Доки загальна увага була прикута до боїв окружного значення проти виборчих фальсифікацій, сталася подія, на тлі якої підсумки виборів не матимуть значення. Тому що влада зможе міняти Конституцію, законодавство і взагалі приймати будь-які рішення не зважаючи на Верховну Раду взагалі. І не лише на Верховну Раду, а й узагалі ні на що й ні на кого. Дубина, яка от-от опиниться в руках Януковича, здатна не лише розтрощити рештки демократії в Україні, але зруйнувати її державність і навіть пройтися по самому Януковичу.
Аналізував: Тарас Шамайда
Назва дубини - Закон «Про всеукраїнський референдум». Схвалення в цілому цього шедевру законотворення стало найбільшою свинею, яку стара Верховна Рада підсунула Україні. Тепер справа лише за незначними формальностями і підписом Президента. Ні формування більшості під Януковича, ні знамените рішення Конституційного Суду про повернення старої редакції Конституції, ні розкольницький мовний закон не можуть зрівнятися за ступенем небезпеки з цим унікальним документом.
Швейцарія чи Білорусь?
Якщо хтось думає, що це закон про право народу реалізувати свою волю через пряме голосування, він глибоко помиляється. Насправді це механізм тотальної маніпуляції.
Кожен, хто прочитав законопроект, розуміє, що в ньому немає й натяку на досвід Швейцарії чи інші приклади прямої демократії, до яких апелюють регіонали.
РЕФЕРЕНДУМ В УКРАЇНІ МАЄ ВСТАНОВИТИ ДИКТАТУРУ І ЗРУЙНУВАТИ ВСІ ДЕМОКРАТИЧНІ ІНСТИТУЦІЇ
Референдум в Україні має виконати протилежне завдання, випробуване Гітлером у Німеччині, Муссоліні в Італії чи Лукашенком у Білорусі. Це завдання – встановити диктатуру і зруйнувати всі демократичні інституції, які дозволяють громадянам чинити опір. Причому робитиме це буцімто сам народ. Принаймні зовні все виглядатиме саме так.
У статті 3 законопроекту перераховано, про що може прийматися рішення на референдумі:
«1) про прийняття нової Конституції України (нової редакції), внесення змін до Конституції України, скасування, втрату чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України (конституційний референдум);
2) про зміну території України (ратифікаційний референдум);
3) щодо прийняття чи скасування закону України, втрату чинності чи визнання нечинним закону України (законодавчий референдум);
4) з будь-якого питання, за винятком тих, щодо яких референдум не допускається згідно з Конституцією України, законами України (загальний референдум)».
Тобто рішення може прийматися про все, що заманеться, окрім, як сказано далі, питань податків, бюджету чи амністії (це вимога чинної Конституції). І хоча багато хто хапається за серце, побачивши другий пункт із цього переліку, насправді він якраз найменш небезпечний. Оскільки зміна території лише шляхом референдуму передбачена Конституцією, а сам законопроект допускає референдум з цього питання лише після підписання міжнародної угоди і її ратифікації Верховною Радою.
Значно гірше – з трьома іншими опціями. Тому що право ініціювати референдум із цих питань дається самим громадянам. Здавалося б – це чудово, ось воно – свято народовладдя! Проте не все так просто.
Референдум проти влади неможливий
Щоб отримати право на збирання 3 мільйонів підписів, потрібних для призначення референдуму, треба провести збори за спеціальною процедурою, створити ініціативну групу а також отримати дозвіл. Причому не лише від ЦВК, але й від Президента. Бо у статті 22 законопроекту є геніальна норма:
«Президент України, Центральна виборча комісія зобов'язані здійснювати перевірку щодо відповідності Конституції України, законам України питань (питань та тексту), які пропонується винести на всеукраїнський референдум, зокрема за народною ініціативою».
Можете не сумніватися, що або Президент, або контрольований ним виборчком обов’язково вирішить, що будь-яке питання, небезпечне для режиму, не відповідає якомусь закону.
А щоб главу держави чи «незалежну» ЦВК не звинувачували в упередженості, відмовлятиме вона громадянам у праві на народну ініціативу на підставі висновку не менш «незалежного» Міністерства юстиції. Причому саме висновок Мін’юсту буде вирішальним.
Зате якщо порадитися з народом вирішить влада, не існує способу завадити їй проштампувати шляхом референдуму будь-яке рішення.
Як фальшуватимуть волю народу
Працює цей механізм так. Придумують на Банковій нову Конституцію – пишуть туди все, що заманеться – двомовність, вибори Президента в парламенті, членство України в якомусь московському союзі. Після цього за допомогою адмінресурсу швидко збираються (чи й просто «малюються») 3 мільйони підписів, і Президент, призначений ним же міністр юстиції та ручна ЦВК дають старт референдуму.
Щоб народне волевиявлення часом не вийшло з під контролю, передбачено простий, як двері, спосіб формування всіх виборчих комісій. Вони формуються на 100% органами влади, без усіляких партій чи громадських об’єднань.
Судіть самі:
«Окружні комісії референдуму утворюються Центральною виборчою комісією не пізніш як за сорок днів до дня голосування на всеукраїнському референдумі у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії референдуму.
Подання щодо кандидатур до складу окружної комісії референдуму вносяться не пізніше ніж за сорок два дні до дня всеукраїнського референдуму до Центральної виборчої комісії відповідно головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головами обласних рад, Київським міським головою та головою Севастопольської міської ради» (стаття 45).
Дільничні комісії, в свою чергу, утворюються окружними «за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, а в разі відсутності таких органів - за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження» (стаття 46).
Опозиція, отже, матиме вплив на подання хіба що 3 з 27 рад, і формування лише 24 з 225 окружних комісій. Приблизно такою ж буде й частка контрольованих опозицією дільничних комісій. Але комісіям у такому складі ніхто не дасть працювати, бо в законі передбачений механізм їх цілковитої заміни.
Центрвибрчком має право повністю або частково змінити склад окружної комісії. І «не пізніше останнього дня перед днем голосування» сформувати новий, «правильний» її склад. Причому вже без жодних подань від обласних рад, що красномовно свідчить про наміри авторів закону.
Точнісінько такий же фінт можуть зробити окружні комісії з усіма «неправильними» дільничними комісіями, сформувавши їх наново вже без подань місцевих рад. Взагалі будь-який член комісії, який не сподобається владі, може бути довільно звинувачений в якомусь порушенні і замінений на слухняного виконавця. Таким чином влада візьме під контроль 100% комісій.
Звичайно, залишаться ще спостерігачі від громадських організацій та журналісти, але їх виборча комісія має право вигнати з дільниці звичайним голосуванням. Та й порядок реєстрації спостерігачів законом не встановлений, а відданий на відкуп ЦВК.
Ще декілька нововведень, спрямованих на фальсифікацію виборів.
Голосувати на дому можна за звичайною заявою, без усіляких довідок про хворобу чи інвалідність, причому списки тих, хто хоче голосувати вдома, складаються не за кілька днів, як на виборах, а до 16 години суботи перед голосуванням. І навіть якщо в цих списках виявиться 5 чи 10 мільйонів українців, зробити з цим щось за лічені години буде неможливо.
Опонентам влади буде неможливо отримати оригінали протоколів про підрахунок голосів, оскільки у складі комісій їх (опонентів) просто не буде, а тим спостерігачам, яких не виженуть з дільниць, дадуть лише копії, які матимуть меншу юридичну силу, ніж сфальшовані в разі потреби «оригінали».
Якщо навіть у день голосування хтось із членів комісії не захоче освячувати фальсифікації, це ні на що не вплине. Бо «непідписання або відмова у підписанні протоколу окремими членами комісії не має правових наслідків для дійсності протоколу».
МОВА НЕ ПРО ЯКІСЬ ПРИПИСКИ НА КІЛЬКА ВІДСОТКІВ, А САМЕ ПРО ТОТАЛЬНУ ФАЛЬСИФІКАЦІЮ
Таким чином, референдум може бути сфальшованим від початку до кінця. Мова не про якісь приписки на кілька відсотків, а саме про тотальну фальсифікацію, як це відбувалося під час лукашенківських референдумів у Білорусі чи кучмівського референдуму 2000 року в Україні.
Корисний урок: референдум 2000 року
Будучи в 2000 році депутатом Київради, я вирішив перевірити, наскільки масштабними є фальсифікації під час референдуму, і встановив чергування біля всіх 12 дільниць свого округу на Оболоні. Добровольці впродовж усього голосування рахували кожну людину, яка заходила на дільниці, і нарахували 28% від загального числа виборців в окрузі.
За офіційними ж даними явка по цих 12 дільницях становила понад 70% (!), тобто майже 2/3 голосували або достроково, або вдома, або не голосували взагалі. Те саме відбувалося по всій Україні. Явку на референдум, під час якого на багатьох дільницях було порожньо, намалювали на рівні 79%, причому вже на 12 годину дня «проголосувало» по Україні 54%, а в деяких областях – під 70% виборців.
Не дивно, що всі 4 запитання, винесені Кучмою на референдум, отримали ледь не одностайну підтримку. Повторюся, цей референдум відбувався не десь в Африці чи в Білорусі, а в Україні. І тотальній фальсифікації його результатів було неможливо завадити, хоча на виборах в Україні, як до, так і після 2000 року фальсифікації такого масштабу були неможливі.
Цей екскурс в історію був спеціально для тих, хто не розуміє різниці між виборами й референдумами і має ілюзії, що на проведеному за вищеописаною системою референдумі можна буде «захищати результати голосування».
Але кучмівський референдум потребував імплементації результатів Верховною Радою, тобто 226 депутатів мали підтримати «волю народу». І Рада просто провалила це голосування, перетворивши зусилля фальсифікаторів на пшик. Тепер же ніякої імплементації не потрібно!
Будь-яке рішення, навіть відверто безглузде, злочинне чи антидержавне, автоматично набуває сили закону, як тільки ЦВК оголосить результати підрахунку голосів.
Причому, навіть маючи величезні можливості для домальовування явки, творці закону не встановили жодного бар’єру для того, щоб референдум був визнаний таким, що відбувся. Навіть тотальний бойкот референдуму нічого не дасть – якщо на дільниці з’явиться мізерне число людей, то більшістю їхніх голосів буде прийнято рішення.
Це може бути будь-яке рішення, і ніхто його не матиме права скасувати. Це зовсім не перебільшення. Якщо хтось не знає або забув, нагадаю запитання горбачовського референдуму про збереження СРСР 17 березня 1991 року: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?». То за що голосували виборці – за збереження Союзу, за рівноправність і суверенітет республік, за права людини, за оновлення чи за федерацію як форму державного устрою? Які запитання можуть бути на референдумі від Януковича, «додумайте самі».
Законодавчої влади в Україні не буде
Але головна загроза – навіть не у таких запитаннях, а в можливості напрямку приймати Конституцію та Закони. Без усяких тобі перших і других читань і голосувань у Раді. Це значить, що Янукович може запросто перекреслити Основний Закон і замість нього за рішенням ЦВК ми отримаємо законодавство, написане в Межигір’ї. Причому не обов’язково для прийняття кожного нового закону проводити окремий референдум. Їх можна приймати пачками хоч по сто штук.
І навіть якщо через рік чи два Верховна Рада захоче внести до найбезглуздішого з прийнятих у такий спосіб законів зміни, вона не зможе цього зробити. Саме так – законодавчий орган не зможе внести зміни до закону! І не лише законодавчий, але , як випливає з закону, будь-який орган, хоч би й Конституційний Суд. Не вірите? Читайте:
«2. Нова Конституція України (нова редакція) набуває чинності з дня оголошення Центральною виборчою комісією результатів всеукраїнського референдуму про прийняття Конституції України (нової редакції) на всеукраїнському референдумі.
3. Закон України, прийнятий на всеукраїнському референдумі, набирає чинності з дня оголошення Центральною виборчою комісією результатів всеукраїнського референдуму, окрім випадків коли дата набрання чинності таким Законом прямо передбачена положенням цього Закону.
Закон України, прийнятий на всеукраїнському референдумі, не може бути змінений, скасований або визнаний таким, що втратив чинність, протягом п’яти років з дня набрання чинності всіма його положеннями.»
ХТО ЗУПИНИТЬ ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ?
Ідеться, без жодного перебільшення, про державний переворот, закамуфльований під «торжество народовладдя». Безумовно, цей закон відверто суперечить Конституції, але хіба ручний Конституційний Суд наважиться це визнати?
Варто пам’ятати і ще про одну обставину. Конституція і законодавство для України може бути написане не лише в Межигір’ї, а й у Кремлі. Важелів для шантажу Януковича у Москви достатньо, а кум Путіна Віктор Медведчук не даремно витрачає мільйони на рекламну кампанію, що готує громадську думку до майбутніх референдумів.
Обставини цілком можуть скластися так, що Януковича припруть до стінки і він задля збереження бодай номінальної влади буде змушений запустити референдуми за московським сценарієм.
Мова, отже, про загрозу не лише для демократії, але й для державності.
Україна ніколи не стояла так близько до катастрофи, як з прийняттям цього закону. Опозиція виступила з протестом проти змісту закону та проти незаконного способу його прийняття (як і у випадку з мовним законом, Адам Мартинюк раптово вніс на голосування текст проекту, зігнорувавши процедуру другого читання). Микола Томенко зареєстрував проект постанови про скасування результатів голосування карток 265 регіоналів, комуністів, литвинівців та тушок.
Однак очевидно, що ті, хто протягували це рішення, не збираються його скасовувати. Це значить, що після 20 листопада, коли проект Томенка провалять, на закон чекає віза відомого своєю «принциповістю» Литвина, а потім і Януковича, для якого саме цей закон, а не якісь там вибори до парламенту, є головною подією нинішнього року.
Очевидно, що реакція опозиції, громадянського суспільства та журналістів на цей закон не адекватна рівню загрози, яку він становить.
Зупинити цю загрозу будь-якою ціною – саме це має бути зараз головним завданням опозиції і всіх, для кого українська державність і демократія – не порожній звук.
Час бити на сполох, задіюючи всі методи – від мобілізації опозиційних сил до закликів до Заходу заблокувати рахунки організаторів заколоту. Якщо джина закону про референдум буде випущено з пляшки, дуже сумнівно, що хоч хтось зможе запхати його назад.
