Що з Вами, Жінко?Йдуть літа на схил.
Покам'яніла в грудях серця грудка,
і важчим став і нижчим небосхил.
А той всього: ідуть літа на схил.
Що з Вами, Жінко? Ось він, молодий,
Чужий стоїть, байдужий і спокійний.
А Ваші рухи- і нервові, й рвійні,
і очі- глянуть в них не доведи...
А то й всього: бвйдужий, молодий.
Пусті, квапливі (все не те!) слова.
Що з Вами, Жінко? Ви це? Не впізнаю.
І цю гординю пломінь поглинає?!
Йде обертом і мудра голова?!
Що, мила моя, скоїлося Вам?
Несміливий Ваш усміх- сонце з хмар:
сміються губи- очі ледь не плачуть.
І Ви, знесилене дитя неначе,
вся- очі, вся- смага, хвороба й жар.
О загадко осіння- сонце з хмар!
Підуть дощі, На схил ідуть літа.
І одинокість буде їй сестрою.
Що хлопчику чужий, що ти накоїв?
Погладиш по волоссі- зарида.
А то й всього, що спомин завіта.
Світлана Йовенко