Кількість українців з 1926 по 1939 рр. скоротилася з

31,195 до 28,111млн., тобто на 11%. За цей же час кількість росіян зросла з 77,791 до 99,591 млн., або на 28%. Населення СРСР загалом зросло на 16%…

23 докази геноциду й жодного спростування

Янукович закликає вивчати факти. А факти, такі, що навіть 7 мільйонів жертв може виявитися мінімальною оцінкою.

Якщо Голодомор – не Геноцид, а  "спільна трагедія", то як так

сталося, що між переписами 1926 і 1937-го років населення СРСР, без урахування українців і казахів, зросло на 119,4%? За цей же час чисельність українців зменшилася на 15,3% від чисельності українців у 1926-му році. Тобто станом на 1937 рік число українців, у разі поширення на них загальносоюзних тенденцій,мало б становити 37,246 мільйона.

А СТАНОВИЛО 26,421 МІЛЬЙОНІВ, ТОБТО НА 10,825 МІЛЬЙОНІВ МЕНШЕ.Звичайно, можна сказати, що перепис 1937 року організували шкідники

троцькісти-бухарінці, за що їх було жорстко, але справедливо покарано радянським правосуддям.

Але як тоді з даними офіційно визнаного в СРСР радянського перепису 1939 року? За цими даними, кількість українців з 1926-го по 1939-ий роки скоротилася з

31,195 до 28,111 мільйона, тобто на 11 відсотків. За цей же час, приміром, кількість росіян зросла з 77,791 до 99,591 мільйонів, тобто на 28%. Населення СРСР загалом зросло на 16% - зі 147,028 до 170,557 мільйона.

Якби на Україну поширити хоча б середньосоюзні темпи зростання населення, навіть з урахуванням показників України, то тоді кількість українців у 1939 році мала б становити 36,186 мільйона, тобто на 8,075 мільйона більше, ніж їх виявилося насправді. І це при тому, що ще на початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. А сьогодні Україна - №1 у світі за швидкістю зменшення населення.Можна було б поставити Януковичу, який заперечив геноцидний характер

Голодомору, ще чимало запитань. Наприклад, такі:

· Чому в селах України, які проводили відповідні обрахунки, кількість

загиблих у результаті Голодомору більша, ніж у Другій світовій війні? У ній загинуло щонайменше шість з половиною мільйона мешканців України.

 · Чому з усього СРСР в 1932-1933 роках лише в Україні

застосовувалися військові операції з огородження, з тим щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті?

· Області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР у

1932-1933 роках були оточені військовими загонами, у сутичках з якими загинуло багато втікачів. Цьому є маса доказів та свідчень досі живих людей.

· Чому нічого схожого в інших регіонах СРСР не було?

· Чому єдиним регіоном, крім України, де в 1932-1933 роках були застосовані збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань - єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення? 

· Чому по всьому периметру кордону України, від Житомирщини до Луганщини, розташовано численні українські села, які вимирали з голоду, а за  кілька кілометрів, за кордоном України, населення інших республік - Росії та  Білорусії - не згадує жертв голодомору?

    · Чому тільки щодо населення Українибуло ухвалено постанову, яка  запровадила вилучення в селян не лише зерна, а всіх без винятку харчових запасів? · Чому в розпал голоду 22 січня 1933 року Кремль спеціальною директивою наказав не допускати виїзду селян із території України й Кубані в інші райони, а "тих, хто пробрався на північ" негайно заарештовувати, і, після

того, як були виявлені "контрреволюційні елементи", висилати на місця попереднього проживання?

   · Чому в розпал голодомору, 17 березня 1933 року, було прийнято

постанову,згідно з якою вихід із колгоспу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили?

   · Чому поселенців і червоноармійців, які заселялися на місце

вимерлих селян, влада забезпечувала харчами, а місцеве населення - ні?

  · Чому Голодомор проводився паралельно з відновленням масштабних

репресій проти культурної еліти України та згортанням українізації в Україні й на Кубані?

      · Чому про Голод у Поволжі 1921-1922років у СРСР можна було вільно

писати, а про просту згадку про Голодомор в Україні ще в 1980-х роках можна було потрапити за ґрати? Чому в розпал Голодомору в Україні СРСР називав повідомлення про нього у світі "брудними наклепами" йпродовжував так робити ще десятиліття?

      · Чому під час Голодомору в Українів 1932-1933 роках СРСР експортував

за кордон мільйони тонн зерна та значні обсяги інших харчів, чому є маса підтверджень в офіційній біржовій статистиці?

      · Убивство мільйонів українців завдало значної шкоди економіці СРСР.

Найбільш вразливими до голоду є діти. Вони мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак СРСР усе одно пішов на їхнє вбивство. В українських селах постійно народжувалися люди, виховані українською  мовою в українських традиціях. Врятувати їх від голодної смерті коштувало б копійки в порівнянні з тим, що ці люди щороку заробляли для країни. Однак керівництво СРСР їх не врятувало. Чому?

       · Невже в такій країні, як СРСР, де люди часто боялися говорити пошепки під ковдрою, могли вмирати від голоду мільйонами протягом майже двох років без відома й схвалення цього в Москві?      · Чому іноземні дипломати повідомляли про приватні заяви радянських

керівників про те, що в Україні в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінено"?

   · Радянський Союз здійснив геноцидні дії у вигляді виселення проти

низки народів Криму й Кавказу. Невже Сталін більше любив українців?

    · Чому свідки розмови Сталіна за участі Постишева і Косіора, заявляли,як Сталін похвалив їх за звіти в Москву про кількість померлих від голоду вУкраїні і сказав Постишеву: "Ты, Паша назначен нами туда в роли главгола (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь там больше, чем Семен конными армиями. Стасик (Косіор) немного растерялся, а у тебя рука и воля железные"?       · Чи довіряє Віктор Януковичматеріалам з`їзду КПРС і самому

Генеральному секретареві Комуністичної партії про те, що Сталін вирішив виселити всіх українців з України: "Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив".

      · Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справСРСР Берії та заступника народного комісара оборони СРСР Жукова від 22 червня 1944 року про виселення всіх українців до Сибіру.       · У своїх спогадах радянськігенерали зізналися в існуванні такого

наказу та готовності його виконати. Про те, що всіх українців збиралися виселити з України, на ХХ з`їзді КПРС у 1956 році зізнався генеральний секретар КПРС Хрущов.

    · Згідно зі спогадами американського державного секретаря

Стеттініуса, під час переговорів у Ялті в 1945 році Сталін скаржився на "ненадійне" становище в Україні, та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців до Сибіру.

  

· Якщо в 1944 році керівництво СРСР було готове на геноцид українців посеред війни, то чому вони не могли цього хотіти в 1933?

 

Якби президенту була важливіша правда і повага до земляків (якщо не співвітчизників) за окрик з Москви, то він би дав логічну відповідь на ці питання.

      А найголовнішу відповідь мають дати собі українці. До таких катастрофічних наслідків призвела втрата державності у Визвольних змаганнях 1917-1923 рр. І зараз наміром вступити до Митного союзу, змінивши Конституцію, „українська” влада в особі Януковича фактично створює передумову для чергової трагедії. Бо ж ніхто з ідеологів „руського міра” й не збирається приховувати, що для цього „міра” український народ є помилкою, яку треба виправити (викорінити).       Суспільство поділено на тих, хтосолідаризується з жертвамиГолодомору й тими, хто його організував.     У заявах щодо Голодомору, так само як і в інших заявах, котрі стосуються питань історії, українське керівництво стає однозначно на бік Росії, а не на

бік української національної ідентичності, яка є постгеноцидною і формується в дуже складних умовах. Це означає, що для нинішнього керівництва Україна є, по суті, чужою - з нею поводяться як із засобом для отримання коштів, а не як із Батьківщиною.

      Сьогодні слід усвідомити, що нашесуспільство поділене не на Схід і Захід, а на тих, хто солідаризується з жертвами геноциду 1932-1933 років, і тих, хто з тими, хто організовував і здійснював геноцид. Останніх – незначна меншість. Але вони добре розставлені.       У Партії регіонів є багато людей, які тутне народилися і які не мають

родичів в Україні. І звичайно, їм не так близька наша історія. Але коли ти приходиш на чужу землю, твоя цивілізованість визначається тим, чи шануєш ти могили цієї країни. Власне, людська цивілізація почалася з ушанування могил. Так власне історики та археологи визначають початок людської цивілізації. До того, як люди почали вшановувати могили, вони були дикунами.

      Судячи з дій влади, не можна виключати,що поставлено й виконується завдання ліквідації Української держави, із забезпеченням матеріальної винагороди її ліквідаторам.       Очевидно, що постгеноцидний характер України послаблює нашу країну, дає

можливість робити з нею те, що влада робить сьогодні. Може, ще й тому влада не бажає чесно думати й говорити про Голодомор?

Олександр Палій, історик

Анекдот: Партия регионов решила застраховать каждую руку
депутата Чечетова на миллион долларов. Ввиду их большой ценности для
партии.



Карикатура В.Солонька

Шановні п. Ганно та Інно! Ця стаття  особисто для Вас написана.  Для Вас та таких як Ви, хто свого часу "...отмывал Черного кобеля  до бела"! Тобто створили короля.  Але настане час, коли за свої вчинки треба буде відповісти. Бог все бачить і нічого не пробачить, якщо не Вам, то вашим дітям. Чи вони вже перебралися за кордон  насолоджуватися плодами західної демократії. Хтось волав  про  авторитатизм Тимошенко!. Я переконаний, що вона  не будувала би  навколо себе шестиметрові паркани, не перекривала би рух транспорту, не виставляла би охорону з міліціонерів через кожні 50 метрів по дорозі від Мижгір"я до Банкової, не будувала би  у лісах півночі Київської області сфальтовані дороги з розміткою. Тепер Вам дітись вже нікуди, треба  триматись Президента, як воша кожуха. Бо розчавлять.

А тепер читайте та переймайтеся жахом відповідальності!

Действия президента Януковича привычно и уверенно становятся предметом шуток, колкостей и карикатур. Новые кадровые назначения на важные силовые должности из числа все тех же "донецких". Уже ставшие классическими литературные и географические "таланты". Наконец – заявления о том, что а) в стране идет "скупка оружия" и подготовка к вооруженному захвату органов власти, и б) протестующие "люди потеряли страх и совесть".

К сожалению, повода для шуток в последнем случае мало: у нашего президента, кажется, серьезные проблемы личностного порядка – психологического. Он теряет самообладание и совершает ошибки, что неизбежно сказывается на качестве управления страной.

Стремительно теряя поддержку своих бунтующих избирателей, Янукович пытается опереться на более надежную опору – черные мантии, черные маски и черные шлемы. Под управлением исключительно своих, "донецких".

При этом стоит только внимательно присмотреться к этим лицам, ловишь себя на мысли, что правящий класс сейчас формируется за счет нового антропологического подвида.

Назовем его Homo donetskus. Очень уж выразительные и своеобразные физиономии!

Почему для президента Януковича кадровый вопрос имеет такое принципиальное значение? Не будем здесь подробно останавливаться на экономических и политических мотивах – стремлении с помощью своих креатур из Партии регионов монополизировать контроль над материальными и политическими ресурсами страны.

Тут всё ясно – под прикрытием разговоров о реформах идет концентрация абсолютной, почти монаршей власти, для безудержного захвата и перераспределения собственности.

Что же касается ценностного обоснования реформ, их социальной и культурной санкции – это для "донецких" "неформат". Потому что для них модернизация страны – не социальная проблема, а технократическая задача. Главное – до конца каденции, лучше второй, – во что бы то ни стало выйти из кризиса "победителем, которого не судят".

А то ведь если не получится, так только за конституционный переворот 2010 года – верная тюрьма. И не только одному Януковичу.

Но, с другой стороны, нет сомнений, что такая рискованная игра ва-банк не по душе и многим из правящей команды, кто хоть немного выше уровня чечетовых-лукьяновых: можно ведь и доиграться.

Нам же, гражданам страны, важно понимать природу и возможные последствия этих иррациональных мотивов политических шагов первого лица государства. В этом смысле важно учитывать личностные качества президента, его психологическое состояние.

Для наброска "служебного" психологического портрета Януковича удобно использовать понятийный арсенал социальной психологии Эриха Фромма и аналитической психологии Карла Юнга.

Сразу оговорюсь: этот набросок в известной мере достоверен и для многих иных "важных лиц" правящей бюрократии – увы, в эпоху массового производства и авторитарного правления служебная физиономия "массового человека" становится серийной, как деталь автомобиля.

Итак, присмотримся к Януковичу, к его мимике, жестам, речи, к спонтанным проявлениям внутреннего душевного строя.

Бросается в глаза отсутствие свободы выражения чувств, нормальной человеческой впечатлительности, естественной эмоциональности. Его лицо – каменный монумент. Улыбка, если и появляется, то в виде гримасы, как вычурный жест плохого актера.

В голосе преобладает сварливая интонация, речь лишена образности, метафор, культурных реминисценций – только бюрократическая рефлексия самого плоского позитивизма. Смысловая структура речи не предполагает диалога, она монологична и рассчитана на манипуляцию сознанием других. "Другой" для него – всего лишь объект управления, величина, производная от его власти.

Манера общения "на мероприятиях" – чопорная, отчужденная. Едва усевшись в "президиум", он как будто к чему-то принюхивается – будто его преследует запах тления. Преобладают дежурные казённые фразы, ритуальные посулы или публичный разнос и "порка".

На встречах с журналистами он не терпит никакой "самодеятельности", и потому избегает встреч с ними. Его раздражает любая неконтролируемая ситуация. Поэтому брифинги с их демократической, свободной атмосферой просто исчезли.

Для сравнения. На одном из телеканалов я недавно просмотрел архивную запись, посвященную Михаилу Горбачёву. Невольно бросилось в глаза, насколько разителен контраст между моделью социального поведения еще могущественного тогда, в середине 80-х, генсека и нашего межигирского затворника.

Там было неподдельное стремление выйти из лимузина к людям, поговорить с ними без посредников, объяснить смысл политических инициатив перестройки и опереться на их поддержку в роковом противостоянии реформатора с еще более могущественной силой ретроградной номенклатурной бюрократии. И неважно, чем это закончилось...

Здесь мы наблюдаем иное противостояние – с теми, кто, как выразился президент, "потерял страх и совесть". С самим народом. Отсюда патологическое стремление к самоизоляции и невротические фобии. Януковичу, видимо, достаточно общения с дикими кабанами на природе.

Обратная сторона этой медали – болезненная склонность президента к нарциссизму, к "знаковой" барской роскоши апартаментов, дач, машин. Совершенно гротескные формы приобретает его постоянная установка на демонстрацию собственной значительности – с помощью "царских" кортежей, избыточных затрат на охрану и прочие феодальные забобоны. За всем этим на самом деле скрывается глубоко запрятанное чувство неуверенности в себе человека на высокой должности, мало образованного даже в рамках школьной программы.

Описывая психические комплексы таких руководителей, Карл Юнг отмечал, что настоящая опасность подобной ситуации в условиях кризиса состоит в том, что между подобными лидерами и обществом устанавливается глубинная психическая связь. Для придания себе значительности и привлекательности лидер отождествляет себя, причем "без тени юмора", с исполняемой должностью или титулом.

На другом полюсе этой психической связи – комплексы "жителей Донбасса", которые не имеют гарантий сохранности своей собственности и работы. Лишенные способности повлиять на ход событий, когда их права и саму жизнь некому защитить, люди ищут выход из этого невыносимого враждебного хаоса в иллюзорном мире, запрашивая на иррациональном уровне "сильную руку" вождя. При этом лидер воспринимает направленные на него "сигналы-проекции" массовых ожиданий, и интегрирует их в состав своей личности.

В таких условиях неизбежно происходит то, что Юнг называл психической инфляцией – "расширение" личности лидера, разбухание его личностной сферы за счет присвоения воображаемых качеств, которые "обязаны" по должности, хотя их нет в действительности.

Разбухшие амбиции, завышенная самооценка, архетипическая "поза воина", ложный статус – становятся "второй натурой".

В результате "за внушительной оболочкой скрывается маленькое жалкое существо", трансформирующее свои невротические реакции в политические решения. И вот сейчас, когда рейтинг Януковича упал до 10%, "инфляционный пузырь" личности схлопывается на глазах.

Его непродуманное заявление о "скупке оружия", его высокомерие в отношении протестующих граждан – указывают на то, что его личностный кризис становится опасным для страны. А его воля к власти принимает явно гипертрофированные формы бонапартизма, ни на чем не основанные.

Всё это самым неблагоприятным образом уже сказывается на внешней и внутренней политике государства.

Ситуацию надо срочно менять.

Президент потерял легитимность и не соответствует занимаемой должности. А его Партия регионов за эти два года превратилась в партию похитителей ренты – источник обогащения избранных Homo donetskus и нанесения ущерба благосостоянию общества.

P.S. Употребляя условный термин "Homo donetskus", прошу трудящийся народ Донбасса не обижаться – к вам это не относится. А "жителей Донбасса" в известном смысле полно и в Галичине.

Николай Козырев, народный депутат СССР в 1989-91 годах, специально для УП