Язд, частина 1. Вічний вогонь Заратустри

Зороастризм – чи не найдавніша релігія світу (принаймні із живих), в основі якої лежить одкровення бога (Ахура Мазди) пророку Спітама Заратустра. Час життя Заратустри (і відповідно, виникнення релігії) варіюється з розбіжністю в кілька століть, як і достеменно незрозуміло, реальна це була особистість чи міфічна. В основі вірування лежить вільний моральний вибір людиною благих думок, слів та діянь (а взагалі там ніби все й просто та зрозуміло, але в двох словах не поясниш). Монотеїстична від початку, з часом ця релігія увібрала в себе персонажів давніших персидських культів.

2. Храм Атешкаде збудовано в 1934 році. Над головним фасадом висить Фаравахар – головний символ зороастризму, що спочатку був окриленим сонцем, але поступово набув людських рис, являючись такою собі версією янгола-охоронця.

3. Зображення самого пророка всередині:

Храм сам по собі вкрай аскетичний, більше схожий на музей. Головне тут не будівля взагалі, а вогонь, який вона береже в собі. Чому вогонь? Бо це один із видимих проявів Бога, як і денне світло. За те, щоб він ніколи не згасав, відповідає спеціальна людина, підкормлюючи його дровами з мигдального чи абрикосового дерева.

4. Конкретно цей вогонь горить безперервно з 474 року за нашим літочисленням, тобто більш як півтора тисячоліття. Від людей він огороджений склом, щоб не оскверняли його своїм диханням, тому сфотографувати його хоч трохи прийнятно вдалося лише на тлі власних рук.

5. Хай споруда і сучасна, а має власний підземний водний резервуар, що більше всього зачаровує своїми текстурами та грою світла.

6.

7. Ікони чимось споріднені з нашими, та й взагалі пізніші світлові релігії так чи інакше увібрали в себе щось із зороастризму. Одне з головних свят ісламського Ірану, Навруз, – теж звідси.

8.

9. Більшу частину музейної експозиції складають фото, і за неможливістю самому побачити живих зороастрійців чи їх обряди, залишалося тільки перезняти чужі зображення. Ph.: Sarvar Dehmoobed:

Якою б радикальною не була ісламська республіка Іран, найперше для самих себе вони – перси, що мають історію в кілька тисяч років, одним із стовпів якої є зороастризм, тому нині його статус цілком легальний. Офіційно в сучасному Ірані близько 50 тис. послідовників цієї релігії, але неофіційно в неї подалось куди більше людей, незадоволених шаріатом та політикою аятол. Значна община також проживає в Індії, а так розсіяло їх по всьому світу. Із знаменитих представників найперше згадується Фредді Меркюрі.

10. Ph.: Zarir Najmi:

11. Найбільш священним для зороастрійців місцем є святилище Чак-Чак, заховане у горах кілометрів за сто від Язда. На фото зліва – храм Фірузабад (Ph.: ?), справа – село Чак-Чак (Ph.: Homayoon Mehrzad).

12. А так святилище виглядає зсередини (Ph.: Sarvar Dehmoobed):

13. Вогонь, вода і земля, священні в уявленні зороастрійців, не повинні були осквернятися мертвою плоттю, що вважалась нечистою. Тому померлих ховали в промасленій тканині чи воску, а з часом вигадали такий оригінальний спосіб їх позбавитись, як вежі мовчання, «дахма». Руїни двох таких збереглися на південній околиці міста.

14. Тіла складалися на вершину вежі, де плоть об’їдали стерв’ятники, а кістки тліли вже самі (по мірі розвитку прогресу, цей процес прискорили завдяки вапну). Мені попадалася версія, що вища вежа призначалася для чоловіків, а нижня – для жінок, але стверджувати напевно не буду. Спочатку піднімемось на «чоловічу».

15. З неї дуже гарні види на нижню башту, що фотогенічна й сама по собі, і в оточенні гір… якщо не задумуватись сильно про її призначення.

16.

17. У центрі – виїмка, куди згорталися кістки. Відчуття у місці з такою передісторією… та взагалі ніякі. Чи то вже у мене уява усохла, чи просто оця вся енергетика й тому подібне – не моє.

18. Види на Язд, точніше, на сучасну його частину із висоти:

19.

20. З неодмінними синіми куполами. А от малоповерхового старого міста звідси не розрізнити.

21. Видимість псується і традиційним для великих міст Ірану смогом, чи пилом, чи всім одразу. Ніби звичайні для нас спальні мікрорайони, але як же мало зелені.

22. І розчинені в димці гори.

23.

24. На передньому плані – таке собі місто мертвих, про яке трохи нижче.

25. Більшість веж мовчання перестала використовуватись на початку 20 ст., але одиниці продовжували діяти до 1960-70-х років, поки це не заборонили остаточно законами ісламської республіки. Одне з небагатьох діючих зороастрійських кладовищ знаходиться тут же недалеко. В наш час тіла своїх мерців вони ховають у герметичних бетонних нішах.

26. Щодо споруд, більші (і сильніше поруйновані) призначалися для проживання насасаларів – могильщиків, що обслуговували місто мертвих. У постійному контакті з трупами, які могли бути джерелом зарази (а для зороастрійців – ще й житлом демонів), вони змушені були тут проводити все своє життя.

27.

28. Друга частина споруд – щось на зразок сімейних молитовень, де родичі померлого три доби молилися, щоб новопреставлена душа не розгубилася в потойбічному світі і знайшла дорогу в рай.

29. Підземний водний резервуар у насасаларів також був свій, окремий.

30. За компанію збігали і на нижчу вежу.

31. Виїмка тут менша, що не відміняє її початкової зловісної суті.

32. Але вже час рухатись далі, залишивши це мовчазне місце тим, кому воно належить по праву, – душам із потойбіччя та гігантським чорним мурахам.