Ковель. Стягнутий залізними путами

2. Місто й досі є великим транспортним вузлом. Автобусний вокзал розташований поруч із залізничним, ринок теж поруч, що все разом створює невимушену атмосферу якогось із кіл пекла. Крупній залізничній станції не обійтись без паровозу-пам’ятника, у даному випадку Су 253-25 1950 року випуску, як свідчить табличка на постаменті, «одному з найкращих зразків пасажирських паровозів у світі».

3. Модерний історичний вокзал не пережив Другу Світову. Заміну йому відбудували в 1951 р. у стилі сталінського ампіру, вона уже встигла стати пам’яткою архітектури.

4. Шпиль прикрашає підкова, присутня також на гербі та прапорі Ковеля.

5. Далі підемо по місту, спочатку по вулиці Ветеранів, що тягнеться паралельно до колій. Понад нею зберіглося декілька старих будинків, зайнятих різними залізничними службами, та обов’язкова водонапірна вежа.

6.

7. Звертає на себе увагу польський закопанський особнячок. Такі вже навчився розпізнавати у Луцьку й Бресті, та і в Голобах схожий бачив.

8. Житловий будинок 1920 року. Інша фішка регіону – отака специфічна жовта цегла (яка багато де вже стала темно-сірою). У місті зустрічатиметься не раз.

9. Та навіть модерн:

10. Так поступово дійшов до обіцяної унікальної пам’ятки. Мова про костьол св. Анни (1771). При моєму фанатизмі щодо дерев’яних споруд, одного його було достатньо, аби сюди приїхати. Хоч він і не ковельський від початку – збудований в селі Вишеньки Рожищенського району, а сюди перевезений у 1994-96 роках і відреставрований заодно.

11. В Україні збережені дерев’яні костьоли можна на пальцях рук перелічити. А цей ще єдиний у такому стилі, а також, певно, найбільший та найстаріший.

12. Мені пощастило прийти саме перед початком служби, тому навіть потрапив усередину.

13. Світлі інтер’єри храму дивно контрастують з похмурим, майже оборонним екстер’єром.

14. Знімав так, щоб не дуже драконити прочан, тому кадрів усього нічого.

15. ОргАн після реконструкції ніби як німці подарували.

16. У решту часу, крім служб, зачинений не тільки костьол, а й двір взагалі. Тому про всяк випадок приведу їх розклад (станом на січень): пн, пт, сб – 9:00, ср, нд – 11:00, вт, чт – 18:00.

17. Спіймав у кадр такий авто-раритет:

18. І вийшов на вулицю Незалежності, чи не головну в місті і найбільш насичену пам’ятками. Церква архистратига Михаїла (МП, 1903):

19. За нею починається Старе (і велике) міське кладовище, примітне наявністю цікавих скульптур, а також значним інтернаціоналом похованих. Я ним не ходив, але й навколо церкви було що глянути між іншим.

20.

21.

22. Другий храм при кладовищі належить ПЦУ. Колись це була католицька каплиця, дати побудови якої не знайшов, і в списках пам’яток її немає.

23. Трапляється у місті і функціоналізм.

24. Центральну частину вулиці відкриває палац учнівської молоді. Зліва видно по-провінційному скромну йолку; що похвально, ковельці прикрашають живу ялинку, яка там росте постійно.

25. У Центральному парку неодмінно присутній пам’ятник Лесі Українці, це ж Волинь.

26. За її спиною розташований краєзнавчий музей, навіть робочий у неділю. Не те щоб щось супер незвичне, але зайшов-подивився, раз таке діло. Ціна за вхід – символічні 10 гривень, скільки ж за фото, та й то мені їх простили, бо зробив усього два кадри.

27.

28. Окрема тема – вхідний квиток Якщо придивитись, актуальну ціну та штамп музею все ж видно.

29. Далі по вулиці залишилось кілька уламків історичної архітектури, по яким можна скласти хоча б смутне враження, як виглядав довоєнний повітовий Ковель. Аптека Фрідріхсона, наприклад.

30.

31. Особливо виділяється будиночок «в одне вікно» завширшки:

32. А такі там дворики:

33. Під ноги теж варто іноді дивитись.

34. Паралельно парку проходить пішохідна частина бульвару Лесі Українки, місцева стометрівка. Хоча із архітектури там максимум сталінки заслуговують уваги.

35. Тому йдемо далі. Жіноча гімназія (1909-10) по вул. Театральній:

36. Голубине стадо над пам’ятником чорнобильцям.

37. Діти ловили момент. Яка зима, такі й сніговики…

38. А деякі будинки з характерної жовтої цегли можуть бути і в такому стані:

39. РАЦС по вул. Бандери, колишній особняк 1920 року:

40. Чергова церква із числа сучасних. Храмів у місті взагалі нелогічно багато, фотографував далеко не всі.

41. Далі парк ім. Шевченка, що лежить на березі Турії. Парк як парк, хіба що дерев малувато, а от пам’ятник Кобзарю вважається найбільшим у світі – 7 метрів висоти, 20 тон ваги.

42. Ну і небо відзначилось:

43. Залишилось трохи пройтись частиною міста на іншому березі річки. Усе, що залишилось від колись значної єврейської громади (50% населення міста на 1939 рік) – синагога, і та використовується як фабричне приміщення.

44. Гламурний Свято-Воскресенський собор (1877):

45. Школа №7 (1907):

46. Ворота, видно, новітні, та все ж:

47. Житловий будинок з тієї ж цегли:

48. Церква, не пам’ятаю яка по рахунку. В принципі симпатична репліка знищеного у війну храму.

49. Нетривіальний ракурс гламурного собору:

50. Наостанок покажу трохи вулиці Володимирської. Це широка жвава магістраль, тим чудніше, яка на ній зберіглась забудова – атмосферні дерев’яні та глиняні волинські хатки:

51.

52.

53. Назад у центр вертався вулицею Фабричною. Міст одночасно є дамбою на Турії, з півдня утворює Ковельське водосховище. А небо продовжувало чудити.

54. Маючи вдосталь часу до поїзда, після вечері вдруге пройшовся у парк і до дамби – ще раз половити гру сонця й хмар під час завершення короткого та химерного зимового дня.

55.