Луцьк, частина 3. Теплий (не)путівник

1. Отож, поїхали. Почну, звісно, із найбільш розпіареної будівлі – замку Любарта. Ви точно бачили його, як мінімум на купюрі у 200 грн. За можливості варто навідатись до нього і наживо – для України його стан просто відмінний. Можна вільно бродити як навкруги замку, так і його територією та маленькими музеями, а в певний час – піднятися з екскурсоводом на в'їзну вежу, звідки відкриваються приголомшливі панорами старого міста.

У щасливому 2018 я був розбещений нічною підсвіткою Львова і Кам'янця, тому очікував таке ж у Луцьку, проте замок виявився геть темним. Тому для мене стало сюрпризом, що освітлення з'явилося саме зараз, після такої важкої зими. Заодно це служить своєрідним нагадуванням, що наші їбані лишньохромосомні сусіди примудрилися програти війну навіть трансформаторам.

2. Пройтися пішохідною вулицею Лесі Українки та старим містом. Вул. Лесі Українки не така цікава в архітектурному плані, зате там дуже приємно гуляти, слухати вуличних музикантів або просто присісти у кав'ярні чи пабі. На противагу їй, у старому місці майже немає розважальних закладів чи натовпів, лише безлюдні закручені вулички з дуже атмосферною забудовою. Цю частину я дуже добре пофоткав ще у перший приїзд, тому нині обмежився лише знімком улюбленої тутешньої будівлі – лютеранської кірхи.

3. Спуститися в підземелля кафедрального костьолу Петра і Павла (що поруч із замком Любарта). Там ви побачите колишній підземний храм, поховальну залу зі справжніми людськими кістками, колодязь, заплутані коридори, а якщо пощастить – і летючу мишку.

Екскурсії проводяться щодня о 10, 12, 14, 16 годині, квитки можна придбати у касі замку. У вихідні краще бронювати місця заздалегідь, а от у будні навпаки можливий недобір. Формально можна заплатити більше і замовити індивідуальну екскурсію, але по факту касир була явно невдоволена, що я хочу відвалити їй вдвічі більше бабла і зрештою вмовила прийти на дві години пізніше та приклеїтись до уже сформованої студентської групи.

Якщо буде відчинено, зайдіть і в сам костьол. Там шикарно і дуже холодно.

4. Сходити до будинку з химерами. Дім скульптора Голованя знаходиться так само на старому місті, майже на березі річки Стир. Митець поступово оточував його скульптурами власного виробництва протягом всього свого життя.

Пам'ятається, я навіть бачив його у дворі у свій перший приїзд, але рано вранці в неділю не схотів турбувати своєю присутністю. Можливо, дарма, бо шансів поспілкуватися з легендою вже не буде – маючи давні проблеми із серцем, скульптор помер за кілька днів до повномасштабного вторгнення. Зараз у будинку мешкають його родичі, планується облаштування повноцінного музею.

5. Погуляти центральним парком. Парк названий на честь Лесі Українки (як і купа всього на Волині) і займає 60 га площі східніше старого міста. Парк то й парк, скажете ви, у нас в місті вони теж є, що там дивитись?.. А от є що.

З'явився він не де-небудь, а в заболоченій долині річки Глушець, яку осушили в 1930-х роках. Не всю, звісно, вода залишилася у вигляді каналів уздовж прогулянкових алей.

А також проступає на галявинах. Я запам'ятав цю дивину ще з січня, ну а у квітні то взагалі краса. Буквально можна поблукати мініверсією волинських боліт, не замочивши ноги й за кілька хвилин ходу від центру міста.

Навесні то все ще й потопає у квітах:

Паралельно річищу Стира на узвишші прокладена пішохідна алейка, якою можна дійти до замку.

На протилежному березі видно село Рованці із панівною в пейзажі церквою св. Пантелеймона.

Окрім статичної природи, у парку повно пернатих, а частина поблизу замку взагалі оголошена орнітологічним заказником. Зябликів зустрічав у житті не раз, але спіймати цих живчиків у кадр дуже важко.

Припутні, як і звичайні голуби, роблять свої гнізда по принципу «і так сойдьот». Ще й прямо над людною стежкою.

Також немало скульптур та інсталяцій. Так я ми були там невдовзі після Великодня, ліхтарні стовби на головній алеї прикрасили писанками:

А вночі найкраще виглядає алея парасольок, майже як в старі добрі часи. Можна на мить забутися й подумати, що досі триває благословенний 2018 чи 2019, а весь оцей звіздец просто привидівся у страшному сні.

6. Сходити у зоопарк, що на східній околиці парку. Він досить великий і з непоганим розмаїттям тварин. Виглядають вони неголодними й доглянутими, якщо в принципі припустити, що приречені на неволю тварини можуть мати добрий вигляд.

7. Погуляти понад берегом Стиру. Мене зацікавила стежка на лівому березі річки навпроти старого міста, але внаслідок сильних дощів вода піднялася і затопила її. А так повінь виглядала зі сторони центру:

8. Піднятися на оглядовий майданчик на Квітній вулиці, звідки видно панораму замку та старого міста. По карті він здається далеким, але насправді то лише кілька зупинок автобуса від центру.

9. Пошукати стінописи. Їх багато, в інтернеті можна знайти сторінки з переліком основних муралів.

Трапляються цілі серії, наприклад зі специфічними котами роботи явно одного і того ж автора.

Також є серія, присвячена видатним землякам.

10. Пошукати кликунів. Кликун – це, власне, глашатай, а нині ще й колекція фігурок розкиданих по всьому місту (які ненав'язливо викликають асоціації із вроцлавськими гномами).

Шукати їх можна чи не цілий день, якщо спробувати знайти всіх. Я не пробував. Перший кликун зустрічає ще на вокзалі, а більшість знаходиться у туристичних місцях. Наприклад, у парку:

Або біля замку.

11. Сходити в сквер Сіті-парк. Це невелика симпатична зелена зона над річкою Сапалаївка, де, до речі, встановлено перший пам'ятник Кузьмі Скрябіну.

12. Далі за течією річки можна помітити колії вузькоколійки й за ними зрештою прийти на станцію «Росинка» місцевої дитячої залізниці. На жаль, всрата «Львівська залізниця» закрила її у 2020 році. Поки що рейки та вагони на місці, але все поступово руйнується.

13. Пошукати парки та ставки в нетуристичних районах. Я встиг побувати у парку 900-річчя Луцька, там затишно і приємно. Не встиг на Теремнівські ставки, буде що надолужити наступного разу.

14. Відвідати музей сучасного українського мистецтва. Він знаходиться на північно-східній околиці міста. Колишня промзона, перетворена на спортивно-розважальний комплекс, підкинула ще пару муралів у колекцію:

Черговий котик, знову ж таки.

Музейний комплекс досить великий, навіть завеликий, щоб сприйняти все за один раз. Особливо якщо сприймати доводиться щось таке:

Завдяки розмаїттю робіт, там точно знайдеться щось цікаве для кожного. Багато творів дійсно геніальні, від цілісної композиції до найдрібніших деталей.

Але багато химерного, шокового чи просто незрозумілого. На те воно і сучасне мистецтво, сподобається не всім, але принаймні не залишить байдужим.

Особисто мені запам'яталася серія невеликих картин про окупанта-чебурашку.

15. Придивлятися до цікавих неординарних деталей, що їх можна знайти чимало по всьому місту.

16. І останнє, але також важливе: гладити та фоткати місцевих котиків.