Мир та його замок

Замок квадратний у плані з чотирма 5-поверховими бічними вежами, які виступають од стін. П’ята вежа, в’їзна, має 6 поверхів, вона ж і найгарніша з-поміж усіх.

Дуже коротко про історичні віхи, і йдемо дивитись вражаюче багату музейну експозицію. Замок будовано у 1506-10 роках для родини Ілліничів, що володіли тоді Миром. Після Ілліничів він дістався Радзивіллам, за яких твердиня з готичної перетворилась на ренесансну і стала таким собі своєрідним заміським володінням, більше призначеним для пишних прийомів, а не воєнних цілей.

Тим не менш, комплекс активно брав участь у всіх сутичках на цих землях, часто руйнувався. Особливого спустошення зазнав у 1812 р., після чого Радзівіли мусили його покинути (вони підтримали Наполеона і прогадали).

У 19 ст. замок поступово приходив в запустіння. З 1891 до 1939 року ним володів рід Святополк-Мирських, які відбудували його, звели поруч палац (зберігся тільки флігель) і оновили парковий ансамбль.

У 1939 році замок націоналізували і організували там виробничу артіль. Під час Другої Світової тут було гетто, після війни жили люди. Замок знову поступово руйнувався, доки у 1988 році не отримав статус історико-культурної цінності загальнодержавного значення.

Почалась затяжна реставрація, яка, схоже, уже завершилась, і результати її вражають. Відновлені інтер’єри, вкрай багата і різноманітна експозиція, декілька тематичних музеїв.

Один із залів заповнений макетами замків, фортець і оборонних церков Білорусі.

Старий замок в Гродно, яким він був колись.

Церква-фортеця в Синковичах.

Лідський замок.

На широкому екрані безперервно крутять зйомку з коптера. Неймовірно, але виявляється, у Білорусі таки буває сонячно.

Герб Радзивіллів.

Меблі.

Дамський стільчик.

Килимів багато. Це зараз вони стали постсовковим рудиментом, що псує сімейні фотографії, а колись були до біса дорогими і престижними атрибутами.

Годинники як витвір мистецтва.

Інтер’єри багатьох кімнат відновлені повністю.

Піч.

Кому що, а мене найбільше вразили стелі. Це ж одуріти яка краса.

В підвальних приміщеннях імітовано пивницю, комори.

Можна піднятись також у вежі і на замкові стіни.

Внутрішній двір замку:

Зі стін також відкриваються гарні види на Мир.

Два головні храми, між ними – центр. Ось таке це нині маленьке містечко.

Мирський став, виритий в кінці 19 ст. на місці яблуневого саду з волі Миколи Святополк-Мирського. За легендою, на цих роботах загинуло чимало людей, в тому числі і син однієї відьми. Відьма прокляла став, пообіцявши, що у ньому утопиться стільки чоловіків, скільки дерев зрубали задля нього.

Екскурсовод казав, що по п’яні іноді дійсно топляться

І всяке інше навколо:

Замок обов’язково треба обійти ззовні.

Здавалось би, симетрична квадратна форма, що там може бути такого? А ж ні, виявляється усі вежі відрізняються між собою – рівно настільки, щоб і кожна була цікава по-своєму, і не порушувала композиційної цілісності. Узагалі можна зняти капелюха перед архітекторами, які породили таку красу, що в той же час була добре укріпленою та боєздатною одиницею.

Трохи поодаль стоїть цікавої форми каплиця-усипальниця Святополк-Мирських 1904 року.

Герб родини.

І звісно ж, треба обійти озеро задля найкращих видів на всю цю казку – замок і каплицю, укупі й окремо:

У Мирі також варто оглянути центральну, Ринкову площу (нині вона носить назву 17 вересня – дату окупації західної Білорусі Радянським Союзом).

Мир – давнє єврейське містечко, а як відомо, тоді євреї найбільше були задіяні в торгівлі. Саме їх будиночки оточували площу, і хоча нині в Мирі їх уже немає, атмосферні хатки чудово збереглися.

Одна із колишніх синагог.

З півночі площу прикрашає Троїцька церква, яка веде свою історію аж з 1533 року, але з того часу багато разів і сильно перебудовувалась.

На виїзді у сторону замку стоїть костьол Святого Миколая 1599 року, а от він майже зміг зберегти первозданний вигляд, тільки вежу знесли у повоєнні роки. Незважаючи на повну відсутність будь-якого декору, виглядає дуже симпатично та атмосферно.