хочу сюда!
 

Olga

43 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 40-55 лет

Сцевола



Корсунь палав. Солом'яні стріхи на хатках займалися миттєво — місто стало одним великим вогнищем. Мешканці, котрим вдалося вціліти опісля того, як у нього ввійшло коронне військо, метались вузькии вуличками, намагаючись врятувати вже не майно — майна опісля постою королівських жовнірів у них зосталося небагато, але самі життя.
Камінна церква височіла посеред охопленого вогнем міста, неначе Ноїв ковчег. До неї, на узвишшя, бігли ті, кому вдалося вихопитись з вогню.

-Отак, напевне. Нерон дивився на Рим, - сказав Марцін Калиновський задумливо.

Гетьман польний польського війська любив у вільний час почитати щось з римських істориків.

- Порівняли, - хмикнув його співбесідник, - величний Рим з цим русинським свинарником. У які часи ми живемо — я, гетьман коронний, маю поскромлювати жменьку знахабнілих схизматів.

Пан Марцін подивився на гетьмана коронного спідлоба. Приїжджий з Кракова зверхник зовсім не знав місцевих реалій. Як не знав їх його родич і попередник, наголову розбитий козацьким військом під Жовтими Водами.

- Недооцінювати супротивника, пане Потоцький, - сказав вояк докірливо, - ще гірше, аніж його переоцінювати. Ці люди — відважні і міцні духом, і краще було б мати їх друзями, а не ворогами. Наш пан круль зробив помилку, скоротивши козацькі реєстри, і тим самим роздмухавши цей вогонь.

Гетьман коронний зневажливо гмикнув.

- Скажіть іще, що вони такі ж міцні духом, як ваші улюблені римляни. І що серед цих дикунів є люди, котрі, скажімо, во ім'я ойчизни спалять собі руку на жертовному вогні, як Муцій Сцевола у ворожому полоні. Мене цікавить зовсім інше — кількість ворожого війська. Тут зовсім неможливо оборонятись, а ходять чутки, що Крим став союзником цього баніти Хмельницького.

- Шабля, отримана з рук сина круля, нині скуштувала польської крові, - сказав пан Марцін з жалем, - якби ж той Чаплинський не повівся з русинським шляхтичем, як з хлопом...

- Хмельницький — схизмат, а отже нічим не відрізняється від хлопа, - відтяв Потоцький, відвернувшись від палаючого міста і вдивляючись в якусь шамотанину в таборі.

- Ну ось, - сказав він задоволено, - мій наказ виконано. Зараз сюди приведуть полоненого схизмата, котрий і розкаже нам про заміри Хмельницького. Ординарцю, полкового ката сюди. З усім причандаллям.

Полонений виявився кремезним солідним вусанем, вбраним в синій жупан реєстровця, чи то його власний, чи то трофейний — хтозна. Він обдивився обох начільників похмурим, але спокійним поглядом, а потім озирнувся на палаюче місто і спохмурнів ще більше.

- Вивідач, - замельдував один з драгунів, котрі привели полоненого, - ми його схопили якраз перед нашими шанцями.

- Кажи, хлопе, - спитав Потоцький, - що вивідував?

- Я козак реєстровий, - буркнув чоловік у синьому, - а йшов до Корсуня.

- Реєстровик! - сказав гетьман коронний, - зрадник ойчизни. Коли перейшов на бік здрайців?

- Перед тим, як ми вам під Жовтими Водами дали доброго чосу, - відповів нахабний бранець, - а зрадником я не є, бо у себе вдома.

- Куди йшов? - гетьмана вже починало брати зло. Пан Калиновський помовчував — він знав, що одними розпитами тут дійсно не обійдешся. Однак — він недолюблював допити за участю ката і тому теж нервував.

- До Корсуня. Я тутешній, у мене жінка зосталася в місті.

- Отже — подвійний здрайця, - зробив висновок гетьман коронний, - зоставив коронне військо, і зоставив своїх схизматів задля баби. Оце вам, пане Марціне, і голопупі римляни з скитських степів.

Гетьман коронний підкликав ката, котрий уже розіклав свої знаряддя — ножі, залізне пруття та кліщі. Його помічник, малий замурзаний мазур, старанно роздмухував вогонь у невеличкій жаровні.

- Давай, майстре, - звелів Потоцький, - покажи своє вміння.

Кат з помічником швиденько встановили розбірну дерев'яну раму з перехрестям всередині, розв'язали полоненому руки, і здерли з нього одяг, помагаючи собі ножами. Потім потягли до рами і прикрутили до неї мотуззям.

- Слухай-но, - звернувся до полоненого Калиновський, котрий хотів ощадити собі гидкого видовища, - як тебе звати?

- Микита, - буркнув бранець, - Галаган.

- Так от... Галаган, ти можеш позбутися страждань, якщо оповіси нам щиру правду. Якщо ти у війську Хмельницького від самих Жовтих Вод, то маєш знати, чи уклав він союз з ханом, а чи при ньому тільки кінний загін його приятеля Тугай-бея. Якщо скажеш істину — я накажу тебе відпустити до Корсуня, шукати жінку. Може вона ще жива. Ну?

- Ідіть на хрін, - розважливо і спокійно сказав реєстровик, - курва ваша мама, а злодюга — тато.

Калиновського завжди вражав оцей русинський звичай звертатися на “ви” до незнайомих людей, при нагоді сполучаючи це звертання з гидкою лайкою. Він плюнув і відійшов. Потоцький подав знак кату, і радий відзначитися майстер вийняв з жаровні залізний прут, розпеченй до червоного, і, тримаючи його за дерев'яне руків'я, підійшов до полоненого.

Кат поволі вів прутом вздовж спини реєстровика, лишаючи чорно-багряний слід. Чоловік спершу намагався стискати зуби, а тоді вереснув страшно і пронизливо.

- Припікає? - всміхнувся Потоцький, - повтори, майстре.

Калиновський відійшов набік. Він запевняв себе, що це лише необхідні на війні жорстокості, але запах смаленого тіла ставав усе нестерпнішим, а крики катованого — все голоснішими. Коли реєстровик зомлів, помічник ката вилив на нього цебро води, а кат відклав прута і взявся за ніж.

Гостре лезо миттю вкраяло смужку шкіри на грудях полоненого, кат смикнув, і за хвилину тримав в руці закривавлену змійку з людської плоті. Помічник тут таки посипав рану сіллю, і катований завив.

- Так ми довго будемо морочитись, - сказав коронний гетьман з несмаком, - то, кажеш, хлопе, ти до жінки йшов? Майстре, а ну, звалаш цього хама, щоб він міг лише дивитись на свою бабу.

Кат ошкірився і почав порпатись у своїх ножичках. Реєстровик забився у своїх путах.
- Не треба, паньство! Не треба! Я все скажу! Все! Укладено союз! Ще перед першою битвою! Сюди іде орда! З ханом на чолі! Я бачив гінця — вони будуть тут завтра!

Потоцький спохмурнів.

- Увечері — нарада, - мовив він різко і пішов до намету.

Кат очікував подальших наказів. Пан Марцін зітхнув з полегшенням — видовисько закінчилось.

- Досить, - мовив він, - відв'язати і взяти під охорону.

Нарада видалася буремною. Обидва гетьмани зчепились між собою наче пси, на втіху шляхтичам — командирам загонів. Пан Калиновський, знавець татарських звичаїв, радив залишатись на місці і укріплювати табір. Татари, - доводив він, - на довгу облогу не здатні, їм тільки б грабувати. А отже, дуже скоро вони покинуть Хмельницького і рушать туди, де є здобич.

Пан Потоцький же, наляканий кількістю ворожого війська, котре ось-ось мало звалитись їм на голови, радив відступати у бік Богуслава, назустріч Вишневецькому. Радилися всю ніч, галасували, мов на сеймі, і зрештою, гетьман коронний вдарив кулаком об стіл і нагадав, що командуючим його сюди призначив сам пан круль, і що він наказує відступати.

З цим погодились усі, окрім Калиновського. Гетьман польний, бувши досвідченим вояком, розумів, що коронне військо, обтяжене обозом і награбованим у Корсуні добром, є легкою здобиччю для татарської кінноти і козацької піхоти. Треба було б дочекатись в укріпленому таборі підмоги від князя Вишневецького. Але наказ коронного гетьмана... Вони там, у Великій Польщі, упевнені, що проти них воює сама голота. Авжеж... А іменну шабельку королевич Владислав пану Хмельницькому за оранку землі біля хутора Суботова подарував. Дурень той Чаплинський, знайшов з ким зв'язуватись — з людиною, котра все життя у війнах провела, з якою принц Конде говорив милостиво, коли загін козацьких найманців першим увірвався до Дюнкерку... А, що уже тепер... Вогнище ще можна було залити, відшкодувати Хмельницькому втрати, банітувати сучого сина Чаплинського. А лісову пожежу не загасити. І раніше повставали реєстровики, а до них приєднувалась Січ, низовики-дейнеки та хлопи, і раніше було в Русі неспокійно, а Україна козацька з порубіжжя давно перетворилась на гніздо ворохобників. Але такого ватажка у схизматів ще не було — патентований вояк, полководець від Бога.

А пан Потоцький велить відступати, маючи за собою такого ворога. Безумство.

Однак наказ потрібно виконувати — і Калиновський звелів згортати табір. Потім, згадавши щось, звелів привести до себе полоненого реєстровика.

Чоловік стукотів зубами — у нього починалася гарячка. Запалені рани йому ніхто не обробив — бранець сяк так прикрив їх уривками одежі. Від нього смерділо кров'ю, сечею і смаленим м'ясом, і Калиновський прикрив носа просякнутою парфумами хустинкою.

- Слухай, - мовив він, - як там тебе... Галаган. Ти говорив, що є мешканцем Корсуня. Ти знаєш шлях, яким може пройти військо? До Богуслава. Якщо проведеш — дарую тобі життя.

- А ви — добрий, - хмикнув Галаган, стукотячи зубами від лихоманки, - але ж я вас проведу, а мене таки прикінчать... Не вірю я ляхам ні на гріш.

- До речі про гроші, - сказав пан Марцін ледь гидливо, - тобі заплатять.

- Скільки? - спитав Галаган, - треба, щоб на хату вистачило, і ще...

Домовились. Калиновський наказав поки що примістити провідника на возі і прислати до нього лікаря. Він був певен, що робить усе вірно — цей Галаган усе ж таки не нетяга-січовик, і не дейнека-розбишака. Реєстровець, звичний до дисципліни. Він має бути йому, Калиновськму, вдячний за порятунок. Пан Біг велів бути милосердним — це окупиться.

Наступного дня військо рушило на Богуслав.

Галаган чимчикував поряд з конем Калиновського. Його хитало від слабкості, і час від часу реєстровик аж сичав від болю, але тримався досить бадьоро.

Дорога вела через негустий ліс. Пан Потоцький явно повеселішав — його план мав принести удачу. А от гетьман польний не міг позбутися тривоги. Калиновський відчував інстинктом досвідченого жовніра, що за ними стежать.

Шлях різко повернув убік, і керманичі побачили спуск до порослої чагарником балки. З одного боку над балкою нависав пагорб, з другого — вона круто обривалася вниз.

Не хотів Калиновський туди спускатись, ох не хотів. Та від обозу примчав гонець, котрий сповістив, що татари вихопились з лісочка і обстріляли обоз з луків.

З другого боку ліска рявкнули самопали. Жовніри заметушились — а Калиновський знав, що паніка на вузькій дорозі подібна смерті.

- Кіннота татарська, - прохрипів Галаган, - не пройде яром. Треба йти вперед — тоді до обіду виберемось на Богуславський шлях.

Калиновський махнув рукою — рушаємо. Позирнув на гетьмана коронного: той командувати вже не рвався, а тільки бурмотів молитви та цілував час від часу образок матки боски.

“Якби не він, - подумав Калиновський зло, - сиділи б зараз в укріпленому таборі. Бог дав — відбилися б, а там і князь Ієремія підійшов би з військом. А тепер одна надія — на цього Галагана.”

Колона поволі спускалася на дно балки. Тут панувала тиша і вологість. Страшнувата якась тиша...

Ззаду щось ударило. Гейби грім...

- Гармати! - закричав хтось, - гармати...

- Вперед! - скомандував Калиновський і принаглив коня. Галаган крокував поруч з ним — чоловік наче й про біль забув, і тремтіти перестав.

Раптом гетьман польний різко зупинився. Дороги не було. Її перегороджував рів, за яким виднілась велетенська засіка...

- Пастка-а! - закричав хтось, - рятуймося...

Паніка у війську — страшне діло. Люди, коні, вози збилися докупи. Піднятися по схилам вони не могли — коні сковзали, вози переверталися. Дехто кинувся тікати на середину балки, заболочене дно якої виявилося трясовиною — могилою для тих, хто хотів врятуватись.

А гармати все били і били... До гарматного вогню додалися залпи з самопалів.

- Назад! - кричав Калиновський, - Назад! З паном гетьманом коронним його давно рознесло в різні боки.

Назад дороги вже не було — вихід з балки перекрили ворожі лави.

Пан Марцін роззирнувся навсібіч і побачив Галагана. Він сидів собі спокійно на якомусь камінчику під кущем і замріяно спостерігав за тим, як метається по балці приречене військо коронне.

- Ти знав? - спитав Калиновський упевнено, - бидло, ракалія... Я ж життя тобі...

Галаган усміхнувся.

- А то б ваші гицлі, пане гетьмане польний, так би мене і схопили. Я сам їм назустріч вийшов. Гетьман Хмельницький спитав, хто життя своє за ойчизну ладен покласти, яко Муцій Сцевола, ну я і наважився.Раз мати родила... Обвів я вас, пане Калиновський, довкола пальця як дітей малих.

Калиновський потягнув з піхов шаблю. Галаган зблід, але продовжував усміхатись. Пан Марцін змахнув клинком...

- Сцевола, - пробурмотів, дивлячись на обезголовлене тіло біля своїх ніг, - клятий лайдак. Отак по дурному дати завести себе в пастку... Пся крев...

Зверху все долинав і долинав гарматний гук.

7

Последние статьи

Комментарии

124.11.13, 18:51

зараз таких людей треба. одного принаймні до зРади з С-4 запустити...

    224.11.13, 19:57Ответ на 1 от Пробіотик

    Було б непогано)

      324.11.13, 20:35

      Добре написано!
      А звідки це? Де можна прочитати ПОВНУ Версію?
      Чи то твої замітки?

        424.11.13, 21:01Ответ на 3 от Богдан Ляшко

        Це моє оповідання - я грав на одному з літконкурсів за команду України) Решта теж звідти

          524.11.13, 21:10Ответ на 4 от nolofinve

          Це моє оповідання - я грав на одному з літконкурсів за команду України) Решта теж звідтиУх ти-и-и... Класно!
          То тобі треба просто негайно друкуватись!
          Чи може я проспав - і все давно є в книжках?

            624.11.13, 21:43Ответ на 5 от Богдан Ляшко

            Ні, я тільки викладаюсь в Інтернет))

              724.11.13, 22:04Ответ на 6 от nolofinve

              Ні, я тільки викладаюсь в Інтернет))Тыльки на І.УА? - чи ще десь є?
              Лінки можна?

                824.11.13, 22:27Ответ на 7 от Богдан Ляшко

                тільки тут

                  924.11.13, 22:58Ответ на 8 от nolofinve

                  тільки тутТо - МАЛО...
                  Твоїі оповідання має бачити набогато більше людей!
                  Хтось мені давав лінки на літературні сайти, де навіть можна отримати сертифікат!!! - пошукай Гуглем.
                  Можна просто взяти "халявний" хостинг - і організувати СВІЙ САЙТ - то буде ще краще = сам собі моРдУратор, що хочу - то пишу!!

                    1024.11.13, 23:30

                    Класно. Слід друкуватися.

                      Страницы:
                      1
                      2
                      предыдущая
                      следующая