Жиліна

Стартуємо традиційно з вокзалу. Ззовні він непоказний, але з величезними вітражами, присвяченими різним регіонам країни.

Старі приміщення залізничного господарства:

Далі замок, до якого краще проїхати міським автобусом. Знаходиться він по той бік річки Ваг, на північному передмісті під назвою Будатин.

У Будатині нас зустрічає скульптура письменника Йозефа Гурбана, якого усадили на коня. А прагматичні словаки розкритикували її у гугл-відгуках як даремну розтрату грошей.

Рух по трасі тут шалений, перейти можна тільки під землею. Стріт-арт у переході розкішний:

До замку веде вулиця, яка так і називається “K Muzeu”. Але перше, що ви там побачите, може розчарувати.

Відчуття, що це десь в Україні Але насправді реставрація, яка, судячи з фото минулих років, помітно рухається.

Будатинський замок згадується ще з другої половини 13 ст., але з того часу неодноразово перебудовувався, так що вид його змінився до невпізнання. Останні господарі, а він був приватною власністю до 1945 року, надали йому вигляду, більше схожого на палац.

Коло замку є капличка:

Було відкрито і порожньо, можна піднятись нагору гвинтовими сходами. Але там нічого цікавого.

Замок-палац, як водиться, має ландшафтний парк. Із паркової сторони він уже зразково-показовий:

Всередині – Повазький музей. Із чисто місцевим прибамбасом, потрапити туди можна тільки у супроводі гіда і у складі півторагодинної екскурсії. Тому обмежився спогляданням лише екстер’єрів.

Назад у центр пішов пішки. Ваг тут дуже мальовничий:

З протилежного берегу можна знайти види на замок з водичкою.

Ну і пора пробиратись у середмістя.

Дуже приємний скверик під назвою Sad SNP. Його оточують симпатичні вілли й особнячки:

А у самому сквері зелено й затишно, дзюрчать фонтани. Люди відпочивають, просто сидячи на газонах, нема на них наших собачників, хе-хе.

Скульптура іншого роду:

Площа Андрея Глінки:

Над нею нависає одна з домінант Жиліни – катедра Святої Трійці 1400 року. Брутальна споруда на задньому плані – Divadlo, себто театр.

Намагався сфотографувати і всередині, але темно. До того ж до мене у коридорі пристав дідок бомжуватого виду, мабуть, служитель собору, тикав мені якийсь бейджик і недвозначно вимагав грошей, вчепившись у руку. Я вручив йому 20 євроцентів і швидко злиняв, поки він роздивлявся у темряві.

Францисканський монастир 1731 року: костьол та келії:

Школа:

Так, це просто школа…

Палац Розенфельда, як на мене, найгарніша споруда міста:

Прекрасний як вцілому, так і в деталях:

Просуваємось у самісіньке серце Жиліни…

Ним є Маріанська площа, забудована у середньовічному стилі. Недавно відреставрована, що відчувається.

Виділяється великий бароковий костьол із келіями монастиря капуцинів:

Колонні переходи:

Площа дуже атмосферна, повно всяких кав’ярень, фонтанчиків, скульптур…

Ратуша маленька, але дуже ошатна:

Убік вокзалів пробирався вулицею Народною, пішохідною зоною, яка теж по-своєму цікава. Ще й нарешті розпогодилось.

Дети, позор!

Кадр із автобусної зупинки, уже на виїзді у наступну точку. І правда ж, «прекрасне мєсто»: