Итак,  на этих выходных новая серия «сепаратистского цирка» на Донбассе. Аж якобы тысяча неизвестно откуда взявшихся в забитом Славянске активистов захватили горсовет и водрузили российский флаг. А сегодня украинские силовики провели антитеррористическую операцию. Появились первые убитые.

Вчера мэр Славянка Неля Штепа была не против такого самозахвата и даже оправдывала такое поведение боевиков. Почитаем прямые заявления.

«Три дня назад я написала премьер-министру Украины обращение, в котором сообщила, что надо садиться за стол переговоров. Весь Славянск сегодня вышел на улицы города и поддерживает активистов. Сейчас со здания городской администрации сняли украинский флаг и водрузили на него российский», — заявила мэр.

Мэр Славянска также сообщила, что весь город выступает за проведение референдума. «Мы будем проводить референдум, то что происходит у нас, говорит о том, что властям Украины необходимо задуматься. Я уверена, что они завтра объявят о решение проведения в регионах Украины референдума. Правда, мне интересно, почему они раньше не спросили у народа, чего он хочет?»

По ее словам, в городе 92% предприятий работает с Россией «и для нас важны партнерские отношения с этой страной.., киевские власти должны услышать, что народ хочет диалога, хочет стабильности, мира и порядка».

Н.Штепа также заявила: «Весь город встал щитом, защищая ребят, захвативших здание. И если власти Украины попробуют подавать восстание, погибнет огромное количество гражданских людей. Этого нельзя допустить».

Сегодня бои в Славянске показали несколько иную реальность. Чтобы защититься в РОВД боевики выставили живой щит из детей, а украинский спецназ без проблем разгромил блокпосты сепаратистов вокруг города. Киев начал сопротивляться — это хорошо. Появились жертвы — это плохо. Мы верно втягиваемся в гражданскую войну.

Мой тезис заключается в следующем.

Никакой проукраинской политики на Донбассе уже не будет. Маневры Тимошенко с Партией регионов направлены на федерализацию Украины, где Тимошенко получит власть, а региональные бароны получат возможность закрыться в своих регионах. Россия же стремится решить стратегическую цель — не допустить интеграции Украины в НАТО и ЕС. Раскол Украины для России нежелателен, поскольку в этом случае любая независимая часть Украины будет играть в скорейшую интеграцию в западные структуры.

Потому для РФ федерализм — лучшая форма оставить Украину в состоянии «неопределившегося бурдюка» из которого можно будет высасывать демографические и экономические ресурсы, блокируя через «федератов» любые попытки выползти из под зонтика РФ.

По нашей информации, сейчас в Москве Андрей Портнов пишет новую Конституцию Украины. Первоначально в нее должны были внести переходные положения, но Путин сказал делать Конституцию сразу чистую, без привычных для украинской элиты уловок. В качестве образца взята конституция ФРГ. Представители команды Портнова, прежде всего Владимир Пилипенко, не вылазят из Венецианской комиссии, где согласовывают нюансы нового Основного закона.

Этому проекту будет противостоять проект Конституции, которую поддерживает Порошенко, где нет федерализма, но будет резкое расширение полномочий местных громад. По сути, вчера об этом варианте заявил Яценюк в Донецке.

Вот и весь расклад.

Поэтому захваты зданий органов власти местные элиты Донбасса используют для того, чтобы напугать Киев, который прекрасно осведомлен о происходящем. Проще говоря, Батькивщина и регионалы играют в одну игру, где нас пугают сепаратизмом «ради сохранения целостности Украины». Страшно аж жуть.

Однако, давайте зададимся вопросом — а нужна ли нам такая целостность? Может ли продолжаться дальше такая ситуация, когда из нескольких сотен идиотов при молчаливом согласии нескольких миллионов жителей Донбасса все государство будет оставаться заложником жадности донецкой элиты, при молчаливом согласии которой осуществляется раскачка на востоке Украины?

На мой взгляд — нет.

На последнем шоу Шустера Анатолий Гриценко правильно поставил вопрос — если в Киеве кто то поднял бы российский флаг над Деснянской или Святошинской РГА, то чтобы сделали киевляне? Правильно, они очень быстро его сорвали бы. Что делают жители Славянска? Или Донецка? Или Луганска? Они в основной массе статисты.

Да, там много патриотов, но их почти не видно и не слышно, а раз так, то как организованная сила патриоты отсутствуют, а это значит, что они никак не влияют на расклад на востоке. Поэтому в стратегической перспективе расклад будет негативным для Украины.

Отсюда я делаю вывод, что ключевой тенденцией ближайших месяцев или, в лучшем случае, лет, будет стремление Украины избавиться от Донбасса, как от пораженного гангреной региона.

Если регионалы говорят: А давайте нам дальше средств, а то мы отсоединимся.

Мы должны ответить так: А давайте вы отсоединитесь по-хорошему вместе со своим заповедником.

Избавление от донецкой головной боли, как и в случае с Крымом несет больше преимуществ, чем недостатков.

В чем проблема Донбасса?

0) Что такое Донбасс? Как индустриальный этот регион возник в конце XIX — начале XX века на периферии британского системного цикла накопления. Тогда мир осваивал технологический уклад на основе угля, пара и металла, и Донбасс выступил инвестиционной площадкой, приняв капитал из Британии, Франции, Бельгии. В рамках советского проекта Донбасс оставался важнейшей индустриальной базой, дававшей 60% добычи угля СССР в 1940 и 33% в 1975 г.

Однако, ископаемые ресурсы имеют свойство истощаться и дорожать, о чем свидетельствует опыт многих угольных бассейнов в Западной Европе, на восточном побережье США, в Японии. Донбасс не стал исключением, и, достигнув в 1975 г. пика добычи угля, постепенно сокращает добычу. Затраты росли и росли, и государство пыталось субсидировать добычу, учитывая огромную социальную цену вопроса, сформировавшуюся вокруг угледобычи инфраструктуру, и т.д. Многочисленные попытки идти против здравого смысла и поддерживать неэффективную отрасль вылились во временную стабилизацию добычи в 2000-х, но долгосрочных результатов принести не могли по определению. Стоимость субсидий Донбасса для всей остальной Украины стала слишком высок

Это привело к краху донецких элит в Киеве в ходе революции 2013-2014 г., их бегству и нарастанию сепаратистских настроений в элитах и среди населения региона.

Вот эта кривая, она диктует что этот регион ждет болезненная ломка. Скорее всего, уже вне рамок Украины

а) Его экономические активы стремительно обесцениваются. Китай убивает украинскую металлургию десятками новых заводов. А углубление экономического кризиса углубляет вытеснение украинских металлургов с мирового рынка. Кроме того, после того, как бы отрезан Крым, то порты в Мариуполе и Бердянске оказались заблокированы, поскольку мы не контролируем Керченский пролив. Это определяет поведение Ахметова. Если он начнет вывозить свой металл через Николаев, Херсон и Одессу, то это увеличит транспортные расходы. Поэтому, Ахметов занял «нейтральную» позицию, а реально пророссийскую, поскольку его пассивность в текущей ситуации усиливает переговорные позиции России. Таким образом, напрашиваются два вывода — экономическая структура Донбасса не вписывается в тренды мировой экономики, а потому будет все более затратной и неэффективной.

б) Многочисленное население Донбасса быстро стареет. Именно на Донбассе больше всего бюджетников. В условиях экономического кризиса затраты на их обеспечение будут расти, ложась тяжелым бременем на бюджет республики.

в) Донбасская элита не демонстрирует потенциал роста. Она все время пытается навязать Украине практики монополизма и бандитизма. Четыре года управления страной донбасскими менеджерами привели страну к полному банкротству. Оставлять это безнаказанным и давать им новый шанс в «федеральной Украине» Путина не имеет никакого смысла. Если они такие талантливые менеджеры, то пусто реализуют свои таланты в отдельном государственном проекте, если же они хотят быть в составе Украины, то пусть прекращают шантажировать Киев. Прекратят ли они? Уверен на 100%, что нет. Ахметов говорит, что мы должны уважать Донбасс, но за четыре года Донбасс так «накуролесил» по Украине, что уважать сегодня не за что. Нет никаких особых качеств, которые бы выделяли жителей Донбасса в лучшую сторону от одессита или волынянина. Однако, если одесситы не требуют к себе особого трепетного отношения, почему Донбасс претендует на иное?

Поэтому напрашиваются очевидные выводы, что получит Украина, если сбросит балласт Донбасса:

1. Больше не нужно будет выбрасывать миллиарды долларов на неэффективную экономику Донбасса. Пусть ее поднимают донецкие олигархи, благо они сказочно обогатились за последние 15 лет. У вас заливает шахты? Ребята, перестаньте тратить сотни миллионов на покупку недвижимости в Лондоне и бразильских футболистов.
2. Не нужно будет выбрасывать миллиарды гривен на поддержку бюджетников, которые считают «Беркут» героями. Не может у нас быть лояльности к таким старичкам и старушкам. Пусть ваши заблуждения оплачивает тогда «Беркут».
3. Уходит проблемы русского языка и прочих виртуальных проблем, с помощью которых донецкая элита шантажировала Киев. Нормальный человек не будет в 9 мая превращать весь год. Да, важно помнить о подвиге наших дедов-прадедов, но если послушать Царева и прочих адептов «георгиевской секты», то складывается впечатление, что юго-восток 365 дней в году думает о борьбе с Бендерой и защите надписей на Рейхстаге. Это абсурдно, но ровно до того момента, пока не превращается в мейнстрим политического дискурса, который не дает возможности осуществлять реальные перемены в стране. Потому оставьте ленточки себе, мы сосредоточимся на настоящем и будущем.
4. Донецкие олигархи больше не будут влиять на политический курс Киева, страна станет практически монолитной, не смотря на оставшиеся региональные различия. Да, мы понимаем, что элита Львова, Днепропетровска, Винницы или Киева далеко не ангелы, но их будет убрать гораздо проще.

Негативные моменты также присутствуют:

1. Разрыв экономических связей между регионами Украины ударит по экономике, которая и так в аховом состоянии.
2. Возникнет масса конфликтов по поводу собственности.
3. Возникнет вопрос беженцев, число которых может достигать несколько сот тысяч.
4. Возникнет вопрос относительно того, как разделить долги Украины.

Однако, в целом для Украины, на мой взгляд, плюсов будет больше, чем минусов.

Я уверен, что РФ , скорее всего,  побоится брать на буксир этот регионы из- за ресурсных затрат. Донецкие довели региона до банкротства, поэтому необходимы огромные вливания — десятки миллиардов долларов, чтобы вывести экономику Донбасса из штопора. У России сегодня таких денег нет, поэтому она делает ставку на два сценария.

Первый сценарий — базовый. Педалированием конфликта на востоке Украине добиться силового противостояния, которое легализирует введение минимального контингента войск РФ на территорию Украины. За этим должно последовать требование федерализации, которое закрепит слабый контроль Киева над регионами и заблокирует интеграцию Украины в НАТО и в ЕС.

Второй вариант — запасной. Вследствие силового конфликта (де-факто он уже начался после штурма в Славянске) превратить Донбасс в большее «Приднестровье», которое будет буферной прокладкой между Украиной и Россией. Москва в этом случае не несет такие огромные издержки, как в случае полной интеграции Донбасса, не говоря уже об Украине.

Можно также не сомневаться, что Россия будет заинтересована в том, чтобы отделить от Украины юг, чтобы заблокировать выход к морю и иметь прямую связь с Приднестровьем.

Если сепаратисты будут локализованы в двух областях, то Украине в целом выгоден такой вариант. Тогда украинское государство стабилизируется по линии Сумы-Харьков-Днепропетровск-Запорожье-Херсон-Николаев. У нас останутся мощные машиностроительные центры, выход к морю и возможность блокировать Крым, что будет давать дополнительные бонусы в дальнейшем разговоре с Россией.

При этом, экономические связи с Донбассом никуда не денутся, олигархам нужно будет сбывать куда то свой кокс и металл, а вот дотации и различные преференции Украина уже платить не будет. И архаичная экономическая, и, как следствие, политическая структура перестает тормозить реформы в Украине.

На уход Донбасса и Крыма нужно смотреть в стратегической перспективе. Иногда лучше отпустить, чтобы потом вернуться.

Давайте смоделируем ситуацию. После ухода Донбасса Украине сможет сконцентрироваться на реформах и интеграции в западные структуры. Собственность донецких олигархов, прежде всего Ахметова, которая останется на территории Украины должна быть 100 % национализирована до последней турбазы, чтобы использоваться как ресурс для стабилизации экономической ситуации. Это позволит уменьшить влияние монополий на государство и создаст предпосылки для формирования широкой прослойки среднего класса.

Уменьшение ресурсной базы новой украинской республики будет заставлять включать мозги и, вообще, делать ставку на мозги. Сокращения поступлений от сырьевых кластеров Донбасса можно будет компенсировать несколькими проектами:

1. Разворачиванием в Киеве и на западной Украины базы для IT-сектора, чтобы превратить эту отрасль в локомотив экономики.
2. Разворачивание масштабной программы перевооружения украинской армии, которое позволит загрузить предприятия ВПК Харькова, Днепропетровска, Николаева и т. д. Эта программа будет тесно связана с принципиальным изменением функции армии в государстве. Мы должны создать свой аналог ЦАХАЛа, чтобы чувствовать себя в безопасности. Плюс масштабное перевооружение собственной армии позволит укрепить позиции на экспортных рынках. В рамках этого в Украине необходимо построить новый авиазавод для КБ Антонова, чтобы мы получили возможность производить самолеты большими сериями.
3. Развитие кластера ядерной энергетики, чтобы экспортировать электроэнергию в Европу. Строительство завода по переработке урана в Желтых водах, чтобы полностью обеспечить Украину ядерным топливом. Цена вопроса всего 300 млн. долларов!
4. Развитие сельского хозяйства с созданием полноценной переработки сырья АПК. Это должно происходить в связке с модернизацией портов на юге Украины.

В общем, варианты есть. Ключевой вопрос — где взять ресурсы. Ресурсы лежать в плоскости уничтожения коррупционной базы. Ежегодно воруется только из общегосударственного бюджета не менее 20 млрд. долларов. Не менее! Жесткая борьба с коррупцией даст огромные ресурсы, которые можно пустить на модернизацию институтов государства и экономики.

Донбасс вместе с Крымом нужны нам как зеркало, где наше отражение будет показывать в правильном ли направлении мы идем. Нам необходима конкуренция двух социальных систем, как между ФРГ и ГДР, Южной Корей и КНДР. В случае, если реформы в Украине будут успешны, то Донбасс и Крым превратятся для нас в демографических доноров. Молодые и активные жители этих регионов будут переезжать в Украину, а Киев должен будет способствовать этому. При этом социальные связи, которые будут сохраняться у мигрантов будут помогать нам сформировать лояльную социальную базу, которая идеологически должна обрабатываться через медиа. Мы будем получать двойную выгоды: с одной стороны, получать трудовые ресурсы; с другой, не иметь головной боли, что делать с многочисленными бюджетниками Донбасса.

И вот, когда экономического чуда на Донбассе не произойдет, когда российские пряники окажутся скромной хлебной корочкой, когда Украины будет выглядеть как успешная восточноевропейская страна, то тогда мы и вернемся на Донбасс. Или он сам к нам вернется.

А, вдруг, если все получится ровным счетом наоборот? Если украинский проект провалится, а Донбасс расцвет? Тогда мы просто поменяемся местами. Это и есть диверсификация развития. Это и есть государственный подход. Без лишней крови и стонов о том, как все друг другу нагадили.

Так что определяйтесь, дорогие жители Донбасса. Еще не поздно стать реалистами.

Проте, аби міжнародне співтовариство змогло дійсно ефективно протистояти цьому курсу, дуже важливо знати правду про реальну історію експансіоністської Московської держави, яка, починаючи з 1302 року і аж до епохи Петра І, за наймінімальнішими підрахунками, приростила свою територію більше ніж у 300 разів (!), використовуючи при цьому всі засоби: змови з ворогом (аби його потім обдурити), пряму агресію, економічну блокаду, шантаж і грабіж, отруєння сусідів-конкурентів, геноцид і отруєння суперників.

Всю цю проблематику не міг оминути Карл Маркс. Так, саме він, всесвітньовідомий мислитель, якого зараз «немодно» стало цитувати в певних «прогресивних» колах. Дехто явно хоче довести до кінця «розвінчання» Маркса, повністю «скинути з корабля сучасності» всю (без розбору!) його ідейну спадщину — з тією ж «відважністю», з якою за радянських часів із автора «Капіталу» творили «непогрішимого» пророка, «вождя і вчителя міжнародного пролетаріату». А праці Маркса вимагають, безумовно, не істеричних емоцій, а глибокого, вдумливого, професійного прочитання. І осмислення: потрібно зрозуміти, які саме його прогнози (і головне, чому!) були жорстко спростовані історією, а які — були і будуть ще підтверджені перебігом самої історії. Безумовно, це дуже складне і важливе завдання, що вимагає об’єднаних зусиль учених-гуманітаріїв багатьох країн. І це — тема для окремої розмови. Очевидно одне: не настільки вже мало марксових ідей актуальні.

Зараз же, повертаючись до теми Маркс як дослідник агресивної зовнішньої політики Московських царів, хотіли б запропонувати увазі читачів роботу класика під назвою «Викриття дипломатичної історії ХVIII століття» (німецький мислитель опублікував окремі розділи з неї на сторінках британських газет Free Press і Sheffield Free Press у 1856—1857 рр., причому були зроблені вельми значні купюри; у результаті, з низки причин, ця робота Маркса так і залишилася незавершеною). Слід одразу сказати, що автор виходить далеко за межі теми: у Маркса йдеться далеко не тільки (і не стільки) про ХVIII століття і про дипломатію тієї епохи, скільки взагалі про суть євразійської, рабської, деспотичної Московської держави і її політику «збирання земель».

КАРЛ МАРКС БУВ, ЗДАВАЛОСЯ Б, НЕПОГРІШНИЙ У СРСР. АЛЕ ЙОГО ПРАЦІ, ПРИСВЯЧЕНІ ДЕСПОТИЧНІЙ СУТІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ, БУЛИ СУВОРО ЗАБОРОНЕНІ!

Думається, коли читач ознайомиться з четвертим розділом цієї Марксової праці, він зрозуміє, чому за сталінських часів читання цих рядків (тоді ще не перекладених східнослов’янськими мовами) могло коштувати життя, а за брежнєвських — свободи... Бо Маркс блискуче розкриває тут ту саму історичну спадкоємність, яку кремлівські володарі дуже хотіли б приховати. Саме тому думки Маркса , що наводяться нижче, — не предмет для холодних, академічних дискусій з історії. Вони набувають сьогодні особливої, пекучої актуальності. Адже «євразійська», тоталітарна спадкоємність в наявності!

Карл Маркс. З праці «Викриття дипломатичної історії ХVIII століття». Розділ 4.

Тут доречно буде зробити декілька попередніх зауважень щодо загальної історії російської політики.

Незборимий вплив Росії заставав Європу зненацька в різні епохи, він лякав народи Заходу, йому підкорялися як долі або чинили лише судорожний опір. Але чари, що йшли від Росії, супроводжувало скептичне ставлення до неї, яке постійно знову оживає, переслідує її, мов тінь, посилюється разом з її зростанням, домішує різкі іронічні голоси до стогонів народів, що гинуть, і знущається з самої її величчі, як з театральної пози, прийнятою, аби вразити й обдурити глядачів.

Але чи будемо ми розглядати Росію як містики чи як матеріалісти, чи будемо ми вважати її могутність очевидним фактом або просто примарою, породженою нечистою совістю європейських народів, — залишається все те ж питання: «Як могла ця держава, або ця примара держави, примудритися досягти таких розмірів, аби викликати, з одного боку, пристрасне ствердження, а з іншого — люте заперечення того, що вона загрожує світу відновленням усесвітньої монархії?».

(Відповідь на це питання Маркс шукає в історії ХIV століття, в історичних джерелах. — І.С.). «Татарське іго тривало цілих сто років, перш ніж Московія вийшла з безвісності. Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів. А сучасна Росія є не що інше, як перетворена Московія.

МОСКОВСЬКИЙ КНЯЗЬ ІВАН КАЛИТА (1328—1341 РР.) / ФОТО З САЙТА CLUB-EDU.TAMBOV.RU

Аби підтримувати усобиці князів і забезпечити їхню рабську покірливість, монголи відновили значення титулу великого князя. Боротьба між князями за цей титул була, як пише сучасний автор, «підлою боротьбою рабів, головною зброєю яких був наклеп і які завжди були готові доносити один на одного своїм жорстоким повелителям; вони насмілювалися вступити на престол лише плазуючи і могли утримати його лише стоячи на колінах, простягнувшись і трепечучи під загрозою кривої шаблі хана, завжди готового повергнути до своїх ніг ці рабські корони й увінчані ними голови».

Саме у цій ганебній боротьбі московська лінія князів врешті-решт взяла гору. У 1328 р. Юрій, старший брат Івана Калити, підібрав біля ніг хана Узбека великокняжу корону, відібрану у тверської лінії за допомогою наклепів і вбивств. Іван І Калита та Іван III, прозваний Великим, втілюють Московію, що піднімалася завдяки татарському ігу, і Московію, що ставала незалежною державою завдяки зникненню татарського владицтва. Підсумок всієї політики Московії від самої її появи на історичній арені втілений в історії цих двох особистостей.

Політика Івана Калити полягала просто в наступному: граючи роль мерзотного знаряддя хана і запозичуючи таким чином його владу, він обертав її проти своїх суперників-князів і проти своїх власних підданих. Для досягнення цієї мети йому треба було втертися в довіру до татар, цинічно догоджаючи, здійснюючи часті поїздки в Золоту Орду, принижено сватаючись до монгольських княжон, прикидаючись цілком відданим інтересам хана, будь-якими засобами виконуючи його накази, підло обмовляючи своїх власних родичів, поєднуючи в собі роль татарського ката, лестивця і старшого раба. Він не давав спокою ханові, постійно викриваючи таємні змови. Тільки-но тверська лінія починала проявляти якесь прагнення до національної незалежності, він квапився в Орду, аби донести про це. Тільки-но він зустрічав опір, він вдавався до допомоги татар для його придушення. Але недостатньо було лише розігрувати таку роль, аби мати в ній успіх, було потрібне золото. Лише постійний підкуп хана і його вельмож створював надійну основу для його системи брехні та узурпації.

Але яким чином раб міг добути гроші для підкупу свого пана? Він переконав хана призначити його збиральником данини у всіх російських уділах. Наділений цими повноваженнями, він вимагав гроші під вигаданими приводами. Ті багатства, які він накопив, загрожуючи ім’ям татар, він використовував для підкупу їх самих. Схиливши за допомогою підкупу очільника російської церкви перенести свою резиденцію з Києва до Москви, він перетворив останню на релігійний центр і з’єднав силу церкви з силою свого престолу, зробивши, таким чином, Москву столицею імперії. За допомогою підкупу він схиляв бояр його суперників-князів до зради своїм володарям і об’єднував їх довкола себе. Використавши спільний вплив татар, православної церкви і бояр, він об’єднав удільних князів для хрестового походу проти найнебезпечнішого з них — тверського князя. Потім, зухвалими спробами узурпації спонукавши своїх недавніх союзників до опору і війни за їхні спільні інтереси, він, замість того аби оголювати меч, поспішив до хана. Знову за допомогою підкупу і обману і домігся того, що хан позбавив життя його суперників-родичів, піддавши найжорстокішим тортурам.

ШАПКА МОНОМАХА. СКІЛЬКИ ПРИНИЖЕНЬ ЗАЗНАЛИ МОСКОВСЬКІ ГОСУДАРІ ЗАДЛЯ НЕЇ... / ФОТО З САЙТА LIVEINTERNET.RU

Традиційна політика татар полягала в тому, аби приборкувати одних князів за допомогою інших, розпалювати їхні усобиці, приводити їхні сили до рівноваги і не давати посилитися жодному з них (цілком сучасний політичний рецепт! — І.С.). Іван Калита перетворив самого хана на знаряддя, за допомогою якого позбавився від найбільш небезпечних суперників й усунув усілякі перешкоди зі свого шляху до узурпації влади. Він не завойовував уділи, а непомітно обертав права татар-завойовників виключно на свою користь. Він забезпечив спадкоємство за своїм сином тими ж засобами, якими домігся піднесення Великого князівства Московського, в якому так дивно поєднувалися княжа гідність і рабське приниження. За весь час свого правління він жодного разу не відхилився від наміченої для себе політичної лінії, дотримуючись її з непохитною твердістю і проводячи її методично й зухвало.

Таким чином він став засновником держави Московії, і характерно, що народ прозвав його Калитою, тобто грошовим мішком. Оскільки саме грошима, а не мечем проклав він собі шлях. Ні зваблювання славою, ні розкаяння совісті, ні тягар приниження не могли збити його зі шляху до своєї мети. Всю його систему можна описати кількома словами: макіавеллізм раба, що прагне до узурпації влади. Свою власну слабкість — своє рабство — він перетворив на головне джерело своєї сили.

Політику, визначену Іваном I, проводили і його наступники: вони повинні були тільки розширити сферу її застосування. Вони слідували їй старанно, непохитно, крок за кроком. Тому від Івана I Калити ми можемо одразу перейти до Івана III, прозваного Великим.

На початку свого правління (1462—1505) Іван III був ще данником татар, удільні князі оскаржували його владу, Новгород, голова російських республік, володарював над північною Росією, Польсько-Литовська держава прагнула завоювати Московію, нарешті, лівонські лицарі ще не були обеззброєні. До кінця його правління ми бачимо Івана III, який сидить на незалежному троні, поряд із ним — дочка останнього візантійського імператора, біля ніг його — Казань, уламки Золотої Орди стікаються до його двору, Новгород та інші російські республіки поневолені, Литва позбавлена низки своїх володінь, а її государ — знаряддя в руках Івана, лівонські лицарі переможені. Здивована Європа, яка на початку правління Івана ледве знала про існування Московії, стиснутої між татарами і литовцями, була приголомшена раптовою появою на її східних кордонах величезної імперії, і сам султан Баязід, перед яким Європа трепетала, вперше почув пихату мову московита. Яким же чином Івану вдалося зробити ці великі справи?

Іван звільнив Московію від татарського іга не одним сміливим ударом, а в результаті майже двадцятирічної наполегливої праці. Він не повалив іго, а позбавився від нього нишком. Тому скидання цього іга здавалося більше справою природи, ніж рук людських. Коли татарське чудовисько нарешті випустило дух, Іван з’явився до його смертного одра швидше як лікар, який передбачив смерть і використав її в своїх інтересах, ніж як воїн, який завдав смертельного удару. Зі звільненням від іга іноземця дух кожного народу піднімається — в Московії під владою Івана спостерігається неначе її занепад. Досить порівняти Іспанію в її боротьбі проти арабів з Московією в її боротьбі проти татар.

Коли Іван ступив на престол, Золота Орда вже давно була ослаблена: зсередини жорстокими усобицями, ззовні — відділенням від неї ногайських татар, вторгненнями Тимура-Тамерлана, появою козацтва (нашого козацтва! — І.С.) і ворожими діями кримських татар. Московія, навпаки, неухильно слідуючи політиці, визначеній Іваном Калитою, стала неосяжною громадою, зціпленою татарськими ланцюгами, але водночас міцно згуртованою ними. Хани, немов під впливом якихось чар, продовжували служити знаряддям розширення і об’єднання Московії. Вони навмисно підсилювали могутність православної церкви, яка в руках московитських великих князів виявилася найнебезпечнішою зброєю проти них самих.

Аби повстати проти Орди, московитові не треба було винаходити нічого нового, а лише наслідувати самих татар. Але Іван не повставав. Він покірливо визнавав себе рабом Золотої Орди. Через підкуплену татарську жінку він схилив хана до того, аби той наказав відкликати з Московії монгольських намісників. Подібними непомітними і прихованими діями він хитрістю виманив у хана одну за іншою такі поступки, які всі були згубними для ханської влади. Таким чином могутність була їм не завойована, а вкрадена. Він не вибив ворога з його фортеці, а хитрістю змусив його піти звідти. Все ще продовжуючи падати на коліна перед послами хана і називати себе його данником, він ухилявся від сплати данин під вигаданими приводами, пускаючись на всі прийоми збіглого раба, який не насмілюється з’явитися перед лицем свого господаря, а прагне лише втекти за межі досяжності. Нарешті, монголи прокинулися від свого заціпеніння, і пробив час битви.

Іван, здригаючись від однієї думки про збройне зіткнення, намагався шукати порятунку в своїй власній боязкості і обеззброїти гнів ворога, відвівши від нього об’єкт, на який той міг би обрушити свою помсту. Його врятувало лише втручання кримських татар, його союзників. Проти другої навали Орди він для годиться зібрав настільки потужні сили, що самих чуток про їхню чисельність було достатньо, аби відбити напад. Під час третьої навали він ганебно дезертирував, покинувши армію в 200 тисяч осіб. Змушений проти волі повернутися, він зробив спробу сторгуватися на принизливих умовах і, врешті-решт, заразивши власним рабським страхом своє військо, спонукав його до загальної безладної втечі. Московія тоді з тривогою чекала на свою неминучу загибель, як раптом до неї дійшли чутки, що Золота Орда була змушена відступити унаслідок нападу на її столицю кримського хана. При відступі вона була розбита козаками і ногайськими татарами. Так поразка перетворилася на успіх. Іван переміг Золоту Орду, не вступаючи сам у битву з нею. Кинувши їй виклик і зробивши вигляд, що прагне битви, він спонукав Орду до наступу, який виснажив останні залишки її життєвих сил і поставив її під смертельні удари. Одного татарина він перехитрував за допомогою іншого. Хоча величезна небезпека, яку він на себе накликав, не змогла змусити його проявити навіть краплю мужності, його дивна перемога ні на хвилину не запаморочила йому голову».

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та «Я»

Росія не походить з Київської Русі. Вона навпаки -допомогла її знищити, визнав знаменитий російський кінорежисер 07.05.2013 20:48 "Я написав велику статтю про те, що є малий народ і великий народ, європейський народ і гігантський російський народ. Гігантський російський народ ніколи не мав громадянської свідомості". Про це відомий кінорежисер Єгор Кончаловський заявив в інтерв"ю top.rbc.ru Є.Кончаловський: Всі мої ідеї сприймаються надзвичайно критично нормальними російськими людьми. І це нормально. Якщо б 30% населення країни сприймало мої думки як належне, це була б інша країна. Треба думати, як країна розвиватиметься і які завдання стоятимуть перед наступним урядом, оскільки цей уряд і ця влада не в змозі вирішити ці проблеми. Ви ставите діагноз, згідно з яким ми зараз - у Київській Русі, у Середньовіччі ... Не в Київській - в Московській. Київська Русь не співпрацювала з Батиєм, вона була зруйнована татарами за допомогою Московського князівства. А в Московському князівстві були абсолютні колаборанти у владі, і вони індоктринували ординський синдром в російську свідомість. Чернишевський чудово написав, що в кожному з нас трохи сидить Батий. Є великий Батий в Кремлі, під ним - ще десяток, тисячі, потім сотні тисяч Батиїв, а потім - найменші, але вони - начальник паспортного відділу, ліфтер - це теж Батий. Культура народу сьогодні успішно звільнилася від європейських традицій, які були насильно нав'язані їй Петром, і від тієї частини європейського російського, що було виховане за 300 років. Тому сьогодні царюють Московія, ординський синдром і видимість демократії".
Читайте більше тут: http://expres.ua/C:/Documents%20and%20Settings/VA/Desktop/%D0%9A%D0%A0%D0%AB%D0%9C/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%87%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9.htm

Росія не походить з Київської Русі. Вона навпаки -допомогла її знищити, визнав знаменитий російський кінорежисер 07.05.2013 20:48 Росія не походить з Київської Русі. Вона навпаки -допомогла її знищити, визнав знаменитий російський кінорежисер "Я написав велику статтю про те, що є малий народ і великий народ, європейський народ і гігантський російський народ. Гігантський російський народ ніколи не мав громадянської свідомості". Про це відомий кінорежисер Єгор Кончаловський заявив в інтерв"ю top.rbc.ru Є.Кончаловський: Всі мої ідеї сприймаються надзвичайно критично нормальними російськими людьми. І це нормально. Якщо б 30% населення країни сприймало мої думки як належне, це була б інша країна. Треба думати, як країна розвиватиметься і які завдання стоятимуть перед наступним урядом, оскільки цей уряд і ця влада не в змозі вирішити ці проблеми. Ви ставите діагноз, згідно з яким ми зараз - у Київській Русі, у Середньовіччі ... Не в Київській - в Московській. Київська Русь не співпрацювала з Батиєм, вона була зруйнована татарами за допомогою Московського князівства. А в Московському князівстві були абсолютні колаборанти у владі, і вони індоктринували ординський синдром в російську свідомість. Чернишевський чудово написав, що в кожному з нас трохи сидить Батий. Є великий Батий в Кремлі, під ним - ще десяток, тисячі, потім сотні тисяч Батиїв, а потім - найменші, але вони - начальник паспортного відділу, ліфтер - це теж Батий. Культура народу сьогодні успішно звільнилася від європейських традицій, які були насильно нав'язані їй Петром, і від тієї частини європейського російського, що було виховане за 300 років. Тому сьогодні царюють Московія, ординський синдром і видимість демократії".
Читайте більше тут: http://expres.ua/digest/2013/05/07/86702-rosiya-ne-pohodyt-kyyivskoyi-rusi-vona-navpaky-dopomogla-znyshchyty-vyznav

оловна » Цікаво Росія не походить з Київської Русі. Вона навпаки -допомогла її знищити, визнав знаменитий російський кінорежисер 07.05.2013 20:48 Росія не походить з Київської Русі. Вона навпаки -допомогла її знищити, визнав знаменитий російський кінорежисер "Я написав велику статтю про те, що є малий народ і великий народ, європейський народ і гігантський російський народ. Гігантський російський народ ніколи не мав громадянської свідомості". Про це відомий кінорежисер Єгор Кончаловський заявив в інтерв"ю top.rbc.ru Є.Кончаловський: Всі мої ідеї сприймаються надзвичайно критично нормальними російськими людьми. І це нормально. Якщо б 30% населення країни сприймало мої думки як належне, це була б інша країна. Треба думати, як країна розвиватиметься і які завдання стоятимуть перед наступним урядом, оскільки цей уряд і ця влада не в змозі вирішити ці проблеми. Ви ставите діагноз, згідно з яким ми зараз - у Київській Русі, у Середньовіччі ... Не в Київській - в Московській. Київська Русь не співпрацювала з Батиєм, вона була зруйнована татарами за допомогою Московського князівства. А в Московському князівстві були абсолютні колаборанти у владі, і вони індоктринували ординський синдром в російську свідомість. Чернишевський чудово написав, що в кожному з нас трохи сидить Батий. Є великий Батий в Кремлі, під ним - ще десяток, тисячі, потім сотні тисяч Батиїв, а потім - найменші, але вони - начальник паспортного відділу, ліфтер - це теж Батий. Культура народу сьогодні успішно звільнилася від європейських традицій, які були насильно нав'язані їй Петром, і від тієї частини європейського російського, що було виховане за 300 років. Тому сьогодні царюють Московія, ординський синдром і видимість демократії".
Читайте більше тут: http://expres.ua/digest/2013/05/07/86702-rosiya-ne-pohodyt-kyyivskoyi-rusi-vona-navpaky-dopomogla-znyshchyty-vyznav