Профіль

Tanyshka

Tanyshka

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Танци

Ребятки, у кого есть желание заниматься спортивно-бальными танцами?
Может попробуем потанцевать?
Занятия в г.Киеве 2 раза в неделю на 20:00, территориально возле Дома учителя.

Первое пробное занятие уже завтра :)

Всем спасибо! 
Предложение уже не актуально! :)

Мои милые мужчины

Милые и такие дорогие моему сердцу мужчины всегда так мало дарили мне цветов...
Они дарили мне счастье, радость, улыбку, розовых слонов, умные книги... Они дарили мне время; невероятно приятные ощущения, когда летаешь, когда видишь себя откуда-то свысока, свою счастливую улыбку и глаза которые только подтверждают счастье. Они дарили мне нежность с утра и самые обожаемые объятья и заботу...
А цветы.. пускай бы они и дальше росли...
Зачем мне нужны били эти цветы...

Влюбленность и счастье

А я похоже влюбилась… И я похоже счастлива…
Да, я все-таки влюбилась, я до последнего не понимала этого и не отдавала себе отчет в этом, но я влюбилась!!! :)
И это так замечательно.. когда понимаешь, когда знаешь, когда чувствуешь…
Когда встречаешь его, видишь его замечательную, милую и нежную улыбку, его изумительные глаза, обнимаешь его, прижимаешься к нему и тихо шепчешь «Я тебя обожаю»… и ведь, правда, обожаю!!! :) Мне безумно нравится с ним беседовать, он умный, у него есть много ответов на много моих вопросов.
Он замечательно готовит, и умудряется очень нежно и ласково разбудить меня с утра… В этом его большущее преимущество и хитрость… Будить меня так никто и никогда не пробовал.. наверное,   даже в мысли не приходило… :)
А еще я обожаю, проснувшись ночью, обнять его и целовать спинку или животик…

Я просто счастлива!

Изумления в День Рождения

Просто изумительно...

          Для начала вместо того, что бы лечь хотя бы в полночь и относительно выспаться, я снова легла в 2 часа ночи, впрочем как обычно. Далее, соответственно, хотела встать пораньше, что бы привести себя в порядок до такого уровня, что бы выглядеть сегодня изумительно.. у  меня же праздник, конечно же я проспала на 15 минут.. :) Далее, когда кремом мазала вокруг глазиков, ногтем зацепила глазик.. Я бы поняла, если бы у меня были длинные ногти.. а так.. я просто поняла.. "День начался". Я улыбнулась про себя и подумала ну что же.. :) Одела красные сапоги, леопардовое платье, накрасила ногти, подвела глаза и вышла из дома.

          А далее все было еще круче.. :)

          Я на 10 минут позже вышла из дома, в результате, просидела в пробке не 20 минут как обычно, а 40. Когда бежала к метро поскользнулась на ступеньке и красивенько так проехалась... В результате чего я получила разбитую коленку, не сильно правда, но все же, и соответственно дырку на замечательных красивеньких, новеньких чулках... А еще на моей правой ноге красуется замечательный такой длинный синяк практически через всю часть ноги, что ниже коленки… ну не изумительно ли? Я конечно же мужественно приподнялась, вытерла коленку салфеточкой и потопала дальше в метро... Внутри меня было что-то среднее между изумлением, радостью, иронией и сарказмом, а возможно даже злостью. Поскольку пальто длинное, мою разбитую коленку практически никто не заметил. Впрочем, меня мнение прохожих людей не особо волновало, по этому я отнеслась к этому спокойно... Душу грело то, что в сумке есть запасные колготки. Придя в офис, опоздав на минут 10 первым делом занялась конечно же колготками... Но спустя 15 минут меня окатило новой волной злости и сарказма, а так же непонятного веселья по причине того, что на правой ноге красовалась замечательная такая стрелка.. :) как она меня порадовала.. :) Понимая что в сумке больше запаса колготок нет, нужно было выждать обеда... при этом свести передвижение к минимум, что бы может быть никто не заметил эту оплошность...

          Во время обеда меня встретила возле работы подружка, подарила цветы. Эх... приятно.. :)  
Закупившись шоколадом и колготками :) потопала обратно в офис.

          В офисе кое-кто догадался что у меня День Рождения после того, как я начала угощать всех шоколадом и после того, как заметили цветы и подарок лежащий на столе, который мне подарили еще вчера, но не разрешили открывать до 6 вечера сегодня.. :)

          Далее руководство предложило выполнить большой и хитрый кусок работы таким образом тоже поздравив меня С Днем Рождения и пожелав мне удачи.. :)

          А впереди еще большой кусок дня... еще нужно доехать домой, что-то приготовить.. ждать родственников, которых кстати и не очень-то хочется видеть, как минимум некоторых...

          Мне вот даже самой интересно, а что же еще? А может наоборот меня ждет большая радость??? :)

Я обожаю сегодняшний день... :)

Проблеми в Вищому Навчальному Закладі

                   Ранок... годинник показує п`ять хвилин на восьму, я вже на зупинці. Моя маршрутка. Майже година, і я біля метро, далі затримка при вході в метро, наступна „пробка” при переході зі станції на станцію і ось нарешті станція метро „Лук`янівська”. Тепер останній ривок і я в Академії. Забравшись на гірку і майже дійшовши до будівлі академії розумію, що якось забагато студентів зібралося на лавочках поряд із корпусом. Підходжу ближче і розумію... Закриті двері... Так... Саме так... Закриті двері!!!! На годиннику 08:35...

                  Я відверто вражена. Закриті двері... Це як називається? Це такими методами борються зі студентами, що би вони вчасно приходили на пари?? Цікаво, досить цікаво... Однак, протиріч багато викликає.

                  А якщо мені потрібно на 2 пару і я приїжджаю раніше щоб зайти в бібліотеку чи до викладача, то мені також необхідно чекати під академією, аж допоки відкриють двері. А якщо приїжджають заочники, щоб дізнатися розклад, зустрітися зі своїми викладачами, вони також не можуть зайти. Я би зрозуміла, якби такі дії були введені в середній школі, або в навчальному закладі із бюджетним фінансуванням. Тоді б це було як мінімум обґрунтовано та логічно.

                  На вулиці не літо. Зараз осінь, на вулиці віє вітер і досить прохолодно. Сховатися немає де. І що тепер??? Тепер мені потрібно мерзнути під академією? Мимоволі напрошуються думки: Чекати наступну пару, з усіма шансами замерзнути і захворіти, але прийти на пару; чи їхати додому, але зменшити шанси захворіти? Тоді в мене виникає питання: „За що ми заплатили гроші”? За те що би посидіти під академією, що би замерзнути, що би захворіти і унеможливити свою появу на парах ще як мінімум на тиждень?

                   Ми не діти, і коли навіть ми запізнюємось, ми звітуємо перед собою у тому, що ми ж позбавляємо себе можливості прослухати лекцію спочатку і тим самим завдаємо собі шкоди. Оскільки, ми заплатили гроші за навчання і маємо отримувати знання, але в даному випадку ми самі винні, бо не прийшли вчасно. І лише ми самі перед собою несемо за це відповідальність. Ми самі вирішуємо, чи йти зараз на пару, просити вибачення у викладача, чи вже йти на наступну. Справа в тому, що це ВНЗ і якщо хтось не хоче ходити на пари, то він не ходитиме взагалі. Але ми ходимо, ми хочемо ходити, ми хочемо отримувати знання. Але, то одне, коли ми з власної вини запізнюємося на 5, 10 чи 15 хвилин, і зовсім інше, коли працівники навчального відділу не пускають нас до навчального закладу, тим самим позбавляючи нас змоги отримувати знання, за які, до речі вже заплачено кошти батьками, або ж самими студентами. Більшість із нас працює і більшість розуміє вартість зароблених грошей, і якщо вже ми їх інвестуємо в навчання, то ми за будь яких обставин не хочемо замерзнути під корпусом Академії замість того, що би вчитися.

                    Також страшенно дивує те, що на такий пункт як „запізнення студентів” так болісно реагує навчальна частина, при тому при всьому, що загалом у нашого навчального закладу є багато інших, на багато важливіших проблем. Запізнення то проблема, і ми з тим згодні, але є більш важливіші проблеми, які чекають позачергового вирішення:

                    Бібліотека. Так, вона в нас є, це вже добре. Але, навіть бібліотекар відмовляється назвати кількість присутніх в бібліотеці книжок, і тим самим унеможливлює вирахування кількості книжок, яка припадає на одного студента нашої академії. Показник був би цікавим. Кожен студент, як і кожен викладач, так і кожен працівник нашої академії хоч раз мав бути в бібліотеці і приблизно розуміє що та кількість книжок яка є, її не просто не достатньо, книжок, необхідних для вивчення багатьох предметів просто немає!

                     Розклад. Ми розуміємо, що складання розкладу дуже складний та трудомісткий процес, і що в ньому потрібно врахувати всі побажання всіх викладачів. Та ми також просимо проявити і до нас, до студентів лояльність у цьому питанні. Ні для кого мабуть не секрет що переважаюча більшість студентів ходить на роботу. Дехто для того, що би мати кишенькові гроші і здобувати досвід, а дехто для того щоб здобувати досвід і сплачувати собі за навчання. І в більшості випадків є дві нерозривні складові частки нашого студентського життя: ми ходимо на роботу, щоб платити за навчання, і платимо за навчання, щоб ходити на роботу... Це коло замкнене. Виключивши одну складову втрачаєш все. У випадку коли пари ставлять на другу зміну студент втрачає можливість ходити на роботу, а як результат на кону стоїть і його можливість у подальшому навчанні.

                       Кафетерій. Або як його ще люб`язно називають наші студенти „Ресторан”. Ви бачили які там черги? Ви можете уявити як за таких умов, за 10 хвилин перерви можна встигнути придбати собі чай? А ще його потрібно встигнути випити... А коли за розкладом 3 - 4 пари, то більш ніж нормальним є бажання випити чаю, але коли бачиш чергу, то ще 5 разів думаєш про те, чи стояти в черзі, чи простіше залишитись без чаю... Дуже часто перевагу здобуває другий варіант. Що є досить прикро... А це є здоров`я...

                        Сходи. Якось дуже важко на перерві пересуватися між поверхами, особливо в області третього поверху, де безпосередньо знаходиться кафетерій, та другого поверху. У нас вже є побудований чудовий новий корпус, чому закриті сходи в новому корпусі? Відкривши сходи, Ви пришвидшите можливість пересування студентів між поверхами в нашому корпусі, що зменшить давку і час пересування. І одразу всім: і викладачам, і студентам стане на порядок приємніше та зручніше і набагато швидше ходити на перерві між поверхами.

                         Опалення. Не мені Вам розказувати, Ви й самі прекрасно відчуваєте температуру в наших аудиторіях. Є тепліші аудиторії, а є ті, в яких неможливо сидіти без верхнього одягу, де дує з вікон. де не просто мерзнуть, а замерзають руки. В таких умовах дуже важко зосередитись на науці. Ходять чутки, що на початку листопада місяця обіцяють підключити опалення. Отож, подивимося. Ми дуже розраховуємо на це тепло, нам правда холодно.

                          Гуртожиток. А Ви були в гуртожитку? Як що ні, то раджу сходити і переконатися втому, що там немає гарячої води, що там іноді води немає взагалі, що там не працює душ і працює дві плитки на поверх. А кількість проживаючих у кімнатах?! Цікаво, хоч якісь норми там витримані?

                         При наявності таких гострих проблем ми боремося із дисципліною... А може спочатку вирішимо проблеми, які безпосередньо негативно впливають на навчальний процес і на сприйняття нашої Академії як достойного ВУЗу?

Р.S.: А чого лишень варте нововведення у вигляді дзвінка на пару... Це згадка про школу, чи як? Не сприймається Ваш дзвінок, Панове! До речі, а ні студенти, а ні викладачі не розуміють логіки за якою лунає дзвоник.

Осенний мышонок

               Когда иду по безлюдной улице под светом фонарей, а сверху, с неба, падают осенние разноцветные листья и отбрасывают на асфальт тень, мне каждый раз кажется, что это пробегает мышонок...
 
                Пока я придумываю как реагировать на мышонка, то ли отскочить от него подальше, толи попробовать поймать серенького пушистенького зверька, мышонок превращался в осенный одинокий листик и я понимаю что приключения с мышонком мне сегодня не светят...

                А жаль...

Счастье...

А знаете, я сегодня почувствовала что такое счастье…
Я счастлива…
Это такое удивительное, интригующее и переполняющее тебя и твою душу ощущение… Когда улыбаешься, когда хочется петь, когда летаешь…

Такие разные мысли...

           Извини... просто какие-то мысли в голове разные... непонятные..
много мыслей всяких....

           Хочу к тебе...  

           не могу решить вопросы с работой...  не могу уйти с этой, не могу найти новую, не могу послать директора и забрать свои деньги...

            не могу тебя обнять, не могу чувствовать тебя сполна...

            не могу огорчить папу... не хочу ехать в Ноябре на море...

            хочу тюль нежно бежевого цвета... хочу снега.. потому что он легкий и пушистый.. хотя нет.. дождя.. проливного... хочу уметь контролировать свои эмоции, но не хочу быть жесткой и бесчувственной... хочу танцевать, но не хочу двигаться, хочу на улицу, но не хочу одна... могу видеть, но не могу описать, могу чувствовать и сохранить.. не могу делиться чувствами.. жадная...  чувства - это мое... никому не отдам... хочу черешен...

            А вообще... скорее всего мне нужен просто какой-то очень серьезный всплеск эмоций, адреналина.... не знаю.. наверное...

             ... такие мысли...

То, что невозможно обьяснить...

            Я проснулась от ощущения что не могу пошевелить своим телом... абсолютно... и такое впечатление как кто-то держит... но не чувствуется никаких прикосновений... только тяжесть сверху... причем большая... минут 10 наверное пыталась пошевелится... И даже глаза открыть не могла...  причем старалась.. я чувствовала как напрягаются мышцы тела... но шевеления они никакого не создавали... абсолютно...

           Причем ощущение такое.. как будто кто-то еще в комнате присутствует....
           И это не во сне было.. я четко все соображала... я  чувствовала свое тело и у меня сохранялась способность думать...   так что это было не во сне... это точно!
           Прошло все только после прочтения в раз 10й молитвы...
           Кстати, когда все прошло... я открыла глаза... полежала минут пять... и решила развернуться к стене... лечь на боку...  как только развернулась и закрыла глаза... создалось такое впечатление...  как кто-то лег рядом... но только в моем мозгу пролетел страх, за ним тихим шепотом прочитала молитву, как ощущение присутствия кого-то еще исчезло...

           Я  в точности почти всегда могу сказать есть ли в комнате кто-то или нет....  хоть куда прячься...  со мной еще с детства не любили играть в прятки... в доме... потому что всех находила без проблем...  чувствуется какая-то энергетика... Я уверенна что я чувствовала это что-то...

           Блин.. а теперь смешанные непонятные чувства... потому что для меня моя кровать и одеяло - самые безопасные в этом мире... а что-то смогло напугать меня и там... мыр...

* в общем я не знаю что это было... но чувствую спать теперь ложится буду с включенным компом...

Парни бояться девушек!?

             Они меня бояться…

             Смешно аж просто…  обращаются очень вежливо и аккуратно да  еще и иногда на «Вы», не задают глупых вопросов.. если злюсь вообще не подходят близко… даже в аську пишут «Здравствуй» или «Приветствую» вместо «Дарова», «Приветы» и всего остального… разговаривают со мной исключительно на какие-то ITшные или бизнесовые темы.. никогда никаких мелочей… анекдотов не рассказывают, шутят очень редко…

              Вчера с некоторыми такими "экземплярами" ходила «мочить» диплом, точнее заливать алкоголем.

              Оказывается они сошлись во мнении что я слишком строгая в обычной жизни и шутить со мной можно только когда я пью алкоголь.. елки… я же пью его не чаще разу в месяц…

              Но веть я же нахожу общий язык со многими людьми… почему есть те которые меня бояться… я же не страшная и никого никогда не кусала.. и даже не пыталась..  И люди ж нормальные, взрослые и адекватные...

              Что собственно за ерунда?
Сторінки:
1
2
3
4
6
попередня
наступна