На крок ближче до таємничого Мертвоводу

До найближчого опорного села Трикрати автобуси ходять аж двічі на день, десь в обід, і невідомо коли назад, а по кілька кілометрів між каньйонами і самим селом фактично унеможливили звичний для мене варіант «своїм ходом». Тому вписався на екскурсію до добре знайомих з минулого року ХерсON, завдяки яким тоді побачив Кінбурнську косу й Асканію-Нову.

2. До самого Херсону на старт теж за ніч ніяк не дістатись, тому попросив підібрати мене по дорозі, у Вознесенську. Заодно навіть отримав годинку часу на знайомство з цим містом, котре навряд у когось викличе хоч якісь швидкі асоціації. Примітна будівля школи №10:

3. Під нею – пам’ятний знак: «Военное поселеніе Бугской улансокй дивизіи свое начало воспріяло въ літо отъ Р.ХР. 1817 декабря 24»:

4. Промовисто радянський будинок культури із такою ж статуєю поруч.

5.

6. Є і зовсім старі з виду будинки, тільки інформації про них нуль.

7. Божественний провінційний маркетинг.

8. Уже о сьомій ранку в місті легко знайшлось де випити смачної кави, для мене це одразу привід розцінювати його як цивілізацію. Та і в інших дрібницях Вознесенськ на погляд зі сторони здався приємним і розвиненим. Шкода, що тут практично нема чого дивитись, аби був привід це оцінити комусь, крім його мешканців.

9.

10. Офіційна пам’ятка у Вознесенську аж одна – це ротонда в парку Січової Слави, збудована в 1837 році на честь приїзду імператора Миколи І.

11.

12. Тому без зайвих слів перенесемось у вищезгадані Трикрати. Село має одразу два відпрацьовані гранітні кар’єри на околицях, оглянемо той, що між Трикратами і Актовим.

13. Як водиться, із закінченням робіт він одразу заповнився водою, перетворившись на озеро.

14. Чаруюче з виду, але для купання не дуже придатне. Радіація і все таке.

15.

16. Буквально тут же колись видобували і крейду, залишивши по собі білі пагорби.

17. Ніби просто технічні відвали, а вже встигли зробитися однією з найбільш інстаграмних локацій області, нашим винахідливим у меншовартості народом названі «українським Памуккале».

18.

19. Хоча ці «скелі» навіть біліші за справжнє Памуккале, що через нестачу води швидко втрачає товарний вигляд.

20.

21.

22. Видно з них і озерце, хай і проти сонця якраз.

23. Місце дійсно дуже вдале для фото. Навіть люди тут не зайві.

24.

25. А навколо буяла весна:

26. У самих Трикратах можна мимоходом глянути на палац Скаржинських, що довгий час володіли селом та його околицями.

27. Хоча через цементну шубу він виглядає не дуже презентабельно. Принаймні це не пустка, всередині функціонує школа мистецтв.

28. І навіть герб зберігся.

29. Засновник маєтку Петро Скаржинський (1741-1805) серед іншого відзначився як справжній майстер перетворення голих сухих степів на ліси. Шматочок такого лісу прилягає до села з півдня.

30.

31. Водойми також створені під його керівництвом, це штучні відгалуження від русла Арбузинки. Їх би почистити для повного щастя…

32. Є там навіть водоспадик, що в останні роки благополучно усох, а мені в цій стоячій воді сподобалося ловити химерні відображення.

33.

34. Людей було відносно небагато, на ті вихідні прогнозували грозу, котрої, на щастя, не сталося. Так що непогода не завадила подивитися каньйони, про які розкажу вже наступного разу.