Верховина лежить у долині між горами на півдні Івано-Франківщини та має статус однієї із гуцульських столиць. Щоправда, цих «столиць» є стільки, що я збився з ліку. До 1962 року це селище називалося Жаб’є (Жеб’є у місцевій вимові), і ця назва досі жива на рівні з офіційною.
Незважаючи на невеликі розміри, Верховині вдалося зберегти статус райцентру під час адмінреформи 2020 року. Мотивували це тим, що з навколишніх гірських сіл навіть сюди непросто дістатися за потреби, а який-небудь Косів – то взагалі край світу. Зайнятий переважно горами Верховинський район з 30 тис. населення виявився найменшим серед «укрупнених» районів, а сама Верховина з 5,8 тис. мешканців – другим з кінця за величиною райцентром, випереджаючи лише Вижницю.
2. Що типово для таких селищ посеред Карпат, саме центральна частина виглядає в них досить посередньо. Хаос із радянської та сучасної забудови, розбавлений кількома готелями, ТЦ, базаром та автостанцією.
3. З архітектури виділяється лише церква, в такій місцевості очікувано дерев’яна. Конкретно ця – новобуд (1994), але є дуже вдалим зразком гуцульського храму, хрещатого в плані й гармонійного.
4. Церков узагалі немало, що типово для регіону, але інші в кадр не потрапили. Як і немало капличок з Богоматір'ю, які на той момент були дбайливо вдягнені в рушники, як і в сусідніх селах .
5. Щоб оцінити красу Верховини, потрібно підняти очі вище будинків, над якими здіймаються одвічно прекрасні Карпати. Або дійти до берега Чорного Черемошу, що змійкою в'ється через усе селище.
6.
7. Якось так, серед краси та непростого побуту, вони й живуть.
8. На Різдво містом ходили колядники, із яких вдалося сфотографувати лише таке контрастне сімейство, що за короткий період перебування у містечку встигло потрапити мені на очі не один раз.
9. Також традиційно для таких місць, бічні вулиці відносно основної траси можуть різко уходити вгору і є оглядовими майданчиками на більшій частині своєї довжини:
10. Тут і краєвиди на протилежні схили з такими ж закрученими вулицями, і звичний карпатський мінімалізм, одягнений у похмурі зимові кольори:
11.
12. Як ви вже помітили, снігу відверто негусто. Виручала лише Чорногора, яка за рахунок своєї висоти таки роздобула білосніжний покрив. У самій Верховині на тлі Чорногори виділяється 5-поверховий цегляний гроб, який я спеціально захопив у кадр – раптом хто побачить це, одумається й усвідомить, що ліпити таку хуйню в таких місцях – дике невігластво.
13. Де не видно слідів людської діяльності, все прекрасно:
14.
15. Шість попередніх фото були зроблені з вул. Шевченка, якою ми йшли не просто так, а до музею трембітаря. Музейний оглядач із мене ніякий, тому просто скажу, що місце варте уваги. Хоча б завдяки котиську, який там мешкає.
16. З подвір'я можна також побачити завидну красу (особливо зважаючи, що хмари над Чорногорою саме розійшлися).
17.
18. Від музею трембітаря лісом (або іншими вулицями від головної траси) можна дійти до оглядової вежі, яка виявилася більше цікава своєю архітектурою, аніж краєвидами. Дорогою до неї нам показали стежку, якою можна зрештою забрести до лігвища ведмедя. З місцевими у нього своєрідний пакт про ненапад (люди не ходять до ведмедя, а він до них), а от немісцевим, які люблять соло-походи, варто врахувати такі особливості верховинських околиць.
19. Серед місць, що заслуговують на увагу в селищі, можна назвати також вулицю Жаб'євський Потік. Хоча б за черговий «стихійний» оглядовий майданчик. Ось видно центр:
20. Ще й туман так красиво ліг смугою під горами. А в когось не менш апетитно парує відкритий басейн.
21.
22. На Жаб'євському Потоці є чимало музеїв. Вулиця неформально має гучну назву «Гуцульський Голлівуд» (чи щось типу того), бо тут знімалося багато фільмів, а їх декорації потім стали теж музеями. Також можна оцінити ковку на блясі, що обрамляє деякі хати.
23.
24. Пару садиб, які просто дуже симпатичні своїм колоритом:
25.
26. Але час покидати людські поселення і підійматися до гір. Точніше до полонини Ігрець, що під однойменною горою. Маршрут до неї стартує від села Буковець, що являє собою тихе поселення за 12 км на північний схід від Верховини (усього одна буква різниці від Буковелю, але яка різниця візуальна). Традиційна гуцульська церква присутня, на неї ще глянемо після спуску.
27. Дорога до мети складає трохи більше як три кілометри з набором висоти 400 метрів. Невдовзі стає добре видно озерце, від якого ми стартували. Велика сіра будівля з муралом – місцева гімназія.
28. Погода зранку стояла похмура, але сонце вперто намагалося пробити хмари, заодно даруючи нам по ходу підйому чудесні картини зимового неба:
29.
30.
31. Ну а снігу таки трохи було, але суто для позначення сезону. То навіть більше іній, що прикрасив собою голі дерева та мерзлу землю.
32.
33. Власне вершина гори Ігрець (зліва). Лісиста, тому дертися на самий її верх сенсу немає.
34. І так само магічно виглядала Чорногора. Ось де точно сніг можна знайти, навіть у таку незвичну зиму.
35. Перебувати безпосередньо там, очевидно, не надто комфортно, але дивитися звіддаля на ці могутні гори, об які чіпляються хмари, можна дуже довго.
36. З одного з лисих пагорбів недалеко від Ігреця видно мальовниче село в долині.
37. Припускаю, що Криворівню, але церква точно не та, де ми були на святковій службі напередодні: ця вкрита бляхою, а не ґонтом.
38. А з іншого боку творився черговий акт сонячної магії. Непогане нагадування для самого себе, що світло колись таки переможе темряву, навіть якщо навкруги лише йобаний морок.
39. Трохи туману:
40.
На полонину ми підіймалися не просто так, а з метою побувати у гуцулів, що мешкають у ґражді. Цим словом називають комплекс житлового будинку та господарських приміщень, складених у замкнений прямокутний дворик і об'єднаних спільним дахом. Тобто це така собі гуцульська дерев'яна міні-фортеця. Ґражду я бачив раніше в музеї народної архітектури в Крилосі , та й переважно лише в музеях вони і лишилися. А цю, що на полонині Ігрець, називають єдиною, в якій досі мешкають люди.
41. При її відвідуванні дітей асфальту зазвичай попереджають, щоб не дивувалися дуже відмінному від їхнього побуту, хоча насправді там все дуже цивілізовано (на Свидовці у 2020 році доводилось бачити куди більш дикі умови). Крім ґражди, родина також має нічогенький більш сучасний будинок, що частково вліз у кадр.
42. По суті основною відмінністю їх життя є відчутна віддаленість від будь-якої цивілізації. І то не в кількості кілометрів, а в тому, що їх дуже складно подолати.
43. Мешканці садиби вдало експлуатують свою унікальність, приймаючи в ній гостей. Певно, можна непогано додатково заробити, просто показавши інтер'єри хати та пригостивши прибульців простим, але надзвичайно смачним баношем. Їх діти теж покращили свій фінансовий стан, заспівавши нам колядки.
44. Кіт до рук не йшов, але куди йому сховатися від фотоапарата.
45. А ще можна було провідати недавно народжених ягнят. Історично в ґраждах стайні для тварин були також всередині дворику, але тут вони виведені назовні. Чого мені там справді не вистачало із благ цивілізації, то це хоч якого твердого покриття на стежках. Дійти кілька десятків метрів по зимовому багну – можна не один раз всі ноги переламати.
46. Поки зібралися назад, сонце остаточно розігнало хмари. Був у цього і свій мінус, приморозок остаточно зійшов із землі, і спуск перетворився в сурове місиво карпатської грязюки.
47. Уже знайоме озерце, але наскільки інший вигляд.
48. І зблизька, з церквою. Насправді вона стоїть досить далеченько від води, але здається оманливо близькою. Ну і дуже вигідно виділяється внаслідок такого вдалого розташування.
49.
50. На прощання також встиг сфотографувати колоритний стінопис на буковецькій школі-гімназії.
Коментарі
WalKing
16.02.23, 19:26
яНат
27.02.23, 09:24
файні фото, файні місця!
visnyk
37.02.23, 11:15Відповідь на 2 від яНат
місця дуже хороші)