Етноцид, лінгвоцид триває
- 29.01.11, 09:23
Донецький регіон наїжачився російською мовою, як сказав колись нинішній гарант, «всьо возвращаєтся восвоясі...», оскільки, за його ж ж словами, розпочався «ракурс в прошлоє...».
Ніхто навіть не збирається «напружуватися» задля відродження української мови, бо Україна в регіоналів не асоціюється з її мовою. Патякаючи про демократію, вони не замислюються про грубе порушення Божого закону: кожному своя мова – лише тоді люди стануть цікавими і для себе і для інших.
У регіоналів відсутня потреба повертатися до свого коріння, українського. Це бажання чиновники всіляко придушують у своїх земляків. Навпаки, активно пропагується чужа мова. А тому й рідна Земля стає територією, але територією для чужої, іншої держави.
Українська мова, з «легкої руки» донецьких чиновників, стає ознакою «націоналізму» в совєтському розумінні. На своїй, Богом даній,Землі українці відчувають себе «чужинцями» ( - «єжжяй на сваю УкрАіну і там рагаварівай па-своєму...»).
Настав час гуртування свідомих громадян Донбасу, перетворення території «дикого поля» на цивілізовану Українську Землю. Донбас – українська земля, де живуть (дійсно!) багато національностей, але всі вони – громадяни України, і їх має обєднувати українська мова, а не росмова.
Не може бути прийнятною «теза» про те, що «дві мови – одна країна». Це неприпустимо в демократичному суспільстві, у демократичній державі. А чому нічого не говориться про інші мови і культури?! Татарську, грецьку польську тощо. Чому лише дві? У Росії, наприклад, скільки мов, скільки культур? Одна мова, одна культура... .
Велика Україна має бути Батьківщиною для представників не двох мов чи двох культур, а – для всіх мов і культур! Це велика Українська культура, Єдина ріка, в яку влилися численні національні мовно-культурні струмочки. А всі інші варіанти – це омана, відродження «русского міра».(читай – імперії).
«Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині хижі вовки (Матв., 7.45).
В регіоні витає ейфорія «переможців». Але Що змінилося? Ті ж брудні вулиці, розбиті дороги (лише в центрі, біля Донбас-паласу та нічного клубу «Чикаго» - більш-менш пристойно, той же Ілліч в «кєпкє» на однойменній «площаді», Артьом із сексуальним жестом на однойменній «уліце», та ж вулиця Постишева, якою «мирно» ходять нащадки колишніх катів і їхніх жертв. Але очі у городян «горять» - нарешті – «перемога». Над ким? В імя чого?
Чи ціни стали нижчими, чи тарифи знизились, чи ...? І таких «чи» дуже багато.
Що ж змінилося? А змінилася «орієнтація». Ті, хто були «відряджені на УкрАіну» й зайняли місце репресованих, замордованих, задушених Голодомором українців, до сьгоднішнього дня ідентифікують себе як «гражданє вєлікой росіі», з нетерпінням очікують від свого новообраного «керманича-аторитета» «конструктівного» (холопсько-малороського) курсу політики, повернення того, проти чого виступав український Президент.
Для нового президента не на часі відродження України, українства, формування національної самоідентифікації. Анічичирк про національні інтереси і пріоритети України в гуманітарній сфері. Навпаки, проголошується «конєц аранжєвого етапа развітія»… Нав’язування «общєй» історії … .
Так, треба піднімати економіку, яку, до речі, допомагали руйнувати і біло-голубі, і білосердечні «діячі». Але без мобілізації української громади на основі українського патріотизму навколо Українського Президента жодні потуги у сфері економіки приречені на провал. Без зазначених умов можна лише підвищити «привабливість» території для нахабного сусіда, який чомусь вважає себе за «старшого брата»... .
