Три міста Великої гавані

Окремо варто проговорити про топоніміку. Із назвами на Мальті повний хаос, але тут він подвоюється. Якщо зазвичай кожне поселення має схожі мальтійську та англійську назву, то у випадку Трьох міст у кожного є ще й італійська, іноді зовсім інакша. І кожне з цих 2-3 імен досі на ходу!

2. Щоб хоч самому зрозуміти, де я знаходився, нижче наводжу шматочок карти. На ній провів приблизні кордони і підписав назви на різних мовах. Звертає на себе увагу, що кожне місто досі має межу у вигляді фортечних мурів, особливо розкішні вони навкруги Бормли/Коспікуа.

3. Причому оборонних ліній у Бормлі дві, є ще й внутрішня. Я вискочив із автобуса якраз перед нею і урочисто увійшов у центральну частину через браму святої Єлени.

4. Спочатку там мало цікавого.

5.

6. Потім поступово починається колорит.

7.

8. Колотушки на дверях так і просять, підійди й постукай.

9. І через всього нічого ходу перед нами постає наступна оборонна стіна, за якою починається Сенглеа/Ісла. Конкретно над дорогою нависає бастіон св. Михайла.

10. За бастіоном сховалась місцева базиліка Різдва Діви Марії.

11. Сенглеа – зовсім крихітне місто, при тому одне з найбільш густонаселених у Європі. На 0,2 квадратних кілометрах(!) уживається 2,7 тис. чоловік, це в 10 раз більше, ніж в середньому по Мальті.

12. І на хаотичній головній вулиці ця щільність відчувається як ніде.

13. Хоча є і тихі провулки.

14. Як дійти до краю мису, на якому стоїть місто, звідти відкривається вид на Валлетту на протилежній стороні гавані.

15. На виступі справа виділяється меморіал на честь полеглих у Другій Світовій із дзвіничкою, а купка дерев над ним – Нижні Сади Баррака. Так, шматочок зелені 45 на 60 метрів для Мальти – уже сад.

16. На північний схід від Сенглеа виступає такий самий вузький мис, який займає Біргу. На краю мису – форт Сент-Анджело, один із центрових об’єктів Трьох міст. Але про нього трохи нижче.

17. Поки ж іду назад, знімаючи на ходу всякі деталі.

18.

19.

20. Це теж Сент-Анджело:

21. І якось так непомітно вертаюся в Бормлу. Щоб не обходити продовгуватий кінець бухти, через нього перекинули пішохідний місточок.

22. Це теж щось про Другу Світову, судячи з дати.

23. Оригінальна урна:

24. Бормла/Коспікуа найбільша з трійки, та фотографував її якось менше усіх. Хоча й без фото досі пам’ятаю, що бродити її чарівними вуличками – то любов.

25.

26.

27.

28. Її головну церкву (Непорочного Зачаття, 1730) зміг умістити в кадр тільки здалеку, з якимось шанхайчиком на передньому плані.

29. Із протилежного боку симпатично і більш цілісно виглядають оборонні стіни Сенглеа, над якими стирчать залізяки мальтійської верфі.

30.

31. А попереду вже видно стіну, за якою починається Біргу/Вітторіоза.

32. Марина між містами користується неабиякою популярністю.

33. Як і інші, Біргу починається з церкви (св. Лаврентія, 1681).

34. Монумент свободи. Встановлений на честь події, коли 31 березня 1979 року останній британській військовий покинув Мальту.

35. Шайтан-машина перед морським музеєм.

Понад бухтою швидко дійшов до форту Сент-Анджело, який відокремлений від житлової частини Біргу. Вхід у нього коштує 10 євро.

Говорячи про Мальту, не обійти увагою її лицарський орден, що існує з кінця 11 ст. і є найдавнішим у світі. Із моменту прибуття на острів лицарів-госпітальєрів у 1530 році Біргу став їх столицею, а форт використовувався як резиденція великого магістра.

На сьогоднішній день Мальтійський орден є такою собі державою без постійної території, підтримує дипломатичні стосунки з 107 країнами і навіть має власну валюту, мальтійський скудо (хоча не уявляю, нафіга). Але штаб-квартира їх знаходиться давно не на Мальті, а в Римі.

36. І от в 1998 році Орден частково повернувся на рідний острів, узявши в оренду на 99 років якраз форт Сант-Анджело. Тому частина його для відвідувачів недоступна, а решту займає військовий музей, все одно величезний.

37. Насправді зсередини форт зовсім не вражає. За рахунок гігантських розмірів навіть не усвідомлюєш, що знаходишся в фортеці, просто якась незрозуміла малолюдна територія. Розкидані по ній музейні експозиції також не надто цікаві.

38. Вмурована у бастіон капличка:

39. Можна залізти в бутафорський човник з очима і подивитись на проекторі лекцію з історії, вау.

40. Тому найцікавіше у фортеці – види навколо, зокрема на ту ж Валлету. Зі сторони краще усвідомлюється потужність її стін. Купка дерев наверху, то знову таки сад, як не дивно – Верхні Сади Баррака.

41. Хаос житлової забудови, під якою колоритний рибний ринок:

42. Вихід із Великої гавані позначений маяками.

43. Але далі зі сторони Біргу є ще виступи, їх займає село Калкара. На краю стоїть дуже красивий форт Рікасолі. Зараз належить мальтійській комісії з фільмів (чи щось таке) і закритий для відвідувачів. Проте, підозрюю, зсередини він так само не чіпляє, як і Сент-Анджело.

44. Дивна споруда з кулею, на жаль, на картах не підписана.

45. Марина Калкари простіша, та теж є на що глянути.

А найбільше часу, що я витратив у клятому форті, у мене зайняв пошук виходу. Сент-Анджело, певно, зміг відчути мою неприязнь і в якості помсти добряче поводив колами по своїх лабіринтах.

46. Вулиці Біргу:

47.

48. На виході з міста знову натикаюся на його потужні бастіони, за якими уже видно будинки Калкари.

49. І хоч то просто село по статусу, площі займає десь стільки ж, як Три міста разом узяті, і там теж є на що подивитися. Але то, як кажуть, уже зовсім інша історія.