Целофанові крила

у мене сьогодні

целофанові крила

які не вмирають

в землі

але

розповзаються

від подиху

сонця

           Андрій Криштальський, «Срібні вежі світанку», 1996 р. 

 Пародія

ЧУДОВА ШТУКА – ЦЕЛОФАН

Який підступний сонця подих.

Ти бач: розплавлює крило –

І все єство моєї вроди

Нахабно в землю потекло.

Та я давно напевне знаю,

Який чудовий целофан –

Він не гниє, не помирає:

Переповзає в інший стан

І потім нишечком чекає,

Що завтра зморене крило

Бетоном хтось позаливає,

Щоб сонце більше не пекло.