Хто є хто???

Політика російського самодержавства щодо України в другій поло¬вині XIX ст.

Криза феодальної системи господарювання, зростання революційного руху в Європі спричинили посилення національно—визвольного руху в Україні у другій половині XIX ст.
Посилення національного руху було зумовлене не тільки процесом консолідації українців, а й політикою національного пригноблення з боку царської Росії.
Царські власті прагнули стримати зростаючу хвилю культурно-просвітницьких заходів української інтелігенції.
У газетах з'явилися статті про те, що освіта українською мовою виховує в народі відчуження України від Росії, що українська мова взагалі не мова, а Діалект російської.
Коли в 60-х рр. спалахнуло народне повстання в Польщі, Олександр ІІ був наляканий тим, що воно може перекинутися в Україну. Тому 12 червня 1862 р. було видано «височайше повеління» про масове закриття недільних шкіл, де навчання велося українською мовою. У тому ж році влада заборонили видання перекладеного Ф. Морачевським українською мовою «Євангеліє».
18 липня 1863 р. царський міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав
указ («Валуєвський циркуляр») та розіслав його по всіх українських гу-¬
берніях. Циркуляром заборонялося навчання та видання українською мо¬-
вою книг. Валуєв стверджував, що української мови «не було, немає і не
може бути». .
Ці факти свідчили про антиукраїнську політику, що проводилася царсь¬кою владою.
17 травня 1876 р. Олександр II підписав так званий Емський указ (складений за участю полтавського поміщика М. Юзефовича). Суть указу:
— заборонялося друкувати українською мовою будь-які літературні тво-¬
ри (навіть тексти до нот);
— заборонялося завозити в Російську імперію книги українською мо¬-
вою, надруковані за кордоном; .
— заборонялося ставити українські спектаклі, влаштовувати концерти,
де виконувалися українські пісні;
— закривався Південно-Західний відділ Російського географічного то¬-
вариства, припинявся вихід газети «Київський телеграф»;
—- заборонялася діяльність громад, звільнялися з роботи професори-українці.
У 1881 р. на престол вступив, Олександр III. Цар вирішив пом'якшити національну політику в Україні. У губернії було розіслане «роз'яснення» Емського указу. Дозволено було друкувати українською словники, а та¬кож раніш дозволені твори художньої літератури, але обов'язково російсь¬ким алфавітом.
Проте Емський указ діяв. У 1892 р. цензори не допустили до друку українські перекази російських творів. Не були зняті заборони на імпорт українських книг, на публікацію українською дитячих книг. Сама назва «Україна» була замінена царською цензурою на принизливе «Малоросія».

Висновок. Політика царського уряду в Україні була спрямована на зни¬щення української культури, мови, традицій. Але народ України вже дав¬но усвідомлював Свою національну приналежність, значно зріс рівень його національної самосвідомості.


Ідеологізація і русифікація культурного життя в 70—80-ті роки ХХ ст. Політичний курс на «злиття націй».

У 70-х — середині 80-х рр., у період наступу тоталітарного режиму на суспільне й духовне життя, у культурному житті України посилюють¬ся ідеологізація та русифікація.
Русифікація — система заходів радянського керівництва в національних республіках, спря¬мована на масове вивчення російської мови з відносним звуженням вивчення національних мов. В Україні русифікація здійснювалася партійним і держав¬ним керівництвом СРСР і УРСР.
Ідеологізація національної політики передбачала пропаганду та реаліза¬-
цію ідеї зближення і злиття всіх націй СРСР у єдину спільноту — радянсь¬
кий народ.
Зміни в системі освіти посилили процес русифікації. Продовжувала дія¬ти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків.
Зменшувалася кількість україномовних шкіл (особливо в Криму, Донець¬кій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській областях). У 1979 р. в Ташкенті (Узбекистан) відбулася науково-практична конференція «Ро¬сійська мова — мова дружби і співробітництва народів СРСР», на якій було рекомендовано вивчати російську мову в дошкільних закладах з 5 років.
У 1983 р. Перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький у секретній інфор¬мації про хід виконання Постанови «Про додаткові заходи щодо поліпшення вивчення російської мови...» доповідав, що в Україні вдосконалено програ¬ми з вивчення російської мови та літератури; класи поділяються на підгру¬пи з метою якісного вивчення російської мови, зросло число шкіл із погли¬бленим вивченням російської мови, збільшено тиражі російськомовних ди¬тячих художніх книг, збільшено прийом студентів до ВЗО на факультети російської мови та літератури.
Реформа загальноосвітньої школи (1984 р.) сприяла процесам ідеологіза¬ції та русифікації в Україні.
Рівень знань та інтелектуальний розвиток учнів і студентів загалом пере¬вищували показники розвинених країн Заходу. Держава продовжувала су¬воро контролювати навчально-виховний процес і домагалася необхідної їй ідейної спрямованості. Ідеологізація негативно вплинула на рівень викла¬дання гуманітарних дисциплін і суспільствознавства.
Незважаючи на плідну діяльність педагогів-новаторів — В. Сухомлинс-кого,
В. Шаталова, М. Щетиніна, процес навчання і виховання був уніфі¬кований. Творчий розвиток особистості обмежувався.
Наприкінці 60-х — на початку 70-х рр., після Цькування О. Гончара за роман «Собор», починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах.
31972 р., після обрання В. В. Щербицького Першим секретарем ЦК КПУ, посилюється наступ на творчу інтелігенцію а боку партійного Керівництва. Русифікація України була найважливішим «соцзобов'язанням» В. Щербицького перед радянським урядом.
Курс на зближення і злиття всіх націй СРСР був закладений у новій Програмі КПРС, прийнятій на XXII з'їзді партії 1981 р. У Конституції УРСР 1978 р. констатувалося, що «створено нову історичну спільноту лю¬дей — радянський народ», і проголошувалося успішне розв'язання національно питання.
Тоталітарній системі потрібне було художнє виправдання свого курсу на
денаціоналізацію, зокрема українського населення. Було потрібне підтвер¬
дження мистецтвом партійних доктрин про «розвинене соціалістичне су¬-
спільство як вищий тип людської цивілізації», «Нову історичну спільноту
людей — радянський народ», «соціалістичний спосіб життя» і його перевагу
над буржуазним.
Діячі культури, які виконували ці вимоги, одержували високі гонорари, їй присуджувалися лауреатські звання, державні премії, надавалися соціальні блага.
Створювалися відповідні громадські організації — спілки письменни¬-
ків, художників, композиторів, що натискали на «неслухняних» митців,
спираючись на партійні постанови і рішення. Передбачалося, що основни¬
ми постулатами творчості мають бути ідеї соціалістичного реалізму, пар-¬
тійності й народності, боротьби радянської людини за побудову соціалізму
й комунізму.
Ідеологічного розгрому в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Ше¬вчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшика, В. Дрозда; В. Маняка, І. Чендея.
«Незручних» літераторів (Олесь Гончар. Іван Дзюба, Олесь Бердник, Бо-¬
рис Чичибабін) виключали зі Спілки письменників України. Віктора Не-
кросова вислали за кордон. Затягувалося видання творів Ліни Костенко
«Княжа гора», «Маруся Чурай». ,
70-і роки СТАЛИ в Україні часом «генерального розгрому» інакодумців, у тому
числі літераторів, художників, етнографічних хорових Ансамблів («Гомін»)
і т. д. Це десятиліття особливих переслідувань за ідеологічними мотивами в
Україні одержало назву «ери маланчукізму» (за прізвищем секретаря ЦК
КПУ з ідеології В. Маланчука).
Висновок. Ідеологізація та русифікація 70—80х рр. негативно позначилися на розвиткові культури України. Незважаючи на певні успіхи й досягнен¬ня, українська культура перебувала в стадії «застою», як і все радянське суспільстввщ цілому. Курс на «злиття націй» виявився безперспективним і викликав негативне ставлення у певної частини творчої інтелігенції.


Що ми маємо в ХХІ ст?
Ми маємо наслідки кількох попередніх століть, невігласів, які продовжують принижувати і паплюжити мову, культуру і націю!!! Де вони беруться??? Де скільки ненависті до всього українського???

50% телевізійного ефіру російськомовний!!! 70-80% радіо російська попса!!! Некажучи про книги!!! І вони хотять статус рос. мови державний!!! Наврят дочикаються - нормальних людей більше!!!