Закарпаття і 19 котів, частина 3. Замки, палаци і всяке таке

Повна назва монастиря – Свято-Троїцький Кирило-Мефодіївський. Це пов’язано з тим, що освячувався він два рази. Відповідно, одна з церков Свято-Троїцька…

…а друга – Кирила і Мефодія.

Але навіть якщо ви – людина невіруюча, це місце можна відвідати просто за його красу.

Монахині облаштували все тут так, що будь-який ландшафтний дизайнер позаздрить.

Є і міні-ставочок.

Монастирська дзвіниця.

Друга зупинка – палац графа Шенборна. Його часто помилково називають замком, але ним він не був ніколи.

Так, заміський мисливський будиночок.

Якщо я нічого не наплутав, то перший будинок тут був дерев’яний, а вже потім з’явився кам’яний, але такої ж архітектури.

В палаці вікон – як днів у році, димарів – як днів у місяці, входів – як місяців у році.

Рід Шенборнів належить до вищого австрійського духовенства, тому ось такі вікна – це норма.

Зараз тут знаходиться санаторій «Карпати», що спеціалізується на лікуванні серцево-судинних та неврологічних захворювань. Колишній палац є одним з діючих корпусів, до речі, найдешевшим.

Тутешні великі кімнати розраховані на багато людей одразу, а ще ось ці годинники на вежі справно йдуть і, кажуть, досить голосно бомкають.

Герб Шенборнів.

Іще один ракурс.

Всередині мало чого збереглось з тих часів. Комин там, сходи. Ось така люстра.

А ще тут є невеличкий англійський парк на 19 гектар. Чи не найпопулярніше місце – «Джерело краси». Точка водопою не особливо фотогенічна, а струмочок, який витікає з неї – більш-менш.

Місцеве озеро у формі серця. Розповсюджений міф, що воно має форму Австро-Угорщини тих часів.

Хатка для лебедів без лебедів.

Латаття і сміття.

Є живий куточок з косулями.

Сучасні скульптури місцевих митців.

І історичні.

Станція «Карпати» була збудована під приїзд Хрущова. Хоч у однойменному селі при санаторії живе трохи більше 200 чоловік, тут зупиняється чи не кожен поїзд.

Наступна зупинка – смт Чинадійово на під’їзді до Мукачева. Тут одразу дві цікавинки. Перша – Іллінська церква.

Власне, знаменита не стільки сама церква, як святиня, що у ній зберігається. У 2002 році закарпатські лісоруби, розпилюючи стовбур зрубаного 100-літнього бука, знайшли в ньому темно-коричневе зображення хреста – рівне і в правильних пропорціях. Так як діло було в глухому гірському селі, назву якого я забув, одну сторону колоди залишили там, а другу перевезли в історичне відоме селище на мукачівській трасі.

Ну а так як я чи не вперше опинився в греко-католицькій церкві, зробив пару кадрів на пам’ять.

І головна пам’ятка селища – замок Сент-Міклош (Святий Миколай по-нашому). У нього дуже дружелюбні сусіди.

Замок зведений у XIV ст. бароном Перені. Він кам’яний, стіни мають метрову товщину.

Фортецею володіли княгиня Ілона Зріні, її син Ференц ІІ Ракоці і ті ж самі Шенборни. Стосовно Ілони Зріні існує красива любовна легенда, пов’язана якраз з цим замком, але переказувати її не буду. По-перше, довго, по-друге, куди мені до неперевершеного екскурсовода, який розповів її нам.

Зараз замок знаходиться в оренді сімейної пари – ентузіастів-художників, які вже реставрували перший поверх і активно продовжують свою діяльність. Одним з видів доходу для них є продаж картин, які виставлено у залах замку.

Екскурсії, до речі, безкоштовні, кожен може залишити таку плату, яку побажає. За весь час на підтримку реставрації наша щедра держава виділила 800 гривень (я навіть словами напишу про всяк випадок – вісімсот, трясця їх матері, гривень).

Візерунок на писанці нанесений голкою. Непогано, чи не так?

Ті самі відреставровані кімнати першого поверху.

Із стін на нас поглядають мертвими очима колишні власники замку.

Вікна розмальовані дітьми – вихованцями місцевої художньої школи.

А ще тут є подвійні стіни, таємні ходи і ще багато несподіванок. Маленький і неприглядний ззовні замок, усередині він містить чимало цікавого. Сподіваюсь, цим людям вистачить сили і удачі довести почате діло до успіху.