Рахів та його Кровище

У такому місті було б гріх просто пройтись вулицями і не залізти хоча б на одну з ближніх вершин, з якої можна поглянути на нього з висоти. Із цих ймовірних вершин я вибрав гору Кровище (817 м), до якої від центру кілометри три з копійками, не рахуючи набору висоти. По-перше, вона знаходиться східніше Рахова і зранку з неї повинно бути краще освітлення, а по-друге, хоча б через брутальну назву, чому б і ні. Я підкорив Кровище!

2. Дорогою до неї спочатку потрібно перейти Тису.

3. Та традиційно мальовничу у горах залізницю, де відпочивав перед вечірнім відправленням якийсь раховоз.

4. Далі починається набір висоти, одразу на міських вулицях. На одному з підгірків стоїть аскетична православна церква незрозумілого віку.

5. Дорогу, що веде на Кровище, для стилістичної спорідненості я б назвав Говнище – вона являє собою типову карпатську ґрунтовку, що восени перетворилась на важкопрохідне болото, у якому реально якщо не вивалятись, то повиламувати собі ноги. Як нагорода, з першого ж неприкритого деревами повороту, – класна панорама міста. Здавалось би, якщо піднятися ще вище, то й види звідти можуть бути кращі, а от ніфіга.

6. Центральна частина Рахова досить компактна, до неї я б відніс фрагмент від жовто-зеленої церкви в лівій частині кадру до червоного костьолу в центрі, а від нього – поворот до вокзалу, правіше якого сховався і автовокзал.

7. Костьол та сучасний собор по сусідству:

8. Вокзал зблизька не фотографував, обмежившись кадром із висоти, він недавно реконструйований і для такого містечка величезний. Нині це тупикова станція, звідки стартують раховози по всій Україні (на той момент були поїзди в Київ і Харків). У сторону Ужгорода залізна дорога ніби фізично існує, але не використовується, бо її фрагмент до Тячева проходить по території Румунії, по-знущальницьки над самим кордоном.

9. Звертають на себе увагу і самотні хатки на протилежній горі, фактично на одному рівні з хмарами. На важкодоступних вулицях за сотні вертикальних метрів від центру, а цілком собі міські жителі.

10. А такі види відкриваються у протилежні від Рахова боки, по мірі підйому нагору:

11.

12. Найцікавіше було на той момент на стороні сонця, з яким вперто боролись хмари, що того дня носились над містом як підстрелені. І створювали попутно якісь неземні кадри.

13.

14. І через кілька хвилин вже ніщо не нагадувало, що недавно була сонячна погода, а саме світило мінімалістично ледь пробивало заслін.

15. А видимість плавно наближалася до нуля. Добре, що там в принципі важко заблукати.

16. Скоро показалось і Кровище, що на місцевості виступає досить чітким горбиком. Хоча я вже очевидно йшов всередині хмари, і здавалося, що підкорення вершини уже має суто спортивний інтерес, бо згори все одно нічого не побачу.

17. Але вийшло зовсім навпаки – насправді західна сторона поки трималась незахмареною, і виглядало все звідти просто фантастично.

18.

19. Напрямок, із якого я прийшов, затягнуло майже повністю, і хмари просто вляглися на ближні пагорби. Це було в якомусь сенсі неймовірно, коли можна не те щоб буквально доторкнутись до них, але зайти всередину – то точно.

20. А з інших боків розлилися молочні моря й ріки:

21. Дорога понад хмарами:

22. З вершини видно само собою і Рахів, от тільки уже густо прикритий туманом. Тому-то й було так важливо сфоткати його хоч і з нижчої відмітки, та поки взагалі була така можливість.

23. Північна околиця має індустріально-промисловий вид:

24. Вертатись думав тією ж дорогою, та в умовах нульової видимості сенсу не було, тому погнав наввипередки з негодою далі на північ, паралельно межі міста.

25.

26.

27. Сліди цивілізації і тут присутні.

28. Але переважно все незаймане й чарівне.

29. Зрештою вийшов на поперечну стежку, що веде в місто. Знову понад хмарами:

30.

31. Я розумію, що для таймлапса потрібно тримати камеру в повністю статичному положенні, але штативу у мене немає. З іншого боку, не міг не зняти хоч трохи ті дикі хороводи, хоча б і з тремтінням зображення.

32. Милі квартали приватного сектору в долині Тиси:

33. Частина будинків багатоквартирна і якась аристократична навіть.

34. Та ще трохи природи, перш ніж остаточно повернутися в місто. Десь там мене нагнав і дощ.

35.

36. Познайомився з місцевою красунею.

37. Вулиця, що цікаво виглядала згори, виявилась такою і знизу. Добротні старі будинки схожі на міжвоєнні. Це школа:

38. Поруч – кілька житлових. Навіть попри утеплення видно, які вони були цікаві, кам’яний низ, дерев’яний верх.

39. Чимось нагадало чеський квартал у Хусті, тільки про нього багато хто чув, а про цю вулицю в інтернеті ні слова. Можливо, тому що натрапити на неї можна хіба що випадково, як я?..

40.

41. Далі залишилось промайнути повз руїни картонної фабрики, за якою парк, а з нього вже й вершечки храмів середмістя видно. Доречно, що злива виявилась короткою, і до огляду центру якраз знову засвітило сонце.

42. Православний собор Зіслання Святого Духа (1991).

43. Костьол св. Яна Непомуцького збудований у 1825 році.

44. На 83,8% українців у Рахові припадає 11,6% угорців та 3,2% румунів. Судячи з відсутності дубляжу румунською, в католицький храм вони не ходять.

45. У центрі міста стоїть пам’ятник гуцулу з написом «Знаймо – хто’смо». Рахів цілком має право зватися однією із символічних гуцульських столиць.

46. Із цивільної забудови виділяється суровий міжвоєнний функціоналізм.

47. Іноді зі збереженими раритетними вивісками.

48. Греко-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці (1792) на вулиці Шевченка.

49. Звертає увагу, як за нею по крутому схилу буквально подерлись нагору будинки і кладовище. Із просторами рівної землі тут явно проблема.

50.

51. До автовокзалу вкотре потрібно було перейти Тису, для чого скористався пішохідним містком. Варто зауважити, що здебільшого Рахів-архітектурний все ж виглядає так, як тут:

52. Відповідно гірські краєвиди навколо набувають неабиякого значення, перетворюючи це місто із тривіального на одне з найгарніших та найцікавіших в Україні.

53.