка ніколи не зрушить з місця.
Справа пасажирів - заплатити за проїзд і сидіти мовчки, не наказуючи водієві як крутити кермом.
Справа водія - довести пасажирів до потрібної адреси.

Кожен має зайиатися тим, що є йому природньо-притаманним.
Народ має коритися і беззастережно вірити у свій Провід.
Провід мусить дбати за народ, організовувати його на добрі справи і розумно керувати ним.
І питатися в народу "чого його душа бажає" - геть не слід!

Провід - є душа народу.
Нехай народ полюбить свою душу!

Думки

Ну що, громадо, таки зіграли з шахраями в карти на державу?

Задоволені?

***

Результате екзіт-полу: нас наїбали

***

Победили те, кто разрушил Украину. У кого на руках кровь мирных жителей, слезы детей, жен, матерей.
Но старая кляча, когда-нибудь сдохнет...Ее даже на бойню вести не нужно - она больна, очень больна

***

Пішли протоколи. Пішли по усій Україні. Результат - шлунковий електорат - переважна більшість. Київ - особливий показник, як урбанізована столиця з переважною більшістю інтелігенцією. Усім українцям які пишаються своєю національністю пропоную вбитись/самозабанитись/ видалити мене з друзів і піти нахуй з друзів, як особам, які вміють скидати владу, але не вміють нічого окрім ведення війни, (пишатись кольором очей/шкіри /національності - може лише клінічний ідіот - бо це речі, які не залежать від мозгів), а після війни і розрухи, пиздіти про хуйову владу, яку ж вони його обрали, звинувачувати у всіх бідах – це дебілізм. Народ, який не побудував жодну інституцію, заслуговує на постійну розруху і продовження війни. На жаль.
Ви себе називаєте бандерівцями? А ви знаєте, що Бандера вмів будувати інституції? Я на І курсі юрфаку писав курсову «Юридична платформа ОУН». Так ось, у бандерівців було чітке бачення державотворчості, які ходили під червоно-чорним прапором. А ви ним не маєте права прикриватись. Бо біганина з прапором це теж, що і бігти з червоним шматтям по кориді. У С. Бандери і команди було чітке бачення створення і розвитку держави, як інституції. А у вас його НЕМАЄ! Ви не бандерівці!
Ви пишаєтесь Майданом? Кинути коктейлем «Молотова» у правоохоронця - це мирне відстоювання прав!? Це демократія!? Шановні «демократи», а може спершу домовтеся із своїми сусідами про встановлення домофону у під’їзді!
Але ви влаштували другий майдан. І що!? Ви наслідки першого не зрозуміли? Вам сподобалась пісня С. Вакарчука «Веселі, брате, часи настали»? Висновки зробили!? Прочитали книжку Л. Костенко «Записки українського самашедшого»!? Мало!? Ну то отримайте ВІЙНУ!
Але мозок і далі не працює і продовжуємо «гнути своє»! Знову владу повалили, не задумуючись, що самі її ж обрали. Чи може Яник звалився з місяця!?
Війна, анексовані території, території, які не контролюються урядом, але ніхто не задумується, що це є наслідком внутрішніх проблем. Усі валять на зовнішнього агресора, але навіть не припускають, що таке, тупо, не можливо в ХХІ ст. при адекватному розвитку громадянського суспільства в центрі Європи. 
А ви, шановні, впевнені, що є європейцями!? Там цінується в першу чергу – розум і освіта, а не «ремонт дороги» чи «гречка». Вони домовляються!!! А ви? Коли в Європі хтось є інакший, або по іншому думає, то з ним домовляються. І тільки у нас він – безапеляційний ворог!
ДОМОВЛЯЙТЕСЬ!!! Іншого не дано! Бо не буде України
АПД. https://www.youtube.com/watch?v=iBzlRyz9VNk - насолоджуйтесь

***

Простите нас, Юрий Сергеевич

Сегодня прочитал, что 22.10. в рамках внеправовой юридической кампании «закона об очищении власти» люстрирован с должности председатель Государственного космического агентства Украины Юрий Алексеев. Начинавший на «Байконуре». Ученик и соратник Янгеля, Уткина и Макарова, работал над ракетными комплексами стратегического назначения, космическими носителями, космическими аппаратами военного и народнохозяйственного назначения. Автор украинской космической программы.

Файл:Yuriy Alekseyev.jpg

Вместе с ним люстрированы все его заместители.

Всю ответственность за ликвидацию украинского космоса несут те, кто разрабатывал, насильничал депутатов и подписывал закон о люстрации.

Чтобы построить украинскую космическую программу, потребовались миллионы жерв, миллиарды рублей, годы тяжелой работы и бессонных ночей. Чтобы ликвидировать ее – несколько месяцев действий дураков и агентов иностранных держав.

В интересах какой страны люстрированы Алексеев и его заместители?

Так Украина "поблагодарила" Алексеева за его труд.

Простите нас, Юрий Сергеевич. Страна оказалась недостойна Вас.

Мы не смогли Вас защитить. Я знаю, что Вы не будете судиться с этим дерьмом. Вы всегда знали, как вести себя достойно.

Простите.

Люстрація ДАВИД ЖВАНІЯ


ДАВИД ЖВАНІЯ

Народний депутат України декількох скликань, екс-міністр з питань надзвичайних ситуацій, один із любих друзів і кум екс-президента Віктора Ющенка, одіозний екс-регіонал, що знайшов підхід і до нинішнього президента, кандидат у народні депутати

– В якості преамбули: тільки в Україні людина з доведено підробним громадянством, кримінальним минулим і сьогоденням, може жити на широку ногу, обкрадаючи народ, що його прийняв. Отже, 1991 році грузинський кооператор переїхав в Україну, де розгорнув свій бізнес. У Києві він з’явився як керівник компанії Brinkford Cons ltd., філії великої транснаціональної корпорації. Окремі джерела стверджують, що в українську столицю приїхав Жванія як громадянин Кіпру. Наразі ж він – власник або контролює низку бізнес-структур: «Брінкфорд», керченський суднобудівний завод «Залив», ВАТ «Луганський верстатобудівний завод», Луганський патронний завод, «Діамант-Банк» тощо.

– На початку 2000-х бізнесмен Давид Жванія зробив свою ставку у великій політичній грі. За увесь час неодноразово змінював своє політичне забарвлення. Так, на парламентських виборах 2002 року він став одним із фінансових донорів «Нашої України» і по її списку прийшов до парламенту. Так само на виборах 2006 і 2007 обирався від НУНСу. Та, через власні бізнес-інтереси і сварку із кумом (несподівано для багатьох Секретаріат Ющенка і Генпрокуратура ініціювали розслідування обставин отримання Жванією на початку 1990-х українського громадянства – при оформленні документів з подачі грузинського бізнесмена в них були внесені завідомо неправдиві дані) у червні 2010-го увійшов до владної коаліції, сформованої Партією регіонів. На виборах 2012 року Жванія проходив як безпартійний, втім користувався серйозною підтримкою з боку «Партії регіонів», тож, здобувши перемогу по округу на Одещині, приєднався до більшості регіонів у парламенті.

– З ім’ям Жванії пов’язана низка корупційних скандалів. Афера з ядерного палива для українських АЕС (1997 рік) – зникли гроші, виділені США на реалізацію проекту, і гроші, отримані в результаті продажу виробленої на АЕС електроенергії. На цій операції Давид Жванія за допомогою «тіньових» схем заробив мінімум $ 200 млн, і в результаті цієї афери Україна не отримала за своє ядерне роззброєння НІЧОГО. Заволодіння шахрайським способом Запорізьким абразивним комбінатом і Луганським верстатобудівним заводом (2004 рік) – внаслідок цього компанією «Брінкфорд» перераховано на рахунки ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» 47,1 млн грн. з призначенням платежу за інвестиційною програмою. Відразу після надходження коштів на рахунки комбінату їх перераховували підприємствам, створеним за участю Давида Жванії та його оточення. Хоча Генпрокуратура й відкрила низку кримінальних справ, яку було закрито у 2005 році з перемогою на виборах кандидата в Президенти В.Ющенка.

– Після подій на Майдані-2013 екс-член парламентської фракції Партії регіонів Давид Жванія кардинально змінив політичне забарвлення і знову йде на вибори по 140-му мажоритарному округу у складі «партії влади» Петра Порошенка. Участь Жванії у дострокових парламентських виборах 2014-го вкотре стала для нього наслідком власного «політичного метання». Тепер вже до Блоку Петра Порошенка, який «благословив» Давида Важаєвича на нинішню «одеську мажоритарку». Та навряд чи область, що пережила таку трагедію в одеському Будинку профспілок, заслуговує бути представлена у новому парламенті людиною, яка безпосередньо працювала з режимом Януковича і була вхожою у кабінети головних його «ляльководів». Та й участь Жванії у схемі Коломойського з метою «віджати» 5 округів Донецької області за допомогою його батальйонів, навряд чи зіграє йому добру службу…