Ці села вже не раз фігурували у моїх фотозвітах, бо знаходяться близько до Вінниці і я часто бував у тих краях, хоча б просто по дорозі. Різниця тільки в тому, що раніше я лише пролітав їх на велосипеді, а минулого літа засів там капітально на кілька днів.
1. Головним чином ми були в Могилівці, звідти ж і перше фото.
[ Читати і дивитись далі ]
Оскільки фотографія залишається одним з основних моїх захоплень, і я досі маю можливість фотографувати (що тепер доступно не всім і не скрізь), то традиційно роблю підсумки року у вигляді добірки власних знімків, які для мене важливі чи просто сподобалися.
Це був би чудовий рік, якби не русня. Чотири виїзди в Карпати та сходження на три із шести двотисячників, включаючи Говерлу. Замки Волині та Львівщини й затоплені кар'єри Коростишева. То що було вперше. Але й у багато раніше бачених місць я повертаюсь і повертався б знову і знову – старію, певно: Заліщики та урочище Червоне, обласні центри заходу та півночі. І звісно, люба Вінниця з такими близькими й красивими околицями.
З поточною ситуацією мені все частіше здається, що на цьому все і скінчиться. Що не встиг, уже не надолужу. З якими улюбленими місцями не попрощався, уже не буде нагоди. Але принаймні є ці спогади. І зараз я із задоволенням пролечу крізь них ще один раз.
50 фото, просто у хронологічному порядку. З єдиною обмовкою, що це все знято за межами моєї оселі (інакше більшу частину зайняли б фото кота; тому про кота якось буде окремо). Нехай це лишиться на пам'ять про світлу сторону 2023 (темну і непоказну частину можна знайти тут).
1. Вид на засніжену Чорногору із Верховини. Івано-Франківська обл.
[ Дивитись далі ]
Припустимо, ви живете у великому і достатньо цивілізованому Місті. Не все ідеально, але загалом більшість благ сучасного світу доступні. Я говорю не тільки про базові речі, типу доступу до медицини, їжі, можливості працювати, а дітям – навчатися, а трохи більше. У вашій тепло опалюваній квартирі є швидкісний інтернет, а ви самі маєте змогу бахнути пива з друзями у п'ятницю, сходити в спортзал, на концерт чи рибалку, погуляти в парку і подорожувати країною.
І це життя можна було б назвати навіть досконалим, якби не одне але. Щодня сліпий жереб вибирає одного мешканця Міста, незалежно од віку чи статі, і він тут же помирає. Дрібничка, яка, однак, не дає насолодитися усім повною мірою. Людей у Місті багато, ймовірність попастися – невелика. Але жодних гарантій, що завтра жереб не обере когось із ваших батьків. Або вашу дитину. Або вас.
Якщо масштабувати це абстрактне місто на всю тилову частину України, якось так для мене життя в ній і виглядає, уже майже два роки.
[ * * * * * ]
Зважаючи на мою любов до затоплених кар'єрів, мені складно навіть самому собі пояснити, як я так довго ігнорував Коростишів, що якраз-таки дуже відомий у цьому плані. Тим більше це місто зручно розташоване: за 30 км на схід від Житомира, по Київській трасі.
[ Читати і дивитись далі ]
Це буде трохи нетипова для мене мандрівна нотатка – менше фото, більше тексту, перемішаного з особистими спогадами. Я нашкріб у своїх архівах усього близько сотні знімків, і то більшість із них нікуди не годяться. Зазвичай у цікавих місцях я роблю більше сотні фотографій у день, а тут – за майже три роки постійного проживання.
Просто, тому що я ненавидів це місто, а знімати щось, що сприймається як огидне, – нелогічно. Я й досі його ненавиджу, і в тяжкі моменти життя мені нескладно підняти собі настрій лише згадавши, що я уже не там і ніколи більше не зобов'язаний повертатися. Отже, сьогодні ми будемо гуляти по Сімферополю – столиці Криму.
[ Читати далі ]
Кульмінацією всієї вилазки до Чорногори у липні мав стати четвертий, завершальний день. Окрім ніфігової відстані загалом (ми мали прочалапати 24 км), він включав підйом на дві досить високі гори, одна з яких – легендарний Піп Іван Чорногірський, третя за висотою вершина в українських Карпатах.
[ Читати і дивитись далі ]
[ Читати і дивитись далі ]
Традиційно для себе 8 листопада я святкую своє особисте свято, якого немає у жодних календарях – день переїзду у Вінницю. Сьогодні – уже девять років як. Час розставить усе на свої місця, але на даний момент це виглядає найбільш вдалим і своєчасним моїм рішенням, яке було можливе на той момент.
1. І традиційно у такий день я публікую у блозі багато фотографій свого міста, зроблені за кілька місяців до того.
[ * * * * * * * * * ]
