Наш патріот...із здалеку.....

Хочу поділитись з вами історією про людину, яка найбільше вразила мене своєю непохитною патріотичністю....це Ярослав Левчук. Його вже не має в живих - він дуже хворів (йому робили пересадку нирки) і тому з дитинства лікувався в далекій Франції. Та навіть живучи там, він завжди мріяв повернутись до нас, на Україну. Він настільки сумував за своєю батьківщиною, що почав писати і присвячувати їй свої вірші:

Україно, земле моя,

Ти далеко вдалині,

А мене прирекла доля

Жити тут, на чужині.

Тут пташки не так співають

І вода чомусь гірка,

Тут душа моя всихає,

 Як та квітка весняна.

Як почую рідну мову,

серце зразу ожива

І так хочеться додому

У ліси і у поля,

Де щебече соловейко

І курличуть журавлі,

Де все рідне й серцю миле, -

Все моє і всі свої.

                                    Я. Левчук

і це не один вірш, який він написав....

Спливуть роки - і я полину ,

Як птах у вирій восени,

На свою рідну Україну,

Щоб схоронить свої кістки,

Де птахи весело співають

І сонце душу зігріва,

Де зіроньки на небі сяють,

Немов вертепівські дива.

Там все моє і все найкраще,

До болю рідні голоси...

Так хочеться в траву упасти

Й з долоні випити роси.

Я вже пройшов доріг немало,

Побачив всього у житті.

Та краю свого бракувало

І так хотілось до рідні.

Я там родивсь і там спочину,

Притулюсь серце до землі

І, може птахом закружляю

Над Україною хоч в сні.

.......як вам????