Гродно сонячне

«Жабка-падарожніца» знаходиться на вулиці Ожешко, що з’єднує залізничний вокзал і центр. По вулиці можна надибати ще трохи цікавого, наприклад, музей історії міста, який привертає увагу своєю будівлею – це колись поширений тип ремісничих будиночків, який дійшов до нас аж з другої половини 18 ст.

Свято-Покровський собор-корабель, 1905-15 рр.

Будинок-музей власне Елізи Ожешко, білоруської польськомовної письменниці, яка прожила у ньому майже 40 років.

Утопаючий у винограді університетський корпус.

Свято наближається…

Стріт-арт в одному із підземних переходів.

Перед площею Леніна (бачите характерну коробку міськвиконкому на горизонті?) є великий парк ім. Жилібера, доглянутий та мальовничий.

Особливо мені сподобалась його південна частина, що являє собою окультурену долину струмка.

По той бік міськради – іще один парк зі струмком, Швейцарська долина. Незважаючи на претензійну назву, виглядає він менш ефектно.

Позіхашки.

За парком крізь зачинені ворота можна позаглядати на архієрейський двір, що складається з палацу Валицьких 18 ст., флігелю та домової церкви. Останню звели у 2007 році на місці іншого флігеля, незважаючи на протести містян, чим порушили композиційну цілісність садиби.

Палац.

Церква-новобуд.

Купідончик.

Пішохідна вулиця у центрі – Савецкая.

Совкова топоніміка, як на мене, особливо ріже вуха по відношенню до красивого європейського міста. Правда, у Гродно на початку минулого року був цілий прорив (як для Білорусі), для деяких вулиць продублювали історичні назви. Тим більше який вибір хоча б для цієї – Віленська, Домініканська, Соборна.

Герб міста.

Радянська вулиця закінчується Радянською таки ж площею, яка симпатична і сама по собі, і архітектурою, серед якої виділяється фарний костьол Святого Франциска Ксаверія.

Бароковий храм був закладений єзуїтами ще у 1678 році. Одну з веж прикрашає годинник, що перекочував на неї із гродненської ратуші, зруйнованої у 18 ст. Механізм годинника діє з 15 ст.

Коло входу трошки була реставрація.

Ще однією особливістю міста є велика тюрма просто в центрі. Вона займає колишні келії монастиря при костьолі ще з 19 ст.

Поруч з костьолом втулилась класична аптека-музей.

З тильної сторони храму знаходиться гродненська римо-католицька єпархія з навдивовижу затишним двориком.

Якщо продовжувати рухатись у тому ж напрямку, знайдемо іще один костел, колишнього монастиря бригіток. Він старіший, 1634-42 років, оточений масивними монастирськими стінами.

Навколо повно дореволюційних будинків.

Але повернемось на площу і дійдемо до третього костьолу – також барокового, також від колишнього монастиря (бернардинців), і найстарішого із трьох – 1595-1618 років.

Через дорогу – драматичний театр, одна із найбільш виразних будівель середмістя. Чудовисько ще те, як на мене. Скульптурна композиція перед фасадом також упорота.

Будиночок колишнього річкового вокзалу, нині кафе-бар.

Ну а тепер пора через міст, за обіцяними видами і панорамами.

Із дерев’яної хатинки зробили рятувальну станцію.

Якщо повернутись лицем до центру, по праву руку буде залізничний міст і храми на старому кладовищі.

Свято-Марфинська церква, із якої я вранці почав огляд міста.

І католицька капличка, до якої так і не дійшов.

По ліву руку буде черговий парк, традиційно чистий і мальовничий, ще й з джерельцем.

Від парку краще видно обидва замки. Старий і Новий, в одному кадрі й роздільно.

Від переходу між замками до води ведуть східці.

На максимальному зумі виглядів ще й шось таке. Виявилось, то тура – збільшена копія середньовічної шахової фігурки, знайденої при розкопках на Замковій горі.

Піднімемось на шляхопровід над магістраллю, звідки найкраще видно центр.

І наостанок, все разом в одній панорамі.