Тепло кам’яних джунглів

Отже, Мальта. Маленька острівна держава на південь від Сицилії, 316 кв. км, 493 тис. чоловік. Якщо перекласти це на українські реалії, виходить, що вся країна трохи менша Харкова за площею і трохи більша за населенням, ніж Миколаїв.

Перші люди, які залишили по собі хоч які сліди, засвітилися тут ще за 5200 років до н. е., назва ж острова пішла від фінікійської фортеці Мілет (сучасна Мдіна). Далі ця крихітна територія не раз переходила із рук в руки греків, карфагенян, візантійців, арабів, нормандців, іспанців, турків, французів… у такій мішанині та русі формувалося корінне населення острова із власною мовою.

Найдовше тривав протекторат Великої Британії, з 1800 року. 21 вересня 1964 Мальта отримала незалежність, але різні етапи її становлення тривали до кінця 70-х років (наприклад, довгий час головою країни лишалася британська королева).

Окремо треба відзначити Мальтійський орден, котрий не тільки найдавніший у світі лицарський орден, а така собі держава без площі, яка існує з 1753 року, нині є організацією-спостерігачем в ООН та має власні дипломатичні відносини з більш як сотнею країн. Правда, квартируються вони зараз у Римі, а на Мальті тільки орендують форт Сант-Анджело у місті Біргу.

Сама ж Мальта 1 травня 2004 р. вступила в ЄС. Відповідно незабаром перейшла на євро, так що ніяких проблем з обміном валют також не буде. Окрім стандартних, на острові часто зустрічаються євро-монетки, випущені місцевим банком: на них зображені мальтійський хрест, герб і мегалітичний храм.

Вся країна складається з трьох островів, а не з одного, як багато хто думає. Найвагоміший серед них – власне Мальта, де проживає 88% населення, зосереджені найбільші міста та столиця.

Столицю я відокремив від великих міст спеціально, бо вона до них не відноситься, що факт. У Валлетті мешкає трохи менше 6 тис. чоловік і за цим показником вона навіть на крихітній Мальті крутиться в районі 25 місця.

Валлетта – у більшій мірі місто-музей, досконала фортеця зі строго перпендикулярними вуличками, які так чи інакше виходять до моря, тому що місто знаходиться на вузькому півострові.

Міські вулички є зосередженням усього найпрекрасніше-урбаністичного, що можна знайти на Мальті, але ж не я один такий розумний хотів їх подивитись. Місцями через наплив людей вулиці Валлетти виглядають страхітливо, і це єдине по-справжньому незатишне місце в країні. Що не відміняє його краси й автентичності.

Фактичним же діловим, торговим та туристичним центром Мальти є Сліма, яка знаходиться по інший бік бухти Марсамшетт відносно столиці.

Але навіть 5800 мешканців Валлетти виглядають солідно, якщо порівняти її із Мдіною – середньовічною столицею острова. Зараз це фактично велика фортеця, всередині якої досі живе близько 250 чоловік. Та вона все одно має міський статус.

На головній вулиці Мдіни також багато туристів, проте варто лише трохи відійти вбік, щоб потрапити в безлюдну середньовічну казку її закручених глухих вуличок.

Найбільше ж місто Мальти (єдине, де мешкає понад 20 тис.) називається Біркіркара, і цей важливий транспортний вузол на відстані від моря туристам майже невідомий. Але і там є на що подивитися.

Усього ж майже вся північно-східна частина острова забудована ледь не суцільною агломерацією, і для наших реалій виглядає як одне неперервне місто, тому іноді досить складно навіть розібратись, де саме ти знаходишся.

Південно-західна частина Мальти – навпаки, здебільшого сільська місцевість. Сюди треба їхати заради тиші, моря та скель. Хоча і тут трапляються туристично відомі місця, наприклад, Марсашлокк – рибальське село із характерними яскравими човниками «луццу», котрі встигли стати одним із символів усієї країни.

Другий за величиною острів називається Гозо, він майже в чотири рази менший за Мальту. Населення 33 тис. чоловік, і якщо його жителів назвати мальтійцями, то вас найпевніше виправлять, що вони – Gozitans (сам не перевіряв). До того ж більшість його мешканців ніколи не покидає меж острова.

Гозо куди менш населений і туристичний, тому затишніший та спокійніший. Є тут і своя столиця (та за сумісництвом найбільше місто), хоч і неформальна – Вікторія. До 1887 року називалася Рабат, але її перейменували, щоб не плутати з тезкою на Мальті. Тим не менш, назва Ir-Rabat досі популярна у вжитку.

Довгі роки найпопулярнішим місцем Гозо було Лазурне вікно – природна вапнякова скеля у формі арки (а зйомка поблизу неї епізодів «Гри престолів» тільки додавала інтересу). На жаль, у 2017 році вона обвалилася. Тим не менш, затока Дуейра, біля якої знаходилось «вікно», досі притягує купу народу.

…При тому, що за якісь 5 кілометрів на північ є дуже схожа і досі ціла арка, але там немає натовпів та туристичної інфраструктури. Такий собі ексклюзивчик, поки незнайомий широкому загалу.

Найменший острів Мальти називається Коміно: 3,5 кв. км і всього три постійні мешканці (священник, поліцейський та доглядач маяка). У теплу пору року діє 4-зірковий готель, та й взагалі туристи туди мотаються аж бігом, щоб поплавати у місцевих лагунах. Я ж на Коміно не висаджувався, благо на нього можна поглянути зі сторони, і з Гозо, і з порому.

Окрім цього, Мальті належить ще декілька скель-острівців, незаселених із-за маленької площі та природоохоронного статусу. Ось, наприклад, Фільфла – найпівденніша суша країни:

Тепер про те, що подивитися чи на що звернути увагу на Мальті взагалі. У містах обох островів найперше впадатимуть у вічі різнокольорові засклені балкончики, така суто місцева фішка. Незважаючи на кількість, вони зовсім не приїдаються.

Якщо придивитись уважніше, стає помітно, що, окрім номеру, будинки часто мають імена. А деінде досі, можливо, і замість номеру.

А також дверні колотушки – цілі витвори мистецтва:

За межами ж міст до ваших послуг море та скелі у найрізноманітніших конфігураціях. Пляжі також є (переважно галькові і буквально декілька піщаних), але Мальта – то взагалі не про лежання на березі морька, тут треба ходити і споглядати.

Скелі Дінглі:

Любителям фортифікацій припадуть до душі місцеві фортеці, яких досить багато на островах (а просто веж взагалі тьма). Щодо доступу всередину, на Мальті вони є двох типів: зачинені (наприклад, бо військовий об’єкт) і з входом за 10-12 євро (крім цитаделі у Вікторії, куди можна потрапити задарма).

Втім їх краще оглядати все ж ззовні і здалеку. Зсередини вони погано сприймаються через масштабність, а розміщені в них музеї не надто цікаві. Як тут не позаздрити білою заздрістю натовпам іноземців, що справно несуть туди свої грошики, коли українські більш красиві замки потроху розвалюються у забутті.

Мальтійці – глибоко релігійні люди, тому іще однією особливістю країни є значна кількість соборів, навіть у маленьких селах. Вони всі переважно барокові і в чомусь типові, але кожен чимось вирізняється, а трапляються й просто шедеври.

А ще котики, їх там багато. Можна навіть сказати, що мальтійці сповідують КОТОлицизм:

Не всі такі добрі й милі, є справжні гопники

І зайвий раз варто згадати, що Мальта – це все-таки кам’яні джунглі. Рослинності мало, квадратик зелені 60 на 80 метрів уже гордо буде називатись сад. Із живності, окрім котів, багато тільки горобців та ящірок (котрі жваво бігають навіть вулицями Валлетти). Пси лише на повідку, навіть голубів мало.

Також розкажу ще за два типи місць, які я проігнорував під час поїздки, але згадати про них варто.

По-перше, це мегалітичні храми (тобто складені з необтесаних кам’яних брил). На Мальті їх було понад 20, більш-менш цілими збереглися чотири (плюс один підземний). Досі невідомо, ким були люди, що залишили по собі ці споруди, з якою ціллю їх складали та як (там все-таки каменючки важать десятки тон, що не так легко їх пересувати первісній людині). І зрештою, куди ті люди потім поділись, також таємниця.

Найдавніший мегалітичний комплекс називається Джгантія: його споруджено за 3600 років до н.е., тобто на тисячоліття раніше єгипетських пірамід. Джгантія вважається найдавнішою рукотворною спорудою на Землі.

Проте з позиції людського зросту це все ж сприймається не так ефектно. До того ж мальтійці дуже бережуть свою спадщину, тому доступ до цих об’єктів можливий тільки в певні години та по черзі… і мені стало лінь заморочуватися. Почитати про мегаліти більше можна тут.

Є на Мальті і геть протилежне за своєю суттю місце, центр нічного життя з барами, стрип- і просто нічними клубами і т.д. Така собі Ібіца по-місцевому для любителів потусити. Райончик називається Пачевіль, знаходиться у місті Сент-Джуліанс. Так виглядає зі Сліми:

До всіх інших принад, Мальта є ще й однією з найбезпечніших країн Європи (мені було норм зустрічати захід сонця у якійсь глухомані і потім потемну самому вертатись через пів-країни до готелю). Раніше деінде навіть замкИ на ніч не закривали, зараз із збільшенням числа туристів та мігрантів стало гірше, та все одно. Злодюжки промишляють кишеньковими грабіжками у людних місцях та угоном авто (хоча не уявляю, куди його можна угнати на острові).

Із природних неприємностей – скорпіони та медузи. Перших не зустрічав, а от других бачив здалеку… не хотів би познайомитися з такою купою слизу ближче.

А ще аборигени всі знають англійську, хоча узагалі їх рідна мова мальтійська. Вона найбільше схожа на арабську (тільки пишеться латиницею) з домішками фінікійської, італійської та англійської, словом зрозуміти щось важко. Але їх звучна топоніміка мені дуже подобається, оці Мдіна і Мсіда, Бірзеббуджа і Буджибба, Рабат і Мджарр…

У спадок від колоніальної Британії англійська стала другою державною мовою. Так як майже всі її знають з дитинства, шпарять так швидко, що хрін зрозумієш (з іншого боку, може, то тільки для мене так. Я в плані інгліша дуб-дубом, раптом хто ще не знає, хоча якось і виживаю на своїй роботі та за кордоном…). На Мальті також популярні курси з вивчення англійської, що дешевше, ніж у Британії та США, та менше візової мороки.

Від колишньої метрополії залишилось іще декілька моментів. По-перше, це лівосторонній рух. Те, що підривало мені мозок усі п’ять днів.

По-друге, інші розетки. Варто обзавестися перехідником чи уточнити в готелях про наявність європейської розетки.

По-третє, це червоні телефонні будочки, мі-мі-мі.

Тепер про пересування, проживання і витрати.

Переліт. Плисти до Мальти довго, треба летіти. Із можливих варіантів я б виділив три:

прямий) Авіакомпанія AirMalta здійснює по два рейси на тиждень (взимку по одному) із Борисполя в аеропорт Мальти (він там один) і назад. Летіти трохи більше трьох годин. Ціни за замовчуванням досить високі, зазвичай переліт в один бік коштує більше 100 євро, але бувають акційні варіанти (я втрапив на дати, коли були доступні декілька квитків по 80 євро в один бік без багажу). Траплялась реклама з акцією на березень, то взагалі за 40, словом, можна моніторити і ловити удачу за хвіст.

Також відзначу, що з Борисполя поки неможлива онлайн-реєстрація на їх рейси, тільки у живій черзі.

дешевий) Можна погратися з лоукостами на агрегаторах типу kiwi.com, хоча теж як пощастить, на потрібні мені дати не було адекватних і водночас дешевих варіантів. Часто вони просто незручні, з дуже дальніми пересадками (через Мадрид, Стокгольм…), зі стиковками по шість годин чи менше години і т. д.

швидкий) Найшвидші варіанти з пересадкою можливі з Turkish Airlines через Стамбул (години по дві на стиковку, на їхній аеропорт потрібно не менше!). Але і ціна відповідна, від 170 євро в один бік, зате турки одразу включають до квитка багаж і жрачку під час кожного перельоту.

Автобуси. Для внутрішнього пересування по Мальті і Гозо існує розгалужена система автобусних маршрутів. У транспортної компанії досить зручний сайт, (гугліть "Malta public transport", бо i.ua навернув гівна і не дає вставити цей домен в замітку) який дозволяє проглянути карти та розклади; також досить добре в реальному часі маршрути громадським транспортом прокладає Google Maps.

Квитки продаються на вході у водія, вартість 2 євро в теплу, 1.5 в холодну пору року (кінець жовтня – ще «тепла») і 3 на нічні рейси. Але є багато пакетних карток (розділ "Bus & Card Ticketing" на сайті), що дозволяють вибрати оптимальний для себе варіант і зекономити. Так як у мене була запланована купа невеликих переїздів, я взяв Explore card за 21 євро, що дає безлімітну кількість поїздок на всіх маршрутах Мальти та Гозо на 7 днів. Прикинув, що вона окупилася мені ще на початку третього дня.

Придбати картки можна одразу в цілодобовому магазинчику Agenda Bookshop в залі вильоту аеропорту та в багатьох місцях на островах (перелік є на сайті).

Автобусна система не те що б дуже зручна, але підлаштуватись можна. На Мальті майже всі рейси так чи інакше ведуть на головну автостанцію (Valletta Bus Terminal), що перед головними воротами Валлетти, на межі із містом Флоріана. На Гозо, відповідно, всі прямують до автостанції Вікторії.

Автобуси не зовсім лаконічно притримуються розкладу, можуть прийти на пару хвилин раніше чи спізнитись до 20 хвилин. На проміжних зупинках їм треба махати, як нашим маршруткам, а в салоні натискати на червону кнопку, інакше вони проїдуть зупинку.

Раніше на Мальті були свої характерні жовтенькі автобуси, ледь не один із символів країни, але вступ в ЄС їх доконав (дуже неекологічні). Зараз замість них на ходу стандартні великі машини. На вузьких і звивистих вуличках Мальти вони ганяють наче чумові, і після багаторічної перерви я згадав, що таке закачування у транспорті.

Таксі. Є двох видів, білі і чорні (буквально), перші дорогі і стирчать скрізь, другі вдвічі дешевші, тому їх треба шукати та замовляти завчасно. Мені вони були непотрібні, тому в ціни не вникав, але на наші гроші має бути дорого.

Варіантів оренди авто також багато, якщо вам норм перейти на лівосторонній рух та при цьому не убитись, ну і є права, звісно.

Пороми. Між Мальтою та Гозо цілодобово курсують пороми, час у дорозі в один бік – 25-30 хв. Розклад можна знайти тут. Відправляються з терміналу Чіркевва (Cirkewwa) на Мальті і Мджарр (Mgarr) на Гозо відповідно. Ціна за проїзд в обидва боки 4.65 євро, причому на Гозо пливете безкоштовно, а назад платите всю ціну (так ненав’язливо натякають, що ніяк інакше ви звідти не виберетесь).

Окрім цього, поромом можна дістатися із Сліми в Валлетту чи назад (замість об’їжджати бухту автобусом). Плисти хвилин десять, квиток коштує 1,5 євро в один бік або 2,5 в обидва. Це не стільки дає виграш по часу, як дозволяє подивитись на ці міста з води. Розклад тут.

Житло. Ліжко у мальтійському хостелі обійдеться від 10 євро за ніч (тут і далі ціни на одну людину на жовтень). Номер у готелі з нормальним розташуванням, сніданком та можливістю безкоштовного скасування стартує від 35 євро на Гозо і від 40 на Мальті (тобто не особо дорожче за аналогічні варіанти у Києві чи Львові, наприклад).

На Гозо найкраще ночувати у Вікторії, яка в центрі острова і з доступним транспортом у різні його кінці. На Мальті я сам зупинявся і тепер рекомендую Сліму (Sliema), у якій великий вибір готелів та кафе, є декілька пляжів. До головної автостанції острова 10-15 хв автобусом.

Їдло та пійло. У більшості міст країни, включаючи нетуристичні, є піццерії та пастацерії «на виніс», де можна на 1,5-2 євро набрати достатньо сухом’ятки, щоб наїстись. Вечеря в кафе обійдеться від 6 євро на Гозо і від 8 на Мальті. Виняток становлять рибні ресторанчики на узбережжі села Марсашлокк, де годують недавно пійманою місцевою рибою. Там ці ціни можна сміливо множити на два, але спробувати тої риби – ледь не перша гастрономічна необхідність на Мальті… словом, то вже вирішується індивідуально.

Зважайте, що порції кругом вбивче великі, там де в меню є розміри Starter та Main course, сміливо можна наїстись стартером (який ще й рази у півтора дешевший).

Із бухла популярними є місцеві лікери (не люблю, не пробував). Одразу декілька видів пива, із яких найпопулярніше «Чиск» (Cisk), а мені сподобався темний ель Blue Label.

Присутній і національний безалкогольний напій «Кінні» (Kinnie), на основі гірких апельсинів, трав та спецій. За їх рахунок має дивний післясмак, але спрагу тамує чудово. Точний рецепт мальтійці зберігають у таємниці.

Ось в принципі і все. Сподіваюсь, я вас зацікавив, і раптом ви не знали, куди найближчим часом вибратися за кордон, тепер маєте ідею

Якщо й писатиму детально про побачені місця Мальти, то швидше за все десь аж під весну (бо у мене тут ще перед нею ненароком набралося фоток із шести інших країн та з України само собою… зате хоча б у інстаграмчику все з’являється майже вчасно, заходьте в гості, хто дочитав аж до цього місця). Звісно, якщо до того моменту не заб’ю болт на це все і не вирішу за цю зиму просто виспатися як мінімум чи змінити щось у своєму житті ще радикальніше.

За п’ять днів я подивився 23 міст, сіл та місць, при тому все ж зміг притримати себе, так щоб це вийшов саме відпочинок, а не виснажливий набір пішохідного кілометражу. Тим не менш, певно, ніхто із тих, кого я знаю, не оцінив би позитивно середню інтенсивність такого «відпочинку».

Також само собою зрозуміло, що ці п’ять днів нічого толком не могли змінити на фоні уже звичного стану загнаності й затраханості, і досі лишилось відчуття, ніби їх і не було та все привиділося. Але ж вони таки були насправді, і як же я за них вдячний Богу та всім причасним, хто дозволив втілити цю маленьку казку у дійсність.