Імла

Поки рухатись вулицею, навколо темно й вогко. А варто тільки вирватись на простір – і там зовсім інший світ, кольоровий та містичний.

Зрештою добираюсь до води. Озера добряче поросли очеретом, та все ж.

У багряній воді вже не дрімають качки.

І в кінці-кінців зриваються з місця.

Високо в небі ще палахкотить місяць.

А порожніми доріжками тільки зрідка проходять якісь тіні.

Багряне небо тим часом набирає іншого кольору:

А я паралельно озерам пробираюсь назустріч світанку.

Бомбезна все-таки пора, і шкода, що зі своїм способом життя в цей час доби я зазвичай наглухо сплю.

А там нарешті показується і сонце:

Але на жаль, переважно туман монохромний. Буває так:

І навіть вдень:

Тоді навіть звичайні паркові стежки стають таємничими.

На озері мерзнуть і розчиняються в імлі рибалки.

І просто навпростець ходять люди.

Помітив білку, тільки не при такій видимості фотографувати її здалеку. А ви її бачите?

Чорно-біла зима. Як добре, що вона вже позаду.

І скоро нарешті частішають ясні дні. В один з таких наприкінці зими ловив майже повний і як ніколи величезний місяць.

Ловив із Сабарова. Давно тут не був, хоч на той момент ще було і грязько, і слизько, не витримав. На Сабарові сонце сідає за ліс на узвишші.

Небо персикового кольору:

І зрештою при справах залишається тільки місяць, на ледь не щохвилини новому небі.

Закінчується один з рідкісних для зими безхмарних днів, і скоро їх буде набагато більше. І тепло та сонце знову покличуть у дорогу.