З самого раннього дитинства я щиро захоплювався героїчними постатями Спартака, Уїльяма Уоллеса, Богдана Хмельницького та іншими відважними борцями за свободу та справедливість минулих часів. І хоча відомий класик якось сказав, що в нашому житті завжди є місце для подвигу, приходиться з величезною прикрістю констатувати, що сучасний світ є достатньо бідним на героїв, а якщо вести мову, зокрема, про Україну – то тут ситуація з ними просто катастрофічна! Який же вихід? На чиїх прикладах мужності та благородства виховувати нові покоління українців? Знову і знову звертатися до минулого? Але це ще, було б, півбіди! Головна проблема в тому, що якщо перед очима суспільства немає реально існуючих героїв, то, замість них, відразу будуть виникати реально існуючі "лжегерої"! Яскравий цьому приклад - загальновідомий у нас борець проти расизму та ксенофобії, "головний антифашист України" - Валід Арфуш. Здавалося б, людина, яка носить таке гучне звання, безумовно, просто зобов’язана бути героїчною особистістю, але чи є вона такою насправді, давайте розберемося. Отож, Валід Арфуш. Народився 10 квітня 1971 року в Лівані. Нащадок старовинного аристократичного роду (як він сам стверджує). Навчався та деякий час працював у Франції. У 1995 році, "нарешті", з’являється у нас в Україні та засновує власну радіостанцію "SUPER NOVA FM" (напевно, "долаючи страшенні утиски" хохлів-аборигенів!). Як і усі наші "темненькі" мігранти – дуже любить українських дівчат, але, на відміну від більшості, робить це професійно – серйозно займається модельним бізнесом та влаштовує різноманітні конкурси краси. З 2002 року – президент піар-агентства "Super Nova Agency" (напевно, знову – не дивлячись на "постійні приниження та дискримінацію" з боку місцевого населення). У 2003 році починає видавати перший в Україні (тобто, вже "не дарма" на світ народився - ввійшов, так би мовити, в історію), відверто "жовтий" (тобто, непристойний, огидний за змістом та кричущий по формі) журнал "ПапараZZи", де, зокрема, додумався надрукувати фото голої задниці власного брата, чим немало потішив українців. До збочень та вивертів ліберальної демократії ми вже поступово звикли, але "піаритися" за рахунок голого заду рідного брата – це вже, на мою думку, занадто навіть для ліванських аристократів! Через деякий час до Валіда почало "доходити", що скандальний журнальчик для розбещення молоді – це, звичайно, "круто", але справжньою "золотою" піар-жилою для нього може стати боротьба проти расизму та націоналізму, тим паче, в такій мононаціональній* державі, як Україна. Тому виникає, заснований нашим "піар-героєм", громадський рух "SOS! Расизм!" (якщо по-простому – "Спасите! Украинцы убивают!"). Ще слід згадати про видану Арфушем у 2005 році книжку - "Sex. Убийство. Миллион" (цікава назва, правда?) та подію, яка відбулася 10 квітня 2008 року – наш "гість" з Лівану раптом охрестився у Печерській Лаврі (хрещеними батьками попрохав бути Нестора Шуфрича та Ірину Білик – скандально відомих персонажів, імена яких в українців асоціюються з мораллю та духовністю в саму останню чергу) та став "Владіміром"!
З біографією розібралися (а вона досить цікава – погодьтесь!), тепер час ознайомитись з його головною, на даний момент, життєвою справою – "героїчною" боротьбою з "українським фашизмом та націоналізмом". Однією з перших акцій на цьому важкому та тернистому шляху, став, так званий, "Марш против расизма", який Валід щиро сподівався зробити потужною та гучною подією в суспільно-політичному житті України і тому бадьоро прогнозував вивести на вулиці Києва більше двадцяти тисяч прихильників та однодумців. Тут вже він, як каже молодь, "лоханувся по-повній" - сталося зовсім не так, як йому гадалося – прийшло, максимум, чоловік 250, переважно гультяї та моделі – колеги Арфуша по "богемному" клубному життю. Можна навіть сказати, що замість "Марша против расизма" вийшов парад секс-меншин. Чому так сталося? Мігранти, а тим більше мігранти – нелегали, поки що бояться заявляти про себе в повний голос (сил малувато, але це лише питання часу, дякуючи нашій "про-європейській" владі), а сподівання на підтримку добросердечних українців в даному випадку взагалі були абсолютно марними - вони навіть свої власні права лінуються захищати, не те що чужі.
Невідомо, чи зробила ця невдача нашого "героя" сильнішим, але мудрішим – точно ні! Незабаром Арфуш звертається до депутатів українського парламенту з пропозицією заборонити вживання в Україні слова "негр", замінивши його на слово "афроукраїнець"! За ігнорування цієї заборони, "свіжопохрещений" ліванець вимагає встановлення штрафа у розмірі 45 тис. гривень або ув’язнення терміном до двох років. Отакої! А от як ви думаєте, нашій владі вистачить розуму не приймати такий закон? Я от, не впевнений. Особливо через те, що в кінці своєї пропозиції, Арфуш, звертаючись до депутатів Верховної Ради, додав: "Тот, кто не поддержит, тот и расист!" Хто ж з наших депутатів в очах усієї "цивілізованої" Європи захоче бути расистом? От жили ми колись в Радянському Союзі, в "наскрізь" інтернаціональній державі - і гадки не мали, що негрів - "неграми" називати не можна (самі негри, я впевнений, теж не здогадувалися, допоки "дехто" їм не "відкрив очі"). Дивно, правда? А я от тоді пропоную прийняти закон, де би заборонялося називати расистів – "расистами", бо дуже вже образливо це звучить, а вони ж, які не які, але теж люди. Мами й тати у них є, родичі усілякі, знайомі. Навіщо так вже знущатися з них! Пропоную відтепер називати расистів – "чистюлями" (бо вони за чистоту раси), а скінхедів – "сяючими" (бо голови бриті, на сонці – сяють). Оце буде гуманно! По-сучасному! По-європейськи! Правда?
Взагалі то кожен, хто знайомиться з фігурою Валіда Арфуша ближче (читаючи його інтерв’ю, слухаючи публічні виступи), дуже швидко починає розуміти і відрізняти, де і в чому Арфуш справжній та щирий, а де – штучний та заангажований. Біля українських дівчат-моделей "тертися" - це в нього виходить по-справжньому, від душі – видно, як очі "грають", слина тече. Піар-агентство, журнал "ПапараZZи" - це теж щиро, а от боротьба з українським расизмом – вибачте, ну от якось не віриться тут в його серйозність, в його душевні пориви у цій справі, хоча, здавалося б – а навіщо ж тоді все? Судіть самі – на одній з його багаточисельних on-line конференцій, на запитання "Яка у вас мрія?", Валід просто "вбиває" своєю відвертістю – "Ничего не делать в этой жизни". Отакої!!! Ні вам якогось банального "миру – мир", ні шаблонного, але цілком по-людськи нормального "щастя та здоров’я власної сім’ї". "НИЧЕГО НЕ ДЕЛАТЬ В ЭТОЙ ЖИЗНИ"! З точки зору підрахунку коефіцієнта корисної дії можна впевнено сказати, що Валід Арфуш – абсолютно щаслива людина, яка вже
здійснила свою мрію. Але чи може бути така мрія у людини-борця, керівника та засновника громадського руху, у якої "болить серце" та "пече душа" за свою "святу" справу? Щось тут не те, погодьтесь! Ще одне запитання з тієї ж інтернет-конференції: "Яка у вас машина?". Дослівна, без лишньої скромності, відповідь Валіда: "У меня три машины - Бентли, Ягуар и джип". Яка ж, все-таки, у нас країна хороша, щоби там хто не говорив! Якщо у нас гнобимі та принижені мають такі автопарки - значить, ми просто супердержава якась, їй Богу!
Підсумовуючи усе вищесказане - приїхав до нас чоловічок із Франції, де улюбленою розвагою його одноплемінників арабів є підпалювання машин та трощення магазинів, та починає, по-перше – упадати за нашими дівчатами, по-друге – видавати глянцевий туалетний папір під дивною назвою "журнал "ПапараZZи" і, саме головне, по-третє – вчити нас, українців, європейськості та терпимості, хоча, набагато логічніше та природніше було б з його боку, - нахабству та лицемірству. Чи не анекдот? Для здорово мислячих людей – безумовно, анекдот. Але скільки таких у нас залишилось, після, майже двох десятиліть ліберальної пропаганди? Ви думаєте, що вимога щодо обов’язкової присутності на кожному українському телеканалі ведучих негроїдної раси це тому, що вони такі "милі та красиві"? Нас просто тупо привчають до їх присутності! "Чорні" телеведучі – це "промивка" наших мозгів, так само, як і штучне засилля у нас "чорної" музики, яку, насправді ніхто, окрім купки обкурених дегенератів, не слухає. Всесвітні глобалізатори дуже хочуть, щоби ми абсолютно спокійно ("по-європейському"), сприймали, те, що земля наших батьків та дідів дуже скоро належатиме народам іншої крові, а від нас не залишиться і сліду. Вони страшенно бояться щоби ми, боронь Боже, не проснулися і не подали приклад суспільного спротиву "демократичному" геноциду іншим слов’янським народам.
Саме тому усі олігархічні (інтернаціональні, а отже – антинаціональні) ЗМІ, день і ніч проповідують: будьте толерантними, будьте терпимими, "Христос терпів і нам велів!", "Уся влада від Бога!" і т.д і т.п. Але як нормальний, "пересічний" українець може спокійно та толерантно сприймати, наприклад, виникнення етнічних районів в наших містах. Вибачте, але у цих районах ще донедавна жили українці – де вони, куди поділися? Відомо куди – вимерли, як мамонти. А по телевізору показують "гарненьких" мулатів та мулаток, а відразу після них (і перед ними, і, взагалі – весь час) - рекламу пива, горілки, кока-коли, макдональдса, снікерсів і т.п. От ми і вимираємо, а замість нас, повним ходом уже завозять "гостей" з Азії та Африки, які вмикають "наш" телеканал і відразу бачать "шоколадні" обличчя своїх братів та сестер. "От ми і вдома" - думають вони, - "Які ці українці хороші та гостинні! Треба негайно обдзвонити усіх родичів та знайомих, щоби переселялися сюди. А які тут дівчата гарні!".
Що ж нам, українцям, робити? Що робити усім тим, хто розуміє, авангардом чиїх злих сил та яких шкідливих для нас усіх процесів є діяльність цього новітнього колонізатора, посланця "цивілізованого" світу в дикунську Україну? Найгірший варіант – це ставати в скривджену позу та, стискаючи кулаки, кричати в бік наших чужоземних "гостей", щось на кшталт: "Чемодан – вокзал – пальма!". По-перше, це нечемно, а по-друге, контрпродуктивно, тому що ми цим самим надаємо базіканню Валіда Арфуша про утиски та дискримінацію "нещасних" мігрантів хоча б якийсь сенс. Українські патріоти мають, нарешті, зрозуміти, що вторгнення орд мігрантів є лише наслідком злочинної діяльності пануючої в Україні ліберально-олігархічної влади, яка в своєму нестримному бажанні зробити нашу державу більш "європейською", робить її все менш українською, провокуючи майбутні міжетнічні зіткнення та справжні вуличні війни. Тому боротися слід, в першу чергу, не з наслідками, а з причиною – антинародною системою влади. І чим швидше український народ це усвідомить – тим менші втрати він понесе, тим більше шансів буде в нього на справжній розквіт та процвітання.
P.S. Аби деякі "господа" та "товариші" не почали хибно вважати автора фашистом, расистом чи ксенофобом – поспішаю засвідчити свою безмежну любов та повагу до усіх існуючих на нашій планеті народів (особливо до тих, які тихо та мирно живуть в межах власних держав), а також ненависть до фашизму, комунізму, сіонізму та "чорної" музики.
* - факт того, що згідно конвенції ООН - Україна є мононаціональною (тобто такою, що має більше 67% населення однієї національності) державою – дуже часто є справжнім одкровенням для багатьох навіжених інтернаціоналістів.
Богдан Чортополох.