Роки зо два тому, коли нинішніми подіями в Україні ще й не пахло, я натрапив на цікаву серію статей, про те як зараз живе східний, тобто російський, Донбас.

Сьогодні я знайшов ці статті, датовані ще 2011 роком, але від того не менш актуальні.

http://frankensstein.livejournal.com/204592.html

http://frankensstein.livejournal.com/206629.html

http://frankensstein.livejournal.com/206968.html

http://frankensstein.livejournal.com/207822.html

http://frankensstein.livejournal.com/209541.html

http://frankensstein.livejournal.com/211990.html

http://frankensstein.livejournal.com/212767.html

http://frankensstein.livejournal.com/215012.html

Рекомендую почитати на дозвіллі, написано досить цікаво. А якщо у двох словах, то із цих текстів  я хотів би виділити і донести наступне.

З часу розвалу СРСР і до наших днів в обох частинах Донбасу мала місце тенденція до суттєвого збільшення собівартості вугілля: найбільш легкодоступні і «смачні» пласти уже вибрали, крім того, обладнання на шахтах морально застаріло. Росія провела реструктуризацію шахт, причому найбільш радикальним образом: закрила їх.

Кількість робочих на шахтах, які ще формально працюють, скоротилась в десятки разів. Люди, залишені без роботи, змушені були роз’їхатись у великі міста. Сучасний східний Донбас представляє із себе невеликі депресивні містечка із кепською репутацією, в яких більш-менш пристойні хіба що центри, а решта перебуває в руїнах різного ступеню запущеності.

А тепер поговоримо про варіанти розвитку українського Донбасу, якщо він стане неукраїнським.

1) Донбас увійде до складу Росії, і немає ніяких підстав стверджувати, що вона не зробить те ж саме з нашими шахтами, собівартість вугілля на яких також висока. Сотні тисяч людей залишаться без роботи.

2) Донбас стане ніким не визнаною і формально незалежною республікою, з якою ніхто не захоче вести справи (хіба крім тієї ж Росії, але у неї власне вугілля дешевше), і робота шахтарів також буде нікому не потрібна.

Із початку заворушень на Донбасі, кількість учасників-шахтарів у них була і є мінімальною. І схоже, це не тільки офіційна позиція їхніх профспілок, а і результат роздумів простих людей, які розуміють, чим це все може скінчитись.

Якщо серед мітингувальників і є шахтарі, то їх одиниці. Основну ж масу складають місцеві люмпени – безробітні, бомжі, алкоголіки, пенсіонери з особливо запущеним сталінізмом головного мозку і інші елементи, які чудово підходять у якості гарматного м’яса для прикриття російських бойовиків і козачків.

У цій ситуації для мене залишається не зовсім зрозумілим, чому самі донеччани не розгонять рашистську наволоч, яка тероризує їхні міста, а скоро узагалі зможе пустити їх по світу із простягнутою рукою. Приклад – ось він, одразу ж за кордоном.

Два факти тільки за якісь останні пару днів.

1) В Севастополі активісти (якісь там «Нічні вовки») узялись за випалювання українського прапору із IV бастіону. Фарба надійно і глибоко в’їлася, тому для її видалення використовують розчинники, алмазні фрези та інший хардкор. Робота важка і довга, але Путлерюгенд обіцяє довести її до кінця.

2) На вихідних на будівлі Меджлісу у Сімферополі з’явився український прапор, що одразу викликало переживання «стурбованих громадян» і чергові висери із серії «кому тут не подобається – валіть в Україну». Учора на будівлю був здійснений напад, група рашистських поліцаїв, розштовхавши усіх підряд, відібрала чи не останній прапор України в Криму, замінивши його кримським.

Станом на сьогодні татари повернули на будівлю наш прапор і обіцяли охороняти його.

Зважаючи на ненависть нових «росіян» до усього українського, можна припустити, що за 23 роки у складі України тут:

- закрили усі російські школи;

- заборонили говорити російською у громадських місцях;

- знесли усі пам’ятники Леніну і на його місце поставили Бандеру;

- палили російські прапори;

- партію «Русское Единство» у повному складі посадили на кіл;

- усіх, хто не знав слова гімну України, розстрілювали просто на вулиці.

Правда, як виявляється, усього цього не було. А напевно, дарма. Оскільки кінець вийшов би усе одно такий самий, можна було б поекспериментувати – тоді б, принаймні, нинішні українофобські настрої були чимось підкріплені. А то аж серце стискається від жалю, скільки ж вони років витримали під нами…

А скільки терпіти відтепер – навряд таких перебіжчиків особливо любитимуть в новій країні, навпаки, усе більше свідомих росіян замислюються, з якого переляку вони мають годувати зайвих два мільйони дармоїдів.

І справедливості заради слід додати, що прапор на меджлісі таки не єдиний. Вони з’являються нові по усьому місту – намальовані на стінах, деревах. Очевидно, є і більш радикальне підпілля, завдяки якому підкоптились то офіс Єдиної Росії, то комуністів. Оглядайтесь частіше москалики, для зрадників це життєво необхідно. 

Ось і пройшов дуже швидко цілий місяць із дня кримського «референдуму», після якого півострів фактично став частиною Росії, невизнаною Україною. За цей час із обох боків було вилито досить багато інформації, яка повністю протилежна одна одній. Я теж не залишусь осторонь і викладу своє бачення того що відбувається у Сімферополі зсередини.

Незважаючи на своє вкрай негативне ставлення до Росії як держави, намагатимусь бути об’єктивним. Я також чув про тисячі біженців в обидва боки, побитого татарського підлітка, паралізовану судову систему і т.п., але підтвердити чи спростувати це не можу. Тому далі тільки те, що бачив сам.

Для початку про сам референдум. Агітація була не те щоб нав’язливою – вона була повсюди і скрізь. Агітаційні плакати за Росію не прибрали не тільки за день до голосування, а й до сьогодні. Ще за тиждень на пл. Леніна проходили щоденні мітинги і концерти (підбірка пісень суто тематична – братерство, Росія і т.д.), пік яких прийшовся на вечір після референдуму, коли натовп зарядили ще й найпопулярнішою халявною російською попсою – Лещенко, Любе та ін. Білий фасад будівлі Ради Міністрів став екраном для гігантських лозунгів – «Крым – Россия», «Русская весна» і т.п.

Звісно, людей за Росію було багато, після майданних подій і інформаційної промивки – точно більше половини, хоча і явно не офіційні 96%. Втім, реальної цифри ми уже не взнаємо. Якщо на площі в той вечір насправді були заявлені 20 тисяч, це навіть не десята частина населення  Сімферополя, та і навряд там би скільки умістилося. Святкування тривали ще близько тижня, хоча і явно проріділи під кінець – для візуалізації ріденькі натовпи розбавлялись гігантськими російськими і оранжево-чорними прапорами. Останній концерт, здається, був у ніч переходу на московський час (переводиш такий годинник на UTC+4, і тут Крим з колін підіймається).

Далі все швидко заспокоїлось. Більшість зелених чоловічків і повністю всі козаки безслідно зникли (як і очікувалось, щоб з’явитись на Донбасі); у тих, що лишились, на форму додались розпізнавальні знаки – з гербом Криму або прапорцем Росії. Тим не менш, під будинками Ради Міністрів і Верховної Ради вони є тепер завжди, чого раніше не було. Кількість їх змінюється, видно, від наявності важливих осіб. Що ж, побажаємо їм до кінця життя боятись бандерівців чи ще якого чорта, що прийде по їхні душі, і жити під охороною.

Почалося поступове витіснення і знищення українського. Звідусіль щезли жовто-сині прапори, від державних установ до канцелярських магазинчиків, зате тепер там вдосталь російських і андріївських, російської Конституції і портретів фюрера всія Росії. Герб України з Верховної Ради здерли ще до референдуму, дратував населення (звісно, їм ординський двоголовий птах-мутант ближчий за символ Київської Русі), а написи на трьох мовах змінили на один. Поступово замінюються вказівники вулиць із двомовних на російські – мабуть, це одна з основних проблем, яка заважала тут добре жити.

У квітні були перші пенсії рублями. Правда, ті, хто чекав підвищення їх до російського рівня чи можливості отримати одразу дві пенсії, обломились. Єдиною вигодою було те, що перераховувались вони по вигідному курсу 1:3,8, але щоб пенсіонери не віджали якусь зайву сотню гривень у обміннику, скоро його понизили до 1:3,1, а потім і до 1:2,8. Рублі приймають уже майже всюди (хоча я їх ще в очі не бачив).

До речі, дефіциту на полицях магазинів немає, це міф. Продукти дорожчають несуттєво (піднялись ліки, хліб, цукор, крупи, вермішелі і мінеральна вода).

Курс гривні до долара і євро міняється як і в решті України.

Бензин також подорожчав, обіцяне зниження його вартості у 2 рази перенесли на травень.

На в’їзді в Крим з континентальної України перевіряють лише паспорти у Джанкої і питають про ціль візиту. На сімферопольському вокзалі теж чергують зелені чоловічки, але не обшукують.. З 25 квітня обіцяють справжній кордон із міграційними картами і іншою морокою.

А ще в нас довше гріли батареї – аж до перших днів квітня.

Українські банки уходять. Приватбанк узагалі закрився наглухо, попутно заблокувавши рахунки кримських клієнтів. На днях припиняють роботу Райфайзен і Альфа-банк. Першим на російські закони перейшов банк ЧБРР, чим зірвав неймовірний куш.

– Вот мы, крымчане, никогда нигде не отдыхаем. Зато теперь всё изменится. Будем ездить в санатории, пансионаты – всё как раньше… – це не я, це одна бабуля в тролейбусі втовкмачувала іншій. Значна частина місцевих реально вірить, що повернулася у совок.

Поки що совок повернувся тільки у вигляді черг – у вищезгаданий ЧБРР, фотоательє і паспортні столи. Візуально 95% охочих отримати паспорт – пенсіонери. Колега говорила також про бюджетників, яких звільняють, а назад беруть тільки з новим паспортом (а потім заявляють про тисячі охочих). Мої роботодавці цього не вимагають, відповідно, наскільки я знаю, бажаючих на роботі поки не знайшлося.

За межами Сімферополя я за цей час побував лише у Красноперекопську і Армянську. У цій чи не найбільш українській частині Криму засилля аквафрешів на диво іще більше, що не заважає добрій чверті місцевих (із почутого мною) говорити на суржику. Пенсіонери в транспорті скаржаться на необхідність нести купу паперів і довідок у пенсійні фонди. Старі бігборди «Не допустим иностранного вмешательства» викликають саркастичну посмішку. На автостанції Армянська також труться зелені гобліни, на вулиці мені зустрівся БТРчик.

Підсумовуючи все вищесказане, можу зробити висновок, що глобально нічого не змінилося. Зміни лише у головах. Ті, хто чекав Росії, вірять у покращення життя і згодні для початку перетерпіти (я вже зустрічав заклики із серії – от протримаємось років п’ять, а тоді як заживемо!). Скептики схильні вважати, що показова щедрість Росії триватиме тільки поки є шанс захопити південно-східну Україну.

Та поки життя триває у старому ключі. І справа навіть не в тому, що при владі лишились ті ж самі морди, справа у тому, що люди ті ж самі. Які ходили вулицями українського Сімферополя, ті ж ходять і в російському. І вам там, на південному сході, до якого зараз прикута вся увага, не варто про це забувати. Ні Путін, ні майдан не змінять ваше життя на краще, доки ви самі не зміните себе.

В містах південно-східної України (Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Миколаїв, Одеса, Запоріжжя) пройшли кількатисячні антивоєнні та антипутінські мітинги.

Прикордонники Балаклави, українські військові в Перевальному, Феодосії, Бахчисараї, Севастополі (поблизу Бельбека) відмовляються здаватись російським військовим і продовжують утримувати свої частини, залишаючись вірними присязі.

І… центр Сімферополя:

Я сделаю исключение в своей традиции вести блог на украинском языке и на этот раз перейду на русский. Так уж сложилось, что те, кому адресована эта заметка, понимают его гораздо лучше.

Итак, я заканчиваю свой цикл обзорных заметок о Крыме на пяти. На ближайшее лето у меня было намечено ещё несколько интересных мест, которые хотелось бы и самому увидеть, и другим показать, но теперь далеко не факт, что это получится. И дело даже не в моём организме, похоже, твёрдо решившем заняться самоуничтожением, да и не во мне в принципе. Дело в том, что происходит вокруг.

Заканчивая последнюю заметку, пожалуй, самым сложным было передать всё так, как оно виделось и ощущалось тогда, без привязки к тому, что есть сейчас. Как будто сейчас никогда и не было – это просто затянувшийся страшный сон.

Тогда было только солнце, лето и прекрасные места для создания хороших воспоминаний, а русский Севастополь и татарский Старый Крым были одинаково безопасны для приезжих и для своих. Сейчас – поставленная на грань дефолта и развала страна, вооружённые военные в каких-то 100 метрах от моего двора, охраняющие захваченное здание, больше сотни непонятно за что погибших и флаги чужой страны над местными административными строениями.

И – страх людей, то там, то сям прорывающийся наружу. Я живу в Симферополе уже более двух лет (и всю жизнь – в юго-восточной Украине), чтобы достаточно понимать происходящее изнутри. В том числе и то, что вряд ли когда-то произойдёт.

Боевики «правого сектора», захватывающие Крым, навязывающие свою идеологию и язык. Приезжих бандеровцев тут ждут уже битый месяц. Ждали их на митинге 23 февраля, ждут и сейчас – в аэропортах и на проездах в Крым.

Под это дело странными вооружёнными людьми захватываются важные объекты, а впавшая в эйфорию толпа круглосуточно скандирует «Россия! Россия!» под Верховным Советом. И кажется, склонившиеся в сторону отделения стали забывать, что для них есть угроза намного ближе и реальнее – татары.

Вы хоть понимаете, что пытаетесь разворушить осиное гнездо? Татары, крайне отрицательно относящиеся к России в историческом аспекте; более привычные к передрягам, чем все вы; вполне готовые к партизанщине и лучше ориентирующиеся в местности, чем приезжые русские войска, если дело таки дойдёт до войны. А ведь многие из них воевали по-настоящему – в той же Сирии или на Кавказе.

Второе, что необходимо понять – Путин никогда не начнёт войну открыто, это нарушение договоров. (Как и навряд ли признает легитимность разгона властей Севастополя 20-тысячной толпой с последующим избранием председателя – это какой же прецедент для его недоброжелателей!) Следовательно, будет расчёт на провокации, желательно с жертвами, чтобы было к чему придраться.

И третье. Крайне наивно полагать, что после присоединения к России жизнь улучшится. (Вариант с независимостью я не рассматриваю – думаю, и так всё понятно). Ведь как-то забылось, что большая часть электроэнергии и питьевой воды приходить на полуостров извне. А обиженной Украине может ничего не стоить это всё перекрыть, повергнув Крым в гуманитарный хаос. Россия, конечно может в отместку взвинтить цены на газ, а Украина – на его транзит, а Россия…

Неважно, кто в итоге окажется сверху. Главное, что в любом случае пострадаете вы. Не ряженые клоуны-казаки и дружинники, не дорвавшиеся до власти крымские депутаты. Не те, кто подстрекает на «подвиги» татар. А только вы.

Плюс какая-то не очень приятная тенденция, что каждый, нацепивший Георгиевскую ленточку, автоматически становится носителем света и свободы. К слову, как вы оцениваете шансы среднестатистического обывателя, нацепившего жёлто-синюю ленточку, пройти невредимым по центру Севастополя или Керчи? Небольшие? Так вот, это и есть национализм.

Я ни в коем случае не призываю признавать новую киевскую власть, отказываться от своих героев или любить «бандеровцев», на самом деле очень далёких. (Потому что политиканы, дорвавшиеся до власти, заняты делёжкой портфелей, а отморозки-радикалы, которые есть везде, просто побоятся сюда сунуться, чтобы не выгрести по полной). Просто подумайте своей головой.

Почитайте на досуге о нынешней райской жизни в «независимых» Абхазии и Южной Осетии, проведите паралели с происходящим вокруг вас. Никто не любит отдыхать в горячих точках. Неужели покровительство России стОит возможной гражданской войны, гуманитарной катастрофы и запустения, и это лучше, чем оставаться в составе Украины своенавным автономномным островком, волю и память которого всё равно никто не сможет сломить?

Я всё сказал, теперь слово за вами.

Продолжение следует?

Сьогодні, як і минулого разу, ми знову вирушимо із Сімферополя убік Феодосії. Але до моря так і не доїдемо, адже по цій дорозі можна зустріти також чимало цікавинок. Тому зупинимо свою увагу на двох містах, які на даний момент зовсім маленькі, але свого часу займали провідні становища в історії Криму.

Координати для GPS

Автостанція Білогірськ 45°3’37.87N 34°35’58.97E

Біла Скеля 45°6’16.98N 34°37’27.62E

Автостанція Старий Крим 45°1’58.2N 35°5’14.64E

Церква Іоанна Хрестителя 45°1’56.54N 35°5’28.76E

Каплиця святого Пантелеймона 45°1’14.25N 35°5’49.07E

Мечеть Куршум-Джамі 45°2’8.53N 35°6’7.8E

Мечеть Бейбарса 45°2’1.28N 35°5’44.38E

Мечеть Хана Узбека 45°1’55.95N 35°5’40.21E

Етнографічний музей 45°1’46.74N 35°5’29.22E

Ну чого маловідомого може бути у Феодосії, запитаєте ви? Один з найпопулярніших курортів Криму та України, де напевно побувало чимало із вас – що нового можна про нього розповісти?

Насправді – можна. За знаменитими феодосійськими пляжами, парками і набережною, музеями Айвазовського і Гріна та віллами-санаторіями заховане зовсім інше місто.

Координати для GPS

Генуезька фортеця  45°1’18.22N 35°23’58.5E

Докова башня 45°1’24.03N 35°24’12.73E

Башня Джованні ді Скаффа 45°1’4.13N 35°23’48.73E

Башня Костянтина 45°1’42.88N 35°23’6.12E

Башня Фоми 45°1’8.57N 35°23’21.91E

Гора Мітрідат 45°1’12.30N 35°23’21.32E

Церква Іоанна Предтечі 45°1’19.14N 35°24’5.64E

Храм архангелів Михаїла і Гавриїла 45°1’17.23N 35°23’14.74E

Церква Святого Сергія 45°1’19.63N 35°23’23.4E

Мечеть Муфті-Джамі 45°1’18.83N 35°23’30.42E

Навіть якщо ви чимало поїздили по Криму, є велика ймовірність, що ніколи не чули про цю фортецю. Та, навіть корінні мешканці далеко не всі про неї знають, лише за назвою можуть здогадатися, де вона знаходиться.

А називається ця фортеця Арабатською і стоїть в основі одноіменної стрілки. При чому це саме стрілка отримала назву від фортеці, а не навпаки.

Координати для GPS

Арабатська фортеця 45°17’44.3N 35°28’43.49E

с. Кам’янське 45°16’55.75N 35°31’13.46E

Селища, про які я хочу розповісти сьогодні, розташовані у західному Криму, який для більшості одразу ж асоціюється з розкішними мілководними піщаними пляжами. Тим не менш, навіть у цьому регіоні обидва вони знаходяться у густій тіні не тільки красуні-Євпаторії, а й таких дрібних курортів, як Оленівка чи Міжводне. І річ зовсім не у якості місцевих пляжів чи інших факторів гарного відпочинку.

А суть малої популярності цих містечок полягає в тому, що у радянські часи вони були засекречені і навіть не наносились на карти. Історія їх нерозривно пов’язана з озером Донузлав, яке в принципі-то уже й не озеро. Але про все по порядку.

Координати для GPS

Автостанція Мирний 45°18’23.5N 33°2’7.46E

В’їзд на пересип 45°18’28.93N 33°1’12.92E

Автостанція Новоозерне 45°23’2.57N 33°7’15.51E

«Третій» пляж Новоозерного 45°22’56.85N 33°6’24.77E