Тимошенко має наполеонівський план Путіна з відставки Януковича. Лідер партії "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" заявляє про підготовку її командою плану зняття Віктора Януковича з посади Президента. Про це вона сказала в ефірі телекомпанії "5 канал" 30 січня.

"Сьогодні в Україні поширюється рух опору. Сьогодні всі люди доброї волі об’єднуються. Наша політична команда і я особисто - ми займаємося в Україні об'єднанням людей і відпрацьовуємо чіткий план, як конституційним шляхом цю владу прибрати. Я хочу дати вам надію, що не народився ще такий Янукович, щоб він зміг зруйнувати цілу державу... Він швидко й конституційно піде від влади", - заявила вона.

Крім цього, Тимошенко ще раз вказала на безперспективність об'єднання опозиційних сил в одну партію й закликала припинити дискусію навколо такого можливого об'єднання.

"Я хотіла б зараз звернутися до всіх людей, щоб ви просто знали: технологія "проти всіх" продовжується, добре оплачується владою, і на неї робляться ставки в майбутньому. Тому треба припинити заклики об'єднання всіх опозиційних сил, тому що об'єднатися з деякими департаментами Партії регіонів, які мають просто кодову назву "опозиція", неможливо. Це однаково що об'єднатися з Партією регіонів", - сказала вона.

Тимошенко зазначила, що опозиційні сили, які хотіли об'єднається, уже це зробили. При цьому вона зазначила, що, на її думку, опозиційними партіями, крім її політсили, зараз є "Народний рух України", "Реформи й порядок", "Народна Самооборона", Європейська партія, Партія захисників Вітчизни.

Відповідно до Конституції, повноваження Президента припиняються достроково у випадку: відставки, неможливості виконувати свої обов'язки через стан здоров'я, зняття з поста в порядку імпічменту, і смерті.

Сам Янукович тим часом вважає головними результатами свого президентства в 2010 році досягнення політичної й економічної стабільності в Україні. Експерти вважають головними результатами президентства Януковича активізацію міжнародної діяльності й погіршення парламентаризму.

Блок Юлії Тимошенко вважає перебування при владі Януковича загрозливим українській мові. 14 лютого 2010 року Центральна виборча комісія визнала Януковича Президентом за підсумками виборів. Інавгурація Януковича відбулася 25 лютого.

Мета Російської церкви – масштабний конфлікт в Україні, який би підривав українське суспільство, ганьбив українську владу... Сценарій Кирила може призвести до громадянської війни...

ПАТРІАРХ КИРИЛО ВРУЧИВ ПРЕМІЮ ЯНУКОВИЧУ З ІНІЦІАТИВИ КОМУНІСТКИ

Шановний владико, недавно Янукович від керівника Російської православної церкви Кирила отримав премію Алексія ІІ «за видатну діяльність зі зміцнення єдності православних народів»… Як винагороду за діла його Януковичу ще й дали 50 тисяч доларів. Чи відчули ви якусь єдність православних християн?

Гадаю, якби ми відчули таку єдність, то заснували б схожу премію і теж би йому вручили. Московське поняття єдності означає розділення українського народу, українських православних, бо саме з Москви поділили українців на два сорти: на «канонічних» і «неканонічних». Тому було б правильніше назвати ту премію «за зміцнення єдності православних народів з Московським патріархатом».

Звісно, краще б не роздавати такі премії, а робити справжні кроки з подолання розділення православних в Україні і згуртування їх навколо єдиної Помісної православної церкви. Але Москва не хоче, щоб в Україні була єдина церква – власне, вона не хоче, щоб і Україна була незалежною...

До речі, ця премія була вручена з ініціативи члена КПУ Катерини Самойлик. Вона повідомила, що є представником фонду єдності православних народів. Правда, доволі дивно, що саме комуністка представляє такий фонд…

Вас дивує, що пані Самойлик входить до фонду єдності православних народів? Але ж у російських церквах часто знаходять ікони зі Сталіним…

Ага, Сталін ще й займає більше місця, ніж блаженна Матрона…

З точки зору сучасних реалій, спільні дії комуністів і Московського патріархату якось можна пояснити, бо ті й інші виступають за інтеграцію з Москвою. Але з точки зору здорового глузду, історії, моралі, це неправильно. Крім того, МП був дуже постраждав від комуністів, вони завжди казали, що не може бути жодного загравання з релігією. Як на мене, вони щонайменше зраджують самим собі, коли вступають у цей неприродній союз.

ПРЕДСТАВНИКИ ВЛАДИ ТИСНУТЬ НА СВЯЩЕНИКІВ, ЩОБ ВОНИ ПЕРЕЙШЛИ У МП

Кажуть, що Кирило мріє знищити Київський патріархат. Гадаєте, йому сьогодні це вдається?

Це справді його давня мрія і план. Він є одним з архітекторів того стану церкви в Україні, який є сьогодні. Зокрема, його діями впродовж 20 років відбувалося розділення церков. Він організаційно і всілякими іншими способами допомагав, аби це розділення сталося. Власне, він великою мірою і відповідальний за розділення.

Патріарх Кирило, судячи з його заяв, вірить, що за допомогою влади можна Київський патріархат, якщо не повністю знищити, то перетворити на якусь невпливову й маргінальну структуру. І для цього намагається використати добре ставлення до себе сьогоднішньої влади в Україні.

Але план щодо УПЦ КП не вдається. По-перше тому, що Москва неправильно оцінила Київський патріархат. Вона вірить у ту пропаганду, яку сама й поширює. Москва вірить, що в УПЦ КП немає суспільної підтримки і що українська церква складається з осіб, яких можна заманити батогом чи пряником.

З нашими священиками проводять бесіди, у тому числі й представники влади, пропонуючи їм перейти в МП. Наприклад, у Вінницькій області була зроблена заява єпархії, де було перелічено, у яких районах області викликали наших священиків до районної адміністрації, там чиновники проводили з ними такі бесіди. Таке саме було й у інших областях – у Київській, Донецькій. Але більшість таких бесід залишаються безплідними. Поки що їм удалося зманити лише двох священиків.

Свідомість українських парафіян теж недооцінена Москвою. Я особисто зіткнувся з цим, коли мені доводилося захищати нашу громаду в селі Ріжки Таращанського району, де священик обманом отримав від людей підписи під документами, на підставі яких він хотів переєструвати парафію на МП. У селі люди юридично не дуже грамотні, а батюшка просив, то вони й підписали, але десь через тиждень вони самі виявили, що їх переводять у МП. Нам, звісно, вдалося припинити перехід, але влада добряче потріпала нерви…

Патріарха Кирил намагається щонайменше розпорошити Київський патріархат. Його план має два аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній – те, що видається за його мету, – боротьба проти УПЦ КП. Аби влада в Україні йому сприяла, він підносить усе як шлях подолання розколу в православ’ї. Але внутрішня мета, про яку не говорять вголос українській владі, – подальше руйнування української державності, провокування серйозного, масштабного міжконфесійного конфлікту, який би підривав українське суспільство зсередини, ганьбив українську владу, виставивши її перед усім світом як таку, що переслідує віруючих. Цим самим хочуть зробити нашу владу повністю залежною від Москви. Тобто щоб Януковича, як і Кучму в останні роки його президентства, не запрошували на жодне поважне зібрання у демократичному світі й він був вимушений взаємодіяти лише з Росією та її союзниками.

Влада мала б розуміти: те, що їй пропонується, має на меті зіграти проти самої влади, зруйнувати ту державність, на чолі якої ця влада й стоїть. А без державності влада вже не буде владою.

СЦЕНАРІЙ КИРИЛА МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Ви так кажете, наче виправдовуєте владу, ніби вона якась недорозвинена й не розуміє, що її використовують... Хіба вона не бачить цинізму Кирила?..

Я б не перебільшував аналітичні та інші здібності всієї влади в цілому, як і будь-якої людини, зокрема.

Ще сто років тому відомий російський митрополит Антоній (Храповицький) говорив про сучасну йому російську інтелігенцію: «Наша інтелігенція дуже часто кадило від митрополита відрізнити не може». Ось приблизно таке саме в сьогоднішньої влади є розуміння церковних проблем.

Наша влада, починаючи від Леоніда Кравчука, надто довірливо ставиться до всього. Наприклад, попередня влада виявилася надто довірливою до того, що казав патріарх Варфоломій. Зрештою, вона не зробила того, що хотіла і могла зробити. А те, що хотів зробити патріарх Варфоломій, – він робив. Влада так була й не зрозуміла, які справжні наміри патріарха Варфоломія...

Сценарій патріарха Кирила доволі небезпечний. Якщо він буде реалізований, то це в гіршому варіанті може привести до громадянської війни й розпаду України, чого б Росії дуже хотілося.

Загадаймо «кривавий вівторок» 18 липня 1995 року, коли міліція розганяла поховальну процесію (на Софіївському майдані), і пролилася людська кров. Це відбулося тому, що тоді теж проводилася така ж політика. На перших порах на Кучму впливали таким самим способом і ті самі сили.

Аж після «кривавого вівторка» Кучма почав міняти свої погляди на УПЦ КП, на взаємовідносини конфесій. І в кінці його президентства, коли його запитали, чого йому не вдалося досягти на посаді президента, перше, що він сказав, – не вдалося реалізувати ідею єдиної Помісної церкви.

Тому в мене є сподівання, що й нинішні політики зрозуміють, куди їх тягнуть.

Росія досі не сприймає Україну як незалежну державу, тому будь-які спроби будь-кого з будь-якої влади демонструвати суверенність, незалежність у своїх діях, бути українцем, наштовхуватимуться на опір з боку московських сил.

Як на мене, скупі, але все-таки маленькі проблиски прокидання вже є. Нещодавно міністр закордонних справ Костянтин Грищенко у пресі написав, що «Україні тісно в рамках «руского міра». Це свідчить про те, що в представників влади є розуміння того, куди Україну намагаються втягнути.

ДІЇ МОСКВИ ЩОДО УКРАЇНСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПОКЛИКАНІ ПЕРЕВІРИТИ УКРАЇНСЬКУ ВЛАДУ

При всьому несприйнятті Москвою попередньої влади, вона все-таки не діяла так, як сьогодні. Саме при Януковичу відбуваються якісь дивні речі: з одного боку, російське керівництво зізнається в «любові» до сьогоднішньої владі, а з другого, постійно щось “зачищає” українське в Росії. Що б це мало означати?

Гадаю, це є випробування української влади на її міцність і позицію. Хочуть перевірити реакцію. Бо самій російській владі все одно, чи існує українська бібліотека в Москві, чи ні. Для них це абсолютно непринципово.

У них значно більше проблем з тими об’єднаннями, які формалізовані чи неформалізовані, але які значно впливають на життя Москви й Росії в цілому. Достатньо згадати торішні події на Манежній площі і той стан агресивного несприйняття, який практично по всій Росії склався між етнічними росіянами та вихідцями з Кавказу. Навіть у Карелії, яка під фінським кордоном, є ці проблеми.

Дії Москви щодо українських організацій – відверто агресивний наступ. Вони перевіряють як далеко можна зайти. Російська влада щодо Ющенка мала певну сталу думку, тому перевіряти його не було потреби. А тут вони ще перевіряють. Будьте певні, що вони не зупиняться. Росія йтиме доти, доки їй це дозволятимуть.

ВИНИКАЄ ЗАПИТАННЯ, ЧИ НЕ НАМАГАЄТЬСЯ РОСІЯ ЕКСПОРТУВАТИ ТЕРАКТИ В УКРАЇНУ

Зі зміною влади в Україні заговорили про можливість застосування російських технологій в нашій країні. Після інсценізації кількох терактів ми бачимо, що це справді так. Нам тепер чекати вибухів у метро?

Я б так не драматизував... В Україні немає реальних внутрішніх причин для тероризму...

Коли ірландські бойовики влаштовували вибухи в Лондоні, то було зрозуміло, що це боротьба за відділення Північної Ірландії від Великобританії.

Коли діють ісламістські терористи, їхні підстави теж зрозумілі.

На Кавказі підривають чи відстрілюють когось щодня. Тобто Росія перебуває в стані громадянської війни на Кавказі. І відлуння цієї війни спостерігаємо і в столиці.

В Україні немає підстав для того, щоб чинилися такі речі. Те, що відбувається в Україні (зокрема, вибухи в Макіївці), швидше за все, зовнішні провокації.

Особливо мене насторожило, коли водночас у новорічну ніч підірвали пам’ятник Сталіну, спалили намет Московського патріархату біля Катерининської церкви в Чернігові й кинули пляшку в офіс ПР у Києві. Ось ця одночасність з явним ідеологічним напрямком дуже дивна.

У Росії психологічно звикли до терактів, а в Україні – ні, тому в мене виникає запитання: чи не є це експортом таких речей в Україну, чи не вкладається це в загальний план суспільного розбурхування в Україні? Тож справа гідності й честі СБУ виявити цей зовнішній фактор, якщо він наявний.

Історія України не дає підстав казати, що це внутрішній фактор. Українські політичні сили при всіх своїх антагоністичних відносинах ніколи не вдавалися до терористичних актів.

Але в жодному разі не треба боятися. Гадаю, це і було б досягненням тих, хто займається такими провокаціями, бо в страху людина стає дуже покірною.

Скільки ваших храмів уже захопив Московський патріархат?

На стогодні відбувається конфлікт навколо Вознесенського храму в селі Кам’янка Тельманівського району (Донецька область). Там пробували громаду і священика перевести в МП, потім зареєстрували нову громаду МП. Ведуть агітацію в селі, аби вони підтримували МП, і хочуть, зібравши парафіян, прийняти рішення, що церква має належати МП. Чим це аргументується? У 1996 році цей храм у напівзруйнованому стані було передано УПЦ КП, але громада не оформила юридично правильно всі документи. Тепер в МП кажуть, що це безгоспне майно і нехай село вирішить, кому воно належить. Даруйте, але безгоспним воно було в 1996 році, коли це був колгоспний склад, у якому тримали отрутохімікати, - без підлоги, з розваленим дахом. А після того, як наша громада 12 років його відновлювала, тепер його хочуть відібрати. Та побудуйте собі храм, якщо ви вже громаду створили! Тим більше що за цими справами стоїть донецький бізнесмен пан Корюк.

Є ще кілька ситуацій по Україні, де МП намагається відібрати в нас храми, – у Вінницькій області та на Київщині.

Був анекдотичний випадок. На Водохреща в Кіровоградській області представники МП захопили ополонку на озері, куди святити воду мав приїхати наш єпископ на запрошення громади. Коли почали приходити люди, виявилося, що там стоїть кілька священиків МП і нікого не допускають до цієї ополонки освячувати воду. Наша сторона вийшли таким чином, що освятила воду з берега.

Може, у тих, хто так діє і хто цим усім керує, “нечистий” вселився?

У тих людей, хто вдається до таких дій, безперечно, Духа Божого там нема. Бо Дух Божий не діє шляхом лукавства, омани, насильства. Як кажуть, за плодами й пізнаєте їх. Ми завжди кажемо своїм парафіянам: «Ви можете відвідувати той православний храм, який забажаєте. Ми нікого силою чи залякуванням не тримаємо». А там постійно чути, що заборонено ходити до «розкольників», не відвідуйте їхні храми, хрещення їхнє не дійсне, хто туди ходитиме, потрапить у пекло. Гадаю, цим усе сказано.

Розмовляла Оксана Климончук

Не знаю, наскільки правда те, що нині знову інкримінують Юлі, але якщо таки правда – то вона попала. Бо одна справа – витратити кіотські гроші на виплату пенсій і потім повернути назад, але зовсім інша – витратити їх на фіктивну закупівлю зерна та реконструкцію харківського стадіону «Металіст», власником якого є Ярославський, який на той час був у команді Тимошенко. Тут уже пахне чистим криміналом. А нині час такий, що людей саджають і за менше. Щоправда, Юля – це не «всі», і її може оминути чаша сія.

Однак ще раз повторю те, що писав раніше: якщо виявиться, що Юля витрачала кіотські гроші тільки на виплату пенсій – шансів, що її посадять, немає жодних. Просто тому, що у очах пенсіонерів вона виглядатиме д’Артаньяном, якого пресують п.дараси.

Попри все, звинувачувати Юлю навіть у розтраті грошей може, скажімо, який-небудь довільно взятий Йадороб, який за життя не вкрав жодної копійки. А нинішні можновладці такого морального права не мають, оскільки накрали вони теж будь здоров, і продовжують це робити без жодних мук совісті з огляду на відсутність такої. І ще не відомо, хто мав би на довше сісти – Юля чи Яник.

На взагалі – мені не зовсім зрозуміло, чому ці ріальні пацани так вчепилися саме у ті кіотські гроші. Згоден, сума велика, і формально порушення закону було. Але без доказів того, що Юля на тому ґешефті мала якийсь зиск – це все не варто виїденого яйця.

Я б на місці слідства натомість взявся досліджувати, наприклад, скільки коштує Юлін гардероб «Луї Віттон» і чи відповідає його вартість задекларованим нею прибуткам. От якраз з цього приводу я маю серйозні сумніви, оскільки, здається, жодної колекції своєї улюбленої серії Тимошенко не пропустила, а коштують ті шмотки десятки тисяч доларів. Байки Юліної тітки про те, що вони всі «скидаються» їй на плаття – це чисто анекдот.

Припускаю, що Юля таки спромоглася б щось вигадати на своє виправдання. Однак метою ж цих усіх допитів у Генпрокуратурі є не посадити її (навіщо робити мученицю? Кучма вже колись таку дурницю утнув…), а дискредитувати і звести на маргінес. У такому випадку «Луї Віттон» набагато краще і ефективніше за Кіотський протокол. А головне – зрозуміліше електорату, для якого, власне, ця вистава і триває.

І, головне, поки вона триває – влада дозволяє собі безперешкодно мутити бабло, облаштовуючи свої справи. Наприклад, Юля виділила 70 мільйонів на реконструкцію цілого стадіону «Металіст». А Азаров витратить 22 мільйони на ремонт (навіть не реконструкцію) усього лише двох поверхів Кабміну. Я вже не кажу про постійні поповнення автопарку органів державної влади дорогими машинами. І це в той час, як в умовах «суворої економії коштів» влада скасовує безкоштовний проїзд у метро для пенсіонерів.

Відомий балагур і класик комічного жанру Янукович про це нещодавно сказав так: «Увікни для себе Україну».

Володимир Йадороб

Однією з перших «реформ» у освіті стало видалення з підручників історії згадки про бій під Крутами... Що ж такого небезпечного побачив там нинішній режим?..

Убивці оскаженіли, почивши гімн “Ще не вмерла Україна”

Фактів про цю подію більше ніж достатньо. Тому історики мають консенсусне уявлення про події під станцією Крути біля міста біля міста Ніжина наприкінці січня 1918 року.

Після оголошення більшовицького ультиматуму Українській Центральній Раді вона виявилася не готовою ані організаційно, ані психологічно до відбиття агресії радянської Росії. У країні мародерствували банди російських солдатів, які втікали з фронту Першої світової війни через територію України, та чинили злочини проти цивільних громадян.



Наступ більшовицьких військ відбувався в умовах підривної діяльності більшовицької партії, навіть не забороненої Центральною Радою. Ніхто не перешкоджав діям відмінної системи революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік населення й навіть загони української армії.

Російські війська захоплювали одне безборонне місто за іншим, користуючись тим, що українська влада не зуміла втримати та демобілізувала свої війська.

27 січня 1918 року з Києва назустріч російським більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив загін, до складу якого входив добровольчий Студентський курінь. Він складався зі студентів Університету ім. Святого Володимира (нині це Київський національний університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського народного університету, а також із гімназистів київських гімназій. Ці юнаки походили переважно з відомих і шанованих у Києві родин, проте майже не мали бойової підготовки. Студентським куренем керував студент Українського народного університету Андрій Омельченко.

Загін мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач на Чернігівщині. По дорозі прийшло зведення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився відразу за м. Ніжином на станції Крути – за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ. Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3–4 кілометри. Поряд зі студентами зайняли оборону трохи більш досвідчені студенти Української військової школи в кількості 250 бійців. Студентський курінь становив до 300 юнаків. Якщо додати чотири десятки старших бійців, то українські сили під Крутами не нараховували й шести сотень бійців.

Проти них рухався передовий загін більшовицьких військ під керівництвом полковника Муравйова кількістю близько 6 тисяч вояків, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була лише одна гармата.

Бій під Крутами відбувався з ранку до вечора 29 січня 1918 року. Вогнем кулеметів та рушниць студенти й школярі відбили кілька більшовицьких атак. У бою загинув Омельченко. Увечері, після закінчення патронів, командир правого крила – учнів Військової школи – дав наказ відступати. Однак ліве крило (Студентський курінь) не зорінтувалося чи не почуло наказу й фактично в темряві пішло в наступ та вийшло прямо на позиції більшовиків. У результаті більша частина студентів загинула під час цього неузгодженого маневру, а 35 потрапили в полон.

Сімох полонених більшовики не розстріляли й відправили в більшовицький тил. Один із них згодом дивом урятувався. Решту вбивали під Крутами – спочатку розстрілювали, а потім різали й кололи багнетами та ножами.

Як свідчили селяни, що бачили страту, учень сьомого класу гімназії Григорій Пипський заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили інші. Потім убивці привели й розстріляли двадцять восьмого полоненого, який босоніж утік до села. Селянську хату, що дала йому притулок, більшовики спалили. Загалом втрати українців під час бою під Крутами становили близько 300 бійців.

Втрати більшовиків оцінюють за непрямими даними. Відомо, що до Києва з 6 тисяч передового загону більшовиків дійшло 4 тисячі, хоча по дорозі до Києва, крім бою під Крутами, інших значних сутичок не було. Після бою під Крутами дорога до столиці України для всього корпусу Муравйова була відкрита.



Більшовики убивали киян, котрі говорили українською мовою

Водночас бій під Крутами дав можливість українським військам придушити Січневий заколот у Києві, який у січні 1918 року в розпал більшовицького наступу на Київ почали більшовицькі агенти. Центром бунту став київський завод «Арсенал». Більшовики захопили майже весь центр столиці, але в жорстоких боях були вибиті зі своїх позицій і капітулювали перед українськими частинами. Проте придушення повстання на «Арсеналі» не зупинило наступ більшовицького війська.

Під час обстрілу більшовиками Києва з лівого берега Дніпра зазнали тяжких гарматних ушкоджень низка церков та культурних пам’яток Києва.

Після відступу українських військ у Києві почався червоний терор. Розстрілювали за «буржуйський вигляд», за «косий погляд», «за кожне українське слово» або й просто так, як писав очевидець тих подій, уродженець Дебальцева (Донеччина) поет Володимир Сосюра. Людей хапали просто на вулицях або в домівках і розстрілювали просто за те, що вони говорили українською мовою або мали охайний («непролетарський») вигляд. Зокрема, російські більшовики розстріляли київського митрополита Володимира. Муравйов у своїх зведеннях писав, що він воював з «гайдамаками», «щирими українцями» чи «панами українцями». Загалом за неповний місяць окупації червоними було вбито, за різними оцінками, від 10 до 30 тисяч городян (населення міста на той час не перевищувало 300 тисяч). Через півроку після погрому в Києві та відступу більшовиків самого Муравйова було страчено в міжусобній бійці з більшовиками. За іншими даними, він дезертирував з більшовицьких військ і незабаром наклав на себе руки.

У злочинах проти України брали участь і окремі українці, зокрема Юрій Коцюбинський, син видатного українського письменника Михайла Коцюбинського, Затонський та ін. Вони слугували «українським» фасадом більшовицької агресії Муравйова, приховуючи її окупаційну сутність. Під час репресій в СРСР у 1937–1938 роках усі ці діячі були страчені, що загалом мало б стати уроком для всіх зрадників свого народу. Як сказав колись Юлій Цезар, «я люблю результати зради, але не люблю зрадників».

Усі багатотисячні людські жертви, вчинені російськими більшовиками в Києві й по дорозі до столиці, трапилися через безглузду й подекуди зрадницьку політику діячів Центральної Ради.

2 березня 1918 року російсько-більшовицькі війська було вигнано з Києва, і 19 березня відбулося перепоховання двадцяти восьми студентів, розстріляних більшовиками під Крутами. Їх викопали з братської могили на місці бою. Над цієї могилою місцеві селяни за власною ініціативою насипали курган.

Грушевський зрозумів сенс російської політики, коли зруйнували його будинок

Бій під Крутами в Україні часто порівнюють з битвою грецьких вояків під Фермопілами. У 480 р. до н. е. спартанський цар Леонід добровільно пирушив із загоном у складі 300 спартанців захищати Фермопільський прохід, поки решта 6 тисяч греків рятувалися від варварських військ. Під час героїчної оборони проти персів загинув і сам спартанський цар, і весь його загін та ще воїни з сусіднього міста Феспій, які сказали, що їм соромно бути гіршими від спартанців та ховатися за чужі спини. Схожість між Крутами та Фермопілами справді є – обидва загони пішли майже на вірну смерть проти набагато сильнішого супротивника.

Політики Центральної Ради, діючи під соціалістичними гаслами, популярними на той час, у 1917 році послідовно перешкоджали спробам тверезомислячих політиків, зокрема Симона Петлюри й Павла Скоропадського, створити українську армію. Крім того, у Центральній Раді за оборону відповідали люди, котрі були тісно пов’язані з Москвою, зокрема як її агенти.

Через це всі спроби організації та самоорганізації українського війська гасилися згори. Було свідомо припинено бурхливе зростання Вільного козацтва, яке об’єднувало десятки тисяч боєздатних козаків у регіонах. Козакам “згори” наказувалося не виявляти жодної ініціативи. Також було розформовано низку українізованих частин російської армії, які виявляли готовність воювати і з білими, і з червоними. Усім їм наказали розійтися по домівках. Фактично це була зрада.


Михайло Грушевський


Голова Центральної Ради Михайло Грушевський був людиною науки, далекою від реальної політики чи, тим більше, воєнного будівництва. Він сам зізнався, що почав розуміти зміст російської політики щодо України зразу після того, як під час шаленого артилерійського обстрілу Києва, який з лівого берега Дніпра в січні 1918 року вели більшовики, було зруйновано його власний будинок.

Чи не найголовнішою вадою політики Центральної Ради стало те, що в Україні не було організовано внутрішньої безпеки та протидії більшовицькій пропаганді, яка роз’їдала суспільство та військові частини. У самому Києві діяли агенти й провокатори, які майже відкрито готували заколот.

Тому коли російське радянське військо в складі близько 30 тисяч вояків рушило в Україну, їм реально не було кого протиставити. Центральна Рада поспіхом почала шукати віддані їй частини. Зв’язок не працював, а тому швидко викликати з регіонів і організувати розформовані війська не було жодної змоги. Влада мала під рукою дуже невеликі військові сили.

Напередодні бою під Крутами навіть не було проголошено мобілізації – лише зроблено заклик до патріотів, та й то тільки в Києві, а не в околицях, які могли дати тисячі бійців.

Варто відзначити, що вже через рік після подій під Крутами, під час грандіозних антибільшовицьких повстань в Україні, пересічне українське село виставляло більше бійців, ніж їх було під Крутами в січні 1918 року.

За кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський писав: «Недаремно пролилася кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма: добровільно прийнятого духовного закріпачення!» Однак такого закріпачення не було в тих бійців, котрі воювали під Крутами. Воно лишалося тільки в безвідповідальних політиків, які виявилися нездатними мобілізувати свій народ і перемогти в тих умовах, коли поразка означала смертельну загрозу самому існуванню українського народу.



Лакеї не можуть оцінити героїв

Як неможливо уявити історію Греції без подвигу Фермопіл, так і справжню історію України неможливо уявити без подвигу Крут.

Героїзм вимірюється не силою, і навіть не результатом, а звитягою і моральним вибором.

Від учинку спартанців подвиг українців відрізняється насамперед тим, що до складу загону спартанців увійшли виключно особисті охоронці царя Леоніда – загартовані в численних сутичках «кращі з кращих» бійців найбільш войовничого царства Греції, та й то лише зрілі воїни – ті, що вже мали синів.

У трагічному українському випадку непідготовлені студенти віддавали задля своєї країни все, що мали. Водночас ті, хто зобов’язаний був боронити країну – політики, - маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, не виконали свого обов’язку перед народом, що коштувало йому мільйонів жертв.

...Чому ж відбулася така атака нинішньої влади на ледь відкриту історичну правду героїв Крут? Очевидна причина – передача владою гуманітарної політики України в руки Росії. «Правильний» герой для таких, як Табачник, – лише той герой, якого затвердив Кремль. Без затвердження Кремля «героїв» не буває.

Діячі Партії регіонів регулярно виступали з ідеєю переписати Гімн України. Нещодавно влада видала в ефір на Новий Рік скорочені слова Державного гімну, без слів «згинуть наші вороженьки, як роса на сонці». Видно, на кому шапка горить. Переживання влади зрозумілі – хто як рік зустріне, так і проведе. Тільки забули російську приказку, що із пісні слів не викинеш.

Але є ще один момент.

Владі, заснованій на приватному збагаченні, від природи вороже поняття героїзму. Люди, які на 99% становлять нинішню верхівку (залишимо 1% для дива) навряд чи зрозуміють, як можна ризикувати за якусь не матеріальну, а отже, ефемерну для них річ. Як можна віддавати найдорожче «задля країни», якщо смачніше в неї брати.



Коли влада вклоняється ветеранам Другої світової, вона очевидно робить це ритуально, навіть не розуміючи змісту ритуалу.

Ідейні та безідейні люди за ефективністю співвідносяться приблизно так, як мотивовані люди з Майдану-2004 з мітингувальниками за Партію регіонів, що на День Злуки вимагали по 120 гривень під її офісом. Тобто в пропорції 1 до 1000. Як писав Іван Котляревський, «любов к Отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша від гармат».

Кожен рік життя в Українській державі, кожне нове покоління сприятиме, щоб держава ставала ціліснішою. Саме тому в гуманітарній сфері влада проявляє найбільший поспіх.

Масоване видання "виправлених" підручників для дітей має на меті максимально зацементувати національні комплекси меншовартості, які руйнуються кожним новим поколінням українців.

Тепер із молоді, за старими імперськими лекалами, намагатимуться зробити покручів, що зневажають власну країну та її шлях до свободи, прищепити віруси байдужості, корупції та зради.

Манкурт – це не одеський сержант Швець http://www.unian.net/ukr/news/news-417950.html . Манкурт – це людина, у якої імперія видалила серце й мізки, залишивши тільки шлунок. По суті, це є продовженням політики культурного геноциду українців і фіксацією результатів фізичного геноциду.

Гегель якось сказав, можливо, занадто жорстку, але цікаву фразу: «Жодна людина не може бути героєм для лакея. Не тому що вона не герой, а тому що лакей – тільки лакей».

Як кажуть воєнні психологи, за ставленням до героїзму можна безпомилково визначати, на що здатна людина – і чи здатна вона на щось.

Ті, хто за радянських часів боялися «розпікань» на парткомах, «мовчали в кишеню», боялися сказати слово, лежачи на дивані, не можуть зрозуміти, що могло бути інакше, що на світі могли існувати люди, які кидали цьому виклик. Для такого розуміння треба велика доля щирості в самим собою, яка, на жаль, є не в усіх. Як кажуть, кожен кривий цвях думає, що всі цвяхи мають бути кривими.

Нещодавно Табачник, заявив, що сподівається, наша студентська молодь виступить проти «націоналізму», маючи на увазі, український патріотизм. Це називається судити про молодь по собі. Зрадники – завжди слабкіші люди...

Героїзм – це зразки, які формують майбутнє. Кожна спроба (іноді навіть не важливо – успішна чи ні) задає стандарт, на який рівняються цілі покоління, а іноді, як у випадку з Фермопілами, цілі тисячоліття.

Люди, виховані на героїчному, становлять природну загрозу для клептоманського режиму. Тому з українських підручників і забирають героїв Крут.


Олександр Палій, історик, автор посібника для студентів та викладачів загальноосвітніх шкіл "Історія України" (2010)

Як і слід було очікувати, покращення життя вже сьогодні накриває Україну стрімким домкратом. Усі покращувачі в оскаженілому натхненні працюють, не покладаючи рук. Щоправда, поки що покращення торкнулося лише самих покращувачів, а усі інші дружно сосуть. Але тільки люди несвідомі, темні і затуркані можуть звинувачувати у чомусь наших вождів. Бо ж як не крути, а все воно виходить, що скоро покращення закінчиться з огляду на відсутність того, що ще можна покращити, і вони заспокояться. Правда, мало хто до цього доживе.

Цьому сприяє не тільки діяльність рідної влади, але й погодні умови. Ну хто, скажіть, міг припустити, підписуючи харківські газові угоди, що зима, сцуко, все-таки настане? І що деякі представники лохторату доживуть до неї? Тепер же ж треба їм газ до квартир подавати, хоч і не за зниженими, як було обіцяно, цінами, але все одно шкода. А ще треба на ТЕЦ – бо воно взимку чогось холодно, і в квартирах теж. Ти диви. А в Кончі-Заспі і Межигір’ї тепло. Шо за фігня? Мабуть, це все знову вороги – і зиму придумали, і холодні батареї…

Ну, але менше з тим. Наступного року буде легше. По-перше, багато хто зими не переживе, а ті, що переживуть – будуть такі загартовані, що їм потім можна буде взимку тепло взагалі не пускати в труби. А по-друге – ми нарешті позбавимося цієї кількамільйонної армії паразитів, які жирують на нашому баблі Пенсійного фонду. Їм давно вже пора в могилу, щоб не заважали покращувати життя, а вони, гади, ніяк не вмирають. І через це дофігіща грошей йде не на покращення життя в Кончі-Заспі вже сьогодні, а на якісь пережитки цивілізованого суспільства, яке ми, слава богу, давно пережили – на пенсії.

Нє, ну хто де бачив таку дурницю – роздавати бабки якимось там бабкам? Які навіть працювати вже не годні. Бляха, та їх навіть на органи не продасиш. І оце їх годувати? Тим більше, що на ту пенсію не те що людині - котові прожити скрутно. Так нафіга, питається?

Ось ми їх іще трошечки притиснемо – дасть бог, вимруть. Для початку з завтрашнього дня скасуємо пільговий проїзд у метро. Нічого тинятися містом без діла, очі ріальним пацанам мозолити. Сидіть вдома – там так само холодно, як і будь-де на вулиці. Так навіщо, питається, платити більше?

Потім притиснемо виробників зерна, щоб або віддали його нам, або нехай гниє. Заодно і ціни виростуть через дефіцит. І на ту пенсію скрутно прожити буде навіть тарганові, не те що коту, тим більш пенсіонеру.

Потім підвищимо акциз на бензин. Зважте: цін ми не підвищували, ми чисто з нафтотрейдерів збили свою долю. А якщо вони потім роздрібну вартість пального підвищать, щоб перекласти втрати на покупців – так це ж вони сволочі, а не ми. Ми чисто так – покращуємо собі потихеньку.

Заодно закупимо для свого автопарку у свого постачальника бензину на 9 мільйонів. Всупереч прислів’ю про гонитву за двома зайцями, отримаємо два бонуси: і «мерседеси» на ходу, і відкат у кишені.

І буде у нас у країні усьо, як кажуть, донбас.
А усім іншим - во ім’я яйця, кровосісі і норкової шапки –

АМІНЬ.

Раніше “Регіони” користувалися послугами спеціальних компаній, котрі постачали людей на мітинги... Так само з публічним м’ясом чинить Росія... Керівництво має покарати політтехнологів та менеджерів...

Заради об’єктивності хочу відзначити таке. “Регіонали” не завжди “кидали” тих, хто працює “симпатиками” на їхніх заходах та кампаніях. Двоє моїх добрих знайомих з Одещини змогли непогано заробити, працюючи на Януковича на виборах президента 2004 року та під час парламентсьхк кампаній 2006-го та 2007 років. Розплачувалися з ними не в Чайкофф, а в корівнику на фермі (усіх “симпатиків” туди загнали для конспірації) – усе обіцяне до копійки віддали.

Проте цього разу, на День Соборності, у Києві все було інакше... Людям пообіцяли по 120 гривень, вони чесно відстояли на Майдані, “слухаючи” на екрані Віктора Януковича, але їх потім “кинули”. На мітинг прийшли сотні студентів, а розплачувалися вже вночі – з тими, звісно, хто дочекався.

Чому стався такий конфуз? Адже гроші на мітинг, це – дрібниці порівняно з витратами на феєрверк, у тому числі й у Макіївці, та ярмарки до Дня Соборності, які заходилася проводити влада. Невже у партії, яка має шістьох депутатів у Київраді, свого керівника столичного міста, забракло сил зібрати людей безкоштовно або зберегти обличчя та вчасно розплатитися із тими, кого найняли?



Якщо вірити офіційному сайту Київської міської організації Партії регіонів, то в столиці працює організація “Молоді регіони”, яка мала б без скандалу забезпечити явку активістів на слухання виступу президента. На сайті київської організації МР розповідається, що до Дня Соборності в одному з районів столиці провели конкурс та турнір з міні-футболу. Судячи з текстів, Молодіжна організація “Регіонів” активно працює і з “Молодою Гвардією” (молодіжною “Єдиною Росією”), одне слово, вирує партійне життя.

То невже молоді “регіонали” не спромоглися організувати сотню-другу активістів, щоб забезпечити президентові масовість? “Масовість”, власне, була. Але чому справа завершилася скандалом?

Щоб з’ясувати це, ми спробували зв’язатися з народними депутатами від ПР. Телефон в.о. голови Київської організації ПР Антолія Толстоухова не відповідав. Заступниця голова Адміністрації президента Ганна Герман взяла слухавку, але на наше прохання прокоментувати ситуацію з “непроплаченим” мітингом хутко сказала: “Я не розумію про що ви говорите”, - і поклала трубку.

Як нам розповів наш добрий знайомий з партії влади, зазвичай мітинги в столиці організувалися таким чином. Члени регіональних осередків партії були зобов’язані привести по сто-двісті чоловік. Частіше – безкоштовно, це було партійне завдання голови осередку. Часом “Регіони” користувалися послугами спеціальних компаній, котрі постачали людей на мітинги. Таких компаній у столиці декілька, їхніми послугами однаково користуються як БЮТ, так і “Регіони”. Скандалів раніше не було, бо Василь Горбаль, який колись очолював міську організацію ПР, завжди справно платив тим, хто стоїть “за ідею” та вимахує прапором.

До речі, наш знайомий казав, що спочатку не вірив, що ПР могла “кинути” людей. Вважав, що це якась провокація. Але коли побачив у Інтернеті відео, де зафіксовано, як представник партії серед ночі виплачує людям гроші, - визнав, що це правда...

Тож що це було: “технічні” нестиковки чи нові методи роботи з народом?

Віктор Небоженко, політтехнолог, політолог:

ТАК САМО З ПУБЛІЧНИМ М’ЯСОМ ЧИНИТЬ РОСІЯ

У “Регіонів” зараз є кошти, щоб платити в тому числі й за мітинги. Проте вважають, оскільки вони – влада, то людям буде за честь працювати на них безкоштовно, приходити, слухати. Так влаштований цей, напівавторитарний тип влади.

Так само поводиться з “масовкою” Росія.

Я підозрюю, що “Регіони” хотіли привезти бюджетників – ті стоять на мітингах під страхом звільнення або невиплати зарплатні. Але цього разу вони подумали, що витрати на транспорт будуть дорожче, ніж таке ось “Інтернет-зібрання” публічного м’яса.

Єдині, кого вони не обманюють, це – олігархи.

Володимир Фесенко, політолог:

КЕРІВНИЦТВО МАЄ ПОКАРАТИ ПОЛІТТЕХНОЛОГІВ ТА МЕНЕДЖЕРІВ

На мій погляд, те що відбулося – накладки в організації мітингу, які сталися через елементарну жадібність окремих організаторів. Гадаю, ті, хто не хотів платити, розраховували, що ніхто не рипне. Але з точки зору організації це дуже серйозний прокол, який створює пляму на іміджі політичної сили. За такий прокол керівництво має карати політтехнологів та менеджерів.

У всіх політичних партій траплялися такі ситуації, але для правлячої партії це неприпустимо. Бо якщо вони проколюються на таких речах, то чого чекати від більш серйозних завдань?

ПРОПЛАЧЕНІ МІТИНГИ – ХИБНА ПРАКТИКА ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА

Деніс Богуш, політтехнолог:

Ситуація з мітингом показала, що цього разу організатори були гірші, ніж зазвичай. Вони не хотіли виплачувати гроші учасникам, але потім під тиском преси їм довелося це робити. Судячи з прізвищ, які згадуються в матеріалах, відповідали за організацію мітингу колишні перебіжчики.

Загалом практика проплачених мітингів – надзвичайно шкідлива для суспільства. У демократичних країнах на мітингах люди збирають гроші на свого кандидата. Чим більше вони віддають, тим більший показник довіри. Це правильна демократична процедура. А те, що відбулося тут, - це наслідок того, що робили в партії. Безглузда ситуація.

“Регіони” завжди платили за мітинги. Вони не уявляють, як зібрати людей інакше. У них ніколи не було таких симпатиків, котрі б робили для них щось безкоштовно. Раніше ніхто не уявляв, що заради них слід стояти на Майдані. І тепер у ситуації з цінами й тарифами навіть за гроші важко буде знайти прихильників. Але головне, “Регіони” вбивають навіть можливість демократичної підтримки безкоштовно. Деколи за мітинги платили помаранчеві, але разів у двадцять менше.

Я вважаю, що обманути людей – погано для партії. Але найгірше – це привнесення практики проплачених мітингів у суспільне життя.

Маша Міщенко

Я живу і працюю серед людей, які є переважно прихильниками проєвропейського шляху розвитку України. Але я не знаю серед них нікого, хто б вважав, що Захід - світ ідеального людського суспільства. У той же час, багато років я стежу за суперечкою прихильників проєвропейського шляху розвитку країн колишнього Союзу РСР, і прихильників орієнтованої на Росію євразійської інтеграції. І давно стикаюся з одним прийомом, що його використовує "проросійська" сторона суперечки.

"Ви живете у світі фантазій, - звертаються вони до "прозахідників", - ви ідеалізуєте Захід. Ви стверджуєте, що в Росії бардак, корупція і диктатура? Так от вам конкретні приклади бардаку, корупції і диктатури з життя вашого улюбленого Заходу. Там - точнісінько так само!". І далі йдуть відповідні приклади, підтверджені фотографіями та пруфлінками.

Цей прийом зустрічається і в окремих статтях, і в коментарях.

Наприклад, кілька днів тому натрапив на пост "ЄвроЖКГ", з повним текстом якого можна ознайомитись за посиланням, а я наведу тільки вступний абзац:

"Спеціально для тих, хто вважає, що Західна Європа намащена медом, а по ньому течуть молочні ріки з кисільними берегами. Що там все правильно, все розраховано, всі кути прямі, люди не вміють переходити вулицю на червоне світло, не матюкаються і навіть не какають. Отже, новини з Гельсінкі, Фінляндія. Чоловіка вбило брилою льоду, що зірвалася з даху".

Обмовлюся: цей конкретний пост не є найбільш показовим на тему "ТАМ - точнісінько так само". Але він усе ж змусив мене сісти за клавіатуру. По-перше, тому, що маленька хитрість проросійських опонентів набридла. А по-друге - питання серйозніше, ніж здається на перший погляд.
* * *
Секрет фокусу простіше пояснити на прикладі.

Порівняємо двох сусідів. Один - пияк, хам і нероба. Інший - нормальний чоловік, у якого в родині, на роботі і взагалі в житті все більш-менш у порядку.

Звісно, і у нормального в помешканні ви можете побачити неприбрану постіль, невинесене сміття або відклеєні шпалери. І на роботі у нього не завжди все гладко, трапляються і недоробки, і догани. Часом він може матюкнутися. Буває, посвариться з дружиною, а на зустрічі з однокласниками перебере спиртного. Іноді він лінується або бреше, їздить без квитка або йде на червоне світло... ІНОДІ.

А у гультяя безлад у помешканні завжди. ЗАВЖДИ. На жодній роботі він через нехлюйство та лінощі довго не затримується. Матюки - повсякденна мова. З сусідами - постійні сварки. Дружина не пускає додому, щоб не виносив речі. Тому що п'є кожного дня. З приятелями - такими, як сам.

Якщо перераховувати гріхи, яких іноді припускається звичайна людина, і з яких не вилазять гультяї, то для обох перелік буде практично однаковий. На цій підставі недоброзичливці (ті самі приятелі-випивохи) заявляють про свого нормального сусіда: "Та чим він відрізняється від нашого брата? - Нічим! Він - такий самий! Ось вам приклади..."

Але ж ні - він не такий самий. Він кращий. І не просто кращий, а принципово інший. Просто у будь-якої нормальної людини є недоліки - прояви неминучої людської недосконалості. А для гультяїв ці недоліки - це спосіб життя і властивості натури.

Тому оточуючі роблять відповідний вибір - на чий спосіб життя орієнтуватися і з ким підтримувати стосунки. І я, у свою чергу, звісно, буду орієнтуватися на нормального сусіда. Тверезого, працьовитого сім'янина. Що, втім, не означає, що я не помічаю його недоліків. Я буду намагатися їх уникати, хоча усвідомлюю, що нароблю і власних помилок, оскільки я теж людина.
* * *
А хто, власне, "ідеалізує Захід"?

Ніхто не стверджує, що на Заході немає негативних явищ, притаманних сучасному людському суспільству, питання в тому, де вони проявляються БІЛЬШЕ, а де МЕНШЕ.

Ніхто не вважає, що на Заході немає безладу. Але порядку все ж таки більше, ніж у Росії. Ніхто не вважає, що на Заході нема корупції. Але рівень корупції менший, ніж у Росії, і вона не тисне приватний бізнес. Ніхто не вважає, що на Заході не крадуть. Але крадуть менше, ніж у Росії і, як сказав Жванецький, "з прибутків, а не зі збитків".

Ніхто не вважає, що на Заході немає несправедливості. Але справедливості там все-таки більше, ніж у Росії.
І більше правосуддя, і можливості відстояти свої права законним порядком. Більше демократії і можливості громадян впливати на політичний клас. Більше перспектив для самореалізації людини. Більше можливостей заробити. І заробити можна теж більше. Своєю працею і здібностями, а не блатом і пристосуванством ...
* * *
"Більше - менше" ... "Менше - більше" ... Але є ще дещо більш важливе, ніж ці "більше" та "менше". Дещо більш важливе для розуміння, чому багатьох людей надихає приклад Заходу, і відштовхує приклад Росії.

Щоб пояснити, про що мова, наведу ще один приклад.

У будь-якому найчистішому повітрі міститься чадний газ СО. Його можна виявити і на гірських курортах, і в автомобільному корку мегаполісу. (Так що з точки зору присутності цієї отрути, курортне повітря і міський проспект у годину пік "абсолютно однакові": - /). Гранично допустима концентрація чадного газу - 20 мг/мі. Це означає, що в приміщенні, де чадного газу МЕНШЕ 20 мг/мі, людина зможе нормально жити і працювати. А в приміщенні, де БІЛЬШЕ - функції організму будуть пригнічуватися отрутою, і чим більшою буде концентрація, тим швидше людина помре.

Цей приклад показує, що, крім оціночних категорій БІЛЬШЕ-МЕНШЕ, існує поняття допустимого порогу. Порогу, перевищення якого означає стагнацію, згасання, загибель. Переходячи від цього прикладу до життя людини в соціальному середовищі, можна сказати наступне:

У реальному житті на індивідуальну людську особистість з боку суспільства діють НЕГАТИВНІ ФАКТОРИ СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА. Ці фактори пов'язані з безладом і бюрократією, несвободою і несправедливістю, корупцією і злодійством, свавіллям влади - з вадами, в принципі притаманними кожному суспільству внаслідок недосконалості істот, з яких воно складається.

Негативні соціальні чинники тиснуть на психіку людини, забирають душевні і фізичні сили. Вони ускладнюють повсякденне життя. Вони заважають людині самореалізуватися, піднятися економічно, трудитися собі на благо, і як результат, вони не дають людині своєю працею і зусиллями збагатити суспільство, принести йому користь. Вони заважають створенню сімей і нормальному існуванню сімей створених. Вони ведуть до зниження народжуваності і зростання смертності. Від них опускаються руки, охоплює відчай, настає апатія.

Але.

Долати дію негативних факторів соціального середовища людині дозволяє ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ - сукупність рис характеру, сил, мотивацій, знань і навичок, які людина застосовує для досягнення своїх цілей, для дій на благо собі і своїм близьким.

Це - сила характеру і вольові якості, завзятість, працьовитість, розум, творчі здібності, освіта, кваліфікація, бажання вибратися з матеріальних проблем, самолюбство й амбіційність, прагнення до самоствердження, до високого соціального та матеріального стану, бажання добитися успіху у протилежної статі, оптимізм, впевненість у собі, здоров'я і фізичні сили і т.д, і т.д, і т.д.

Негативні фактори соціуму заважають людині жити, розвиватися, продуктивно працювати, покращувати свій добробут, плодити потомство.

Потенціал особистості допомагає людині жити, розвиватися, продуктивно працювати, покращувати свій добробут, плодити потомство.

Чим більше сил і часу людина змушена витрачати на подолання негативних чинників соціуму, тим менше сил і часу залишається для продуктивної діяльності.

Відзначимо, що певна кількість соціального дискомфорту людині навіть необхідна. Щоб не давати розслаблятися, тримати в тонусі, стимулювати діяльність. Коли людина живе з деякою кількістю проблем, але має реальні і посильні можливості для їх подолання, людина стає діяльною.

Але якщо кількість проблем, які звалюються на голову середнього громадянина, перевищують межу його сил і можливостей (той самий допустимий поріг), настає втома. Бачачи марність докладених зусиль і неможливість досягнення цілей, людина впадає у відчай, опускає руки, стає пасивною, пливе за течією життя.

А суспільство, котре складається з людей, що зневірилися, стає непродуктивним, бідним, престає розвиватися, втрачає здатність справлятися з проблемами і викликами. Вся енергія соціуму йде на подолання внутрішніх проблем.

Активний громадянин - рушійний фактор сучасного суспільства. Якщо його діяльність блокована, суспільство рухається до занепаду. Так само як і країна, яка спирається на таке суспільство.
* * *
То чим відрізняється Захід від Росії? Тим, що там відсутні негативні соціальні явища? Чи їх просто МЕНШЕ? Ні. Не просто менше, а менше за ту межу, яку може винести середньостатистична людина.

Тому в Західному суспільстві громадяни відчувають себе комфортніше, можуть докласти більше сил для продуктивної діяльності на благо собі, своїм близьким, оточуючим і всьому суспільству в цілому. У результаті суспільство залишається продуктивним, здатним справлятися зі своїми проблемами і розвиватися. А в Росії безладу, корупції та несправедливості не просто БІЛЬШЕ, ніж на Заході. Його там більше від тієї межі, яку може стерпіти середньостатистична людина. Більше, ніж може стерпіти суспільство, залишаючись здоровим і продуктивним.

Активно жити і діяти в Росії - все одно, що намагатися бігти по пояс у болоті. Занадто втомлює та виснажує, занадто малий результат. Звідси і вічна доля Росії - "наздоганяти і переганяти Захід" при постійному безнадійному відставанні.

Отже, питання вибору цивілізаційного орієнтиру на Захід чи на Росію-Євразію - це і питання вибору орієнтирів на умови, спосіб життя і можливості громадян. А в кінцевому підсумку - питання вибору перспектив розвитку країни, її міцності і життєздатності.

Хотілося б, щоб юзери, котрі постять на тему "ТАМ - точнісінько так само", розуміли ціну обговорюваного питання. І їхні читачі теж.
lj_engineer-kpi

Україна рухається в тому ж напрямку, що й Росія – це буде катастрофа для моєї улюбленої України. Чому українська влада терпить те, що Путін творить з українцями Росії?..

Відповідає російський опозиціонер Борис Нємцов.

У ПУТІНА Й СУРКОВА З ГОЛОВОЮ НЕ ВСЕ ГАРАЗД

Пане Борисе, чому в самий переддень Нового року в Москві було затримано, а пізніше арештовано практично всіх російських опозиціонерів, у тому числі й Вас?

Це була акція залякування опозиції напередодні майбутніх парламентських і президентських виборів. Влада думала, що таким чином нас можна деморалізувати, залякати. Але не деморалізували і не залякали. Навпаки – ми стали більше упевненими в своїй правоті.



Але, з іншого боку, таким чином вам зробили хорошу рекламу. Наскільки мені відомо, після вашого звільнення до Вас вишикувалася черга з європейських ЗМІ...

Справа в тому, що інтелект російської влади стрімко падає, деградує країна і державні інститути, деградує інтелектуальний рівень Путіна і Суркова (Владислав Сурков – перший заступник глави Адміністрації президента РФ, який відповідає за внутрішню політику. – Авт.). Треба розуміти, що в 2000 році це були зовсім інші люди. Але відсутність політичної конкуренції, багаторічне перебування у владі, нечуване пограбування країни цим угрупуванням привело до абсолютної неадекватності і отупіння людей, які управляють Росією. Тому вони не відають, що творять. Якби у них з головою було все гаразд, вони б ніколи в житті такі рішення не ухвалювали. Але проблема в тому, що у них не все гаразд.

ГРОМАДЯНИ РОСІЇ ВЗАГАЛІ НЕ МАЮТЬ НІЯКИХ ПРАВ

Ви заявили, що продовжите свою політичну боротьбу. Зокрема, 31 січня знову вийдете на Тріумфальну площу на захист 31-ої статті російської конституції. Не маєте побоювань, що знову «загримите» на 15 діб?

Борис Немцов

Справа в тому, що, з побоюваннями чи без, я не можу відступати. За мною мільйони людей, і захищати конституцію – справа не просто важлива і благородна, а справа абсолютна необхідна для країни. Путін розтоптав, розтерзав, буквально розгриз зубами конституцію. Люди в Росії взагалі не мають ніяких прав, ніяких можливостей захистити себе. Він знищив суд. Такого інституту в Росії вже немає. І в цій ситуації нам малодушно сидіти на кухні з попкорном і попивати пиво - абсолютно не допустимо. Тому я обов`язково вийду.


Чи є загроза? Загроза є, але мене це не зупинить.

Ви сказали, що Вас підтримують мільйони росіян. Наскільки загалом, за Вашими оцінками, великий так званий протестний електорат у Росії сьогодні?

Незважаючи на жорстку цензуру, незважаючи на чорний піар, який ведеться проти опозиції, незважаючи на величезні гроші, які виділяє угрупування Путіна для боротьби з інакодумцями, незважаючи на спецслужби, омонівскі багнети і так далі, є опитування. Коли ми створювали коаліцію і Партію народної свободи, то Левада-Центр провів опитування, яке показує, що за нас готові проголосувати до 19% росіян. Це близько 20 млн. дорослого населення. Не думаю, що соціологічна служба, яка поважає себе, буде нам щось приписувати. При тому що ми тільки почали створювати партію, і цей процес ще не закінчено. Нам ще належить провести в 50 регіонах конференції і віддати в квітні документи на реєстрацію.

УКРАЇНА РУХАЄТЬСЯ В ТОМУ Ж НАПРЯМКУ, ЩО Й РОСІЯ – ЦЕ БУДЕ КАТАСТРОФА ДЛЯ МОЄЇ УЛЮБЛЕНОЇ УКРАЇНИ

Які методи політичної боротьби Ви використовуватимете, якщо врахувати, що, окрім радіостанції «Эхо Москвы» й іноді каналу РЕН-ТБ, вихід на інші ЗМІ, в першу чергу загальноросійські, вам закритий? Як Ви доноситимете свої ідеї електорату?

Справа не в ЗМІ, а в наших діях. У Росії абсолютно знищений парламент як інститут. Це не місце для дискусій, країна вже теж не місце для дискусій, як ви знаєте. На превеликий жаль, Україна рухається в цьому напрямку, причому швидше, ніж я думав. Не дай Бог вам дійти до путінсько-лукашенківського рівня держави. Це буде катастрофа для моєї улюбленої України.

Якщо повернутися до питання, то вважаю, що найбільш ефективними є вуличні форми протесту. Це єдине, що чує влада і що дійсно викликає повагу в людей. Тому, ми продовжуватимемо протестну активність. Висувати вимоги відставки Путіна, розпуску Думи і нових виборів, реформи спецслужби, виборності губернаторів і реєстрації опозиції. Крім того, ми зараз готуємо великий мітинг демократичної опозиції 16 квітня. Ми хочемо, щоб це була солідна акція – не тисяча, не півтори, а значно більше людей.

Разом із протестною активністю, це просвітницька робота. Брошура «Путин. Итоги» видана мільйонним тиражем, і це найбільший опозиційний проект у Росії. Зараз ми готуємо в рамках Партії народної свободи нову незалежну доповідь, яка називатиметься «Путин. Коррупция». Ми там розповімо про казкове збагачення дружків Путіна з кооперативу «Озеро», про його роботу в санкт-петербурзькій мерії. Друзів, які з ним служили в КДБ. Така просвітницька робота відкриє багатьом росіянам очі на дійсну суть путінізму і Путіна особисто.

Третій напрям – це регіони. У нас у регіонах 50 організацій, ми вважаємо, що регіональна протестна активність нарощуватиметься. Теми, які ми підніматимемо, будуть абсолютно конкретними. Якщо це Іркутськ – то мова піде про захист озера Байкал, якщо це Калінінград – те це боротьба з корупціонерами, які не дають ані бізнесменам, ані пересічним громадянам, нормально жити. Якщо це Петербург – те це боротьба за місто, яке гине під керівництвом пані Матвієнко. Ми вважаємо, що разом із загальнополітичними вимогами в кожному регіоні треба піднімати свої проблеми, які хвилюють людей.

Ми добиватимемося реєстрації партії, і висування єдиного кандидата в президенти.

А що стосується ЗМІ, то наші ресурси дійсно обмежені. Ми в так званому «стоп-листі» Суркова – Путіна. Наприклад, висвітлення мого арешту категорично заборонене державними каналами. Причому мені це сказали журналісти цих держканалів, які хотіли з українськими й іншими західними колегами це висвітлити. Категорична заборона.

Які у нас є можливості в ЗМІ? Це Інтернет, це кілька газет. Зокрема «Новая газета», «Коммерсант», з обмеженнями «Независимая газета» і «Ведомости». Також це глянцеві журнали: як не парадоксально, журнал «QG», чоловічий журнал «Максим», журнал «Esquire», де немає цензури. Також радіостанції «Радіо Свобода» і «Эхо Москвы», «Бізнес ФМ» меншою мірою «Коммерсант ФМ», іноді радіо «Серебряный дождь», хоча достатньо рідко.

Крім того, регіональні незалежні ЗМІ, що залишилися в живих регіональні телеканали міст Іваново, Володимир, Томськ, також регіональні газети й інформагентства.

Я можу прямо сказати, що цього явно недостатньо. Тільки сидячи в Москві, чогось у країні добитися важко, тому я для себе планую інтенсивні поїздки по країні. За минулий рік в рамках презентації «Путин. Итоги» я побував у 25 регіонах Росії і маю намір продовжити цю практику цього року.



Як відомо, Україна – не Росія... Якщо у нас багато політичних партій, то у вас із цим складніше, і досить складно зареєструвати нову партію. Яка ймовірність того, що Вам вдасться зареєструватися в Мін’юсті Росії і взяти участь у виборах?

Питання реєстрації партій у Росії не юридичне, а політичне. Ми, безумовно, зробимо все, що треба зробити в рамках путінського драконівського законодавства про партії. Зберемо 45 тис. членів, проведемо 50 конференцій у регіонах, подамо відповідні документи в Мін’юст. Все ми це зробимо, проте рішення ухвалюватиметься політичне. Судячи з неадекватності влади, її параноїдальності, коли закриваються українська бібліотека в Москві і організації українців у Росії, пан Путін всіх українців бандерівцями вважає.

Судячи з рівня неадекватності влади, ймовірність реєстрації партії невелика, але ми цей шлях повинні пройти, і ми це зробимо. Якщо вони нас не реєструють, то тим самим за півроку до виборів оголосять, що вибори нелегітимні. Адже таким чином найбільш значуща демократична опозиція до виборів не буде допущена. Те ж саме стосується і висунення кандидатів у президенти. Ми висуватимемо єдиного кандидата від демократичної опозиції, і його нереєстрація означатиме нелегітимність обрання президента. Ми обидва сценарії розглядаємо як робочі. Тобто нереєстрація означає бойкот виборів, оскільки вони нелегітимні, реєстрація – означає боротьбу за повернення Росії на конституційний, правовий шлях.

НЕ РОЗУМІЮ, ЧОМУ УКРАЇНСЬКА ВЛАДА ТЕРПИТЬ ТЕ, ЩО ПУТІН ТВОРИТЬ З УКРАЇНЦЯМИ РОСІЇ

Ви згадали про Бібліотеку української літератури в Москві. Що ви думаєте з приводу її переслідувань, про ліквідацію діаспорних організацій – ФНКА УР і ОУР. Для чого це робиться?

Я вважаю, що це ознаки глибокої параної російського режиму. Я вважаю, що українська влада і опозиція, підкреслюю – і опозиція, тобто Янукович разом з Тимошенко, разом з Тягнибоком, разом зі всіма іншими повинні жорстко поставити вимогу Путіну припинити переслідування українських організацій Росії і української бібліотеки. Його лікувати треба.

Я вважаю, що дії української влади і опозиції повинні бути абсолютно недвозначними і спільними, тому що йдеться про наступ на українську культуру і українську державність. Я не розумію, як так звана горда влада України може все це терпіти. Чого вони мовчать?

УКРАЇНЦІ ПОВИННІ ЗАВАДИТИ ПУТІІНІЗАЦІЇ РОСІЇ

Як думаєте, Україна може повторити політичний шлях Росії?

Україна рухається в бік Росії. Це смертельно небезпечний для України рух, і патріоти України і люди зі здоровим глуздом повинні завадити ось цій путінізації України. Я розумію Януковича, йому головне захопити владу за всяку ціну і її утримувати якомога довше. Не від великого розуму він це робить, на мій погляд, і кінчить погано. Хай подивиться краще, куди виїхав президент Тунісу і куди йому, бідолазі, доведеться їхати. Хай подивиться, як зараз ставляться до Лукашенка в усьому світі. Не треба йому цю маячню повторювати. Я розумію, що демократичною країною управляти складніше, треба враховувати думку оточуючих, йти на компроміси, треба вислуховувати глибоко неприємних людей, треба слідувати правилам, а не поняттям, що для Януковича особливо важко, оскільки у нього минуле інше. Там поняття в основному, а не правила.

Тільки на шляху до демократії і захисту людей Україна стане процвітаючою країною, а українські люди житимуть краще за росіян – якщо у нас залишиться диктатура.

Ми чомусь не вчимося на чужих помилках і повторюємо їх. Не треба цього робити.

Я б хотів сказати, що переслідування української опозиції зараз (уважно стежу за цим, хоча мене складно віднести до великих шанувальників Юлії Володимирівни Тимошенко), чим би воно не було мотивоване, веде до встановлення диктатури. Я не вважаю Тимошенко святою і не збираюся бути її адвокатом, але можу сказати, що те, що зараз відбувається (масове переслідування української опозиції), – це пряма дорога до диктатури, а значить – до убогості і безправ`я. Тому політично мотивовані процеси треба закінчувати.

МЕДВЕДЄВ ТРИ РОКИ ПРАЦЮЄ ПРЕЗИДЕНТОМ, АЛЕ ТАК НИМ І НЕ СТАВ

Ви говорили, що Росія вступає у виборчий процес. При цьому, як говорять у владному тандемі Медведєва – Путіна, з часом визначать, хто ж з них балотуватиметься. На Вашу думку, хто з цих російських політиків висуне свою кандидатуру? І взагалі, яка роль президента Росії в сьогоднішніх російських реаліях?

Медведєв майже три роки працює президентом, але так ним і не став. Його ніхто серйозно не сприймає. Він говорить, що не треба втручатися в рішення суду, а Путін говорить, що «злодій» повинен сидіти в тюрмі. І, врешті-решт, суддя Данілкин садить Ходорковського на 14 років. Медведєв каже, що свобода краща, ніж несвобода, а мене закривають у клітку перед Новим роком і тримають у нацистських умовах. Тобто цю людину ніхто президентом не вважає. Думаю, для нього це особиста трагедія. Медведєв міг стати президентом, якби помилував Ходорковського, відмінив цензуру, звільнив Путіна з роботи, для цього йому навіть парламент не потрібний. А так він справляє враження людини дуже слабкої і жалюгідної.

Безумовно, і Путін, і Медведєв хочуть сісти в президентське крісло. Причому, думаю, рівень бажання приблизно однаковий. На сьогодні об`єктивні шанси захопити це крісло має Путін. Оцінюю його шанси як 90%, а шанси Медведєва – 10%. Путін контролює спецслужби, бізнес, найбільші медіаресурси, губернаторів. Тобто всі серйозні рішення, зокрема вирок Ходорковському, наші арешти – це все вирішував Путін. Медведєв у цей час на лижах катався, в Твіттері грався, можливо, в блозі своєму писав.

НА МЕНЕ В ГЕНПРОКУРАТУРУ НАПИСАВ ДОНОС СУРКОВСЬКИЙ ПІВНИК

Виходячи з цього, які шанси у демократичної або, як кажуть ваші опоненти, «несистемної опозиції»?

Нам їх суєта підкилимна, кремлівська боротьба не цікава. Нам однаково. У нас абсолютно свій порядок денний, і ми абсолютно не згодні з їх курсом на мафіозну державу, яку вони побудували. У нас є своя програма виведення країни з цього якнайглибшого розвалу, в який Путін разом з Медведєвим її вверг. Нам однаково, що вони вирішуватимуть. Ми діятимемо в рамках тієї рознарядки, про яку я розповів.

Деякі російські депутати попросили Генпрокуратуру Росії перевірити, чи не фінансують Вас з-за кордону.

Я знаю, це зробив депутат Біляков. Це відома «шістка» сурковська. До речі, його декларація про доходи абсолютно брехлива, оскільки в нього цілий парк автомобілів, який може мати тільки мільярдер, а він каже, що живе на зарплату лікаря. Це звичайний сурковський півник. Він написав у генпрокуратуру донос. Мені подобається, що він це зробив. Можу вам по секрету повідомити, що я ніколи в житті не одержував жодної копійки з-за кордону. Я чудово знаю, що це незаконно. Я один з головних супротивників діючого режиму і знаю, що в Путіна діє принцип «друзям – все, ворогам – беззаконня». Тому закон порушувати в такій ситуації категорично нікому не рекомендую і сам дотримуюся цього принципу. Отже з нетерпінням чекаю відповіді з Генеральної прокуратури. Дуже сподіваюся, що пан Біляков цю відповідь оприлюднить, а не тихо ховатиме її у себе в серванті.



Можете нам сказати, за які кошти ви живете зараз?

Я вже відповідав на це запитання у себе в блозі. Повторюю, я 13 років не працюю в уряді. І за цей час заробив грошей, чого і вам бажаю. Перша вдала інвестиція – кінець 98-го року – купівля акцій Газпрому. Тоді вони коштували 10-15 центів за штуку, а потім піднімалися в ціні до 10 дол. Гроші на купівлю цих акцій – 60 тис. дол. – я заробив читанням лекцій у європейських і американських університетах.

У 2004 – 2006-м я займався будівництвом комерційної нерухомості в Москві разом з Ігорем Ліншицем (концерн «Нефтяной», при цьому ніколи не працював у Банку «Нефтяной» всупереч твердженням сурковських пропагандистів). Ми побудували великий офісний центр «Бронная-плаза» і «Серебряный город» на Серебрянічеській набережній.

Крім того, впродовж останніх років я активно інвестую в російський фондовий ринок – це єдиний бізнес, який путінське угрупування відняти у мене не може. Інакше треба закривати біржу і відбирати у всіх комп`ютери.

Що стосується декларації, де вказаний дохід у 6 млн. доларів. Згідно з правилами, що діють у Росії, це саме дохід, а не прибуток, який я одержав, торгуючи акціями. Тобто це сума коштів, яку я одержав, продаючи акції. Тільки треба мати на увазі, що я їх ще й купував. Причому протягом року я багато разів купував і продавав різні акції на ринку. Якщо у вас є тисяча рублів, і ви протягом року мільйон разів купували на цю суму акції і продавали їх, — то в декларації ви повинні будете вказати мільярд як дохід. Отже цифра, представлена в декларації, до мого чистого річного доходу ніякого відношення не має.

...все кулемет виходить. У синодальному Відділі по взаєминах РПЦ і суспільства, слідом за православною паранджею, розробили Звід російських цінностей. РПЦ закликає до широкого обговорення цього документа.

Очолює список справедливість, що розуміється як політичне рівноправ'я, чесність судів, відповідальність керівників. Бу-га-га.

Справедливість - це соціальні гарантії, вона вимагає подолання бідності та корупції і передбачає гідне місце для кожної людини в суспільстві і для всієї нації - в системі міжнародних відносин. Відповідно, розподіл цінностей - духовних і матеріальних, створених працею людей, має бути справедливим і заслуженим.

(Хто не працює, той - самі пам'ятаєте).

Друга цінність - свобода, особиста і індивідуальна, свобода підприємництва, слова, віросповідання, вибору місця проживання і роду занять. Бу-га-га знову ж. Якщо ж говорити про свободу національну - це самостійність, незалежність і самобутність російського народу.

(Вірте, у що хочете, але Ватикану продаватися не смійте).

Третя цінність - солідарність = здатність розділити з іншими тягар їх турбот, труднощі, хвороби, скорботи, а також це загальнонаціональна солідарність як сила, що зв'язує народ, що забезпечує єдність нації, її цілісність, життєздатність.

Четверта цінність - соборність, єдність влади і суспільства в роботі на благо країни і людей, єдність різноманітних культур, гармонійне поєднання духовних устремлінь і матеріальних інтересів особистості та суспільства, моральна відповідальність особистості перед ближніми та суспільством.

П'ята цінність - самообмеження і жертовність, тобто відмова від егоїзму, споживацького ставлення до ближніх і навколишнього світу, здатність жертвувати особистим заради блага ближнього та Батьківщини.

(Олександр Матросов, розкуркулення і збирання колосків).

Наступна цінність - патріотизм, віра в Росію, глибока прихильність до рідного краю, його культури, готовність працювати заради Батьківщини. (Кріпосне право?)

Далі йдуть цінності: благо людини, її добробут і гідність. Духовне і матеріальне благополуччя людини розуміється як основний пріоритет соціального розвитку та дотримання прав людини.

Завершують список сімейні цінності - любов і вірність, турбота про молодших і старших.

Представляючи список, загальний улюбленець протоієрей Всеволод Чаплін заявив, що цінності - це результат дискусій із політичними партіями і різними громадським шарами. Список неостаточний. Вітаються будь-які поправки та ідеї. (Мабуть, перша цінність, яку слід додати, бо церква забула - це царепоклонство.)

Чаплін додав, що в документі "Вічні цінності - основа російської ідентичності" мова йде не про цінності, які важливі в силу своєї давньої історії або ефективності в поточний політичний та економічний момент. Критерієм істинності цих цінностей стала "їх укоріненість у Божій правді та в тому досвіді життя, який, незважаючи на всі консервації та модернізації, залишався для Росії константою".

Хвиля масового психозу вчергове накрила Росію після теракту у Домодєдово. Влада, відчуваючи своє безсилля і не маючи жодної інформації, яка могла б допомогти розкрити цей злочин, годує своїх громадян чутками і байками. Це називається «промацувати грунт»: запускаєш кілька різнопланових чуток у маси і спостерігаєш, яка найкраще приживеться, а потім оголошуєш офіційну версію подій у відповідності до «народного вибору».

Одну з таких чуток сьогодні оприлюднили російські журналісти, посилаючись на джерела у правоохоронних органах. Згідно цієї версії, теракт у аеропорту – справа рук українських націоналістичних організацій. Зокрема, у цьому контексті деякі видання згадували про «Тризуб», який в Україні зараз проходить щонайменше по одній «вибуховій» справі.

Тут потрібно пам’ятати, що у Росії не існує незалежних журналістів, тим більш ЗМІ. А якщо з’являються – час їхнього існування надзвичайно короткий, і закінчується все переважно погано. Згадайте хоча б Політковську. Тому будь-яка інформація, яка має своїм походженням російські ЗМІ, є продуктом діяльності відділу пропаганди ФСБ. Різниця лише в тому, що деякі видання розповсюджують її свідомо, а деякі по незнанню.

Щоправда, над спробою звинуватити українських націоналістів у цьому вибуху можна було б посміятися. Теракт у аеропорту, де сотні і тисячі чоловік охорони, всюди камери стеження – це зовсім не те, що, скажімо, висадити у повітря бюст Сталіна. Тут потрібна ретельна підготовка, зв’язки, свої люди у Росії, які можуть допомогти вивчити аеропорт і потрапити до нього з вибухівкою. Просто важко уявити, щоб «тризубівці» могли це все організувати. Їхній рівень – війна з каменюками.

А в аеропорту в день теракту, як кажуть очевидці, всупереч здоровому глузду не працювали рамки металошукачів. Це що, українські націоналісти організували? Видається мені, що це можна вдіяти тільки з середини.

І мимоволі приходить у голову карколомна думка про те, що оці всі вибухи у Запоріжжі, Макіївці і Домодєдово – це елементи якогось одного диявольського плану. Наприклад, Путін помагає Януковичу дискредитувати українських націоналістів. Або Янукович допомагає Путіну залякувати росіян привидом ворогів.

У будь-якому випадку побічним наслідком цієї пропаганди стане погіршення ставлення росіян до українців – причому не залежно від того, якою мовою ті розмовляють і за кого голосують.

А наприкінці хотів би сказати кілька слів до «тризубівців». Ну що, панове, чи вдалося вам досягти своїх цілей своїми дикунськими методами? Ви ж хотіли Сталіну голову відкрутити, да? А воно вийшло, що через вас кілька десятків людей потрапили під роздачу, Яник з Путіним щасливо потирають руки і рахують дивіденди з вашого глупства. І на вас тепер повісять ще кілька наступних вибухів. Які будуть, ось побачите – уся історія становлення та існування диктатур вимагає цього. А якщо не на вас, то на когось іншого з когорти неугодних владі. І арештують. І люди будуть сидіти – бо ви у свій час вирішили діяти тими ж вандальськими методами, що і російська гебня. Ви ж саме цього прагнули, хіба ні?

То ж поясніть, чим ви кращі за Путіна? Ви такі ж самі, тільки однострої інші.

Тьху на вас усіх.

Володимир Йадороб