незню чи є сенс.......продовжувати те...чого вже немає....робити те...що не принесе результатів.......життя складне..не завжди виходить те що хочеш...але ж потрібно ставитися до всього з розумінням....Важко просто ставити крапку, простіше поставити їх багато...на всяк випадок....хочеться себе підстрахувати, знати що якщо шось не вийде, то в тебе буде ще хоч якийсь шанс...але ж це не справедливо...і по відношеню до себе і по відношеню до них.  Це все страх.....страх залишитися самотньою...хоча знаю що знайдуться люди, які підтримають і не залишать....може страх зробити помилку....а може щось інше. але страх є... і від нього не дінешся. важко ставити крапки над "і"....але колись це потрібно буде зробити....

щастя.......воно так близько.......воно таке не щільне...напівпрозоре....напівсолодке.......і так само напівгірке.........якщо до нього звикати, то можеш одного разу і не помітити

повірила в слова про сльози......"ні одна людина не заслуговує твоїх сліз, а ті що заслуговують ніколи не змусять тебе плакати"......вірила.....чесно вірила....але......

щось багато крапок...і в тексті....і по життю.......

думки змішані.....змішані кольори.......змішані почуття......

думала я про стосунки, це так дивно..багато хто говорить про кохання, насправді не знаючи його, я його теж не знаю...але говорила. видно різні моменти бувають в житті. інколи ти чекаєш, роками чекаєш того одного єдиного, а віфн все не приходить, ти живеш одною уявою, уявляєш його і себе разом з ним, ти живеш однією надією, а життя проходить повз тебе, тобі здається що ти кохаєш його всією душею і ти готова присвятити йому усе своє життя....але хіба ж це кохання? Ні це Не кохання, ти просто вигадала собі цю історію, це просто вимисел твоєї фантазії. от подумай на що б перетворилося твоє життя без нього, вобо було б пустим, а ти вміла заповнюєш цю порожнечю уявним коханням. ще один випадок: зустрічаюься хлопець з дівчиною і кохання в них і стосунки наче гарні, все здавалося б чудово, все щасливі, в них спільні плани на майбутнє, сімя, діти, є визначеність між ними, все стабільно. Але вона мріє про принца, який би їй дарував квіти, який би писав для неї листи на папері і потім з самого ранку клав їй у двері , який би зусрічав її завжди з посмішкою і маленьким сюрпризом, мріє про того, кому вона була б потрібна більше життя..... А він, він хоче що б дівчина (з цим складніше,чого від дівчат насправді хочуть чоловіки я так і не дізналася, але чогось та уявного вони хочуть)пекла йому пероги, щобкожного разу коли він до неї приходив, вона віддавала себе тільки йому єдиному, щоб більш за все хотіла для нього щастя.........але вони разом, і їхні мрії не співпадають з реальністю аж ніяк, вона любить гуляти з подружками на дискотеках, а він забуває навіть їй зателефонувати, але вони разом, хочя і шукали зовсім іншого щастя, вони просто бояться що коли покинуть своє вже спокійне, встановлене диття вони залишаться самотніми, вони бояться змін, але найбільше вони бояться САМОТНОСТІ

які ж ми всі боягузи

сьогодні їдучи в маршрутцібула свідком дтп, це просто жах, машина збила молоду жінку, здавалося б чужа людина, а якось так сумно і важко стало. просто в такій ситуації уявляєш, що це можливо чиясь мма, якої діти вже не дочекаются, чи кохана, яку більше він ніколи не обійме, чи дочка батьки якої одразу посивіють від горя. і так страшно стало за близьких мені людей, яких  я можу більш ніколи не побачити і більше нічого не зміню. на тлі цих подій дрібні сварки забуваються, образи пробачаються має місце лише життя, аби тільки вміти його цінувати

Коли вона ввечері приходила додому, вона була віч-на-віч з собою, вона знімала ту маску, яку носила протягом дня і кожного вечора до неї приходило відчуття самотності. вдень вона була такою як всі, і посміхалася і сумувала....а от ввечері..то була її пора. Коли видно тіні і бачила свою власну тінь і вона розуміла, що крім неї нікого немає. Вона в порожній кімнаті і навіть та музика яка лунає в колонках, вже давно не лунає у її серці... там тиша, але не тиша спокою а скоріше тиша передчуття чи очікування...саме така. Вона вбиває, зїдає зсередини. Найбільше вона боїться самотності, а її найбільше в її житті. А хоче щастя, а воно обходить її стороною і тільки здалля може поглянути, та і то ненадовго. От і сьогодні вона сидить і відчуває як зводить скули і набирається сльоза, в горлі пересихає. Вона напружившись сидить не рухаючись, зжимає весь смуток душі в кулак і намагається не плакати....але як не заплачеш, коли ти одна....

 

почалася осінь, почалося навчання і почалися нові проблеми.............ні на що не вистачає часу, важко переходити на такий напружений режим після 2 місяців розміреного літа і нічогонеробляння. якось потрібно пристосовуватися до нудотних лекцій до розкладу занять до навчання. ніяк не можу виспатися, проблеми лізуть на мене в геометричній прогресії і я зовсім не встигаю їх вирішувати. треба зі всім цим звикнутися і чим швидше тим краще

тяжко коли намагаєшся робити щось корисне, коли просто стараєшся що є сили, коли кожен день розумієш що надія є, а в один чудовий момент ти просто не можеш зрозуміти чи є в цьому всьому сенс чи варті всі ці старання хоч чогось. я розумію бувають моменти писимізму, але сьогодні якось мені особливо потрібно напевне знати що все не даремно, а я в цьому якраз зараз не певна...

"Так хочется остоновиться, сказать своим светлым порывам - хватит
Легко заблудится в мире хитрых стратегий и тактик
Душа трепещет и плачет, от того что творится во мне
Но я твержу что все будет иначе, кто бы твердил это мне"

просто потрібна підтримка, і віра в краще, інколи одній важко і тоді як в казці з"являються люди, які завжди знайдуть потрібні слова і зможуть своєю вірою в твої сили тобі допомогти, бо я не така сильна як хотілося б і мені важко

"найкращим було те, шо було ненароком" , тільки що почула це в пісні, але ж це дійсно так, те що спонтанно, те що випадково, воно завжди виходить щонайкраще, тому що ми від цього нічого не чекаємо. а от коли до чогось готуєшся, то і сподіваєшся на результат і інколи розчаровуєшся

отож краще жити спонтанно, робити шалені речі і ні про що не шкодувати, життя воно любить несподіванки.......

все життя я підлаштовувалася під інших людей, не тому що цього хтось вимагав, просто мені завжди хотілося бути ввічливою, доброю, хорошою. навіть коли мені грубили, я нічого не казала у відповідь, була такою собі "удобною" дівчиною. Ніколи майже не відмовляла коли хтось про щось просив, але при цьому не була собою. Завжди боялася когось образити, чи сказати щось не те, рідко відчувала себе вільно, через те часто просто мовчала, така собі соромязлива, спокійна дівчинка. Ніколи не показувала, щось свого, але тепер мені це потехеньку набридає, потрібно бути тим ким ти є,а не грати оль милої дівчинки, якщо комусь щось не сподобається, то це не має бути моєю проблемою

доречі, но блогах так само, ніколи нікому не написала чогось поганого (критики чи щось образлеве), хотя іноді хотіла, думала неможна погане писати, навіщо людині робити неприємне.......але мене недавно щось перемкнуло, наче інсайт якийсь

просто настрій якийсь сумно-замріяно-романтичний. хочеться кохання