Божественне місто Чортків, ч. 2

…і опиняємось фактично перед замком. Але для початку я все ж хотів піднятись на узвишшя за містом. Для цього обходимо замок з північної сторони і йдемо вулицею Олени Теліги. Дійшовши джерельця і магазинчика, повертаємо майже на 180 градусів, усе так само вгору.

Вузька поганенька дорога серпантином уводить вище і вище, до села Горішня Вигнанка. Обладнаних оглядових майданчиків тут немає, просто раптово дерева розступаються і перед вами розкриваються чудові панорами Чорткова.

З різної висоти і різних ракурсів.

Кафедральний собор Петра і Павла.

Із-за медичного коледжу стирчить вершечок «нової» ратуші.

Костел Святого Станіслава і храм-новобуд на горизонті.

Замок Гольських і Покровська церква.

На південній околиці приватний сектор потопає у зелені.

Долина Серета.

Село Біла на північний захід від Чорткова.

Спускаємось до замку. Так як ви вже, мабуть, звернули увагу, він стоїть не на горі, а під нею. Не знаю, чим було викликане таке дивне рішення, але воно виявилось відверто невдалим – твердиню захоплювали усі хто хотів. Бачите, яка вона відкрита і беззахисна звідси – хоч гнилими яблуками закидай.

Перші укріплення були, традиційно, дерев’яними, їх звів перший власник міста Єжи Чартковський. Від нього, імовірно, й пішла ось така «чортяча» назва. У 1597 році Станіслав Гольський, що володів тоді Чортковом, будує кам’яний замок і палац у ньому.

Пишите письма…

Нинішні замкові руїни – у стані законсервованої реставрації. Вхід вільний (а дарма, брали б гривень по 10 – відвідувачів від цього не поменшало б, а якась копійка на реставрацію капала).

Внутрішній двір.

П’єдестал. Щось тут іноді таки відбувається.

Найцікавіша сторона замку – західна. Саме тут знаходився палац Гольських, мальовничими руїнами якого можна бродити досить довго.

Від колишніх фресок і ліпнини, звісно, не лишилося й сліду.

Є відкрите для відвідин підземелля.

Із палацу можна потрапити на терасу, звідки відкриваються також види на місто (раптом ви не надивитесь на нього згори) та на сусідню Покровську церкву.

Палац.

Трошки прогуляємось під самим замком. Південна вежа – одна з двох, що збереглася, і найпотужніша на вигляд.

Хтось поприліплював під самі стіни свої убогі халупи. Хіхляцтво як воно є.

Тепер пройдемо до церкви.

Класицистичний храм Покрови збудовано в 1905 році.

Церква має досить великий двір, і дуже гарний.

Єдине, що залишилось зробити у Чорткові – дійти до вокзалу, він теж на лівому березі. Дорогою трапляються цікаві вілли і будинки.

У першій частині я обіцяв розказати про другу дерев’яну церкву міста. Вона греко-католицька, 1717 року.

Вознесенська церква – один з еталонних прикладів подільського храмового зодчества, нагадує, що Чортків стоїть на межі Поділля та Галичини.

Відповідно, її вік перевалив за 300 років. На другий день мого візиту у центрі міста навіть проводився багатолюдний захід на честь такого ювілею.

Ну а за тим залишився тільки вокзал, ще австрійського періоду. Він приймає лише одну пару поїздів Київ-Рахів-Київ та кілька дизелів, але цього цілком достатньо.

А ще Чортків – місто не тільки з багатою історією, а й прогресивною, як для невеликого райцентру, сучасністю. Тут з’являються велосипедні доріжки.

Будується сучасне житло.

Попри те, що від Чорткова я очікував дуже багато, він зміг справдити мої сподівання. Це місто дійсно чудове.