Історія одного кохання (з сумною кінцівкою)

Знаєш, морозитись вічно це не для мене. Тим більше ти цього не заслуговуєш.Можливо після цього листа ти взагалі мене зненавидиш (якщо ще досі це почуття не переповнило тебе), але я хочу щоб ти знав правду. Вже довший час поспіль, перед сном і взагалі від того що немає, що робити я намагаюсь сформулювати для тебе хоч якесь пояснення моєї ганебної поведінки та аморального вчинку щодо тебе. Направду, мені важко, а ще більше ускладнює завдання повна відсутність бажання пояснювати те, що відчуваю далеко всередині себе. Зовсім не хочеться знову і знову повертатись до подій тої «триклятої» суботи ( краще б її взагалі навіки стерло з моєї пам’яті) . А ще більше не хочеться ворушити те, що я так старанно і безрезультатно поховала (чи лише хотіла так думати) в собі.Добре почну, бо і так чудово розумію, що від цих виправдань легше не стане ні мені ні тобі.Уяви, що ти сильно когось кохаєш….Місяць, пів року, рік….. Для мене це – ВІЧНІСТЬ.Безнадійно і абсолютно без відповіді. Ти навіть не маєш шансів сказати в кохані очі те дурне сакраментальне «люблю». Періодичне (раз в тиждень чи місяць) споглядання об’єкту твоїх бажань закінчується диким скрипінням зубів, награним пофігізмом і нестерпним розумінням того, що «нє сложилось». Через деякий час, ти здавалося б вже майже ігноруєш будь-які пориви свого затравленого серця і починаєш хоч якось жити своїм (насправді вигаданим і в когось позиченим) життям і ТИЦЬ…Доля скидає вас докупи як старі нікому не потрібні спогади і відбувається щось непередбачуване. Можливо ти здогадався про кого йдеться і хто герої цієї дурнуватої, але нажаль правдивої історії. Майже твоя копія. Те ж ім’я, що діє на мене на якомусь підсвідомому рівні (завдяки котрому ми і познайомились). Та ж зачіска, очі, але…..Він був єдиним чоловіком у моєму житті, котрий чудово обходився і без мене, а це було для мене нестерпним.Як так? Я для нього все, а він «дякую, могла б і не робити цього». Я відчувала «хребтом» його присутність. Вловлювала його заплутані думки, по дитячому кумедному личку я читала його мінливий настрій. Але все це для нього було непотрібним. ЙОМУ НЕПОТРІБНА БУЛА НАВІТЬ Я!Здається перший (чи тисячний з огляду на стару як світ історію наших стосунків) крок зробити так само легко як запалити сірник... і що далі? Дивитись як він розгоряється в неконтрольоване ніким полум’я, яке врешті поглине мою легкозаймисту натуру? Потім може бути надто пізно і я вже не позбудусь його фантому довіку.
Отака історія.
А ти… Вибач якщо зможеш, але за той час, поки я його не бачила, мені здалось, що я знайшла когось набагато кращого. І що це «ТЕ МОЄ» яке я так довго шукала, через яке я стільки витерпіла і яке я по праву заслужила.Нажаль лише одна ніч з собою наодинці (для цього навіть не потрібно було його писутності) безжально відкрила мені очі. Мені набридло брехати собі та переконувати власне серце, що я сильна і Він в минулому, далекому і безповоротному. Він тут. Був, є і буде, принаймні поки ми обоє не поставимо крапку над «і» і не зрозуміємо для себе, що ж саме нас так шалено притягує докупи. Так, зізнаюсь чесно ти мені дико подобався і певний час я не уявляла свого життя без тебе ( при цьому я абсолютно забула його). Але тепер я розумію, що я просто-напросто шукала в тобі риси коханої людини. І іноді я їх там знаходила Але... ОДНА НІЧ.Звичайно він як і завжди зник з мого життя, залишивши після себе суцільні розчарування, відкриту (вже загоєну) рану і самовпевнену обіцянку зустрітись через «рік-два-п’ять» для остаточного з’ясування цих «тупикових» стосунків.Ти знаєш, зараз мені взагалі ніяк. Я зрозуміла, що ніколи з ним не буду ( бо не зможу, це розтопче моє «Я»), а повертатись до тебе не хочу. Бо це вже не те. Я не змогла б брехати тобі, що нічого не сталось, а ти б мучився тим, що я не така, як колись.

Одним словом.ВИБАЧ.
P.S. Якщо зможеш…