Один з найгарніших палаців України із українців майже ніхто не бачив. А якщо і бачили, то максимум на фото. І справа не скільки у складному місцезнаходженні (у глибинку Монастирищенського району добратись цілком реально), а що це об’єкт Міністерства Оборони України.

А які можуть бути відвідини військових об’єктів (хоч і недіючих), коли у нас війна, тим більше у складі організованої групи, хай і невеличкої? Тож все написане й сфотографоване далі сприймайте виключно як витвір моєї хворої уяви, і вперед.

Немішаєве – невелике містечко Бородянського району, яке тягне навіть не на тур, а скоріше на годину вихідного дня (у мене його неспішний огляд зайняв 66 хвилин з урахуванням простою в черзі в магазині за водою). Найскладнішим же було знайти потрібну маршрутку в лабіринтах Академмістечка.

Щоб побачити основну пам’ятку селища – палац, точніше, його рештки, треба виходити на зупинці перед в’їздом в Немішаєве, на повороті на село Мироцьке, і пройти один кілометр направо від траси.

На пологому узвишші над Прутом розкинулось давнє місто Снятин, яке вперше згадується ще у Іпатіївському літописі за 1158 рік. Це Івано-Франківська область, хоча від Чернівців сюди майже втричі ближче, ніж від Франківська. У Снятині знаходиться одна з найгарніших ратуш України і ще багато чого.

У цю осінню міні-вилазку мене змусив вибратись один з найгарніших палаців Чернівецької області, що у селі Чортория Кіцманського району. Ну а все інше якось докупи приклалось.

Невеликий райцентр на південь від Чернівців, Глибока, отримала свою назву зовсім не випадково. Містечко розташувалось у низині, так що невисокі буковинські передгір’я навколо виглядають справжніми горами, на яких туляться хатки передмість та густі ліси.

 [ Читати і дивитись далі ]

Минулого літа відкрив для себе в українській Буковині абсолютно румунське місто, а тепер настав час побувати в ще більш незвичній точці Чернівецької області – старообрядницькому селі. За ним я і вирушив у глибинку Глибоцького району, аж на кордон із Румунією.

Місто Немирів зручно розташувалось на трасі, що веде із Вінниці на південний схід, таким чином виступаючи своєрідними її воротами у цьому напрямку. Проїздом у Немирові я був уже хтозна-скільки разів, усе відкладаючи його огляд (доїхати легко, то колись таки виберусь). І минулої осені це нарешті сталося.

Відомий з 1420 року Дашів ще у середині 17 ст. доріс до рівня полкового містечка. З тих пір це, хоч і маленьке, поселення так чи інакше мало міський статус, нині являючись смт у складі Іллінецького району Вінницької області. Ну а за славне його минуле говорить ряд збережених пам’яток.

Із десятків тисяч сіл, які є в Україні, далеко не кожне може запам’ятатись своїм виглядом. Але це точно не про Сороку. При чому виділяється вона не чим небудь, а гігантських розмірів елеватором, який видно ще за кілька кілометрів. А заїхав я туди взагалі-то у пошуках старовинного млина.

Але про все по порядку.

Львів туристичний – це українське всьо номер один. Певно, найпопулярніше місто, усі принади якого давно розписані й розібрані під мікроскопом. Писати будь-що про Львів фактично означає банальність, нічим нікого тут уже не здивуєш. Але я все ж спробую.