Слов’янськ, частина 1. Місто живих

2. Знайомство почалося традиційно з вокзалу, яких тут два (є ще «Слов’янський Курорт» на протилежному кінці міста).

3. При вокзалі перша пам’ятка, Олександро-Невський собор (1897).

4.

5. Дорога до центру іде через автовокзал, що зручно, і взагалі мені транспортна система здалась хорошою, будучи сильно обмеженим у часі встиг побачити декілька точок у різних частинах міста. Біля автовокзалу є своя історична цінність, контора Слов’янської міської товарної станції.

6. Далі старе місто. Цілісної автентичної старувки тут годі чекати, та окремі екземпляри точно варті уваги. Цей будиночок на maps.me позначений як синагога, але в списку пам’яток іде як особняк.

7. Основа історичної забудови Слов’янська – 1-2-поверхові житлові будинки чи особнячки.

8. Є серед них по-справжньому вишукані.

9.

10.

11. Деякі покинуті і просять про допомогу…

12.

13.

14. Педагогічний університет, колишня жіноча гімназія початку 20 ст.:

15. У цих двох хатинок зберіглися шикарні двері:

16.

17.

18. Креативні будки:

19.

20. Взагалі місто приємно здивувало в плані муралів.

21. У підворіття в центрі теж варто позаглядати.

22.

23. Не без рагулів, яким більше не було де свої каракулі втулити.

24. Як водиться, в середмісті присутні кілька представницьких сталінок.

25. Десь поруч із цією пропустив дім культури (здавалося, щоб у ньому цікавого, а то колишній купецький клуб із модерновими вікнами…)

26. Будинок купця Александрова.

27. Соборна площа, тут все класично. Міськрада, фонтан, багато простору.

28.

29. Собор 2006 року, відбудований на місці історичного, знесеного під 50-річчя октября.

30. Крім центру, варто побачити ще пару районів. Перший – Славкурорт, що на північному сході міста, десь там і була фортеця. Дорогою трапився краєзнавчий музей (будинок міщанського училища). Має працювати у вихідні, та не було часу перевіряти.

31. Вілла «Марія».

32. Стріт-арт, знову ж таки.

33.

34.

35. Район Слов’янський курорт відкриває дещо незвичну для більшості сторону Донбасу – рекреаційну та санаторну. По тілу міста тут розкидано чимало озер, і не простих, а лиманних, що видно з першого погляду, точніше, з першого подиху – вони грязьові, солоні і з міцним духом, що нагадає про кримські Саки усім, хто там був хоча б проїздом. Назвати це словом «сморід» язик не повертається, якось підсвідомо воно сприймається як корисне й цілюще.

36. Із церквою вдалині.

37. Велодоріжка, Карл. А от тротуару немає з жодної сторони дороги.

38. Найперше до церкви сюди і йшов. Воскресенський храм кінця 18 ст. – найстаріша на сьогодні споруда Слов’янська.

39. За нею починається Вейсове озеро, одне з найбільших на курорті. З пляжем, що явно користується популярністю, а традиційно мала для лиманів глибина (до 1,9 м) сприяє тому, що голови відпочивальників стирчать із води майже скрізь. До чого фашистська хунта людей довела, у грязюці борсаються.

40. Церква звідси теж гарно проглядає, тільки не коли сонце якраз навпроти.

41. Іще варто кинути оком на район Центральної лікарні, що північніше старого міста, по вул. Шевченка.

42.

43. Її корпуси розкішні.

44. І двері.

45. І котики.

46. Прямо за лікарнею сховалось старе кладовище (зручно, шо?), яке колись може стати меморіальним парком, а зараз суцільно потонуло в бур’яні. Від каплички я зміг роздивитись тільки верх на ультразумі, а побачити пам’ятники поки що годі й думати.

47. Школа №5, колишнє 7-класне комерційне училище 1909 р. Це вже побрів у сторону автовокзалу.

48.

49. Типографія.

50.

51. Малюнок, потаєну суть якого не зрозумів.

52. Іще один зі старих будинків займає СБУ.

53. Із чорним клеймом сучасності. Окрім цього, майже ніщо не нагадує про близьку війну, якщо не шукати спеціально.

54. І мозаїка з рагульським віконцем. На сьогодні все, а наступного разу – про зовсім іншу у всіх сенсах сторону Слов’янська.