Київська Русь - перша українська держава...

Величезна кількість історичних, археологічних, лінгвістичних, етнографічних, антропологічних даних неспростовно свідчить про пряму генетичну спадковість між Південною Руссю Х-ХІV ст. та сучасними українцями. Зупинимося на деяких переконливих доказах наявності нерозривних зв’язків козацької України ХVІ – ХVІІІ ст. з княжим Києвом та Галичем.

За даними археології , форма та орнаментація глиняного посуду передають етнокультурну специфіку первісних народів. Кераміка козацької України є безпосереднім спадкоємцем традицій керамічного виробництва Київської Русі.

Кам’яне церковне та світське будівництво у пізньосередньовічній Україні було представлена унікальним, яскравим архітектурним явищем, що дістало назву українського бароко. Його своєрідність полягає в органічному поєднанні традицій європейського бароко з архітектурною спадщиною Київської Русі, яка відома у Середньому Подніпров’ї з Х ст.
Вивчаючи український національний одяг, етнографи дійшли висновку, що своє походження він бере навіть не від одягу Русі, а від давньослов’янського.

Обличчя українського етносу значною мірою визначається яскравим і своєрідним фольклором (казки, легенди, повір’я, народні пісні, колядки, щедрівки, козацькі думи, звичаї).

Козацтво – один із найсуттєвіших чинників формування українського народу. Власне козаки побудували другу українську державу – Гетьманщину. Козацьке повстання на чолі з Богданом Хмельницьким створило умови для перенесення козацького полково – сотенного адміністративного устрою Січі на всю Україну.

Козацтво продовжило традиції дружин київських князів Х – ХІІІ ст. Їх пов’язують лицарський кодекс поведінки, родинний принцип організації ватаг, культ меча – шаблі, коня святі покровителі Марія Покрова, Святий Юр, зовнішність (оселедець, вуса, гоління бороди, червоний колір стягів, зброя, одяг). Більшість із них пояснюється тим, що дружина Русі та українське козацтво були різновидами європейського лицарства, яке постало на давніх індоєвропейських традиціях. Лицарство було стрижнем цивілізації у середньовічну добу.
Українськими скальдами та бардами у козацьку добу були кобзарі .

В. Белінський : «Слово о полку Игореве» носит на себе от печаток поэтического и человеческого духа Южной Руси, еще не знавшего варварского ярма татарщины, чуждой грубости и дикости Северной Руси.. Есть что - то теплое, благородное и человеческое во взаимных отношениях действующих лиц этой поэми. Все это, повторяем, отзывается Южной Русью, где и теперь еще так много человеческого и благородного в семейном быту, где отношения полов основаны на любви, а женщины пользуются правами
своего пола. Все это противоположно Северной Руси, где семейные отношение грубы, женщина – род домашней скотины, а любовь совершенно постороннее дело при браках:сравните быт малороссийских мужиков с бытом мужиков русских, мещан, купцов и отчасти других сословий, и вы убедитесь в справедливости нашего заключения о Южном происхождении «Слова о полку Игореве»…Нельзя не заметить чего-то общего между «Словом о полку Игореве» и казацкими малороссийкими песнями».

Прірва між києворуським та козацькими періодами української історії не була широкою та глибокою, щоб стверджувати, що вона розділяє два окремі етноси. Традиція Київської держави в Галичині перервалася у 1340 р., коли помер останній представник династії Данила Галицького. У Києві це сталося лише в 1471р. після скасування Литвою князівства Київського. А всього через 20 років, у 1492р. зустрічаємо першу писемну згадку про українських козаків на Нижньому Дніпрі, що символізує початок козацької епохи в історії України.

Виникає питання, чи не були генетичні зв’язки білоруського та російського народів із стародавнім Києвом, його культурою мовою такими ж тісними й безпосередніми? Негативна відповідь. Ряд аргументів:

1) українці завжди жили і живуть на Київщині, а вищезгадані іхні сусіди – на значній відстані від політичного й культурного центру Русі.

2) Своєрідність етногенезу білорусів полягає участі в ньому балтів, а росіян – угро-фінів і татар. Відомий російський історик Покровський вважав, що в жилах великоросів 80% фінської крові.

3) Хронологічно українці сформулювалися раніше…, ніж іхні північні сусіди.

4) Археологічні матеріали неспростовно свідчать про специфіку матеріальної культури (кераміка, житлобудівництво, прикраси). Це пояснюється насамперед сильним впливом на північну частину східних слов’ян балтських та фінських культурних традицій.

5) Лицарство як один з визначальних елементів європейської цивілізації у середньовічну добу відіграло помітну роль в українській історії. Азіатським деспотіям воно не властиве. Оскільки Московська держава формувалася під сильним впливом Золотої Орди, то їй невідомо лицарство в європейському розумінні.

«В Росії шляхтичем є той, на кого я звертаю увагу, і лише так довго, як я мою увагу на нього звертаю», - казав іноземному послу ПЕТРО 1.

6) Не було в Росії і кобзарів. На дружинному і козацькому епосі виникла творчість Тараса Шевченка.

Російський історик
Соловйов: «Південні князі у своїй більшості були надзвичайно хоробрі, вміли в себе вдома і в чужих краях честь свою взяти; дружини були подібні своїм вождям…У поведінці князів Північної Русі ми не помічаємо того блиску, який бачимо у поведінці князів – витязів Півдня. Північні князі – власники не люблять вирішувати суперечок зброєю, удаються до неї тільки в крайньому випадку, коли успіх безсумнівний…»

Пипін : «Не подлежит сомнению этнографическая разница древнего севера и юга… Как древний Святослав с его чубом и его нравом напоминает в потомстве не московского великоросса, а скорее южно русского казака, так лирический епос «Слово о полку Игореве» отзовется не в северной песне, а скорее в южнорусской думе». Тобто культура Русі, ні її ментальність не були успадкованими Російською державою 14-16ст. тією мірою, як козацькою Україною.

7) Більшість російський пісень тієї доби створена в так званій «п’ятитонній » гамі, або «індокитайській». Ця гама існує, причому як єдина, у тюрських племен, башкирів, татар. Маємо лінію яка йде зі сходу. В Україні ця гама зустрічається лише у найдавніших піснях, дуже рідко.

8) Татарська навала. Якщо середнє Подніпров’я, Волинь, Галичина залежали від татар досить формально і лише протягом 100 років, то на Верхній Волзі татарські порядки панували 250 років, глибоко впливаючи на устрій та ідеологію Московської держави.