як страшно...

другий день відстежую події на Кубані і ніяк не можу втихомирити сум"яття душі. Страх стискає серце, у горлі спазм... і так кожного разу, коли бачу репортажі про повені.

Це сталося у 1998 році. Ми з мамою їхали до бабуськи в гості. На половині дороги до Рогатина (наголос на останній склад ) почався дощ. Досить сильний, але не суцільна стіна, як деколи буває. Я тоді переживала, така смішна..., як переживуть дощ мої шкіряні штани, бо була без парасольки, щоб хоч якось прикритися.

На подвір"я зайшли ще майже "по сухому" - перед хатою розтеклося кілька калюж. Хата в долинці, тому під час дощу калюжі, більші чи менші, були завжди. Хвилин через 15, дощ майде припинився, зато на подвір"я почала прибувати вода. Час від часу і таке ставалося. Недалеко ріка і, бувало, що підтоплювало город, подвір"я і пивницю (погріб). вода швидко сходила і все ставало на свої місця. Ніхто особливо не переживав. Ми з братом начепили ґумаки і пішли помагати бабі збирати курят, нарвати городини, поки ще можна влізти на грядку і не загрузнути по коліна, далі влаштували морський бій з фонтанами води. так минуло ще хвилин 20. А далі від одної згадки мене починає трясти як в пропасниці, вода почала прибувати з такою швидкістю, що вже через півгодини накрила всі чотири сходинки до хати і почала просочуватися крізь підлогу.

описати паніку домашніх майже неможливо... усе з шаф, постіль і т.д. швиденько почали виносити на стрих. Переляканих козу і свиней, майже вплав завели до сусідів.

Води в хаті набралося по кісточки. За годину рівень води впав на 25 чи 30 см. Я помила підлоги від намулу, принесеного водою. Потім ми повечеряли.... а з настанням ночі, знову почала прибувати вода... не дай Боже, комусь відчути стан такої безпорадності... вогонь ще можна спробувати погасити, а воду... просто з жахом дивитися як її стає все більше... і не відомо як довго то ще буде тривати...

На ранок вода в хаті сягала майже до підвіконня. У сусідів фундамент нижчий і вода в дім затікала через вікна...а вони навіть не спробували нічого винести з хати. Тоді я про всяк випадок подякувала, що радянські розетки кріпилися не на рівні підлоги, а значно вище.

Того дня ми мали йти на весілля..., на подвір"ї мені води майже по пояс, брат виший йому більше пощастило. Найбільше постраждала мама, вона з нас найнижча. ми в купальниках і з парадним одягом у вузликах на голові, такі собі люди амфібії, вибрели на сухий пагорб, де від ранку стояла юрба... аякже... не кожен день містечко плаває... найбільше вибісили коментарі місцевих пиячків, коли нам довелося перевдягатися... їм, бачте смішки... так хотілося взяти за загривок, і запхати головою у воду...

в хаті вода стояла майже два дні, а потім ще тиждень на городі.

Пасовище між двома пагорбами було схоже на гігантське озеро, серед якого одиноко простягала руки до неба в німій молитві тополя...  і як гарно було, коли сонце перше ніж сховатися за пагорбом, як в дзеркало заглядало у водну гладь... Боже, як же гарно було, але ж... господи як було страшно....

На сусідній вулиці повінь зруйнувала будинок... добре що там нікого не було вже на той час... на ту частину міста, де пологі береги ріки страшно було дивитися... Добре, хоч обійшлося без людських жертв... пропали лиш городи і десь загинула худоба

Потім довго довелося страховій компанії доводити що ми не самі пообливали стіни водою, щоб здерти з них гроші... їм бачте було дивно, що в хаті крім мокрих стін і меблів нічого не свідчило про потоп... - А чому у вас в хаті нема намулу принесеного водою? ...
Ні, ми мали тиждень сидіти в болоті і чекати на Боже змилування!..

наступний рік був веселий.... просушування стін, страх перед грибком, дезинфекції і заміни балок під підлогою і самої підлоги...

А причина такого різкого підйому води проста... В Бурштинському морі (так називають водосховище Бурштинської ТЕС) розводять рибу. Так от заради рибгоспу місцева влада відмовилася відкрити шлюзи і спустити воду... хай краще страждає цілий район, ніж має риба повтікати...

Відтоді я панічно боюся підйому води в ріці... неглибока в суху погоду, там води старій жабі по коліна, вона стає для мене втіленням всіх світових жахів, після сильних дощів... точно так само мене жахають новини про повені