Полонне. Тисяча років як один день

Низька активність подорожей українців у травні-липні року, що минає (спричинена, очевидно, страхом вірусу), встигла мене розбалувати. Квитки на транспорт та готелі можна було бронювати буквально за день-два до вихідних, орієнтуючись на якусь область за кращим прогнозом погоди. Та поступово народ розкачався і одного прекрасного понеділка я з подивом виявив, що на найближчі вихідні забрано тупо все в нуль. Довелось на ходу викручуватися і з гівна і палок зліпити й реалізувати поїздку хоча би на північ Хмельниччини. План на неї у мене був намальований давно, хоча здійснювати його не те що б сильно хотілося, бо вийшов трохи всратий – за два дні в підсумку я находив пішки кілометрів 55-60.

1. А почалося все з міста Полонне, примітного хоча би тим, що вперше у літописах згадується в 996 році, тобто вже відсвяткувало тисячолітній ювілей. Загалом у туристичних колах місто відоме, найперше завдяки 400-річному костьолу та прилеглих до нього простіших центральних пам’ятках. Хоча насправді знайти там можна набагато більше, головною завадою стає гігантська, як для 20-тисячного містечка, відстань між цікавими точками. І я теж побачив не все, але показати є що, в тому числі майже ексклюзивного. І костьол увагою не омину, він дійсно чарівний.

З ексклюзиву і почну. Не пам’ятаю, коли саме на моїй карті з’явилася відмітка на селі Новоселиця південніше Полонного. Це вже потім я зрозумів, що переплутав її з тезкою в Старокостянтинівському районі. Там є палац, а в цьому селі, схоже, немає нічого примітного. Зате в безплідних пошуках хоч чогось я випадково узнав про Гамарню.

2. Гамарнею зветься далека південна околиця Полонного на межі якраз із Новоселицею. Тут збереглося кілька господарських споруд колишньої економії панів Карвіцьких, найяскравіша з яких, однозначно, – стайня:

3. На жаль, покинута, з пошкодженим дахом і тому швидко руйнується. Ніби й не те щоб у нас багато було фахверкових будівель 19 ст., але всім пофіг.

4. Останніми ці приміщення займали військові, схоже.

5. А тепер замість них господарюють лелеки.

6. Адміністративний будинок:

7. Зерносклад (або економія?) зі збереженим декором:

9. На Вікі до Гамарні приписані одразу два водяні млини. Як розібрався потім, одного з них уже не існує, а другий взагалі знаходиться на протилежній стороні міста. Тому цілком логічно, що прочісування берегів прилеглого ставка не дало жодних результатів.

10. Хоч там і гарно. Ранкову тишу руйнували галасливі мартини.

11. І ~~собака~~ чапля сутула, що підозріло стежила з вершини дерева.

12. Друга цікава точка знаходиться поблизу автовокзалу. Сам він розташований на ще одній далекій околиці на виїзді в сторону Хмельницького, тому стоїть зачинений і нікому не потрібний (так і уявляю єхидну посмішку мудака, що з любов’ю до містян втулив його в таку дупу світу). Поруч із автовокзалом потрібно пройти в ці гарні ворота:

13. То територія аграрного ліцею, що виріс на місці садиби Карвіцьких. Головний корпус – чи то перебудований до невпізнання і спотворений палац, чи просто знаходиться на його місці:

14. Навколо можна знайти трохи господарських споруд, що явно пам’ятають дореволюційні часи.

15.

16. Атмосферний житловий будинок, поглянути на який ближче завадили гавкучі сторожі.

17. Парк навколо палацу планував сам Діонісій Міклер, хоча зараз цього вже не видно. Через парк і далі понад берегом Хомори я й побрів у напрямку центру.

18.

19. Чи не єдиний збережений цивільний будинок у центральній частині:

20. Само собою, колись Полонне мало замок, від якого залишились численні підземні ходи, досі мало досліджені. Дорогою мені трапився, можливо, один із входів.

21. Але йшов я до костьолу, як і обіцяв.

22. Через браму з безликим святим чи святою:

23.

24. Закладений Янушем Острозьким, першим католиком свого роду, і збудований в 1593-1607 роках. У радянські часи тут була конюшня, а потім катівня НКВС.

25. Нині відновлений і блищить як нова копійка. Як на мене, чудова реставрація, яка, тим не менш, не вбиває духу старовини.

26. Двері, однак, були зачинені.

27.

28. Відбудовані й оборонні мури храму зі сторони вулиці.

29. А от на задвірках видно архаїчний бастіон міських валів:

30. Хвилинка соціальної реклами.

31. Дуже красиво він виглядає і від ставка на Хоморі:

32. Біля якого був помічений дивний будинок з «очима».

33. Поки повертався, у дворі костьолу матеріалізувалася невелика група з гідом. Відчувши запах здобичі, присів їм на хвоста і не дарма: гід зателефонував комусь там, і скоро важкі старі двері таки відкрилися. Всередині не менш захоплююче, ніж ззовні:

34.

35. Орган:

36.

37. Від замку залишилися земляні вали на площі 1000-річчя Полонного.

38. Так виглядає сама площа з висоти.

39. Сучасна церква і Шевченко в оточенні ілюстрованих цитат себе любимого.

40.

41. Відпочинкова зона на ставку:

42. Законсервований, а може, навіть діючий млин:

43.

44. Залишалося побачити ще пару точок. Перша – пам’ятник закоханим на березі Хомори за православним кладовищем. Із типовою історією: молодий російський офіцер Петро Бєлокопитов полюбив бідну польську дівчину Йоганну Тушинську. Звісно, батьки обох були проти такого союзу, і закінчилося все тим, що закохані стрибнули в річку з крутого берега десь біля цього місця. Тільки на відміну від сотень подібних легенд, це таки не легенда, а бувальщина про два зруйнованих життя завдяки тому лише факту, що люди – тупі дебіли.

45. Ну і річка тут дійсно красива:

46. До православної церкви (1910) можна було й не йти. Спотворена пластиком, вона вже не тягне на роль пам’ятки.

47. Незвичне оформлення пожежної частини:

48. Незвичне оформлення асенізатора, у його власника точно все в порядку з почуттям гумору smile

49. На католицькому кладовищі є архаїчна дерев’яна капличка і цегляна усипальниця.

50.

51. Дорогою до вокзалу:

52. Сам по собі вокзал ніякий, а от водонапірна вежа цікавіша. Звідси починалося моє знайомство з містом вранці, просто вдень світло на неї падає краще. Здавалося, за той час минула щонайменше тисяча років.