Ромни. Із салом, ярмарком та літописною історією

Серед чотирьох побачених мною цього року міст Сумщини найменше широкому загалу може сказати назва міста Ромни. Якщо в решту люди хоч трішки заглядають, на це взагалі не звертають уваги. А пам’ятки тут є, і колорит, і потенціал. Та і вдале положення, на трасі між Сумами та Києвом. Вдалим воно було і тисячоліття тому, коли на цьому місці звели оборонну фортецю. Перша літописна згадка про літописний Ромен відноситься до 1096 року, але тоді то вже було саме сформоване місто, а загалом його вік може сягати близько 1100 років.

2. Я ж починаю традиційно з автовокзалу, який тут нетипова для наших країв сталінка, хай і геть простенька.

3. На ту ж площу виходить залізничний вокзал, куди більший, тому найкраще його дивитися з надземного переходу над коліями. Залізниця давня, діє з 1874 року, але основний її напрям вантажний. Із пасажирських поїздів є лише приміський дизель Бахмач – Ромодан, який на деяких маршрутах робить тут зупинки по 2 і 4(!!!) години, словом, для туристів краще орієнтуватися на маршрутки.

4. Біля депо встановлено пам’ятник на честь його 125-річчя, у вигляді шматка паровозу СО18, що нагадало білоруську Ліду.

5. Вулиця, що проходить повз привокзальну площу, зветься Горького, й по суті являє собою широчезний бульвар із сквером посередині. Давньої забудови тут немало, хоча вона й помітно проріджена.

7. Нею пішов спочатку на північ, де за перехрестям із Московським бульваром вона таки стискається до ширини вулиці.

8. Там мене цікавив нереально величезний паровий млин Рубінчика (1902) на території Роменського КХП.

9. Потім звернув на той же Московський бульвар, так само широкий і зелений. Лише жодного натяку на благоустрій там не валялось, Варламов би тут повісився.

10. Будинки бульвару:

11.

12. Масштабну богадільню (1824-26) сфотографував лише здалеку, бо під воротами якраз товкся охоронець, а вона й нині діє майже за первісним призначенням у якості психлікарні. Заодно намертво не помітив красивий будинок земської лікарні навпроти на іншій стороні бульвару, який фотографувати можна було вільно.

13. Купецький дім 1910-х років на перехресті бульварів Московського і Свободи, що завдяки вдалому положенню міг би тягнути на один із архітектурних символів міста. Поки тягне лише на нічний клуб.

14. Роменці теж вважають, що їхньому місту 1100 років.

15. Будинок культури.

16. Найлогічніше від нього було б іти далі в парк, але я погнав десь на північ, бо на MAPS.ME там був позначений оглядовий майданчик, на місці якого виявилися просто кущі (ну, з ними таке буває). Зате на чиємусь подвір’ї запримітив дещо незвичне:

17. Шкода, що паркан високий і толком не роздивитися. Чи то в когось така стильна бесідка, чи дійсно якась східна ступа/пагода сховалась…

18. Але далі був таки парк, хоч і зайшов у нього з тилу.

19.

20. У досить непоганому стані і з оригінальним пам’ятником українському салу.

21. Десь в ті ж дні якраз читав, що любов до нього в українців не просто так, а тягнеться ще з часів турецьких та татарських нападів – тоді відбирали тупо все, але на свиней, із зрозумілих причин, навіть не дивилися. Таким чином це не просто данина моді, а й присвята реально важливій свинці-годівниці, що не дала померти з голоду у скрутні часи.

22. На вході в парк є ще один знаковий для Ромен пам’ятник, Тарасу Шевченку. Спроектований Іваном Кавалерідзе, дуже відмінний від усіх інших (загалом, досить типових) і чи не найстаріший – 1918 року. Правда, на Буковині мені попадалося місце, де Шевченка поставили взагалі в 1896 році, та перший варіант простояв недовго… Але й цей пам’ятник був цементний, тому з часом почав розсипатися і замінений на бронзову копію. Словом, з цими най-най, як завжди, нічого не ясно.

23. Колишній банк.

24. Кінця 19 ст., але декор видимо радянський, а ковка бару, схоже, взагалі сучасна… і не могли її так втулити, щоб не поверх ліпнини…

Далі всі мої плани трохи зламалися. Квиток на вечір до Сум я бронював заздалегідь через інтернет, і от мені подзвонили й обрадували, що рейс скасовано (за що дяка inbus.ua, бо так би й не знав). Довелося вертатися на автовокзал і брати інший, а вже потім додивлятися місто. Тому мій запланований найкоротший маршрут накрився мідним тазом, як і послідовність його відтворення.

25. Цей дім фігурує у списку пам’яток, як місце, де якісь комуняки зібралися в 1918 році, але ж сам явно старіший:

26. Житловий будинок залізничників, і так, міжвоєнка в ньому легко вгадується, це вже 1938 рік.

27. Вулиця Горького південніше вокзалів:

28.

29. Божественний місцевий маркетинг.

30. Розібравшись з автобусами, пішов по Горького на південний її край, де між 5-поверхівками сховався костьол (1906). Збоку, де дерев’яна прибудова, мав вежу, та й сам по собі добре побитий життям, але ж хоча би вцілів. Зараз діє, тобто здавалося б де ті Ромни, але й там живуть католики.

31. Перевалив через залізничну лінію, за якою запримітив давній ангар на території недіючого заводу «Поліграфмаш».

32. Трохи далі знаходиться старе кладовище із церквою Всіх Святих (1873), на мій погляд, найгарнішою в місті.

33. До неї поки не добралася загальна пошесть з позолоченими банями, і приємні темно-зелені куполи навіювали асоціації з Ніжином.

34.

35. Після всіх погромів і потрясінь на кладовищі вціліла лише одна усипальниця.

36.

37. Потужний пам’ятник жертвам голодомору, там же поруч.

38. Випадково знайдена дуже симпатична школа №6, як сказали бабці в дворі, ще за царя Гороха збудована.

39. Поперек глибокої долини маленької річки Ромен вернувся в центральну частину. Міське училище (1895) на Соборній, це та ж вулиця, що починається з пам’ятника Шевченку та банку з ліпниною.

40. …але на ній не затримався, і знову пішов у нетрі. Уже зачинений на вечір (чи на вихідні) краєзнавчий музей, під яким лежить тихенько каменюка, що її 180-200 тисяч років тому притягнув льодовик аж із Карелії.

41. Трохи далі починається базар, що виник на місці проведення Іллінського ярмарку, одного з найбільших в Російській імперії. За ним – храмовий комплекс, що я прийняв його спочатку за монастир:

42. Такі стіни лише посилили враження.

43. Та насправді то просто дві церкви поруч. Головним є Святодухівський собор (1689 або 1742?), і з моїх фото не очевидно, що він триверхий, і взагалі то взірцеве козацьке бароко. Але з півдня його надійно прикривають дерева, і хороший ракурс можна піймати хіба що з півночі, прямо з рядів ринку, що у вечірні неробочі часи справляв відверто маргінальне враження.

44. «Тепла» церква св. Василя (1866-67):

45.

46. Якщо я правильно зрозумів, на цьому пагорбі знаходилося і городище сіверян. Принаймні види з нього досить пристойні, на долину Сули і колишнє село Засулля, поглинуте містом в 1962 році.

47. Вежа, припущу, якось пов’язана з нафтовидобуванням. Нафту на Роменщині почали качати в 1937 році, найперше в УРСР.

48. У когось того вечора мала бути непогана вечеря.

49. Із базару вкотре повернувся на Соборну. У Ромнах дуже хитре планування міських вулиць, так що найкоротший шлях між потрібними точками фіг придумаєш.

50. Собору на Соборній немає, лише незвичного виду Вознесенська церква (1795-1800). Навіть не знаю, чи варто згадувати, що з блакитними банями вона виглядала набагато краще.

51. Духовне училище (1882) по вулиці Монастирській.

52. На цьому було нарешті все, тому вкотре вернувся на автовокзал, та і все одно вже день повертав у сутінки. У хитросплетінні роменських вулиць майже умудрився заблукати та ледь не спізнитися на маршрутку, хоча й надибав по дорозі ще пару цікавих будинків. А скільки їх там, нікому не відомих, заховано ще?..