Гавань!

  Для чого потрібні зміни і чи взагалі вони потрібні?

  Цікаве питання та на нього відповідь проста «НІ», а за нею триває пояснення  довжиною у все життя. Якщо кохаєш, то довіряєш як собі і приймаєш з усіма недоліками, якими б вони не були. Якщо обираєш собі саме цю половину, то навіщо з неї щось виліплювати? Спільне життя вас обох притре, один до одного, і тільки та половина тебе підтримає і допоможе.

  Навіщо змінювати те, що приймаєш яке воно є. Воно бездоганне, створене саме для тебе і немає чого просити чи радити щось у собі змінити. Бо тоді це вже буде щось тобі незрозуміле і непідвладне. Воно і само не побачивши підтримки, якої прагне, перетвориться на щось не контрольоване і тоді наслідки можуть бути непередбачувані. Не лише ти, а і ніхто їх не  передбачить.

  Коли щось не задовольняє, то варто тішитись тому, що виходить натомість. Можливо, саме цього і прагнули. А якщо і ні, то треба запитатись: «чи потрібна допомога», можливо її і не потрібно, просто ти не розумієш, яким має бути результат. Яким би він не був, він піде лише тобі на користь, бо це - твоя половина, і собі вона не буде шкодити. Своєю довірою і вчинками ти даєш зрозуміти, що на тебе можна в будь-який момент розраховувати. Тож не змучуйся довіряти і робити все на благо своєї половини.

  Саме розуміння того, що ти існуєш в суспільстві і знаходишся в (навіть не пошуці), стані невідомості, змушує замислитись і передбачити, що ніщо не вічне. Тому ти живеш так як змушує суспільство і ті, від кого ти залежиш. З яким полегшенням пускаєшся вплав від берега, побачивши гавань до якої можна пристати. Ніхто тебе не зобов'язує там лишитися. Ти вибираєш. І вибиратимеш до мого часу, коли знайдеш ту гавань, до якої лежить твоє серце. А далі вже не потрібні засоби пересування, бо тебе несе внутрішня сила назустріч щастю. І не варто мінятись, бо тебе приймають і люблять без змін. Саме тебе, і не вимагай ще чогось, в придачу. Бо у тобі, саме у тобі гостро стоїть необхідність.

Дивно, але це так.