в Трускавці була ще геть малою, приїжджала до мами в санаторій на один день.
перше враження дорослої... подруга мала організувати показ міста і знайомство з потрібними людьми, але не змогла поїхати, тому була телефонним гідом. Автовокзал, принцип: "в малих містах маршрутками не їжджу", імпровізовані " американські гірки" вгору, вниз, прямо, бювет, Нафтуся* Маруся* -- бе яке паскудство, санаторій, масаж, Юзя*, парк
Люди!!! яке тут повітря, аж легені болять спочатку... парк пахне квітами, грибами, території довкола санаторіїв матіолою і степовими травами, аж памороки забиваються.
але як відомо в кожній бочці є ложка дьогтю...
першою проблемою виявився інтернет... ні, я не маніяк, мені працювати треба отака в мене робота оздоровлювальна...
другою проблемою виявилися банкомати... довелося добряче побігати, щоб знайти хоч якийсь...
третя проблема -- чоловіки... їх тут вагон і візочок. і всі вони велелюбні... кидаються на все, що рухається... особливо азіати... всякі там казахи, азербайджанці... всі вважають, що кожна кобіта на курорті шукає пригод... щоб не погрішити проти істини, скажу що дамочки тут абсолютно не проти пильної уваги  до себе, навіть заохочують її...
 блін... зранку на процедури в повній бойовій розкрасці, з зачісками, з якими не встидно було би йти на бал... і в спортивному костюмі...спортивний костюм зі стразами, паєтками, блискітками і ще хто зна з чим... до бювету, три рази і три рази в іншому вбранні... цікаво скільки валіз вони привозять на два тижні відпочинку...
я наївно понадіялася що в джинсах, майці і без макіяжу (ну на відпочинку ж я) зможу непомітною сірою мишою перебігати з алейки на алейку...от дурна... ніхто не вірить що я приїхала пити водичку і працювати
наступного дня масажист сміявся і казав, що тим хто їде з Трускавця нецілованим ні вода, ні процедури не помагають   а ще понарозказував купу різних історій про курортні романи... каже, що тут повітря таке, що тріска на тріску (мова не про рибу) скаче. Назвав місто -- гігантським домом терпимості...
сьогодні вперше піду на танці...кажуть варто подивитися... буде публІка

Дорогї мої пані і панночки!

Може хтось десь бачив чи має у своїй колекції схеми вишивки Ластівок.
Поділіться будь ласка

Ще трошки... ще три дні і відпустка...

Львів, Трусквець, Карпати, гірські потоки-ріки, мінералочка, свіже повітря...

В найближчий місяць велкам на шпацер вуличками Львова, на посиденьки з філіжанкою кави і льодами...

вчора мені чорити рази потрапляв на очі заголовок новини "Сегодня Януковичу выполнилось 62 года"

і всі чотири рази я його прочитала "Сегодня Януковичу выполнилось БЫ 62 года"

навіть боюся думати, що би то мало означати... я не є його симпатиком, але за своє життя ніколи не бажала нікому нічого поганого

другий день відстежую події на Кубані і ніяк не можу втихомирити сум"яття душі. Страх стискає серце, у горлі спазм... і так кожного разу, коли бачу репортажі про повені.

Це сталося у 1998 році. Ми з мамою їхали до бабуськи в гості. На половині дороги до Рогатина (наголос на останній склад ) почався дощ. Досить сильний, але не суцільна стіна, як деколи буває. Я тоді переживала, така смішна..., як переживуть дощ мої шкіряні штани, бо була без парасольки, щоб хоч якось прикритися.

На подвір"я зайшли ще майже "по сухому" - перед хатою розтеклося кілька калюж. Хата в долинці, тому під час дощу калюжі, більші чи менші, були завжди. Хвилин через 15, дощ майде припинився, зато на подвір"я почала прибувати вода. Час від часу і таке ставалося. Недалеко ріка і, бувало, що підтоплювало город, подвір"я і пивницю (погріб). вода швидко сходила і все ставало на свої місця. Ніхто особливо не переживав. Ми з братом начепили ґумаки і пішли помагати бабі збирати курят, нарвати городини, поки ще можна влізти на грядку і не загрузнути по коліна, далі влаштували морський бій з фонтанами води. так минуло ще хвилин 20. А далі від одної згадки мене починає трясти як в пропасниці, вода почала прибувати з такою швидкістю, що вже через півгодини накрила всі чотири сходинки до хати і почала просочуватися крізь підлогу.

описати паніку домашніх майже неможливо... усе з шаф, постіль і т.д. швиденько почали виносити на стрих. Переляканих козу і свиней, майже вплав завели до сусідів.

Води в хаті набралося по кісточки. За годину рівень води впав на 25 чи 30 см. Я помила підлоги від намулу, принесеного водою. Потім ми повечеряли.... а з настанням ночі, знову почала прибувати вода... не дай Боже, комусь відчути стан такої безпорадності... вогонь ще можна спробувати погасити, а воду... просто з жахом дивитися як її стає все більше... і не відомо як довго то ще буде тривати...

На ранок вода в хаті сягала майже до підвіконня. У сусідів фундамент нижчий і вода в дім затікала через вікна...а вони навіть не спробували нічого винести з хати. Тоді я про всяк випадок подякувала, що радянські розетки кріпилися не на рівні підлоги, а значно вище.

Того дня ми мали йти на весілля..., на подвір"ї мені води майже по пояс, брат виший йому більше пощастило. Найбільше постраждала мама, вона з нас найнижча. ми в купальниках і з парадним одягом у вузликах на голові, такі собі люди амфібії, вибрели на сухий пагорб, де від ранку стояла юрба... аякже... не кожен день містечко плаває... найбільше вибісили коментарі місцевих пиячків, коли нам довелося перевдягатися... їм, бачте смішки... так хотілося взяти за загривок, і запхати головою у воду...

в хаті вода стояла майже два дні, а потім ще тиждень на городі.

Пасовище між двома пагорбами було схоже на гігантське озеро, серед якого одиноко простягала руки до неба в німій молитві тополя...  і як гарно було, коли сонце перше ніж сховатися за пагорбом, як в дзеркало заглядало у водну гладь... Боже, як же гарно було, але ж... господи як було страшно....

На сусідній вулиці повінь зруйнувала будинок... добре що там нікого не було вже на той час... на ту частину міста, де пологі береги ріки страшно було дивитися... Добре, хоч обійшлося без людських жертв... пропали лиш городи і десь загинула худоба

Потім довго довелося страховій компанії доводити що ми не самі пообливали стіни водою, щоб здерти з них гроші... їм бачте було дивно, що в хаті крім мокрих стін і меблів нічого не свідчило про потоп... - А чому у вас в хаті нема намулу принесеного водою? ...
Ні, ми мали тиждень сидіти в болоті і чекати на Боже змилування!..

наступний рік був веселий.... просушування стін, страх перед грибком, дезинфекції і заміни балок під підлогою і самої підлоги...

А причина такого різкого підйому води проста... В Бурштинському морі (так називають водосховище Бурштинської ТЕС) розводять рибу. Так от заради рибгоспу місцева влада відмовилася відкрити шлюзи і спустити воду... хай краще страждає цілий район, ніж має риба повтікати...

Відтоді я панічно боюся підйому води в ріці... неглибока в суху погоду, там води старій жабі по коліна, вона стає для мене втіленням всіх світових жахів, після сильних дощів... точно так само мене жахають новини про повені

Всі кому не лінь писали, що всіх іноземців намагалися нагодувати борщем і варениками. Я вже згадувала про нашого азійського еврогостя. Він попросив приготувати йому щось національне і я попхалася на кухню варити борщ, на вареники мене не вистачило .
я не підозрювала, що борщ комусь, крім мене,  може аж настільки посмакувати. Наступні три дні японець нічого, крім борщу їсти не хотів. Але і тут зумів винести нам всім мозок -- купив палички і їв ними борщ. Вибирав паличками густе, а потім випивав юшку 
П.С. довелося кілька разів поспілкуватися з японцем без посередництва малої. Хоч не хоч, а довелося подолати мовний бар"єр, з"ясувалося, що мій інгліш не такий поганий, як я завжди думала

як же міняється гра команди, якщо на полі нема  Шеви...
команда працює не на зірку,а просто працює

мала притягнула додому японця. Чувак приїхав на Євро і шукав вписку, а мала ходить на кендо і спілкується з япошками... так через хто зна які руки у нас з"явився вдома японський хлопчик. Миле, ввічливе дитя, на ім"я Шухей. і дууууже японське... вивчаємо традиції...
спочатку ми пробували шукати асоціації, щоб запам"ятати його ім"я.

потім він намагався українською і російською подякувати мені за сирні пампушки )) вийшло кумедно )) але було приємно ))
Увечері виніс мозок всім. Увесь вечір ходив і питався чи можна зайти у ванну чи туалет, поки мала на нього не нагримала, щоб він припинив діставати питаннями і почувався як удома.

З а вечерею ми таки дізналися причину його дивної поведінки. У Японії, коли приходиш у гості кожного разу мусиш питати у господарів дозволу відвідати санвузол ))))

Шухей - син лікаря, і сам майбутній хірург. Вчиться в Угорщині, а потім планує перебратися в Штати. за його словами там значно розвинутіша медицина, ніж в Японії (На тих словах ми витріщили очі). Каже що там значно більше можливостей розвитку для медика. Доводиться вірити на слово. А ще він розказав , що в Японії заборонено проводити трансплантацію органів дітям, до 20 років... отаке, малята... природний відбір рулить)))

Ліричний відступ: подруга живе в штатах, так там лікарі перші кілька місяців, вроді три, нічого не роблять для збереження вагітності. Зберігати починають після 12 тижня. теж певний природній відбір
 
Мала у нас була за перекладача, оскільки з нас трьох вона англійською чеше майже як рідною, я розумію, але боюся розмовляти, ну а третій мешканець нашої квартири англійську знає на рівні шкільного : ху із он дьюті тудей?
правда, після другого бокалу шампанського, наш японець вже без акценту говорив: "дуже смачно"
і "Будьмо", ми його стали розуміти без перекладу, а я навіть наважилася заговорити і ніхто мене не покусав )))

Дитя урбаністичної Японії в захваті співало дифірамби Донецьку, і смішно морщило носа на згадку про Львів, Київ, а також Будапешт. йому більше до вподоби висотки вбрані в скло і метал. Мала обурилася і сказала, що не хоче більше з ним гуляти ))

Сьогодні у нас вечір японської кухні, а завтра -- української

яка нудота.... сто років не бачила такого нудного, жувачного матчу... ледь не заснула. Як тепер дочекатися гри Україна-Швеція

Гапочки більше нема... а я не знаю як то пережити