Дослідження у Володимирі-Волинському 2012

Невідома історія: археологи продовжують дослідження на місці масових розстрілів
1941 р. на володимирському городищі


10 серпня 2012 року експедиція ДП "Волинські старожитності" розпочала третій сезон дослідження на території давньоруського городища у місті Володимирі-Волинському. Тривалий час ми не повідомляли про результати робіт, але оскільки вони вже наближаються до завершення, хочемо висвітлити попередні дані.
Найперше, на чому варто наголосити, цього року до наших досліджень приєдналися дві організації - Рада охорони пам'яті боротьби і мучеництва Польщі (представник - доктор Домініка Сємінська) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована установа "Військові меморіали" (директор - Захаров Олег Володимирович). Таким чином ДП "Волинські старожитності" вдалося об'єднати як потенціал науковців та дослідників, так і певні фінансові потенціали, зацікавлених у дослідженнях. Нажаль, цього року ми не отримали підтримки з боку місцевої володимир-волинської та волинської влади. Принаймні, хоч не заважали, за що їм особливо вдячні.
Роботи на городищі ведуться на двох основних об'єктах: стіні і фундаментах замку Казимира Великого XIV ст. і масовому похованні громадян ІІ Речі Посполитої, розстріляних 1941 р.

Панорама розкопу.

Власне із дослідження решток замкової споруди і розпочалися археологічні розкопки. Мурований замок Казимира III у Володимирі проіснував менше двох років. Захопивши західну частину Волині у 1366р. польський король віддав її більшу частину у володіння Олександра Коріатовича і, укріплюючи новоприєднані землі, розпочав у Володимирі будівництво поряд із вже існуючим дерев’яним укріпленням, нового мурованого замку. У 1370 р. після смерті короля литовські князі повернули Володимир у володіння Любарта і, залишивши старе дерев’яне укріплення, дощенту зруйнували майже готовий новий мурований замок. Факт руйнування такої високовартісної та досконалої на той час фортифікаційної споруди не зовсім зрозумілий і вимагає окремого пояснення.
Питання історії замку Казимира коротко висвітлені в узагальнюючих працях з історії Володимира. Однак, короткий період його існування, вузькість джерельної бази  дослідження, залишають ряд питань історії цього замку відкритими.  Результати проведених М.В.Малевською часткових археологічних досліджень замку  до цього часу у повній мірі не введені до наукового обігу. 









Розкриті фундаменти стіни та вежі замку Казимира

Все це ставить на порядок денний необхідність вивчення замку як самостійного об’єкту, який визначав окремий, хоча і не тривалий, період у розвитку історичної топографії давнього Володимира. Цього можна досягти при поглибленому вивченні писемних джерел із застосуванням нових методик дослідження, продовженні археологічних розкопок комплексу, та поєднанні свідчень археологічних та писемних джерел, що дозволить отримати якісно нову інформацію.
Історія Володимирського мурованого замку коротко але ємко описана у Хроніці Яна із Чарнкова, який був сучасником, а, можливо, і очевидцем ряду подій, які його стосувались. Завдяки перекладу окремих частин Хроніки, що стосуються історії України XIVст. о. Юрієм Мициком  ця інформація нині стала доступною широкому колу науковців.
Поданий історичний сюжет у загальних рисах дозволяє відтворити різні аспекти існування замку. Проаналізуємо кілька основних аспектів у історії Володимирського замку Казимира, що випливають із його повідомлення.
1. Розміщення. Серед усіх новоприєднаних у 1366р. до Польщі міст саме Володимир був обраний для спорудження великого мурованого укріплення. Очевидно, тут бралось до уваги його роль як давнього адміністративного центру Волині та столиці останніх Волинсько-Галицьких князів. Повідомлення прямо вказує, що на момент будівництва мурованого заму Казимиром у Володимирі на іншому місці вже існував старий дерев’яний замок, який король не зруйнував, а залишив. Саме він облягався Любартом і  продовжував використовуватись ним після руйнування мурованого замку. Отже, у 1370р. у Володимирі було два окремих замки, кожен з яких розміщувався на окремій замковій «горі»: старий – дерев’яний, та новий – майже добудований мурований.
2. Замовник. Не дивлячись на передачу Володимира Олександру Коріатовичу, спорудження замку фінансувалось із королівської скарбниці. Нагляд за його будівництвом здійснював королівський представник, пресвітер Вацлав із Тенчина, хоча начальником володимирського гарнізону, принаймі, у 1370р. була інша особа – Петраш Турський. Це вказує на екстериторіальність споруджуваного замку, його підпорядкування безпосередньо королівській владі.
3. Фінансування. У повідомленні говориться, що замок був майже завершений, при цьому, окрім власне трудових затрат (повинностей) на його спорудження було витрачено понад три тисячі гривень. Планувалось, очевидно, для завершення робіт, виділити іще 600 гривень, однак, після смерті Казимира вони були повернені до королівського скарбу. Отже мінімальна (орієнтовна?) сума грошових витрат на будівництво становила 3,6 тис. гривень, що складало понад 720 кілограмів срібла. За часткою освоєних коштів можна встановити орієнтовну ступінь готовності замку на момент смерті короля у понад 80%.
Звернемо увагу на факт повернення останніх 600 гривень до королівського скарбу після смерті Казимира. Оперуючи сучасними поняттями, можна сказати, що не дивлячись на високу ступінь готовності об’єкту і фактичне профінансування його добудови, кошти не дійшли до виконавця робіт. Складається враження що будівництво мурованого замку у Володимирі було не стільки державною справою як бажанням особисто Казимира Великого.
4. Будівництво. Повідомлення у загальних рисах змальовує спосіб організації та будівельні прийоми які використовувались при спорудженні замку. Вказано, що впродовж майже двох років на цих роботах було зайнято 300 людей (очевидно, спеціалістів-будівельників), а також багато некваліфікованих робітників, які підвозили матеріали.
Характер будівельних матеріалів (вапно, камінь, цегла, дерево) вказують на тип укріплення – муровану конструкцію з каменю і цегли, яка доповнювалась дерев’яними елементами. Разом з цим, у ході руйнування замку литовці «розкопали мури», що може вказувати на наявність у системі укріплень якихось насипних земляних елементів.
Не випадковою уявляється і послідовність згадок будівельних матеріалів. Спершу згадане вапно (основа скріплюючого розчину) як головний елемент у технології мурування. Далі говориться про камінь і цеглу – основні елементи конструкції, причому, камінь згаданий першим, отже його можна розглядати як основний елемент кладки.
5. Руйнування. Це найбільш загадковий момент у історії Володимирського мурованого замку. Литовські князі ліквідували всі наземні муровані конструкції які на той час були останнім досягненням фортифікаційного мистецтва, задовольняючись явно застарілим на той час дерев’яним замком.


Цегляна піч середньовічної доби біля стін замку.

Оскільки наземні конструкції замку були знищені іще у XIVст. до нашого часу дійшли тільки ті його елементи, що на момент руйнування знаходились нижче рівня денної поверхні. Вони фіксувались Є.Н. Дверницьким, В.Б. Антоновичем, О. Цинкаловським. Вперше у ході спеціальних археологічних робіт ці конструкції були розкриті у 1975 р. М.М. Кучинком. У північно-західній частині дитинця на протязі 10,0 м дослідник відкрив складену на розчині «кам’яну стіну» висотою 3,4 м і пов’язав її з якоюсь монументальною спорудою XIII –  XIV ст.

Кістяна гральна фішка доби середньовіччя.

Дослідження цього об’єкту було продовжене наступного року М.В.Малевською та Є.В. Шолоховою. Вони простежили західне прясло стіни протяжністю близько 100,0 м, частково південну стіну та частину кутової північно-західної башти.  Власне стіна збереглась на висоту 0,4 – 0,8 м, при ширині західного прясла 2,5 – 2,6 м, а західної частини південної стіни 3,8 м. Потужність фундаменту під стіною становила 2,4 м. Стіна та фундамент були складені із місцевого крейдяного вапняку на жовтому вапняно-піщаному розчині. Характеризуючи стратиграфічну ситуацію об’єкту, дослідниці відзначили, що як фундамент стіни врізаний у культурні нашарування XI – XIIIст., так і власне стіна та північно-західна башта врізані у внутрішню полу існуючого нині валу. Виявлені об’єкти були датовані серединою XIVст. і пов’язані із замком короля Казимира.

Арбалетний болт

У 1982 році М.В.Малевська частково розчистила башту розміром 11,0х11,0 м що знаходилась у південно-східному куті дитинця.
Після тривалої перерви, у 2010 році, у відповідності з договором з історико-культурним заповідником «Стародавній Володимир» дослідження замку були продовжені експедицією ДП «Волинські старожитності». У південно-східному куті дитинця було виявлено дві потужні стіни, складені з рваного необробленого вапняку. Стіна №1, простежена у межах розкопу на протязі 8,50 м, проходила в цілому паралельно східній ділянці валу городища. Її ширина становила 2,40 – 2,70 м. На верхньому краї кладки стіни, з її внутрішнього, звернутого до центру городища боку збереглось до трьох рядів кладки з брущатої цегли XIV – XV ст. Встановлено, що тільки верхня частина кладки висотою до 1,0 м становила власне стіну а нижче під нею знаходився фундамент який простежувався на глибину 3,6 м і впускався у шар світлої глини.

Всховський денарій королеви Ядвіги з розкопу

Від стіни №1, перпендикулярно до неї, у східному напрямку відходила стіна №2 шириною 2,10 м. У межах розкопу вона простежувалась на довжину 2,70 м. За матеріалом та характером кладки вона була схожою на стіну №1 і, можливо, являла собою елемент оборонної башти.

Так звана монета Любарта з розкопу
Сьогоднішні дослідження дозволяють говорити про відкриття ще однієї башти замку, яка на зиму буде законсервована.
Оскільки існування Володимирського замку Казимира вкладається у два календарних роки, вже зараз можна констатувати його еталонність для мурованих оборонних споруд свого часу. Це стосується  датування будівельних матеріалів, прийомів, використаних при його спорудженні, унікальних темпів зведення фортеці. Цікавими цього року є і знахідки з культурного шару: монети, прикраси, арбалетні болти.

Торгова пломба середньовічної доби


Хрестик середньовічної доби

Минулого, 2011 року експедицією ДП "Волинські старожитності" було досліджено і ексгумовано 367 поховань. Цього року продовжено дослідження поховальної ями у розкопі №1, ексгумовано ще 160 поховань. На відстані 0,40 м на північ від першої поховальної ями, розміщена поховальна яма №2, в якій виявлено ще майже 150 поховань. Це і військові, і цивільні, чоловіки, жінки і діти. Супровідний матеріал складається з монет різних років і різних номіналів , в тому числі велика колекція монет в одному гаманці, виявлено речі особистої гігієни, а також велику кількість гудзиків з польським орлом (в тому числі польських моряків), офіцерська кокарда з орлом. Численними цьогорічними знахідками є  одяг розстріляних - від окремих його фрагментів (погони польського жовніра) до цілих елементів (курточка, шарф тощо). Знахідки гільз від патронів у поховальних ямах належать як зразкам зброї радянської, так і німецької. Остання, як відомо з історичних джерел, використовувалася енкаведистами під час розстрілів польських військовополонених у Катині під Смоленськом. 
Як і минулого року, ми рахуємо, що є всі підстави вважати розстріляних громадянами ІІ Речі Посполитої, представниками заможних верств - людьми, що були ворожими радянській владі. А тому і розстріли 1941 р. у Володимирі-Волинському, які ми нині досліджуємо, це чорна справа рук енкаведистів. Остаточне слово залишається завжди за антропологами, дослідження яких ще тривають.


Жахливі свідки злочину 1941 р.










Процес дослідження поховань


Іконка, виявлена при розстріляних


Гудзик польського моряка


Гудзики польських моряків


Зубна щітка, виявлена при розстріляних


Польські гудзики


Кокарда польського офіцера


Погони польського військового


Протез ока. Належав дівчині-інваліду 25 років.


Золоті монети, виявлені при розстріляних.


Дослідження монет з гаманця, виявленого при розстріляних.


Сергій Шабловський веде польовий щоденник на розкопі.


Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Платон мені друг, але істина дорожче

Пройшло вже більше 3-х місяців, як заповідник у Старому місті Луцька очолив Павло Аркадійович Рудецький. Павло - мій давній друг і колега, є співавтором і добрим консультантом багатьох моїх наукових досліджень, розміщених, зокрема, і на цьому сайті. З приходом його на посаду директора Луцького історико-культурного заповідника, покладалося багато надій - на дослідження, і, у п е р ш у  ч е р г у, збереження культурної спадщини старого міста.
Луцьк - унікальне місто, напевно, єдине, із західних міст України, не досліджене досконало археологічно. Заважало і заважає цьому багато аспектів - і не лише вічно триваюча і, я би сказав, не переможна забудова - бо людям і жити десь треба (якщо ми можемо назвати "людьми" сімейку Голєвих - настільки великий розрив між цінностями сучасного громадянина України і їхнімі розуміннями "справедливості") і оця байдужість міської влади до власної історії, що проявляється на всіх шаблях - від прибиральниці (хоча до неї претензій і не мало б бути, але про це окрема мова) до його високо... бог його знає як мера (не помилився?) міста.
І як своєрідний маяк цього нищення - Старий базар у центрі історичної Волині!!!
Була надія... Але, за три місяці на території Луцького державного історико-культурного заповідника виникло десятки новобудів. Об'єктивної потреби, та навіть логічної, у їхній появі навіть пересічному громадянину вбачити важко. За три місяці!!! Без археологічних досліджень, без врахування збереження історичного середовища. А все це, нажаль, свідчить про єдине - рабанізм жив і жите буде. Розвалюється під "0" вже саме приміщення дирекції заповідника - будинок, у якому провела дитячі роки Леся Українка. Зате будуються нові хатинки - бари - нічні клуби і, напевно, під чітким контролем головного "насяльника" старого міста Павла Рудецького. Павло, можливо вже хватить брати хабарі?


Павло Рудецький. Фото О.Котиса. Волинь-Post







Забудови на території Луцька, що з'явилися за часи нового директора

«Хочу до Луцька»

  • 18.09.12, 16:35
Офіційні правила конкурсу «Хочу до Луцька»
Автор This is Ukraine - путівник по Україні, написано 17 сентябрь 2012 г. в 12:33 ·

VisitLutsk.com, This is Ukraine та рекреаційний комплекс «Рестпарк» запрошують до участі у конкурсі «Хочу до Луцька»

 

Якщо Ви ще ніколи не були у Луцьку і хочете зробити для себе приємне відкриття, або якщо Ви прагнете знову завітати до серця Волині, візьміть участь у конкурсі від туристичного сайту Луцька VisitLutsk.com та This іs Ukraine.

Розкажіть нам, чому б ви хотіли відвідати Луцьк та отримайте запрошення!

Переможець конкурсу матиме нагоду чудово провести час у Луцьку: відпочивши у двомісному номері люксі рекреаційного комплексу «Рестпарк» та відвідавши найцікавіші куточки міста завдяки Центру туристичної інформації та послуг.

 

Умови участі у конкурсі дуже прості:

  1. «Лайкніть» сторінки http://www.facebook.com/thisisukraine та http://www.facebook.com/VisitLutskcom
  2. Завантажте своє фото із оригінальним підписом «Я хочу до Луцька, тому що …» на сторінку http://www.facebook.com/thisisukraine Підписи можна дуже легко вставити на фото у програмі uMark http://www.uconomix.com/Downloads.aspx Фото можна додати до 23:59 23 вересня 2012 року.
  3. Фото будуть перенесені адміністратором до конкурсного альбому.
  4. Заохочуйте друзів підтримати Ваше фото лайками. Голосування триває до 26 вересня включно. 27 вересня, у День туризму, будуть оголошені переможці. Увага, враховується голосування лише під фото, завантаженими до конкурсного альбому.
  5. За результатами голосування буде обраний переможець конкурсу, який отримає чудову нагоду відвідати Луцьк та відпочити у рекреаційному комплексі «Рестпарк» із коханою людиною, або приятелем.
  6. VisitLutsk.com обере найоригінальніші роботи учасників конкурсу. Центр туристичної інформації та послуг запросить відзначених учасників на екскурсію Луцьком до 31 травня 2013 року. Тому шукайте оригінальні причини, щоб відвідати Луцьк.
  7. Кожного учасника, фото якого отримає більше 20 лайків, Центр туристичної інформації та послуг у Луцьку запрошує на запашну каву до кінця 2013 року.

 

Луцьк – приємне відкриття! Запрошуємо переконатись!

Дізнайтеся більше про Луцьк з офіційного туристичного сайту VisitLutsk.com.

 

Новорічне блюдо з Волині

В українській культурі сало набуло культового значення. Як національна страва, воно стоїть поряд з такими безсумнівними візитними картками української кухні як борщ, вареники, голубці, галушки. Сало є унікальною стравою у тому сенсі, що більшість народів вживає мелене сало (смалець), а українці їдять його великими і малими шматками, часто з хлібом, часником та солоними овочами. Українське сало і любов українців до нього є предметом великої кількості жартів та фольклорних історій. Проте, виявляється, є на карті України села, де гастрономічні уподобання, як на мене, доволі незвичні. Приміром, у селі Столинські Смоляри, що в Любомльському районі на Волині, з неабияким апетитом їдять... їжаків. А в селі Тур’ї Ремети, що Перечинському районі на Закарпатті, залюбки вминають ... жаб. Власне про це й піде нині мова.
ПЕЧЕНЯ З ЇЖАКА – КОРОННА СТРАВА НА ХРАМОВЕ СВЯТО
28липня у селі Столинські Смоляри, що в Любомльському районі на Волині, храмове свято – Рівноапостольного князя Володимира Великого. До нього тут готуються по-особливому, позаяк на малу батьківщину до батьків приїдуть діти, онуки. Після богослужіння великими родинами зберуться за святковим столом. Серед наїдків і трунків неодмінною стравою буде печеня з їжака. Звідки така дивна традиція?

Старожили Столинських Смолярів розповідають, що й самі не знають. Мовляв, їли їжаків прадіди, діди й ми не нехтуємо. Узагалі назва села пішла від того, що тут колись заготовляли у лісі живицю, робили з сосни смольні столи. Дехто вважає, що назва бере початок від прізвища магната із Стольного, що за Бугом. Та за селом прижилась й неофіційна назва – Їжаки. Столинські Смоляри — село посеред лісу, у якому видимо-невидимо дичини. Розвелося лисиць, яких давно ніхто не полює, бо не фасонистими стали шубки і шапки з їхнього хутра.  Качок тут сила-силенна, ходять тутешні мисливці на зайця, але хіба порівняти худу зайчатину з ситною їжачатиною?! А тому їжаків у Столинських Смолярах обожнюють. Правда, у лісах поблизу Прип’яті цих тваринок тепер негусто. Тепер ловцям за колючим делікатесом доводиться їздити у прилеглі райони, куди їжаки перекочовують. Добре, хоч перестали полювати на їжаченят і дають їм вирости.  Пристрасть до їжаків спонукала селян добре вивчити їх повадки. Краще за будь-якого зоолога кожен смолярець розповість про їжаків. Ловлять селяни їжаків опівночі і з собаками. Далеко не кожного гавкуна можна вишколити, змусити лізти у гущину ожини, які населяють їжачки. Натрапивши здобич, собака подає голос — а відтак, як кажуть, справа техніки. Столярські чоловіки напрактикувалися брати їжачків мало не голими руками. З невеликим їжачком клопоту не менше, ніж із кабаном. Його обсмалюють, тверді голочки знімають до решти гарячим металом, тушку розпорюють, викидають тельбухи, крім серця, печінки й легень. Селяни кажуть, що м’ясо нічим не присмачують, бо вважається, що спеції тільки псують і без того приємний смак. Жир також у великій ціні. Його розтоплюють й зливають у фляжки й зужитковують як бальзам при опіках, різних виразках, бронхітах, пневмоніях, сухотах. Понад три десятки літ завідує фельдшерсько-акушерським пунктом у Столинських Смолярах Віра Смолярчук. Зізналася, що й сама смакувала їжачатиною, а стосовно цілющих властивостей жиру їжаків, то пригадала, як один односельчанин колись занедужав на сухоти. Всі думали, що чоловік переставиться Богові, а він вилікувався від туберкульозу жиром із їжаків. Віра Степанівна каже, що цим смальцем матері лікують у дітей стоматити. А ще він гоїть рани, виразки. Й навіть опіки. На щастя, життя колючих звірків у певній безпеці доти, доки охочі до цього делікатесу не навчаться консервувати їхнє м’ясо. Наразі це робити не вдається. Та й у морозильній камері тушка їжака втрачає кулінарні якості. По-різному можна ставитися до незвичних гастрономічних уподобань мешканців Столинських Смолярів. Та безсумнівним є те, що цих симпатичних тваринок - їжаків - треба оберігати, бо популяції їх зменшуються. Ворогів у їжаків вистачає. І захистити ці колючі створіння (до речі, вони ровесники динозаврів) просто обов’язок людини. Нехай живе їжак у своєму домі, у своєму світі. Одне тішить: благо, що їжаків більше ніде в Україні не їдять. Хоча, подейкують, печеню з їжака замовляють новітні скоробагатьки, котрі відпочивають на озері Світязь. Либонь, їм проїлися вугри, а тому подавай їжаків. А ще, кажуть, не нехтують делікатесом  митники й прикордонники (за кілька кілометрів від Столинських Смолярів українсько-польський кордон, а казанок з їжачатиною спрощує його перетин).

Іван ДМИТРІВ

http://ukrslovo.net/ukraine/6875.html

НА ВОЛОДИМИРСЬКОМУ ГОРОДИЩІ ЕКСГУМУВАЛИ БІЛЬШЕ 320 ОСТАНКІВ

ДП «Волинські старожитності» завершило цьогорічний сезон розкопок на
городищі у Володимирі-Волинському. Під час досліджень відкрито частину
поховальної ями, де виявлено понад 320 людських останків. Серед них були
військові, цивільні, чоловіки, жінки і діти. Ймовірно, тут поховані
представники вищих верств населення. На підтвердження цьому археологи
знайшли кілька золотих монет, а деякі черепи мають золоті зуби. – Судячи
з характеру поховання, розстріл здійснювали енкаведисти. Крім
радянських куль, знаходимо й німецькі. Проте, як відомо, Герман Герінг у
1938 році особисто передав радянській стороні німецьку зброю. Якраз її й
використовували енкаведисти, - розповів директор ДП «Волинські
старожитності» Олексій Златогорський. Серед знахідок археологів чимало
куль та гільз як радянського, так і німецького виробництва, польські та
радянські монети (найпізніша 1940 року випуску). Два жетони поліцейських
з особовими номерами дозволили встановити особи двох людей – це молодші
постерункові Куліговський та Маловейський. Обидва з Лодзя. Проте згідно
з документами НКВД-КГБ ці поліцейські були розстріляні в Росії – в
Калініні та Осташкові. Чи їх розстріляли у Володимирі-Волинському, а за
документами ще везли в Росію, чи тут залишилися тільки їхні жетони,
наразі невідомо. Взагалі знахідка масового поховання викликає чимало
запитань. Біля одного зі скелетів знайдено люстерко, на звороті якого
наклеєно портрет маршалка Польщі Едварда Ридз-Сміглого. Дослідники
встигли сфотографувати його, а затим зображення на очах зникло. Наразі
тривають роботи з відновлення фотокартки. Ексгумацію проводили спільно з
польськими колегами, якими керує професор Торунського університету
імені Міколая Коперніка Анджей Кола. Роботи фінансувала українська
сторона, а саме ДП «Волинські старожитності». Від фінансування залежить,
чи продовжуватимуть роботи наступного року. А що цьогорічні знахідки
людських залишків далеко не останні свідчать два шурфи закладені на
городищі. У них археологи також знайшли людські кості. Тобто, на цей час
досліджено тільки близько половини поховальної ями. А таких ям може
бути кілька. На 26 вересня заплановано перепоховання на комунальному
кладовищі Володимира-Волинського. Прес-центр ДП «Волинські
старожитності».

Музейний фестиваль у Дніпропетровську

Шановні колеги!

Ми раді запросити Вас на 3-й Всеукраїнський музейний фестиваль “Музеї України у всесвітньому культурному просторі”, який буде проходити у Дніпропетровську з 14 до 19 вересня 2011 р.

У програмі фестивалю планується три конкурси:

  • Мистецтво музейної експозиції: міні-виставки з тем „Раритети в експозиційному музейному просторі” та «Структури повсякденності в музеї».
  • Музейні видання: каталоги, презентаційні альбоми, оригінальні видання й видавничі проекти.
  • Впровадження музейних програм, акцій, заходів (промоушен).

Основні напрямки, які будуть розглядатися в межах трьох конкурсів:

  • Європейський менеджмент і музеї (майстер-клас).
  • Комп‘ютерна ера в музеї: сьогодення і перспективи (круглий стіл).
  • Експертиза і оцінка музейних предметів (круглий стіл).

В Експертній раді (журі) фестивалю працюватимуть провідні музеєзнавці, культурологи, фахівці в галузі дизайну, видавництва, реклами, кіномистецтва та комп’ютерних технологій. У фестивалі візьмуть участь зареєстровані державні, комунальні, громадські, приватні музеї (всіх профілів) та галереї; заклади культури, освіти, виставочні фірми, що здійснюють експозиційну діяльність в галузі культури, займаються дизайнерськими роботами тощо. Програма фестивалю дозволяє продемонструвати досягнення, досвід музеїв в усіх напрямках музейної діяльності, порівняти й поєднати різні точки зору, погляди на історичне минуле і сьогоднішній стан музеїв та культури в цілому, що відбиваються в сучасних технологіях та методах відображення минулого і сьогодення. Учасники фестивалю визначаються в ході перегляду конкурсних матеріалів орокомітетом. Заявки приймаються не пізніше 1 червня 2011 р. Обов’язково необхідно надати в электронному вигляді інформацію про музей (візитну картку) з ілюстраціями для упорядкування каталогу.

До розгляду приймаються міні-виставки, видання, комплекс форм (паперові матеріали, аудіо- та комп‘ютерні технології) музейної і рекламної роботи на вільну тему та тему, визначену у положеннях до конкурсів, у різних стилях та жанрах. Перевага буде надаватися заявкам інноваційного характеру. Усі конкурсні матеріали знайдуть місце в каталозі фестивалю. З усіх питань, які вас зацікавлять, звертатися до директора музею – Надії Іванівни Капустіної (тел./факс: 0562-462428), заступника директора музею з наукової роботи – Валентини Михайлівни Бекетової (тел.: 0562- 460512), ученого секретаря – Марії Володимирівни Рошко (тел. 056-3755403).

Ми плануємо зробити:

  • Реєстраційний внесок для кожного учасника фестивалю (музейного закладу) – 200 грн.
  • Для всіх учасників оргкомітет фестивалю планує забезпечити інформаційну підтримку, бронювання готелю.

Переконливо просимо всіх учасників замовити та придбати зворотні квитки. Чекаємо Вас, шановні колеги. Маємо надію, що 3-й Всеукраїнський музейний фестиваль об‘єднає музейну спільноту України у вирішенні нагальних проблем музейної галузі і приверне належну увагу громадськості до збереження національної історико-культурної спадщини. Наші координати: 49600, Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 18 Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького. Тел./факс (0562) 462428, тел. (0562) 460512, Е-mail: mail@museum.dp.ua, museum@ua.fm

ОРГКОМІТЕТ 3-го Всеукраїнського музейного фестивалю

Акція 7 чудес України

Загальнонаціональна акція «7 чудес України» була започаткована  Фондом Миколи Томенка «Рідна країна»  у 2007 році. Тоді, за результатами акції  країна визначила «7 історико-архітектурних  чудес України», якими стали: Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець», Києво-Печерська Лавра, Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», Національний дендрологічний парк «Софіївка», Херсонес Таврійський, Софія Київська та Національний заповідник-острів «Хортиця». Вже за рік, у 2008 р. відбувся другий етап акції – «7 природних чудес України». Переможцями якого було визнано: Біосферний заповідник «Асканія-Нова», Регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя», Дністровський каньйон, Мармурову печеру, Національний природний парк «Подільські Товтри», озера Світязь та Синевір. Окрім того, один з переможців акції «7 природних чудес України» – Біосферний заповідник «Асканія-Нова» – взяв участь у всесвітньому конкурсі «7 нових чудес природи» та став одним із 77 чудес світу. 

Обидва етапи акції  під загальною назвою «7 чудес  України» мали великий успіх, тому у 2010 році широкому загалу було презентовано новий проект – «7 чудес України: замки, фортеці, палаци». В результаті його проведення будуть обрані 7 чудесних замків, фортець та палаців України.

Традиційно  акції «7 чудес України» проходить  в декілька етапів. Перший етап –  оголошення початку акції та прийняття  пропозицій щодо її учасників. Під час  І етапу Оргкомітет акції, до якого  входять відомі громадські діячі, науковці та регіональні представники визначає її учасників та презентує їх широкій громадськості. На другому етапі відбувається представлення своїх номінантів областями, організація прес-турів та визначення 21 півфіналіста акції шляхом опитування 100 експертів у галузі туризму, архітектури, історії і культури. Третій етап – визначення переможців акції шляхом експертного та відкритого Інтернет-голосування (50/50). 

http://7chudes.in.ua/top21castlesUkraine

Я проголосував за Луцький і Хотинський замок.smoke

Археологи знайшли унікальне поселення русичів на Рівненщині

Унікальна знахідка археологів на Рівненщині. Поблизу Хрінницького водосховища вони натрапили на житло русичів 12-го століття. Воно так добре збереглося, що весь хатній побут можна розгледіти до найменших подробиць. Дух Київської Русі відчули і наші кореспонденти. Хрінницьке водосховище - рай для археологів. Тут проводять розкопки майже 20 років. І щороку неабиякі знахідки. Цей сезон - не виняток. Знайдене давньоруське житло 12-го століття цінне тим, як воно збереглося. Денис Козак керівник археологічної експедиції інституту археології НАН України: - Все те, що мало бути в хаті, те воно і є. В куті на долівці лежав, уже напівспалений, фрагмент набиття лука. І це дуже цікаве зображення, просто пахне Київською Руссю. Піч - уціліла найбільше, розповідає керівник експедиції Денис Козак. Каже, тепер знає будову середньовічної печі до найменших подробиць. На берегах Хрінницького водосховища безліч культурних шарів. Роботи, кажуть археологи, ще не на один десяток років. Але впритул до місця розкопок уже підбираються забудовники. Віталій Ткач науковий співробітник ДП "Волинські старожитності": - Ось за нами видно бетонний паркан. Це люди, які отримали тут ділянки без будь-яких погоджень, археологічних розкопів. Власник повинен забезпечити археологічні розкопки перед забудовою, перед тим як будувати. Інакше всі об'єкти і культурний шар руйнуються. Більшість забудовників довкола водосховища не мають дозвільних документів - стверджують науковці. І стурбовані тим, що на їхні запити відповідні правоохоронні органи не реагують. Адже земляні роботи можуть назавжди знищити археологічні пам’ятки.

Кирило Євсеєв Юлія Саніна, Юрій Фетисов, Рівненська область, Новини, Телеканал "Інтер" Там же і відео: http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2011/08/30/788560.html#comments

Завершено дослідження у селі Зимне на Володимирщині

Волинська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території багатошарового поселення доби енеоліту, бронзи, ранньозалізного віку, давньоруського та пізньосередньовічного періодів у селі Зимне Володимир-Волинського району. Поселення знаходиться на північно-західній околиці села, за 1 км на захід від автодороги Володимир-Волинський - Іваничі по вулиці Польовій. Дослідження проводилось у східній частині поселення, на місці найбільш ймовірного розміщення археологічних об'єктів, де було закладено траншею вздовж лінії північ-південь площею 28 кв.м. В експедиції під керівницвом Златогорського О. працювали С.Панишко, Д.Дем'янчук, Б.Ліщук, С.Шабловський, О.Ромашковець.
В ході робіт було виявлено і досліджено культурний шар доби бронзи, раннього заліза, ранніх слов'ян, давньоруського часу та пізнього середньовіччя, зокрема господарську яму лужицької культури бронзового віку та споруду празько-корчацької культури V-VI ст. н.е. Серед масових знахідок виявлено ліпну та кружальну кераміку наступних типів: 1) фрагменти ліпного посуду лужицької культури; 2) фрагменти ліпного посуду ранньозалізного віку; 3) фрагменти ліпного посуду празько-корчацької культури; 4) вінця та верхні частини горщиків давньоруського часу; 5) фрагменти кераміки пізнього середньовіччя.
Виявити і дослідити пам'ятку вдалося завдяки проведенню наукової археологічної експертизи на початку 2011 року, хоча Зимне - відоме своїми пам'ятками, зокрема і одним з найбільших у Східній Європі городищем ранніх слов'ян.


Дослідження на пам'ятці


Господарська яма лужицької культури


Споруда празько-корчацької культури


Посуд празько-корчацької культури

Завершено дослідження у селі Колодниця на Ковельщині

поселення мідного віку у селі Колодниця на Ковельщині. Пам'ятка
розташована у центральній частині села, на відстані 100 м на схід від
приміщення будинку культури та близько 300 м на південь від русла річки
Бобрівка (правосторонній доплив р. Турія). 
Дослідження на цій пам'ятці ДП "Волинські старожитності" проводило
шляхом закладання траншеї у північній частині ділянки вздовж лінії
північ-південь довжиною 10 м, шириною 2 м та глибиною 0,3 м.
 Було
виявлено два господарські об'єкти культури лійчастого посуду (мідний
вік, початок - перша половина ІІІ тис. до н.е.), а також колекцію
фрагментів кераміки цього ж часу. 
В
експедиції під керівницвом наукового співробітника Дмитра Дем'янчука працювали Борис Ліщук та Андрій Бардецький.
Це перші археологічні дослідження у цьому глухому поліському селі, які будуть продовжені і у наступному році.
Довідково.
На території села Колодниця Ковельського району відомі наступні пам'ятки археології:
- поселення культури лійчастого посуду у центрі села, на якому і проводилися дослідження 2011 року;
- стоянки свідерської культури фінального палеоліту на правому березі р. Турія, на схід від села;
- багатошарове поселення доби бронзи, ранньозалізного часу і давньоруського періоду Х-ХІІІ ст. на південній околиці села.




Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая