Що є у Бресті крім фортеці

Власне містика сталась, коли я хотів сфотографувати вокзал (сильно перебудовану пам’ятку 1886 року), чого у Білорусі робити наче як не можна. Прилаштувавшись подалі від людей, тихенько дістав з рюкзака фотоапарат і ошалів, бо всередині не було акумуляторів – вони опинились чомусь узагалі розкидані по дну рюкзака, при тому що сумка з апаратом закрита.

Моя перша думка – що абстрактний гражданін начальнік не тільки прорахував наперед мої злочинні наміри, а й знешкодив їх протягом ночі у поїзді. На щастя, на цьому містичне скінчилось і далі було тільки хороше.

Майже за вокзалом починається чи не найбільший у місті парк ім. 1 Травня. Два ставка, літній театр, кафе, дитячі атракціони, зоопарк – за бажання тільки тут можна було б зависнути на пару годин.

На Верхньому ставку є острівець з русалкою, що грає на дудочці.

Мі-мі-мі.

От суті цієї інсталяції я не зрозумів

Далі була фортеця і музей залізничної техніки, після чого я уже повністю зосередився на пошуку брестських цікавинок. Чи не найбільш атмосферними районами є польські колонії, що виникли у 20-х роках минулого століття у практично зруйнованому у Першу Світову місті.

Ось, наприклад, колонія Тартак у районі спорткомплексу «Брестський».

Особливу смакоту представляють із себе дерев’яні хатки у закопанському стилі.

Незважаючи на руйнування, у місті збереглось архітектурне історичне ядро. Окрім пішохідної вулиці, яка заслуговує особливої уваги, я прочухав ще декілька: Будьонного, Дзержинського, Карла Маркса, Радянських Прикордонників, 17 вересня.

Будинків з табличкою «Гісторыка-культурная каштоўнасць» там ледь не кожен другий, я постарався вибрати найгарніші.

Особливої уваги, хоча б зовнішнім виглядом, заслуговує музей врятованих цінностей по вул. Леніна, іще одне дитя польських колоній.

Кафедральний собор Святого Симеона Столпника.

Інші будинки історичного центру.

Класні квітники.

Брест дуже багатий на скульптури. По вул. Гоголя – сквер із кованими персонажами чи епізодами його творів.

У скверах є ще інші. От цьому товаришу треба підставити чобіток для очистки і так сфоткатись.

Лавочка пожежників на площі Свободи.

Є у центрі і багато специфічного стріт-арту, виконаного однією людиною під псевдонімом Предок. Його з вулиць майже не видно, можна натрапити тільки навмання, блукаючи двориками.

Пішохідна вулиця – Радянська.

Пам’ятник «Тисячоліття Бреста».

Вулиця дуже фотогенічна.

Де коробки совдепівські, їх усе одно можна зробити гарними.

Наймиліша скульптура міста.

Але варто хоч трішки звернути у дворики, ми потрапляємо у зовсім інший Брест – провінційний, самобутній, з легкою тінню занедбаності й одвічного спокою.

Ось такі двоповерхові сарайчики чомусь майже всі погоріли.

Дерев’яні хатки можна знайти у самісінькому центрі.

Церква св. Миколая Чудотворця збудована у 1904-06 роках у тому числі на пожертви моряків Тихоокеанського флоту. Вона й нагадує чимось корабель.

Гімназія по вул. Міцкевича.

Є у місті і ось такі симпатичні будинки, до яких хочеться вжити слово «конструктивізм», але це дуже близький до нього польський функціоналізм.

Адміністрація Поліського воєводства, яка тепер просто адмінбудівля з купою різних організацій.

Костьол Воздвиження Святого Хреста.

Управління Національного банку, і від початку тут теж був банк.

За ним звертаю на зовні непримітну вулицю Леванєвського, яка виявилась чи не найгарнішою у Бресті. Серйозно, я б її радив обов’язково для відвідування на рівні з фортецею. Тут була іще одна колонія, імені Нарутовича.

Музей історії міста.

Дуже подібний до музею, але просто житловий будинок.

Звісно, ж тут багато дерев’яних закопанських хаток. Деякі взагалі шедевральні.

Інші – просто цікаві чи незвичної форми.

Вуличка виводить до парку ім. 1 Травня, і через нього можна вернутись на вокзал. Але мені треба на автовокзал, хе-хе. А так як лишалось ще трошки часу, пройшовся далі, аж по той бік залізниці.

За залізничним переїздом є старе польське кладовище. Неймовірно, але у Білорусі навіть воно виявилось доглянутим. І в підтвердження мого здивування на протилежному його кінці муніципальні робітники косили траву, підтримуючи у належному стані могили давно забутих людей чужої для них нації.

По цьому району теж багато дерев’яних будинків. Над ними уже зібралась чорнюща хмара, але зачепити мене зливою майже не встигла.