Рис. В.Чмырёва

Денис Казанский, для УП _

Так уж вышло, что я коренной дончанин. Гордиться тут особенно нечем, но это факт. Жил бы дома и до сих пор, если бы кучке сумасшедших фанатиков при поддержке России не пришло в голову устроить войну в моем родном городе и привезти туда российских наемников.

Теперь там кошмар. Ну, об этом вы как раз знаете. Это то, что вам показывают в ваших телевизорах со всеми отвратительными подробностями днями напролет. Так что давайте поговорим лучше о том, что вам не покажут.

Еще лет 7 назад я думал так же, как большинство россиян. Как типичный советский. Учитывая, что я с рождения жил в Донбассе – это было не удивительно.

Хоть я и учился после провозглашения независимости, образование получил типично российско-советское. Я рос и воспитывался на русских фильмах, на русской музыке, на русских книгах, я долго считал Россию дружественной страной, родственной страной, но теперь – все это в прошлом.

Теперь у меня, у моих близких, у миллионов русскоязычных и русских людей Украины больше никогда не повернется язык назвать вас братским народом.

Мы, ваши ментальные близнецы, выросшие на одних с вами книгах и мультфильмах, дошли до того, что хотим отгородиться от вас трехметровой стеной, как Израиль от Палестины.

Мы смотрим на штрихкод в супермаркете, чтобы не покупать то, что вы производите и не спонсировать войну.

Впервые за всю историю нашей страны большинство украинцев хочет вступления в НАТО, потому что понимают, что это единственное реальное спасение от безумного "брата", который вдруг решил двинуть на нас войска.

Вам, конечно, тяжело понять масштабы этого явления. Вам показывают по телевизору карту, где Украину расчерчивают пополам, и говорят, что половина нашей страны – это не Украина, а что-то другое. Что там живут не украинцы, а русские.

Вы верите, что это так и недоумеваете, почему там до сих пор нет восстания. Судя по российским новостям, оно там должно вот-вот запылать, а на деле происходит ровно наоборот.

За георгиевскую ленточку в Днепропетровске, Запорожье, Херсоне на улице теперь могут и морду набить. Не бандеровцы – русские люди, изучавшие в детстве Пушкина и Блока.

Принято политкорректно говорить, что мы ненавидим только Путина, а россияне – это совсем другое дело. Вот уйдет Путин, и снова настанет мир и согласие. Снова будет все хорошо.

Но это неправда. Не будет.

Потому что Путин – это суть российского менталитета, ваша материализовавшаяся национальная идея, в том виде, в каком она сейчас существует.

Вы любите Путина за то, что он сделал с Украиной. Поэтому мы больше никогда уже не сможем любить вас.

Путин сотворил с Россией великое зло. Он так умело сжег между нами мосты, как не сделал бы это больше никто в мире. Никаким американцам, евреям, полякам никогда бы это не удалось так хорошо, как ему.

Весь ужас содеянного им вы поймете когда-нибудь потом, но сейчас вы слепы.

Путин магическим образом заставил вас поверить, что день вашего нравственного падения – на самом деле день вашего триумфа.

Он убедил вас, что подлая оккупация части территории дружественной страны, такое банальное крысятничество – это великая победа, которой стоит гордиться.

Он вызвал патриотическое возбуждение тем, что должно было вызывать стыд и отвращение.

И за это мы презираем не только Путина. Мы презираем Россию, и те 90% ее жителей, которые, выпучив глаза, вопят "Крым наш!"

Иногда я думаю, что Путин – сатана. Он профессионально умеет взывать к человеческим порокам. Он заставляет вас проявлять свои темные стороны, умело будит в вас мразь, превращает вас в озверевших скотов, жаждущих крови.

Не то, чтобы именно русские были такими уж плохими, а все остальные - святошами. Такова общечеловеческая природа. Мы видели, как в разные исторические периоды будили мразь в немцах, итальянцах, хорватах, сербах и т.д.

А Путин разбудил в вас. Заставил вас захлебываться ненавистью на форумах, желать войны, радоваться оккупации чужой территории и смертям людей, которых вы когда-то называли своим братским народом.

Он возбудил вас примитивным, низменным популизмом, выставил вас в самом неприглядном свете, в момент временного умственного помешательства, и мы, увы, запомним вас именно такими, а не нацией Сахарова и Достоевского.

Наверно, вы даже не виноваты. Есть ведь какой-то алгоритм разжигания этой массовой истерии – просто жмешь на нужные кнопки, показываешь по телевизору ужастики про распятых детей, и все - дальше общество ведет себя вполне предсказуемо. Тот, кому это нужно, просто совершает определенную последовательность действий.

Наверно, к вам следует относиться, как к жертвам социального эксперимента, и однажды вам будет очень стыдно за то, что вы все участвовали в этом. Наверно, нужно попытаться вас понять. Но простить вас и преодолеть свое презрение мы уже не сумеем. Даже если вы когда-то раскаетесь.

Да, чего скрывать, Путин достал мразь и из нас тоже. И мы тоже радуемся, когда очередной груз 200 пересекает границу и едет в Ростовскую область, или когда десяток-другой ваших превращается в решето. Это ужасно, но это правда.

Мы радуемся из чисто прагматических соображений – потому что каждый мертвый "колорад" уже больше не сможет убить никого из наших. Потому что вы теперь враги и оккупанты, пришедшие на нашу землю, отобравшие у нас Крым и приезжающие нас убивать в Донбасс.

Это ужасно, что вы, напав на нас, вынудили нас стать такими, что бывает противно от самих себя. И это еще один повод навсегда с вами порвать.

Вы влезли во внутренние дела независимого государства. Вы стреляете в граждан Украины на их земле из своего оружия и одобряете это по своему телевизору. И как бы вы не врали себе, что это все против фашистов, что это все обосновано и справедливо – в глазах всего мира вы агрессоры.

Исчезла навсегда страна-освободитель, страна победитель фашизма. Все это в прошлом. Теперь вы оккупанты, вы каратели, по вине которых гибнут невинные люди, падают ракеты на города, которые жили в мире, пока вы не пришли.

Ваши парады на 9 мая, весь этот пафос, военные песни, вечные огни – все это не стоит больше ничего. Это вранье.

Мы были крепко связаны общими праздниками, общими поражениями, общими традициями, но теперь это не имеет значения. Вы отторгли регион с населением в 2 миллиона, еще 3-4 миллионам запудрили мозги "распятыми мальчиками", но 40 миллионов украинцев, огромный человеческий массив, навсегда отгородили от себя пропастью.

Урвав себе кусок земли, вы расплатились за это крупнейшим дружественным вам народом. Никакой Бжезинский еще пару лет назад не мог и мечтать о таком геополитическом поражении России.

Зря вы обвиняете в коварных кознях Америку, Британию и Израиль. Поверьте мне, как русскому дончанину, никто не сделал больше для нашей взаимной ненависти, чем безумные кликуши Глазьев, Кургинян и Дугин, призывающие убивать украинцев и потопить Украину в крови, или Путин, отправивший в нашу страну своих "вежливых людей".

Мы все это видели, мы все это запомнили, мы этого не простим.

Да, безусловно, Россия – самая большая в мире держава, против которой Украина – точка на карте. У вас есть ядерные ракеты, а у нас – нет.

Если для вас нападение на того, кто заведомо слабее, кто не ожидал от вас подлого удара в спину и не готовился к войне с вами – это героизм, воля ваша. Но ни уважения, ни сочувствия от нас больше не ждите. Для нас Россия – отныне презренная "банановая республика зла".

Ваши СМИ вам, конечно, этого не расскажут. Они создают иллюзию огромного раскола в Украине на украинских фашистов и русских, которого на самом деле нет.

Есть пару миллионов маргиналов – коммунистов, сталинистов, черносотенцев, православных фундаменталистов – которые всегда ненавидели Украину и сегодня выступают в роли коллаборантов в конфликте. И есть 39-40 миллионов украинцев, которые с ними не согласны.

Путин поставил нас всех перед радикальным выбором – за или против Украины. И нам пришлось его сделать.

Произошло то, чего вы пока еще не понимаете – российскую агрессию в Украине поддержали те, кто и так всегда был за вас, но 40 миллионов, которые были к вам всегда лояльны или нейтральны, из-за этой агрессии превратились в ваших врагов.

Сорок миллионов украинцев вынужденно стали "бандеровцами" в вашем понимании этого слова. Вот самое главное достижение Путина.

Бывают недружественные правительства. С ними можно конфликтовать. Можно накладывать на них санкции. Но нельзя унижать народы, потому что правители сменяются, а нации остаются.

Порошенко и Турчинов уйдут. Скорее всего – очень быстро. А вероломный захват Крыма, ваше подленькое вторжение, ваши танки и ПЗРК в Донбассе – вот это уже не пройдет. Мы просто не сможем объяснить своим детям в учебниках, почему вы так с нами поступили.

Юго-восток, который вы считаете своим, вы только оттолкнули. Потому что, представьте себе, у "укропов" и "хохлов" тоже есть гордость. Когда вы радостно бьетесь в припадках от того, что "Крым – ваш", для нас это означает только одно – что Крым не наш.

Вы одинаково забрали его и у "бандеровцев" и у "русскоязычных соотечественников". Вы отобрали Крым у Яроша, но вы так же забрали его и у харьковчан, полтавчан, одесситов. Вы плюнули во всех без разбора, не зависимо от языка и вероисповедания, со свойственным вам тупым чванством.

Это раньше вы говорили: славяне-братья, и мы соглашались. Теперь вы говорите – "салоеды", "укры" и это оскорбляет всех, кто носит украинскую фамилию, имеет украинский паспорт, не зависимо от того за ЕС он или за Таможенный союз.

Вы не оставляете нам выбора, унижая всех подряд.

Весной российские "туристы" срывали и топтали в Донецке украинские флаги, и вешали вместо них свои. В этом вы отличаетесь от европейцев – они никогда не топтали наши символы.

Те, кто за Европейский союз – вешают свой флаг рядом с украинским, но не вместо него. Поэтому мы и выбрали Европу, и теперь уже не отступим. В нынешней ситуации это единственный путь, потому что интегрироваться с вами теперь может только полный псих и самоубийца.

Если вы все еще верите, что в Донбассе идет война между "ополченцами" и "хунтой", то спешу вас расстроить – это не так. Война, которая идет у нас, от начала и до конца устроена вами.

Можно не верить мне, но спросите сами себя, почему "Донецкой республикой" управляют россияне? Почему в моем родном Донецке сейчас командуют москвичи Гиркин (Стрелков) и Бородай?

Я, коренной дончанин, их не знал и не звал. Я за них не голосовал. Если это не оккупация Донбасса Россией, то почему они здесь? И чем они отличаются от немецких гауляйтеров? Слабо найти десять отличий?

Если вы сочувствуете "ополченцам", потому что они русские, то я вас заверяю – есть сотни тысяч русских, которые с ними не согласны, и которые сами страдают от их действий.

Посочувствуйте лучше им. Тем, чьи машины отбирают, кого по глупым обвинениям бросают в подвалы, кем прикрывается ваш Игорь Стрелков, который ведет себя в городе, как Шамиль Басаев в Буденновске.

Если вы сочувствуете жителям юго-востока, посочувствуйте лучше 38 военным из Днепропетровска, которые погибли в самолете, сбитом из вашего ПЗРК. Посочувствуйте сожженным в БТРах солдатам из Николаева. Как думаете, их родители, родственники, друзья будут любить Россию?

Если вы хотите знать правду о том, что такое "Донецкая республика", попробуйте выключить телевизор, закрыть глаза и представьте на минуту, что кто-то вооружил всех наркоманов и уголовников вашего города. Что безумные ветераны чеченских войн, спивающиеся менты-отставники, забитые наколками рецидивисты, быковатые охранники-чоповцы, сумасшедшие казаки, толкиенисты, лимоновцы, скинхеды вдруг получили в руки оружие и неограниченную власть.

Представили? Если да, то тогда вам больше не надо ничего объяснять. Сделать такую же республику достаточно легко где угодно. Просто уберите название "Донецкая" и подставьте "Саратовская", "Челябинская", "Ростовская".

Думаете, наговариваю на "ополченцев"? Тогда смоделируйте ситуацию – милиции нет, власти нет, оружие в свободном доступе. Что произойдет в вашем городе? Ну честно, признайтесь себе сами.

Раскачать ситуацию, поднять бессмысленный и беспощадный бунт в социально неблагополучном регионе, населенном люмпенами и безработными – достаточно просто. Бородаи, стрелковы, бабаи, мотороллы только поднесли спичку, а дальше полыхнуло, как в Гражданскую.

"Даешь республику", "грабь награбленное", "построим новый рай – Новороссию".

Достаточно сказать, что репрессивный орган террористов в Луганске называется КГБ СМЕРШ. И это не шутка. Положа руку на сердце, признайтесь себе – нормально ли это и хотели бы вы, чтобы по соседству с вами работало такое учреждение?

Будни Донецка последние два месяца – мародерство, киднепинг, грабежи. Почитайте местные донецкие новости. Только за неделю с 16 по 23 июня угнаны и отобраны 47 автомобилей и один мотоцикл, причем 42 автомобиля были захвачены на дорогах вооруженными лицами. Неизвестными были похищены 14 человек. Это официальная информация от мэра.

А вот фотографии супермаркета "Метро", которые видел весь мир. Его тоже ограбили "несчастные ополченцы".

Продолжать можно долго, но есть ли смысл? Эйфорические состояния имеют свою специфику. Переживающий их субъект, пускай это и целый народ, плохо восприимчив к внешним раздражителям. "Крымнаш" - как наркотик, как влюбленность, затмевает ваше сознание.

Должно пройти время, чтобы вас отпустило, и вы поняли, что ничего не поменялось. Что Крым не стал ближе, не стал дешевле, не стал чище и комфортней для отдыха.

А вот вы сами, целый народ, самая большая в мире страна, запятнали себя позором агрессии и навесили на своих детей ярмо потомков оккупантов и гауляйтеров Гиркина и Бородая. Sad but true.

Счастливо оставаться.

<iframe width="640" height="360" src="//www.youtube.com/embed/lPReKqDfhms?feature=player_embedded" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>

Вот какое будущее Украине пророчат Афонские старцы

Зомбированным   россиянам правда о России и Путине. http://blog.i.ua/community/662/1445248/

Народний депутат України Геннадій Москаль повідомив на своїй сторінці у Фейсбуці про закінчення розслідування тимчасової слідчої комісії щодо вбивств на Майдані у Києві 18-20 лютого.

«Очолювана мною тимчасова слідча комісія завершила розслідування цих фактів і в понеділок, 7 липня, надішле всі матеріали в Генпрокуратуру. А тепер оприлюднюю звіт тут. Попереджую — багато тексту, а на початку чимало посилань на Конституцію й закони України. Звіт усе-таки вимагає офіційно-ділового стилю. Найважливіше — в другій половині. Передбачаю, що не все в звіті сподобається учасникам Революції гідності, до яких зараховую й себе (особливо в частині застосування зброї та вбивств міліціонерів). Утім, мета роботи тимчасової слідчої комісії — не романтизувати ті події, а по можливості встановити істину в один із найдраматичніший період новітньої історії України», - зазначив Москаль.

Тимчасова слідча Комісія  Верховної Ради України встановила:

Зранку 18 лютого 2014 року розпочалася запланована мирна хода ЄвроМайдану до Верховної Ради України, де мав відбутися мітинг із подальшою передачею резолюції Верховній Раді. Учасники ходи скористалися своїм правом, передбаченим статтею 39 Конституції  України “право збиратися мирно без зброї, проводити мітинги, походи та демонстрації”.

Однак у порушення статті 33 Конституції України (кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування), а також Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” (право громадян України вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України в будь-якому напрямку, в будь який спосіб і будь який час за винятком обмежень, які встановлюються Законом. Свобода пересування може бути обмежена тільки за рішенням Суду) 9 грудня 2013 року Печерський районний суд м. Києва виніс Ухвалу № 757/27190/13-Ц. Якою було заборонено  Чемерису Володимиру Володимировичу, Закревській Євгенії Олександрівні, Лебедю Михайлу Олександровичу, Каменєву-Лебедю Михайлу Володимировичу, Всеукраїнському об'єднанню “Батьківщина” Київської міської організації політичної партії, голові депутатської фракції Політичної партії “УДАР” Кличку Віталію Володимировичу та будь-яким іншим особам чинити перешкоди у вільному пересуванні громадянам, будь-яким іншим фізичним та юридичним особам у будь-який спосіб, у тому числі проїзду автотранспорту по вулицях Круглоуніверситетській, Шовковичній, Пилипа Орлика, Інститутській, Грушевського, Банковій, Хрещатик, Лютеранській, Заньковецької, Гусовського, Різницькій, Богомольця, Командарма Каменєва, Липській, а також на Майдані Незалежності, Кловському узвозі, провулках Кріпосному та Липському, та заборонено вказаним особам і організаціям вчиняти дії щодо блокування в будь-який спосіб тротуарів, пішохідних переходів, автомобільних доріг, у тому числі й шляхом розміщення на проїзній частині різних предметів, що перешкоджають проїзду транспортних засобів у місті Києві та вільному пересуванню пішоходів по тротуарах і пішохідних переходах по названих вище вулицях. Ухвала допущена судом до негайного виконання.

Тільки 6 червня 2014 року Апеляційним судом м. Києва  було розглянуто апеляцію та скасовано Ухвалу Печерського районного суду м. Києва  № 757/27190/13-Ц, а матеріали повернуті до Печерского районного суду.

22 січня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 12 “Про затвердження порядку проведення додаткових заходів захисту безпеки громадян”. Її суть у тому, що вільне пересування громадян буде проводитися та припинятися за рішенням відповідного керівника органу внутрішніх справ. При випуску постанови Кабмін крім перевищення владних повноважень порушив норми статті 19 Конституції України, яка визначає, що правовий порядок в Україні гарантується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Процитуємо ще раз ст. 33 Конституції України: “Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місяця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом”. Дана норма Конституції чітко вказує, що обмеження можуть встановлюватися тільки законом, а не постановою Кабміну.

Згідно зі ст.3 Закону України “Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні”, “свобода пересування — право громадянина України, а також іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно, за своїм бажанням переміщатися по територій України в будь-якому напрямку, в будь який спосіб, і в будь-який час, за виключенням обмежень, які встановлюються законом”.

Статтею 12 даного Закону чітко встановлені обмеження свободи пересування: “Свободу пересування, відповідно до закону, може бути обмежено:
— у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів;
— у зонах, які згідно із законом, належать до зон з обмеженим доступом;
— на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;
— на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.

Свобода пересування обмежується щодо:
— осіб, до яких, відповідно до процесуального законодавства, застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі;
— осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;
— осіб, які згідно із законодавством, перебувають під адміністративним наглядом;
— осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу, підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;
— осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи додаткового захисту, і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового  захисту;
— іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України;
— осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань;
— іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів, і які мають статус військового.

З огляду на викладене, постанова КМ України № 12 від 22.01.2014 року прийнята в порушення Конституції України та чинного законодавства, як така, що порушує права і свободи громадян.

Згідно із Законом України “Про міліцію”, керівники органів внутрішніх справ не мають право виносити рішення про обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості та об'єкти. Згідно зі статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, “кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить у межах цієї території право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання”. Згідно зі статтею 13 Загальної декларації прав людини, “кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах кожної держави”.

Дана Постанова КМ України випущена для оприлюднення в ЗМІ і направлена для виконання Міністерству внутрішніх справ України, ГУ внутрішніх військ МВС України, Службі безпеки України та Генеральній прокуратурі України без підпису прем’єр-міністра України М.Азарова.

В діях членів Кабінету Міністрів України, які брали участь у підготовці даного проекту постанови, візували текст документу та голосували за постанову на засіданні Кабінету міністрів України, вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.3 статті 365 Кримінального Кодексу України — “Перевищення влади або службових повноважень”.

Тобто неправомірними діями посадових осіб були cпричинені тяжкі наслідки громадянам, які брали участь в акціях мирного протесту по вулиці Інститутській та прилеглих до будівлі  Верховної Ради України вулицях 18 лютого 2014 року. Тоді протестувальники йшли з вимогами до будівлі Верховної Ради України і в результаті незаконного перекриття та блокування частину їх було вбито, а частина зазнала тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Рішенням Окружного Адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2014 року дана постанова скасована.

Окрім цього, оприлюднення вказаної постанови відбулось з грубим порушенням чинного законодавства з таких причин:

— більшість співробітників Секретаріату Кабінету міністрів України, які після прийняття даної постанови візували її проект, проставили свої підписи “із застереженням” (за наявними даними, у зв’язку з тим, що їм були відомі вищевказані порушення під час прийняття постанови);

— 22.01.14 перший заступник міністра Кабінету міністрів України Владислав Забарський, перевищуючи службові повноваження, проставив візу “На випуск” на проекті Постанови №13 від 22.01.14, яка дозволяє передання її в засоби масової інформації для оприлюднення, без підпису постанови прем’єр-міністром України Азаровим М.Я. (останній після засідання КМУ полетів у Давос).

В.Забарський з метою підписання вже оприлюдненої постанови звернувся до М.Азарова — фактично після того, як той подав у відставку. Однак М.Азаров відмовив В.Забарському в підписанні постанови.

Вказана постанова досі знаходиться в Секретаріаті КМУ без підпису М.Азарова, тобто юридично до теперішнього часу вона є недійсною.

Згідно з пунктом 4 параграфу 55 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою КМ України від 18.07.07 №950, прийняті акти Кабінету Міністрів прем'єр-міністр підписує в день проведення засідання. Таким чином, у порушення Конституції України та законів України, на підставі незаконно винесеної Печерським районним судом м. Києва Ухвали № 757/27190/13-Ц та прийняттям Кабінетом Міністрів постанови № 12 від 22 січня 2014 року, доступ та прохід громадян до всього урядового кварталу, включаючи будівлі Верховної Ради України, Адміністрації Президента України та кабінету міністрів були заблоковані, вхід заборонений.

Без присутності судового виконавця, в порушення Конституції та законів України, співробітники МВС та Головного управління внутрішніх військ перекрили вулицю Грушевського й не допустили прохід учасників мирної ходи до будівлі ВР України, чим спровокували конфліктну ситуацію, яка саме через непрофесіоналізм та злочинну діяльність органів правопорядку переросла в громадянське протистояння.

Керівництвом Міністерства внутрішніх справ для придушення громадського протистояння було відкомандировано в розпорядження ГУ МВС у м. Києві ряд військових частин ГУ внутрішніх військ МВС та працівників обласних спецпідрозділів “Беркут” із: Автономної Республіки Крим (150 працівників), Волинської області (35), Вінницької (35), Дніпропетровської (120), Донецької (80), Житомирської (45), Запорізької (60), Кіровоградської (50), Луганської (100), Миколаївської (70), Одеської (100), Полтавської (30), Рівненської (40), Сумської (30), Харківської (100), Херсонської (40), Хмельницької (30), Черкаської (30), Чернігівської області (40) та міста Севастополя (56).

Таким чином, у результаті протистояння між органами правопорядку та мирними демонстрантами (яке було спричинено саме винесенням ухвали Печерського районного суду № 757/27190/13-Ц та постановою Кабінету міністрів № 12) сталися жертви: були вбиті та поранені, як із боку мирних  протестувальників, так і з боку працівників спецпідрозділу “Беркут” та працівників внутрішніх військ.

З метою подальшої ескалації напруги в суспільстві та створення умов для можливості введення надзвичайного стану, спеціально підготовленою агентурою та перевдягнутими під “майданівців” працівниками СБУ був підпалений офіс на той час правлячої в країні Партії регіонів по вул.Липській. У результаті підпалу загинуло двоє мирних осіб, які займалися обслуговуванням будівлі. Осіб, яки вчинили підпал, МВС так і не встановило.

Після зіткнень на вулицях Інститутській та Грушевського (в районі будівлі Верховної Ради), учасники протистояння перемістилися на Майдан Незалежності, де протистояння продовжилися.

19 лютого 2014 року голова Служби безпеки України О. Якименко вводить в дію на території Майдану Незалежності та прилеглих до нього вулицях Антитерористичну операцію згідно з планом “Бумеранг” (матеріали  щодо даного плану направлялися Комісією до Генпрокуратури раніше).

Одночасно міністр внутрішніх справ В.Захарченко вводить у дію спеціальний план “Хвиля”, чим посилює протистояння між учасниками акцій протесту та правоохоронними органами. В ході цих заходів також були зафіксовані вбивства як мирних громадян, так і правоохоронців.

19 лютого 2014 року голова Служби безпеки України О.Якименко оголошує про проведення Антитерористичної операції під кодовою назвою “Бумеранг”, і в її рамках дає доручення  спецпідрозділу “Альфа” провести АТО в приміщенні Будинку профспілок, який на той час був штабом опозиційних сил.

Мета даної операції — фізичне знищення всіх, хто на той час знаходився в будівлі, а також лідерів і активістів опозиційних партій ВО “Батьківщина”, “Удар” та  ВО “Свобода” (матеріали щодо спалення Будинку профспілок спецпідрозділом “Альфа” надсилалися на адресу Генеральної прокуратури України раніше).

В рамках Антитерористичної операції  голова СБУ О.Якименко створив оперативний штаб у складі:

1. Керівник ОШУ АТО.
Керівник Антитерористичного центру при СБ України.
2. Заступник керівника ОШУ АТО.
Начальник штабу — заступник керівника Антитерористичного центру при СБУ.
Перший заступник начальника Головного управління МВС України в м. Києві — заступник керівника координаційної групи АТЦ при ГУ СБ України у м. Києві та Київській області.
3. Члени штабу:
— Начальник ЦСО “А” Служби безпеки України.
— Командувач внутрішніх військ МВС України.
— В. о. Київської міської державної адміністрації,
— Заступник директора Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України.
Керівники об’єктів.
— Начальник Головного управління Військової служби правопорядку Збройних сил України.
— Начальник 1 відділу штабу АТЦ при СБ України.
— Помічник начальника Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області — начальник штабу Координаційної групи Антитерористичного центру
— Начальник Головного управління ДСНС України в м. Києві.
— Начальник Головного Управління з питань НС КМДА.
— Заступник начальника Управління державної охорони України.
— Начальник мобільного прикордонного загону ДПС України.
— Начальник Управління Державної пенітенціарної служби України у м. Києві та Київській області.
— Заступник начальника Лінійного управління на Південно-Західній залізниці Управління МВС України на транспорті.
— Начальник відділу загальної безпеки у галузі Міністерства транспорту та зв’язку.
— Заступник начальника залізниці — начальник Київської дирекції Залізничних перевезень на Південно-Західній залізниці (матеріали з даних питань були направлені в Генпрокуратуру України 13 червня 2014 року).


Однак до теперішнього часу деякі з членів штабу і досі перебувають на займаних  посадах і навіть не допитані.

По периметру Майдану Незалежності та прилеглих до нього вулицях, у квартирах і на дахах житлових та адміністративних будинків були виставлені снайпери підрозділу “Альфа” СБУ, спецпідрозділу “Сокіл” УДО, внутрішніх військ та спецпідрозділу “Беркут” (матеріали по даному питанню, а також місце розташування снайперських груп були направлені на адресу Генеральної прокуратури України 12 червня 2014 року).

18-19 лютого 2014 року почалися напади на підрозділи міліції у м. Львові: на Галицький, Залізничний, Личаківський, Франківський районні відділі міліції у Львові, Львівське міське управління міліції, Головне Управління МВС України у Львівській області, на приміщення спецпідрозділів “Грифон” та “Беркут”. Під час нападів на приміщення підрозділів міліції всього було викрадено 1 223 одиниці вогнепальної зброї та 68 921 одиниць боєприпасів.
Аналогічні напади були здійснені на працівників міліції в Рівненській, Волинській, Тернопільській областях. До сьогодні дані злочини не розкриті, а викрадена зброя не вилучена.

За даними Комісії, дана зброя з великою долею ймовірності використовувалася з боку невідомих, які з Майдану вели обстріл працівників спецпідрозділу “Беркут” та внутрішніх військ (матеріали з цього питання були направлені на адресу Генеральної прокуратури України 11 червня 2014 року).

В рамках проведення Антитерористичної операції 18 січня 2014 року було повністю зупинено роботу метрополітену в Києві (матеріали з цього питання були направлені на адресу Генеральної прокуратури України 25 квітня 2014 року).

З метою недопущення об’єктивного висвітлення подій почалося відключення опозиційних телеканалів (матеріали з цього питання були направлені на адресу Генеральної прокуратури України 15 травня 2014 року).

У Києві почалися масові підпали автомобілів, але, на жаль, до сьогодні жоден із фактів так і залишився нерозкритим (матеріали з цього питання були направлені на адресу МВС України та Генеральної прокуратури України раніше).

Найдраматичніші події почали розгортатися на Майдані Незалежності та прилеглих до нього вулицях 20 лютого 2014 року.

За даними швидкої невідкладної медичної допомоги м. Києва, з 6-10 год. ранку  невідомими з боку Майдану Незалежності та прилеглих до нього вулиць почався обстріл працівників міліції та внутрішніх військ.

Таким чином, з 18 по 20 лютого 2014 року 196 працівників міліції та внутрішніх військ  отримали вогнепальні поранення, з них було вбито 7 військовослужбовців внутрішніх військ та 10 працівників органів внутрішніх справ. Слід зазначити, що на момент отримання вогнепальних поранень працівники міліції та військовослужбовці внутрішніх військ були без табельної  зброї.

Потерпілих від вогнепальних поранень військовослужбовців та працівників міліції направляли до Центрального госпіталю Міноборони, Центрального госпіталю МВС України та госпіталю Головного управління МВС України у м. Києві, де надавалася хірургічна допомога.

З незрозумілих причин оперативно-слідчі групи за даними фактами не виїжджали, тому вилучені з тіл поранених кулі залишилися в госпіталях. Під час операцій вилучені кулі складалися    в одну ємкість, що унеможливило ідентифікувати, з якої конкретної зброї було здійснено поранення конкретного працівника міліції чи внутрішніх військ.

Хто саме стріляв у працівників правоохоронних органів, ані МВС України, ані Генеральна прокуратура України так і не встановили.

За дивними обставинами, всі матеріали за фактами отримання вогнепальних поранень та вбивств працівників міліції Генеральною прокуратурою України було передано на досудове розслідування в МВС України. Фактично ж розслідування не проводиться, а керівництво МВС від даної проблеми самоусунулося.

Комісією встановлено, що політичні партії ВО “Батьківщина”, “Удар” та ВО “Свобода” не мали на Євромайдані озброєних формувань, більш того — за допомогою своїх активістів та народних депутатів вони виявляли осіб із вогнепальною зброєю й передавали їх працівникам МВС Києва. Всім, хто знаходився на ЄвроМайдані в період масових протистоянь, було категорично заборонено мати вогнепальну зброю.


З огляду на те, що Комісія не є суб’єктом оперативно-розшукової діяльності чи слідства,  вона не має можливості встановити осіб, які використовували вогнепальну зброю.
Комісія вважає, що цими особами могли бути:

1. Агентура МВС та СБУ, яка вдавала з себе активістів ЄвроМайдану (їм могли надати вилучену з незаконного обігу зброю, яка зберігалася на складах МВС та СБУ);

2. Штатні працівники оперативних служб МВС та СБУ, які вдавали з себе активістів ЄвроМайдану й ховали обличчя під масками;

3. Особи, які мали власні поняття соціальної справедливості й діяли на власний розсуд, або невідомі громадські організації.

Встановлено, що багато вогнепальних поранень було здійснено снайперами — це робилося для ескалації суспільно-політичної напруги в Києві з можливістю в подальшому запровадити надзвичайний стан (матеріали по даному факту було направлено на адресу Генеральної прокуратури України 21 травня 2014 року).

20 лютого 2014 року міністр внутрішніх справ України В.Захарченко в рамках Антитерористичної операції віддає злочинний наказ щодо застосування вогнепальної зброї на ураження проти протестувальників. Даний наказ ланцюгом передавався від міністра МВС до заступника міністра внутрішніх справ В.Ратушняка, начальника ГУ МВС України у м. Києві В.Мазана, заступника начальника ГУ МВС України у м. Києві П.Фетчука, начальника Управління ГУ МВС України у м. Києві О.Мариненка, начальника спецпідрозділу “Беркут” ГУ МВС України у м. Києві С.Кусюка, який доручив виконати наказ одній із рот спецпідрозділу “Беркут”.

Аналогічні накази отримали: керівник спецпідрозділу “Сокіл” ГУБОЗ МВС України, який мав у своєму розпорядження снайперські групи; командуючий внутрішніми військами С.Шуляк; голова служби безпеки України О.Якименко, котрий віддав відповідний наказ своїм підлеглим: першому заступнику голови СБУ В.Тоцькому, начальнику спецпідрозділу “Альфа” О.Присяжному та керівнику Антитерористичного центру СБУ А. Меркулову щодо застосування вогнепальної зброї на ураження проти протестувальників.

З огляду на те, що в період з 18 по 20 лютого 2014 року загальна кількість тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, а також вбивств учасників акцій мирного протесту та працівників правоохоронних органів, становить кілька тисяч, Комісія зробила акцент тільки на фактах убивств та завдання тілесних ушкоджень, які сталися внаслідок використання  вогнепальної зброї.  


З боку учасників акції мирного протесту було вбито 76 чоловік, ще 145 чоловік отримали вогнепальні поранення (частина з них у подальшому померла в лікарнях).
По частині учасників акції мирного протесту стріляли з автомата Калашникова, моделі АКМС, набої 7,62 х 39 мм.

З одного тіла загиблого вилучено кулю калібру 9 х 18 мм, яка ідентифікується, як куля від ПМ (пістолет Макарова).

Із 17 тіл загиблих вилучено снаряди (картеч), відстріляна з гладкоствольної зброї, найймовірніше з помпової рушниці “Форт-500”, яка є на озброєнні підрозділів “Беркут”.
Однак слід констатувати, що в 75 відсотках загиблих та поранених від вогнепальної зброї є наскрізні вогнепальні поранення, тобто кулі пішли навиліт, що характерно для пострілів зі снайперських гвинтівок.

Комісією встановлено, що автомати Калашникова калібру 5,45 х 39 мм на той час були на озброєнні тільки у внутрішніх військ, а автомати Калашникова калібру 9,62 х 39 мм — на озброєнні підрозділів “Беркуту”.

Те, що снайперські підрозділи, які були в розпорядженні Внутрішніх військ МВС України (під керуванням  полковника міліції С.Асавалюка); спецпідрозділу ГУБОЗ МВС України “Сокіл”; спецпідрозділу ГУ МВС України у м. Києві “Беркут”,  спецпідрозділу СБУ “Альфа” 20 лютого 2014 року знаходилися на бойових позиціях, зафіксовано радіоперехопленням розмов між учасниками снайперських груп.

Встановлено, що основним перемовником був снайпер із позивним “Мирон”, який ідентифікований, як начальник снайперського відділу Управління “Альфа” Служби безпеки України, підполковник СБУ Бичківський А.М.

Крім того, на позиціях були виставлені снайперські групи, що належать Управлінню державної охорони (місце розташування — дах будівлі Адміністрації Президента та дах Будинку з химерами).

22 лютого 2014 року на посаду в.о. міністра внутрішніх справ України було призначено Арсена Авакова. В день призначення в приміщенні Верховної Ради голова ТСК Геннадій Москаль особисто підходив до А.Авакова з проханням виділити співробітників Центрального апарату МВС України для термінової охорони й опечатування зброї спецпідрозділів МВС України “Сокіл”, спецпідрозділу “Беркут” ГУ МВС України у м. Києві, складу озброєння Департаменту матеріально-технічного та ресурсного забезпечення МВС України, а також ряду підрозділів внутрішніх військ, особливо тих, за якими числилися снайперські групи, напряму підпорядковані полковнику С.Асавалюку.

Пан Аваков спочатку з даною пропозицією погодився, але в подальшому не вжив жодних заходів для збереження зброї та відповідної документації. Це дало можливість командиру спецпідрозділу “Беркут” С.Кусюку та цілій групі співробітників “Беркут”, які брали безпосередню участь у розстрілі учасників акцій мирного протесту на вул. Інститутській, викрасти з приміщення спецпідрозділу “Беркут” ГУ МВС України у м. Києві:
— 24 АКМС калібру 7,62 х  39 мм;
— 1 помпову рушниця “ФОРТ”;
— 3 снайперські гвинтівки СВД “ФОРТ-500”;
знищити:
— журнали прийому та видачі вогнепальної зброї;
— накази про закріплення зброї за кожним конкретним співробітником спецпідрозділу “Беркут”;
— картки-замісники на отримання зброї;
— контрольні кулі та гільзи від зброї спецпідрозділу “Беркут”, які з незрозумілих причин зберігалися не в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України, як це передбачено відомчими нормативно-правовими актами, а в спецпідрозділі “Беркут”. Після цього С.Кусюк ті група його підлеглих безперешкодно залишити територію України.

Начальник Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на неодноразове запрошення взяти участь у засіданні Комісії для дачі пояснення — куди зникли контрольні кулі та гільзи від вогнепальної зброї спецпідрозділу “Беркут”, і чому вони не зберігалися, у відповідності до нормативних актів, в центральній кулегільзотеці, на засідання так і не з’явився й пояснень не дав.

Тільки 24 квітня 2014 року Головним управлінням МВС України у м. Києві було порушено клопотання перед МВС України про звільнення командира полку “Беркут”, полковника міліції С.Кусюка, який, до речі, на той час уже працював у поліції Російської Федерації.

За даними Комісії, разом із полковником С.Кусюком за межі України виїхали 62 працівники спецпідрозділу “Беркут” ГУ МВС України у м. Києві, котрі можуть бути безпосередніми учасниками розстрілу учасників акцій протесту. На сьогодні частина з них працює в поліції Російської Федерації, інша частина бере участь у бойових діях в Донецькій та Луганській областях на стороні терористів.

Таким чином, через злочинно-халатне відношення до виконання службових обов’язків керівництвом МВС, усі речові докази, які мали лягти в основу обвинувального акту щодо участі спецпідрозділу “Беркут” (окремої роти, яка була одягнута в чорну уніформу), безповоротно втрачені й фактично відновленню не підлягають.

 На сьогодні Генеральною прокуратурою України затримані два працівники даної роти, відносно котрих є докази, що 20 лютого 2014 року на вул. Інститутській у Києві вони мали в руках автомати Калашникова й стріляли з них. Але сама зброя — автомати Калашникова — відсутня.

Відсутність зброї, а також контрольних куль та гільз не дає балістичній експертизі можливості встановити факт приналежності автоматів АКМС, які на сьогодні залишилися на озброєнні спецпідрозділу “Беркут”, до куль, що були вилучені з тіл поранених та загиблих від пострілів з автомату Калашникова.

Те, що дана рота мала в своєму розпорядженні автомати Калашникова та снайперські гвинтівки, підтверджується зйомками подій 20 лютого 2014 року по вул. Інститутській усіх провідних телеканалів України, які надали Комісії відеоматеріали.   

Факт того, що затримані Генеральною прокуратурою України два співробітники “Беркуту” стріляли і в зазначений час знаходилися на вул. Інститутській, підтверджено, але, на жаль,   матеріалізувати ці факти сьогодні неможливо через втрату всіх речових доказів.

На думку Комісії, є кілька версій щодо використовуваної вогнепальної зброї:

— це могла бути не табельна зброя спецпідрозділу “Беркут”, а вогнепальна зброя, яка зберігалася в Департаменті матеріально-технічного та ресурсного забезпечення МВС України, який, до речі, розташований неподалік від місця протистояння на Кріпосному провулку;

— або вогнепальна зброя, яка вилучалася з незаконного обігу й за актами визначалася, як знищена, а насправді могла була використана під час розстрілу мітингувальників.

На думку ТСК, без ідентифікації автоматів Калашникова та прив’язки їх застосування до затриманих працівників спецпідрозділу “Беркут” дана справа не має судової перспективи.

Також у Комісії є дані, що до розстрілу мітингувальників по вул. Інститутській та на Майдані Незалежності міг бути причетний спецпідрозділ “Беркут” ГУ МВС України у м. Севастополі, який у період зазначених подій зі зброєю знаходився в Києві. Команду на застосування вогнепальної зброї йому особисто давав заступник міністра внутрішніх справ В.Ратушняк.
Але перевірити дану інформацію ТСК не має можливості з огляду на те, що це можна здійснити тільки слідчим шляхом.

Президент України, Верховний головнокомандувач збройних сил України, якому були підпорядковані військові формування внутрішніх військ України, не застосував жодних заходів, передбачених ст. 106, 107 Конституції України, щодо припинення громадянського протистояння, яке призвело до численних жертв серед українських громадян.

Згідно з п.4 статті 28 Кримінального Кодексу України, “злочин визнається вчиненим  злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп”.

Комісія дійшла висновку, що керівником даної злочинної організації є колишній Президент України Віктор Янукович.

В злочинну організацію входили:
— весь склад Кабінету міністрів України, який 22  січня 2014 року проголосував за протиправні постанови № 12,13,14 (які на сьогодні скасовані Окружним Адміністративним судом м. Києва);
— міністр МВС України В.Захарченко;
— командуючий внутрішніми військами України С.Шуляк;
— заступник міністра внутрішніх справ України В.Ратушняк;
— заступник начальника ГУ МВС України у м. Києві В.Мазан;
— заступник начальника ГУ МВС України у м. Києві П. Фетчук;
— начальник управління громадської безпеки ГУ МВС України у м. Києві О.Мариненко;
—  начальник спецпідрозділу “Беркут” ГУ МВС України у м. Києві С.Кусюк;
— голова Служби безпеки України  О.Якименко;
— перший заступник голови СБУ В.Тоцький;
— начальник спецпідрозділу “Альфа” СБУ О.Присяжний;
— начальник Антитерористичного центру СБУ А. Меркулов;
— перший заступник міністра Кабінету міністрів України В.Забарський;
— весь склад оперативного штабу, який був створений наказом голови СБУ О.Якименком для проведення Антитерористичної операції;
— повний  склад суддів Печерського районного суду м. Києва, якими було винесено завідомо неправосудну ухвалу  № 757/27190/13-Ц від 09.12.2013 року;
— посадові особи Київської міської ради, які в порушення статі 33 Конституції України подали позов до Печерського районного суду м. Києва, на підставі якого була винесена ухвала № 757/27190/13-Ц від 09.12.2014 року.

Дії цих осіб підпадають під статтю 255 Кримінального Кодексу України — “Створення злочинної організації”.

В ЖЖ названы 6 пунктов возмущения россиян "неблагодарными беженцами" из Украины (7) 04 июля 2014 г. 16:59