Погребище – місто лебедів

Сірих лебедів у природі до того я узагалі не зустрічав.

Старовинні мостові опори. Колись поруч був млин.

Погребище виникло на згарищі літописної Рокитні, спаленої монголо-татарами на початку 13 ст.

У 1569 році місто отримало Магдебурзьке право. У 1580-х роках князі Збаразькі збудували тут замок, по якому донині лишився тільки топонім – Замкова гора, та і то незрозуміло де. Підозрюю, більшість сучасних мешканців теж не в курсі.

І тільки на водоймі, позначеній на карті як Лебедине озеро, були самі качки.

Урожай.

У 18-19 ст. Погребище належало шляхетському роду Ржевуських. У 1890 році через місто провели залізницю і збудували станцію. Нинішнє приміщення вокзалу востаннє реставрували у 2006 році.

«Буржуйську» назву «Ржевуська», як не дивно, не змінювали навіть у радянські часи. Окрім неї існують станції Погребище І і Погребище ІІ, але вони знаходяться у селах району. Помри, логіка.

Дерев’яний ангар коло вокзалу.

Цікавий будинок через дорогу.

Рухаючись понад колією у західному напрямку, можна вийти до великого цукрового заводу, закладеного ще графом Миколою Ігнатьєвим в кінці 19 ст. Про графа я багато розповідав у замітці про сусідні Круподеринці.

Чудова промислова споруда тих часів понад дорогою.

Будинок культури.

Далі дорога веде мене до великого ставу на Росі. На скелі понад ставом звели маленьку церкву і пам’ятний хрест.

Куди цікавішою є її зворотна сторона, неочікувано розмальована.

Усе разом.

І в деталях.

Погребище стало для мене третім містом-відкриттям після Тернополя та Сміли, де у центрі є величезний ставок з видом на церкву. Хай у даному випадку церква і не над берегом.

І тут, звісно ж, були лебеді. Ще й такі, що дозволили підійти близько.

А ще там повно гусей, качок…

Мабуть, то найгарніше місце Погребища.

Центр.

Чому б і ні

На виїзді на Вінницю над дорогою лежить старе польське кладовище, що привертає увагу, перш за все, епічною цегляною брамою.

Саме кладовище не те щоб занедбане, а узагалі спаплюжене та понівечене. Манкурти-хіхлята розпанахали могили і склепи у пошуках цінностей, поперекидали й побили надгробки і перетворили усе на смітник. Дивитись тут майже нема чого.

Про лихі 90-ті узагалі ходять легенди, що кладовище було віддане на відкуп місцевим алкашам і наркоманам, які тут же і вживали свої речовини та ночували в розорених склепах. Моторошне місце.

Протестантська церква по дорозі до центру.

Той самий храм, що його було видно з протилежного берегу. Ще недобудований (чи на реставрації). Про тутешні церкви інформації негусто.

Парк середньої запущеності – усе що лишилось від колишньої резиденції Ржевуських. Палац же можна побачити хіба що на акварелях Наполеона Орди.

З одного боку на межі парку стоїть церква, цікава за формою, тільки дуже понівечена плиткою.

А судячи з того, як «вишукано» її відремонтували вагонкою зсередини, плитка тут навряд когось буде бентежити…

По іншу сторону парку – костел 19 ст. у стані затяжної реставрації. Дзвіниці відновлені з нуля, а от задок у нього поки що голий.

Парк лежить на березі того самого ставу. Звідси тягнеться довжелезний пішохідний місток аж на ту сторону.

Не знаю, чи функціонують ще ці дроти, але виглядають у будь-якому випадку стрьомно

Удалині купається в зелені приватний сектор.